- •1.1. Система та поняття мпп
- •1.2. Обєкт та предмет мпп
- •1.3. Принципи мпп
- •1.4.Міжнародно-правовий метод регулювання в міжнародному повітряному праві.
- •2.1 Джерела мпп
- •2.2 Місце міжнародних договорів та звичаїв в системі джерел міжнародного повітряного права
- •Регламенти міжнародних авіаційних організацій як джерело міжнародного повітряного права.
- •Національно-правові акти в галузі регулювання використання повітряного простору, їх місце та значення в міжнародному повітряному праві.
- •3.1 Історія виникнення та етапи становлення міжнародного повітряного права.
- •Перший етап: Паризька конвенція про повітряний рух 1919 року.
- •Другий етап: прийняття Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.
- •Третій етап: 60-ті – 70-ті роки, необхідність створення ефективного механізму забезпечення безпеки авіаційних сполучень.
- •Четвертий етап: зникнення з міжнародної арени срср та виникнення нових тенденцій в міжнародному повітряному праві.
- •Розвиток повітряного права в Україні.
- •4.1.Поняття і структура повітряного простору.
- •4.3. Правові основи та порядок проведення міжнародних польотів.І 6. Здійснення польотів у міжнародному повітряному просторі.
- •4.5. Міжнародні польоти над архіпелажними водами
- •4.6. Ответственность экипажа
- •4.7. Джерела регулювання використання міжнародного повітряного простору у цивільній авіації.
- •4.8. Правила перебування іноземного повітряного судна в межах державної території
- •4.9. Джерела регулювання польотів над міжнародними протоками.
- •4.10. Двосторонні угоди щодо використання повітряного простору та здійснення повітряного сполучення.
- •5.1.2 Поняття комерційних прав та види комерційних прав в міжнародному повітряному праві. Надання комерційних прав. Процес формування
- •5.3. Типові угоди про повітряне сполучення. Чиказький тип. Стразбурзький тип. Бермуди і. Бермуди іі.
- •5.4.Поняття міжнародних повітряних перевезень пасажирів та вантажів
- •5.5.Джерела та принципи міжнародно-правового регулювання міжнародних повітряних перевезень
- •5.6.Варшавська система” договорів
- •5.7.Монреальська конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень1999 р.
- •5.8. Поняття договору про міжнародне повітряне перевезення. Порядок укладання договору про міжнародне повітряне перевезення та його особливості. Вимоги до дійсності договору про міжнародне перевезення
- •5.9. Поняття та склад авіатранспортної документації. Вимоги до транспортної документації
- •Поняття та склад екіпажу повітряного судна в міжнародному повітряному праві.
- •2. Права та обов’язки командира повітряного судна.
- •6.5. Льотна придатність повітряного судна. Сертифікація повітряного судна.
- •6. 6. Національність та реєстрація повітряного судна национальная (государственная) принадлежность и регистрация воздушных судов
- •6. 7Обов’язки держави реєстрації повітряного судна.
- •6.8 Підстави виключення повітряного судна з державного реєстру.
- •6.9. Право власності на повітряне судно.
- •6. 10 Льотна придатність екіпажу повітряного судна. Вимоги до членів екіпажу та їх сертифікація.
- •7.1. Ікао: створення, цілі, завдання
- •7.2. Європейська конференція цивільної авіації – єкца
- •7.3. Європейська організація з забезпечення безпеки аеронавігації – Євро контроль
- •7.4. Африканська комісія цивільної авіації – афкца
- •7.5.Агентство з забезпечення безпеки аеронавігації у Африці та на Мадагаскарі – асекна
- •7.6.Латиноамериканська комісія цивільної авіації – лакца
- •7.7. Міжнародна асоціація повітряного транспорту – іата
- •7.8. Міжнародна асоціація федерацій лінійних пілотів – іфалпа
- •7.9. Міжнародне товариство авіаційного електрозв’язку – сіта
- •8.3 .Приложение 14 "Аэродромы
- •8.6 Приложение 11 "Обслуживание воздушного движения"
- •9.1.Поняття відповідальності у науці міжнародного повітряного права. Види відповідальності у міжнародному повітряному праві.
- •9.2. Відповідальність держав за невиконання та за порушення норм міжнародного повітряного права
- •9.6.Відповідальність перевізника та пасажирів. Відповідальність експлуатанта.
- •9.8. Межі відповідальності у міжнародному повітряному праві.
- •1. Поняття безпеки міжнародної цивільної авіації. Правові основи забезпечення безпеки міжнародної цивільної авіації.
- •2. Права та обов’язки держав у галузі підтримання та забезпечення безпеки цивільної авіації.
- •3. Поняття актів незаконного втручання у діяльності міжнародних організацій цивільної авіації. Поняття незаконного захоплення повітряних суден. Поняття загрози безпеці міжнародної цивільної авіації.
- •4. Права та обов’язки членів екіпажу повітряного судна та командиру повітряного судна у випадку вчинення на борту актів незаконного втручання у діяльність міжнародної цивільної авіації.
- •Глава III. Полномочия командира воздушного судна
- •5. Відповідальність осіб за вчинення актів незаконного втручання.
- •6. Токійська конвенція 1963 р. Про злочини та деякі акти, вчинені на борту повітряних суден
- •7. Гаазька конвенція 1970 р. Про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден.
- •8. Монреальська конвенція 1971 р. Про боротьбу з незаконними актами, направленими проти безпеки цивільної авіації.
- •10. Положення конвенції оон по морському праву 1982 року щодо допомоги повітряним суднам на морі.
9.2. Відповідальність держав за невиконання та за порушення норм міжнародного повітряного права
Відповідальністьдержав. Держави несуть політичну відповідальність запорушення принципів і норм міжнародного повітряного права. Вона можевиражатися, зокрема, у формі зупинення права голосування в Асамблеї ІКАО(ст. 88 Чиказької конвенції). Держави несуть міжнародну відповідальність за порушення суверенітетуіноземних держав на повітряний простір. Підставою міжнародно-правової відповідальності держави є порушення їм міжнародного зобов'язання, тобто здійснення цією державою міжнародного правопорушення. Щоб зробити висновок про наявність міжнародного правопорушення, необхідно встановити, що мало місце дія або бездіяльність посадових осіб або органів держави, що по діючих нормах міжнародного права може бути вменено державі, і це поводження порушило міжнародне зобов'язання даної держави. У зв'язку з тим що держава може робити певні дії або не діяти за допомогою своїх органів і посадових осіб, йому може ставитися між народ але-протиправне поводження лише таких індивідів, які мають статус органа держави або його посадової особи. Дія або бездіяльність цих осіб, що порушує норму міжнародного права, розглядається в міжнародній практиці як поводження самої держави Держава буде нести міжнародну відповідальність за дії свого законодавчого органа в тому випадку, якщо він прийняв закон або інший нормативний акт, що йде врозріз із міжнародними зобов'язаннями даної держави. Підставою для виникнення відповідальності буде офіційне оприлюднення такого акту парламенту.
Існує два види міжнародно-правової відповідальності держав: політична і матеріальна. Деякі автори поділяють таку відповідальність на матеріальну і нематеріальну, виходячи з того, що міжнародно-правова відповідальність завжди буде виступати в політичній формі. Політична відповідальність, як правило, супроводжується застосуванням у відношенні держави-поруш-ниці примусових заходів і сполучається з матеріальною відповідальністю. Найбільш поширеними формами політичної відповідальності є: сатисфакція, ресторація, різноманітні форми обмежень суверенітету (наприклад, призупинення членства або виключення із міжнародної організації декларативні рішення.Сатисфакція (задоволення) як форма політичної відповідальності припускає обов'язок держави-правопорушниці надати задоволення не матеріального характеру, відшкодувати моральну шкоду, заподіяну честі і гідності іншої держави. Застосування певних видів сатисфакцій залежить від заподіяної шкоди і конкретної політичної ситуації.Ресторація — це такий вид політичної відповідальності, що являє собою відновлення правопорушником колишнього стану (статуса-кво) і виконування ним усіх несприятливих наслідків цього. Прикладом ресторацій можуть служити звільнення незаконно зайнятої території і несення в зв'язку з цим майнових витрат. Матеріальна відповідальність наступає в зв'язку з порушенням державою своїх міжнародних зобов'язань, пов'язаних із заподіянням матеріальної шкоди, і покликана покласти на винну державу обов'язок загладити цей збиток, заподіяний правопорушенням.
9.4. Цивільно-правова відповідальність на основі договорів “Варшавської системи”. і
Співробітництво держав у цій галузі призвело до прийнятті серії договорів,що одержали назву «Варшавська система». Оскільки суб'єктами відповідальності за умовами цих договорів є сторони угоди (контракту на продаж послуги), ці питання належать до сфери міжнародного приватного права.
Варшавська система включає в себе:
1.Варшав.конв.1929р.В ній були уніфіковані положення про перевізні документи,режим відповідальності,юрисдикція судів,встановлено межі відповідальності перевізника: у сумі 125 тис.золотих франків; 250 золот.франків за кг багажу або вантажу та 5 тис.франків – за ручну поклажу.Вступила в дію конв.в 1933, 126 учасників.Неодноразово змінювалась.
2.У 1955р був прийнятий Гаазький протокол про зміну цієї конв.(вступ.в силу 1963)який спростив положення перевізних доокументів і уточнив поняття «передбаченого упущення», і подвоїв межі відповідал.при перевезенні пасажирів до 250 тис.золот.франків.Участь- 112 держав.
3.Гвадалахарська конвенція 1961р.вступ. в силу 1964р і розповсюдила дію Варшав.конв. також на фактичного перевізника.
4.Гватемальський протокол 1971р.підвищив межі відповідальності перевізника по відношенню до пасажирів до1.5млн золот.франків,спростив положення про перевізні документи. Вводив режим суворої відповідальності незалежно від вини.Крім того протокол передбачає додаткове відшкодування на основі національного законодавства і встаноалював механізм збільшення меж відповідальності на 5 і 10 році після його вступу в силу.
5.Наступнаспроба модернізувати варшав.конв. була в 1975 р. в Монреалі На дипломат.конференії створ під егідою ІКАО, прийняті Монреал.протоколи №1,2,3,4.Єдиною ціллю кперших 2х була заміна валютних одиниць, в яких вказувались межі відповідальності в Варшав.конв.1929 з урахув.змін Гааз.протоколом.1955р без змін фактичних меж відповідальності перевізника.
9. 5. Принципи відповідальності за Варшавською конвенцією 1929 року.
Згідно Варшавської конвенції 1929 року, перевізник несе відповідальність зашкоду, що вилився у смерті і будь-якому тілесному ушкодженні пасажира, у знищенні, утрати, пошкодження багажу і вантажу, а також у запізненні під час перевезення.За договорами Варшавської системи встановлені максимальні межівідповідальності авіаперевізника (обмеження відповідальності засумою), щовідображає політику протекціонізму своєрідного держав щодо своїх національнихавіапідприємств. Відповідальність заснована на принципі вини (обмежена відповідальність). Регламентована також процедура відшкодування збитку.За Варшав.конв.встан макс.межа відповідальності перевезіника за кожного пасажира у сумі 125 тис.золотих франків; 250 золот.франків за кг багажу або вантажу та 5 тис.франків – за ручну поклажу.
Відповідальність перевізникаСтаття 17Перевізник відповідає за шкоду, заподіяну у випадку смерті, поранення або будь-якого іншого тілесного ушкодження, завданого пасажиром, якщо нещасний випадок, що завдав шкоди, стався на борту повітряного судна або під час зв'язку операцій з посадки та висадці. Стаття 181. Перевізник відповідає за шкоду, заподіяну у випадку знищення, втрати або пошкодження зареєстрованого багажу або товару, якщо подія, яка завдала шкоду, сталася під час повітряного перевезення. 2. Повітряне перевезення, у межах значення попереднього абзацу, охоплює період часу, протягом якого багаж або товар знаходяться під охороною перевізника, незалежно від того, має Чи це місце на аеродромі, на борту повітряного судна або в якому -небудь іншому місці, у випадку посадки поза аеродромом. 3. Період повітряного перевезення не включає в себе ніякої земної, морський або річковий перевезення, здійсненого поза аеродрому. Однак, якщо подібне перевезення здійснюється на виконання договору про повітряне перевезення, з метою завантаження, здачі або перевантаження, всякий збиток шанується випливають, до доведення протилежного, з події, що сталася під час повітряного перевезення. Стаття 19 Перевізник несе відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок запізнення при повітряному перевезенні пасажирів, багажу або товарів. Стаття 20Перевізник не несе відповідальності, якщо він доведе, що їм і поставленими їм особами були вжиті всі необхідні заходи до того, щоб уникнути шкоди або що їм було неможливо їх прийняти. Стаття 21 У випадку, якщо перевізник доведе, що вина особи, потерпілого шкоду, була причиною шкоди або сприяла йому, суд може, відповідно до постанови свого власного закону, усунути або обмежити відповідальність перевізника. Стаття 22 1. При перевезенні пасажирів відповідальність перевізника у стосовно кожного пасажира обмежується сумою двісті п'ятьдесят тисяч франків. У випадку, якщо згідно із законом суду, в якому подано позов, відшкодування може бути встановлено у вигляді періодичних платежів, еквівалентна капіталізована сума зазначених платежів не може перевищувати двохсот п'ятдесяти тисяч франків. Проте за допомогою спеціального Погодження перевізник і пасажир можуть встановити і більш високу межу відповідальності. Будь-яке положення, спрямоване на звільнення перевізника від відповідальності або на встановлення межі відповідальності меншого, ніж той, який встановлений в цій Конвенції, є недійсним і не має юридичної сили, але дійсність цього положення не спричиняє за собою недійсності договору, який і далі поширюється дію постанов цієї Конвенції. Межі відповідальності, установлені в статтях 22, не будуть застосовуватися, якщо буде доведено, що шкода є результатом дії чи бездіяльності перевізника або поставлених ним осіб, учиненої з наміром заподіяти шкоду або із злочинної недбалості і з свідомістю того, що в результаті цього, можливо, відбудеться шкоду, за умови, що у разі такої дії чи бездіяльності поставленого особи буде також доведено, що воно діяло в межах своїх службових обов'язків.