Фінансова політика, її суть, види та завдання
Фінансова політика - це сукупність методів і напрямів впливу держави на функціонування фінансової системи. Метою цього впливу є зміцнення економічного (а значить і політичного) потенціалу країни, зростання її суспільного багатства, підвищення добробуту і рівня життя її громадян.
Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі має забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських утворень різних форм власності, спільних підприємств з іноземним капіталом, акціонерних товариств. За цих умов важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.
Зміст фінансової політики полягає у розробці основних напрямів використання фінансів, виходячи з необхідності вирішення економічних та соціальних завдань. За допомогою фінансової політики держава фінансує потреби розширеного відтворення, регулює масштаби і пропорції розвитку суспільного виробництва, вдосконалює його галузеву та територіальну структуру.
Фінансова політика та її структурні складові - фіскальна або податкова політика, кредитна політика, бюджетна політика, грошова політика - впливають на всі сторони життя суспільства. Суб’єкт фінансової політики - держава - розробляє стратегію розвитку суспільства. Фінансова політика, таким чином, стає організуючим першопочатком суспільного розвитку.
Теоретичні положення фінансової політики, їх наукове обгрунтування є об’єктом дослідження різних економічних шкіл.
У роботах західних економістів термін „фінансова політика держави” не здобув широкого вжитку. Джерела урядового впливу держави на фінансово-економічні процеси поділяються зарубіжними науковцями на такі напрями, як фіскальна, монетарна, бюджетна політика. Вітчизняні науковці, розглядаючи фінансову політику як багатогранне економічне та науково-практичне явище, виділяють певні напрями управління державними фінансами залежно від способу формування впливу держави на функціонування національної економічної системи - податково- бюджетну, грошово-кредитну, валютно-курсову політику, які об’єднуються в загальне поняття „фінансова політика держави”.
Державна фінансова політика може розглядатися також як сукупність законодавчих і нормативних актів, бюджетно- податкових та інших фінансових інструментів, інститутів та заходів державної влади, котрі згідно з законодавством мають повноваження щодо формування і використання фінансових ресурсів держави та регулюють фінансово-кредитні потоки у секторах економіки відповідно до стратегічних і тактичних цілей державної економічної політики. Фінансова політика характеризує спроможність держави розв’язувати великомасштабні суспільні проблеми у сфері формування та використання державних доходів.
Економічний зміст фінансової політики найповніше розкривається у дії економічних відносин у фінансовій сфері, які мають суспільну, технологічну та організаційну форми. Саме організаційно-економічні відносини надають сутнісну визначеність
Розділ
З
усім елементам фінансової сфери взагалі і фінансовій політиці зокрема.
Рис.3.1.
Взаємозв’язок
фінансової політики з іншими економічними
категоріями сфери фінансів
Фінансова політика відображає суб’єктивний характер функціонування фінансів, формування і реалізація якої здійснюється за допомогою нормативно-правового забезпечення. Механізм функціонування фінансів, організація фінансових відносин та процес формування і використання фінансових ресурсів відбувається організовано відповідними суб’єктами, які керуються чинниками політичного, економічного, соціального та екологічного характеру. Фінансова політика спрямовує організацію фінансових відносин на поєднання власних і загальносуспільних інтересів, які
відображають інтереси суспільства в цілому, центральних та місцевих органів влади і управління, різних верств населення.
Суб’єктами розробки державної фінансової політики в Україні є Верховна Рада України та Уряд, які визначають основні засади формування і напрями використання фінансових ресурсів держави. Розробку конкретних заходів і реалізацію фінансової політики тактичного спрямування здійснюють переважно Міністерство фінансів та Національний банк України.
Фінансова політика держави включає в себе стратегію і тактику.
Фінансова стратегія визначає загальний напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. Вона спрямована на вироблення фінансових концепцій і програм. Стратегічними цілями фінансової політики вважається фінансування стабільного розвитку економіки, фінансове забезпечення економічної незалежності держави, забезпечення платоспроможності держави та суб’єктів господарювання.
Фінансова тактика спрямована на вирішення завдань окремого стану розвитку економіки країни. Вона включає в себе конкретні методи (прийоми) досягнення поставленої мети в конкретних умовах. До тактичних цілей відносять забезпечення макроекономічної збалансованості, досягнення бюджетного профіциту, оптимізація обсягу державного боргу, організацію фінансового контролю, розробку та затвердження прогресивного стабільного фінансового законодавства.
Цілі і завдання фінансової політики схвалюються залежно від обраних пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. Основними напрямами фінансової політики на сучасному етапі ринкових перетворень економіки є:
Забезпечення фінансовими ресурсами державних програм.
Акумуляція фінансових ресурсів та їх розподіл усередині держави між регіонами та галузями народногосподарського комплексу, підвищення ефективності їх використання.
Сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької діяльності, створення умов для забезпечення економічного зростання в країні.
Оптимізація структури доходів та видатків бюджетів.
Удосконалення державного та місцевого фінансового законодавства.
Мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій, досягнення більш високого рівня життя населення.
На використанні податково-бюджетного та кредитно- грошового інструментарію заснована макроекономічна політика держави, яка включає в себе бюджетну, податкову, грошову, кредитну, інвестиційну, митну, цінову, соціальну політику.
Бюджетна політика - це сукупність державних заходів з мобілізації бюджетних ресурсів, їх розподілу і перерозподілу з метою вирішення завдань економічного і соціального розвитку країни. Основними засадами бюджетної політики на сучасному етапі вважаються такі:
створення сприятливих фінансових умов для пріоритетного розвитку галузей виробництва, які забезпечують зростання та підвищення життєвого рівня людей;
підтримання та стимулювання діяльності підприємницьких структур різних форм власності;
пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації і використання фінансових ресурсів держави;
необхідність забезпечення за допомогою методів та засобів бюджетного механізму раціонального використання природних ресурсів.
Використовуючи бюджетні важелі, держава визначає джерела формування доходів державного і місцевого бюджетів, пріоритетні напрями здійснення видатків, джерела фінансування бюджетного дефіциту, принципи взаємовідносин між окремими ланками бюджетної системи.
Концепція податкової політики держави містить обґрунтовані висновки про вплив оподаткування на результати господарської діяльності підприємств і організацій, обсяг, напрями і характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.
Метою державної податкової політики виступає стабілізація економіки, нарощування обсягів виробництва, розширення ринкової інфраструктури, стимулювання пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень.
Формуючи свою податкову політику, держава шляхом збільшення або скорочення обсягів податкових надходжень, зміни форм оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню необхідної кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, формуванню збалансованої соціальної політики.
Важливою складовою фінансової політики є грошово-кредитна політика - комплекс взаємопов’язаних заходів держави щодо регулювання грошового ринку з метою впливу на попит та механізм використання кредитів у народному господарстві, забезпечення стабільності грошового обігу, підтримки курсу національної грошової одиниці.
При розгляді грошово-кредитної політики розмежовують її стратегічні та тактичні цілі. Кінцева мета грошово-кредитної, або, як її часто називають, монетарної політики, збігається з основоположними цілями загальноекономічної політики держави - досягнення такого економічного зростання, при якому забезпечуватиметься висока зайнятість, стабільність цін, стабільність фінансових ринків. Тактичні цілі мають короткостроковий, оперативний характер і покликані забезпечити досягнення основних цілей. Можливості ефективної реалізації основних завдань монетарної політики визначаються напрацьованим у тій чи іншій країні інструментарієм управління грошовим обігом і кредитного регулювання.
В Україні головним суб’єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, безпосередньо Уряд, Верховна Рада України. Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, який несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери.
Одним з напрямків фінансової політики є інвестиційна політика держави. Інвестиції, які спрямовуються на розвиток пріоритетних галузей, тих підприємств, які досягли високого рівня науково-технічного прогресу і у найближчій перспективі зможуть нарощувати обсяги виробництва та вийти зі своєю продукцією на
світовий ринок, сприятимуть модернізації базових галузей промисловості, поліпшенню функціонально-територіальної структури господарського комплексу України.
Активізація інвестиційного процесу може сприяти суттєвому оновленню виробничих фондів, структурним перетворенням промислових центрів, розвитку регіонів. Це дасть можливість забезпечити реалізацію стратегічної мети фінансової політики - стабільності економічного зростання.
Складовими фінансової політики є також митна політика, валютна, цінова, зовнішньоекономічна, соціальна політика, політика управління фінансами та фінансового контролю. Кожна з них виражає певний напрям впливу фінансів на економіку та соціальну сферу країни.
Держава посідає особливе місце у фінансових відносинах, вона створює умови, що сприяють нормальному функціонуванню фінансової системи, законодавчо регулює свої відносини з економікою, а також відносини між суб’єктами господарської діяльності.
Іншою складовою фінансової політики є індустріальна політика, яка спрямована на забезпечення структурної перебудови. Індустріальна політика передбачає стимулювання науково- дослідних та дослідно-конструкторських робіт і визначається широким колом заходів адміністративного та фіскального характеру, заходами фінансової підтримки, програмою стимулювання зв’язків між наукою та виробництвом. Головне завдання науки у цьому контексті - розробка нових засобів застосування існуючих вітчизняних і зарубіжних технологій з метою поліпшення якості науково-технічного потенціалу України при мінімальних ресурсних витратах.
Фінансова політика як спосіб організації і використання фінансових відносин визначає свої завдання на світовому, макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Тому завдання і напрями фінансової політики залежать від економічних процесів, що відбуваються у світі, від функцій та економічної природи держави, від форм власності та фінансово-економічного стану підприємств.
Найбільш ефективними методами державного регулювання ринкової економіки, що застосовуються у багатьох країнах протягом десятиріч, є бюджетна і податкова політика.