8. Поняття та значення принципу всебічного, повного та об’єктивного дослідження

Принцип всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи-це правове положення, відповідно до якого особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність (ч. 1 ст. 22 КПК України).

Цей принцип кримінального процесу проявляється в таких положеннях:

-      обов'язок всебічно, повно й об'єктивно дослідити обставини справи з метою встановлення істини стосується лише особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора. Щодо суду, то він, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, повинен забезпечити сторонам належні умови для об'єктивного, повного та всебічного дослідження обставин справи;

-      всебічність, повнота й об'єктивність є вимогами, що характеризують способи дослідження обставин справи, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені й полягають у такому:

а)  всебічність - це висунення та перевірка всіх можливих версій, що випливають з обставин справи;

б)повнота - це правильне, повне визначення всіх обставин, які підлягають доказуванню у справі, збирання, перевірка й оцінка всієї сукупності доказів, що стосуються справи;

в)об'єктивність - це неупередженість осіб, які ведуть розслідування та здійснюють судовий розгляд справи.

Порушення цього принципу тягне за собою процесуальні наслідки - направлення справи на додаткове розслідування, закриття провадження у справі, постановлення виправдувального вироку, скасування чи зміни судових рішень.

Винятків цей принцип не має.

8. Поняття, форми реалізації принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист

Забезпечення обвинуваченому права на захист — це сукупність процесуальних засобів, прав і можливостей, гарантоване використання яких надає можливість знати зміст обвинувачення і протистояти йому, спростовувати висунуті обвинувачення, доказувати свою невинуватість та захищати свою честь, гідність, свободу й інші законні права і інтереси. Закон в рівній мірі гарантує право на захист як обвинувачуваному, так і підозрюваному та підсудному. Право обвинуваченого (підозрюваного, підсудного) на захист включає в себе: -Право знати, в чому він обвинувачується. -Право самостійно захищати встановленими законом засобами свої права, свободи, честь, гідність та законні інтереси, використовуючи надані права і юридичні можливості іх реалізації(давати показання чи відмовитись від давання показань, подавати докази, виступати з останнім словом та інші). -Право користуватись юридичною допомогою захисника. -Право звертатись до суду та оскаржувати факти арешту,затримання й інших незаконних дій і рішень. -Право звертатись до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. -Право на звернення до Європейського Суду з прав людини, якщо вичерпані всі можливості націоначьних засобів правового захисту. Право користуватись юридичною допомогою захисника. Відповідно до ст. 59, ч. 2 ст. 62, ч.2 ст.63 і п. 6 ч.З ст.129 Конституції України та відповідних положень КПК України для забезпечення права на захист від обвинувачення в Україні діє адвокатура. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суд повинні надати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення і не вправі перекладати на нього обов'язок доведення своєї невинуватості у вчиненні злочину. Судові рішення підлягають скасуванню у випадках, коли істотне порушення права на захист позбавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або його захисника в здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і винести законне та обґрунтоване судове рішення. Як захисник можуть бути допущені не тільки адвокати, а й інші фахівці в галузі права — особи, що мають юридичну освіту. Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання підозрюваного або застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту — з моменту оголошення йому протоколу про затримання або постанови про застосування до нього запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання. Захисник запрошується обвинуваченим (підозрюваним) або його законним представником, рідними та близькими за його дорученням чи на його прохання. Обвинувачений (підозрюваний) має право на побачення із захисником наодинці до першого допиту, а після першого допиту — без обмеження кількості та тривалості побачень. Слідчий повинен до першого допиту обвинуваченого (підозрюваного) пояснити йому право мати захисника та порядок реалізації цього права, вжити заходів до запрошення захисника через колегію адвокатів у випадках неможливості з'явлення захисника, обраного обвинуваченим (підозрюваним), відсутності в останнього коштів на оплату послуг адвоката, якщо участь захисника за законом має обов'язковий характер. Зокрема, чинне процесуальне законодавство передбачає обов'язкову участь у справі захисника, коли санкція статті, по якій кваліфікуються дії обвинувачуваного, передбачає довічне позбавлення волі. Згідно зі ст. 374 КК України: "Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,— карається штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що потягли інші тяжкі наслідки,— караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років".