51.Роль Грушевського в історії України

Вчений і політичний мислитель європейського масштабу, послідовний демократ і гуманіст, один із ініціаторів та ідеологів українського відродження, який поставив його на наукову основу, а разом з тим був і одним із провідних теоретиків у з’ясуванні й вирішенні національних питань і проблем, він вніс багато нового й оригінального у справу пробудження і формування національної свідомості нашого народу, українського державного відродження в ХХ ст. не вдовольнившись кар’єрою “кабінетного вченого”, він увійшов у світову історію водночас і як визначна політична фігура, талановитий громадський діяч, непересічний організатор і, взагалі, багатомірно обдарована особистість, універсалізму якої можна тільки щиро дивуватися. Багатоаспектна творча діяльність М.Грушевського являє значний інтерес для сьогодення. Зацікавлення нею великою мірою зумовлене практичною цінністю досвіду громадсько-політичної та наукової діяльності М.Грушевського 1894-1914 рр., 1917-1918 рр. та наявністю широких можливостей його використання на сучасному етапі національно-державної розбудови України. В анналах української історіографії Михайло Сергійович Грушевський історик і організатор українського наукового життя, а в історії України він виступає як один з провідних суспільно-політичних діячів і батько першої української держави ХХ ст. Діяльності цього великого патріарха нової української науки притаманний широкий діапазон і багатогранність. Не було жодної помітної ділянки суспільного життя, в якій він безпосередньо чи опосередковано не брав би участі. М.Грушевський є однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Неоцінима й немеркнуча його заслуга перед українським народом.Поєднуючи наукову роботу з культурно-освітньою, М. С. Грушевський зробивзначний внесок у реорганізацію шкільної освіти в Галичині, відродженнядіяльності «Товариства любителів українського мистецтва» (1905),створення національного театру у Львові та організацію видавничоготовариства.У 1907 р. він видав книгу «Про старі часи на Україні», де в популярнійформі виклав основні події історичного минулого українського народу.М. С. Грушевський писав також і художні твори. Ще в юнацькі роки віннадрукував ряд оповідань («Бех-аль-Джугур», «Бідна дівчина», «Божийпопуст», «П'ятниця»), але ряд його новел так і не вийшов друком.

52.Проголошення унр. Війна Рад. Росії проти унр

Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-демократії — більшовики. Вони взяли курс на встановлення диктаторської влади, завуальовано названої диктатурою пролетаріату. В ніч з 6 на 7 листопада в результаті збройного перевороту влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків. Тимчасовий уряд було повалено.

В Україні ситуація розвивалася неоднозначно. Привітали петроградські події робітники кількох українських міст, передусім Донецького басейну, тоді як більшість населення підтримала політику Центральної Ради, яка засудила більшовицький переворот та ініціювала утворення "Крайового комітету для охорони революції в Україні". 11—13 листопада 1917 р. у Києві дійшло до збройної сутички штабу Київського військового округу, який підтримував Тимчасовий уряд, більшовицьких військових частин і українського полку, вірного Центральній Раді. Боротьба закінчилася поразкою штабу, який виїхав на Дон, і придушенням більшовицького повстання.

20 листопада Центральна Рада, яка отримала всю владу, прийняла Третій Універсал. Його зміст не повністю відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки (УНР) як автономної частини єдиної Росії. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшлося. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократичної Росії вже не існувало.

17 грудня 1917 р. більшовицька РНК пред'явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В. Леніна та Л. Троцького, що, на словах "визнаючи" УНР, був втручанням у її внутрішні справи. Він містив 4 вимоги до Центральної Ради: відмовитися від дезорганізації фронту; не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон; пропустити більшовицькі війська на Південний фронт; припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. У разі неприйняття цих вимог протягом 48 год. РНК оголошував Центральну Раду "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні".

Зважаючи на те, що Україна є суверенною республікою і ніхто не має права втручатися в її внутрішні справи, Центральна Рада 18 грудня відхилила ультиматум. Це призвело до українсько-російської війни. На боротьбу проти УНР було перекинуто 3 більшовицькі російські армії, які, воюючи з-за спини маріонеткового Народного секретаріату, не наражались на звинувачення в інтервенції. А Україну фактично не було кому захищати. Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано, оскільки чимало лідерів Центральної Ради сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм.

Тим часом більшовики протягом січня 1918 р. зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де до того ж 25 січня вибухнуло більшовицьке повстання. Для захисту столиці було сформовано Студентський курінь, що нараховував 300 осіб. 27 січня 1918 р. він вирушив на фронт, зупинившись на залізничній станції Крути — за 120 км від Києва. З ним було 250 учнів старшинської школи табл. 40 гайдамаків.

Командування вирішило боронити цей важливий залізничний вузол, що був ключем до столиці України, Перемога давала шанси утримати Київ до підписання українською делегацією договору з Центральними державами й отримати союзників у боротьбі проти російської агресії. Кожний день, навіть кожна година мали велике значення.

29 січня розпочався наступ більшовицьких військ. До обіду українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки. Але коли не стало боєприпасів, жменька героїв не змогла витримати наступу переважних військ противника. Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці, які потрапили в полон, були замордовані там само, під Кругами.

Вночі з 8 на 9 лютого українське військо залишило Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступивши до Житомира, а потім укріпившись у Сарнах. 9 лютого російські загони зайняли Київ і вчинили там криваву розправу. Протягом З тижнів вони окупували також Правобережжя. Сподівання українців на визволення були пов'язані з укладенням Центральною Радою Брестського миру з Четверним союзом, яке уможливили герої Крут ціною свого життя.