31. Методи правового регулювання у аграрному праві

Методи правового регулювання в аграрному праві являють собою встановлені чи санкціоновані державою способи, засоби прав впливу, за допомогою котрих визначається правоздатність суб'єктів права - учасників аграрних відносин; це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб'єктами АПК. Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві. Загальними, основними методами регулювання виступають методи (способи): дозволення; імперативної вказівки; заборони. До специфічних методів можна віднести: нормативно-явочний; дозвільно ліцензійний; економічного стимулювання; дотримання технологій, дисципліни і законодавства; локально-правового регулювання; організаційно-управлінський і т д.

32. Характеристика Указів Президента з аграрних відносин

Укази ПУ регулюють питання загальнодержавного значення, і спрямовані вони на здійснення аграрної політики України, на прискорення приватизаційних процесі в АПК, на прискорення земельної реформи. Указ ПУ «Про заходи щодо реформування аграрних відносин» встановлює правомочності с\г товаровиробників стосовно самостійного розпорядження виробленою продукцією, визначає обов'язки міністерств і відомств щодо реформування аграрних відносин. Прискоренню земельної реформи присвячений Указ «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки». Він передбачає забезпечення всім членам КСП право вільного виходу з цих підприємств і створення на їх основі приватно-орендних підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, с\г кооперативів, ін. суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

33. Структура аграрних правовідносин

Структуру аграрних правовідносин складають такі елементи, як: 1) норми аграрного права, які регулюють відносини права власності як на основні засоби виробництва, так і на продукцію с\г виробництва; взаємини аграрних підприємств з органами державної влади та управління; характер внутрішнього самоврядування колективних аграрних підприємств; 2) суб’єкти аграрних правовідносин, до яких належать: с\г підприємства, колективні с\г підприємства кооперативного та корпоративного типу, селянські (фермерські) господарства, приватні с\г підприємства, уповноважені органи державної влади і управління та органи місцев. самоврядування; 3) об’єкти аграрних правовідносин, якими є рухоме і нерухоме майно, грошові кошти, документально підтверджені вимоги майнового характеру, матеріальні і духовні інтереси; 4) зміст аграрних правовідносин складають суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів, учасників підприємницької діяльності аграрного сектора економіки України.

34. Правовий статус особистого селянського господарства

Особисте селянське господарство - це форма організації індивідуального аграрного виробництва на основі приватної власності, побудоване на праці членів сім'ї. Воно не є юрид. особою і не може застосовувати працю найманих осіб за контрактом чи договором. Особисте селянське господарство слід розглядати як форму с\г виробництва аграрної продукції і отримання додаткового прибутку на основі приватної власності, де задовольняються інтереси громадян, які ведуть таке господарство, та суспільства. Суб'єктами на право ведення особистого селянського господарства є громадяни, які не пов'язані трудовими та членськими відносинами із с\г підприємствами, а також ті громадяни, що перебувають у таких відносинах. Особисте селянське господарство ведуть працівники сільського господарства, інші громадяни, які здійснюють господарсько-трудову діяльність в особистому господарстві у вільний від основної праці в суспільному виробництві час.