2. Другий етап: прийняття Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 р.

про міжнародну цивільну авіацію – основне джерело міжнародного повітряного права. Укладена на конференції по повітряному праву в Чикаго в грудні 1944. На 1 січня 1990 її учасниками були 162 держави (СРСР із 1970). Російський текст конвенції, автентичний англійськ, французькому й іспанському, був прийнятий в 1977.

Конвенція складається із преамбули й чотирьох частин: I. Аеронавігація (6 глав, статті 1-42), II. Міжнародна організація цивільної авіації – ИКАО (7 глав, статті 43-66), III. Міжнародний повітряний транспорт (3 глави, статті 67-79), IV. Заключні положення (6 глав, статті 80-96). За час дії конвенції до неї було прийнято 11 виправлень. У преамбулі підкреслюється, що розвиток міжнародної цивільної авіації може в значній мірі сприяти встановленню й підтримці дружби й взаєморозуміння між націями й народами миру, тоді як зловживання нею може створити погрози загальної безпеки.

У частині I конвенції втримуються її загальні принципи й насамперед зізнається повний і винятковий суверенітет кожної держави над своїм повітряним простором; дане визначення поняття державної території (стосовно до цієї конвенції); зазначено, що конвенція застосовується тільки до цивільних повітряних судів. У положеннях конвенції про польоти над територією договірних держав установлюються принципи виробництва регулярних, нерегулярних і каботажних польотів; утримуються вимоги до польотів безпілотних повітряних судів, до встановлення заборонних зон, до посадки в митному аеропорті, до дотримання правил держави про повітряні пересування, приводяться основні вимоги до порядку допуску на державну територію й випуску з її пасажирів, екіпажів і вантажів повітряних судів, до запобігання поширення хвороб за допомогою повітряних судів, норми аэропортових і подібних їм зборів, а також огляду повітряних судів. Ч. к. 1944 містить положення про визначення національної приналежності повітряного судна, загальні положення про застосування кожною країною свого національного законодавства при реєстрації повітряного судна, про повідомлення про реєстрації. Передбачаються міри сприяння аеронавігації: закріплюються положення, що стосуються адміністративних формальностей, митних й імміграційних процедур, мит, допомоги повітряним судам, що терплять нещастя, розслідування авіаційних подій, про неприпустимість арешту або затримки повітряного судна однієї договірної держави на території іншого договірної держави по патентних позовах, про обов’язок держави, наскільки це можливо, надавати на своїй території аеропорти й аеронавігаційні засоби, співробітничати з питань видання аеронавігаційних карт і схем й ін. Ч. к. 1944 визначає також, яка документація на повітряних судах є обов’язкової, викладає вимоги до бортових журналів, обмеження в перевезенні військових матеріалів і т.п.

Норми Ч. к. 1944 про міжнародні стандарти й рекомендувати практике, що, зобов’язують держави співробітничати в досягненні максимальної однаковості правил, стандартів, процедур й організації, що стосується діяльності міжнародної цивільної авіації, і в той же час допускають можливість для держав установлювати інші стандарти, чим вироблені ИКАО.

Положення частини II конвенції, що ставляться до створення й діяльності ИКАО, є власне кажучи її уставом (див. «Міжнародна організація цивільної авіації»).

Положення частини III конвенції стосуються поточної діяльності міжнародної цивільної авіації. Її норми зобов’язують авіатранспортні підприємства представляти в Раду ИКАО звіти про перевезення, статистичні дані про витрати й ін. фінансові дані, закріплюють за державами право самостійно, з урахуванням положень конвенції, визначати маршрути й аеропорти, використовувані при міжнародних повітряних сполученнях, установлюють права Ради ИКАО й держав – її членів по вдосконаленню й фінансуванню аеронавігаційних засобів на території держав і т.п. У цій же частині конвенції втримуються положення про організації спільної експлуатації й про пульних повідомлення; зокрема, за державами закріплене право на створення таких об’єднань (у тому числі й за рекомендацією Ради) і передбачено, що на об’єднання поширюються всі положення конвенції. Держава може брати участь у таких об’єднаннях або черга свій уряд, або через одне або кілька авіатранспортних підприємств, які перебувають або в державній (повністю або частково), або в приватній власності.

Заключні положення конвенції (частина IV) передбачають зобов’язання держав – учасників конвенції по вступі її в силу денонсувати Паризьку конвенцію 1919 і Гаванську конвенцію 1928 про комерційну авіацію, реєструвати в Раді всі угоди з питань аеронавтики, скасовувати всі угоди, несумісні з положеннями Ч. к. 1944, і не вступати в подібні угоди. Окремі норми регулюють порядок розгляду Радою ИКАО розбіжностей, що стосується тлумачення або застосування Ч. к. 1944 і передбачають санкції за невиконання рішень Ради. Конвенція передбачає свободу дій держав – членів у випадку війни або введення надзвичайного стану.

Конвенція містить 18 технічних додатків. Міжнародні авіаційні регламенти, що втримуються в додатках (див. «Регламенти міжнародні авіаційні»), є, як правило, рекомендаціями міжнародні організації, не обов’язковими для виконання державами – членами ИКАО. У той же час окремі регламенти (наприклад, правила польотів над відкритим морем) носять імперативний характер.