2. Фактори, які впливають на фінансову політику та етапи її реалізації

Виконання державою комплексу завдань, пов’язаних із забезпеченням її існування та ефективного функціонування викликало появу широкого арсеналу методів державного регулювання економіки. До таких методів належать бюджетно- податкові, монетарні, зовнішньоекономічні, соціальні. До бюджетно-податкових інструментів відносять такі, які через державний бюджет впливають на економічні процеси в країні, зокрема на перерозподіл народногосподарських ресурсів у середині системи. До зовнішньоекономічних інструментів відносять такі, за допомогою яких уряд регулює соціально-економічні відносини з іншими країнами. Ці інструменти є взаємопов’язаними складовими у галузі фінансової політики.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх факторів відносяться:

1. Рівень економічних взаємовідносин держави з іншими державами по лінії торгівлі, обміну науково-технічними досягненнями, залучення іноземного капіталу для розвитку передових технологій.

2. Експортні можливості самої держави. Розробка програм розвитку зовнішньоекономічних зв’язків включає оцінку можливостей сучасного експортного потенціалу країни, стимулювання виробництв, що становитимуть основу експортного сектора економіки, підвищення конкурентоспроможності національної економіки на підставі інвестиційно-інноваційного розвитку.

3. Рівень інтеграції зі світовими економічними системами. Глобалізація світової економіки ставить перед країнами непрості проблеми адаптації до динамічних інтеграційних процесів. Це погребує розробки обгрунтованої стратегії економічної, фінансової політики у напрямі прискорення науково-технічного прогресу, нагромадження валютних ресурсів, поліпшення якості товарів, підвищення збалансованості бюджету.

Серед внутрішніх факторів ураховуються такі:

1. Структура економіки. Зростання темпів науково-технічних змін, розвиток наукомістких виробництв та послуг надає нового імпульсу економічному зростанню та структурним перетворенням у країні. Сприятлива структура виробництва є важливим елементом для можливостей економіки перерозподіляти свої ресурси з метою отримання максимальних переваг від змін, обумовлених технологічним прогресом.

2: Рівень добробуту населення та його інтелектуальний рівень. Продуктивна сила новітніх технологій настільки велика, що доцільність прискореного накопичення інтелектуального капіталу стала очевидною. За словами американського науковця Д. Белла, „економіка індустрії перетворилася в економіку знань”. В умовах прискорення науково-технічного прогресу людський капітал став центральним ресурсом успішного соціально-економічного розвитку і найважливішим чинником конкурентоспроможності економіки і складових її структур. Політика побудови інформаційного соціально-орієнтованого суспільства закономірно передбачає проведення ряду заходів у сфері освіти та науки і виділення відповідних ресурсів на їхню реалізацію. Йдеться про підвищення матеріально-технічного забезпечення навчального процесу в навчальних закладах, визначення потреби в кадрах з новітніх спеціальностей відповідно до пріоритетних напрямів і масштабів інноваційно-інвестиційного розвитку, розширення освітянського простору навчального закладу, його інтеграція у світовий освітянський простір.

3. Стабільність грошової системи. Необхідність досягнення стабільних і високих темпів економічного зростання ставить перед грошово-кредитною політикою завдання у напрямку забезпечення нормального грошового обороту, що дозволяє ефективно функціонувати реальному сектору економіки. Орієнтація на становлення економіки сталого зростання та вибір інноваційного шляху розвитку ставить на порядок денний питання про відповідність цим цілям стратегії і тактики монетарної політики. її головна мета - стабільність національної валюти, ефективне

функціонування усієї грошової системи - є органічною складовою концепції соціально-економічного розвитку держави.

3. Розвиток форм кредитування. Формування міцного підприємницького сектора обумовлює необхідність розробки і застосування ефективних інструментів та форм фінансово- кредитної підтримки розвитку малого та середнього бізнесу, реалізацію різноманітних кредитних програм, збільшення питомої ваги окремих видів кредитів, наданих банками в економіку.

Своє практичне втілення фінансова політика знаходить у фінансових заходах держави, які реалізуються через фінансовий механізм. Вони спрямовані на мобілізацію фінансових ресурсів, їх раціональний розподіл і використання, здійснення контролю за цими процесами. До таких фінансових регуляторів відносяться податки, обов’язкові збори та платежі, облікова ставка Національного банку України, проценти за банківський кредит тощо.

Важливим аспектом здійснення фінансової політики в державі є вибір форм і методів її реалізації. Реалізація фінансової політики є досить складним процесом, який потребує відпрацювання стратегії

і тактики у використанні фінансів при управлінні економічними і соціальними процесами в державі.

Здійснення будь-якої політики зумовлює обгрунтування її стратегічних і тактичних цілей. Конкретизація цілей, визначення пріоритетів дає змогу сконцентрувати адміністративний і економічний потенціал на їхню реалізацію.

Реалізація основної мети сучасної фінансової політики - забезпечення необхідними фінансовими ресурсами соціально- економічного розвитку суспільства - досягається через раціональну організацію суспільного виробництва на макроекономічному і мікроекономічному рівнях, що виражається у якісних і кількісних характеристиках. Якісна сторона фінансової політики представлена такими характеристиками, як визначення форм і методів мобілізації фінансових ресурсів, сприяння розподілу фінансових ресурсів між суб’єктами суспільства із забезпеченням узгодження їхніх інтересів та визначенням оптимальної структури доходів і видатків Державного бюджету. Кількісна сторона фінансової політики визначається обсягами фінансових ресурсів, які мобілізуються та

спрямовуються на забезпечення сталого прогресивного соціально- економічного розвитку суспільства.

Реалізація фінансової політики проводиться у кілька етапів:

1. Розробка науково обґрунтованих концепцій розвитку фінансів, яка формується на основі вивчення вимог економічних законів, всебічного аналізу перспектив удосконалення виробництва та становища потреб населення.

Перший етап полягає у визначенні цілей та головних завдань фінансової політики.

Вироблення та реалізація фінансової політики ґрунтується на певних економічних теоріях. Економічна теорія, розкриваючи і науково аргументуючи закони й закономірності економічного розвитку суспільства, закладає основи обґрунтування державної активності й прийняття рішень в економічній, у тому числі фінансовій політиці.

2. Визначення основних напрямів використання фінансів на перспективу і поточний період, тобто розробка стратегії і тактики фінансової політики. Тут, виходячи з поставленої мети, враховують можливості зростання або зменшення фінансових ресурсів, а також зовнішні і внутрішні політико-економічні фактори.

Другий етап реалізації фінансової політики полягає у створенні відповідного фінансового механізму, розробці економічних заходів, методів і спеціальних інструментів фінансової політики, здатних впливати на певні економічні процеси в країні та економіку в цілому.

3. Здійснення практичних дій, які спрямовані на досягнення поставленої мети. Даний етап передбачає цілеспрямовану діяльність суб’єктів фінансових відносин, що пов’язана з практичним використанням фінансового механізму. Процес практичної реалізації фінансової політики пов’язаний з використанням усіх компонентів системи управління державними фінансами - плануванням, організацією, регулюванням, контролем.

Природно, що прямий вплив фінансової політики на економіку починається лише на третьому етапі. Слід додати, що такий механізм впливу фінансової політики на господарство країни стає повністю вірним, якщо враховує усі можливості фінансового регулювання.

Проводячи фінансову політику, держава оптимально поєднує інтереси суспільства, окремих територій, підприємств і громадян, що досягається за умови реалізації принципу поєднання фіскальної достатності та соціально-економічної ефективності. Набуває особливого значення досягнення узгодженості бюджетної і податкової політики у процесі формування, використання бюджетних коштів, застосування інших ефективних інструментів реалізації фінансової політики залежно від обраної державної стратегії економічного розвитку країни.