2) Судова реформа

Судова реформа (1864 р.) запровадила діаметрально протилежну дореформеній системі судоустрою організацію судових органів, що будувалася згідно з процесуальними та організаційними формами буржуазних держав.

Правовою основою проведення судової реформи стали Судові статути, що були прийняті 20 листопада 1864 р. Судові статути в частині судового устрою ("Учреждение судебных установлений") запропонували значне скорочення чисельності судових інстанцій та суттєве спрощення судової системи. Замість складної структури дореформених судів створювалися дві системи судів: загальна та мирова.

Система мирових (місцевих) судів (розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи, передусім намагаючись примирити сторони) складалася з двох ланок: 1) дільничний мировий суддя (зазвичай, у повіті було декілька дільниць мирового суду, кожна з яких об'єднувала по кілька волостей); почесний мировий суддя (не мали спеціальної дільниці, але користувались усіма правами мирового судді), 2) повітовий з'їзд мирових суддів - апеляційна інстанція для справ, що розглядалися дільничними мировими суддями (у складі не менш як трьох суддів). Загальною касаційною судовою інстанцією, яка також поширювалася на мирові суди, було визначено Сенат. Провідною ланкою в системі мирових судів був мировий суд із підсудністю в цивільних справах на суму до 500 руб., а в кримінальних - по злочинах і проступках із санкцією до 300 руб. штрафу, трьох місяців арешту чи до трьох років тюрми.

Мирові суди в українських губерніях, порівняно з центрально-російськими, створювалися на декілька років пізніше (на Правобережній Україні - з 1871 р.). Суддів у мирових судах обирали повітові земські збори на три роки для сільської місцевості, а для міст-обирали міські думи. Щоправда, в губерніях Правобережної України мирові судді призначалися царським міністром юстиції. Кандидат на посаду мирового судді мав відповідати певним вимогам: мати високий майновий статус, середню або вищу освіту, стаж практичної роботи не менше 6 років та бути не молодшим 25 років.

Перебудову системи мирових (місцевих) судів було проведено наприкінці 80-х років на підставі Положення про земських дільничних начальників (1889 р.). Згідно з цим документом, дільничні мирові суди та з'їзди мирових судів на деякий час (до 1912 р.) було ліквідовано у більшості місцевостей України (крім великих міст - Одеси й Харкова).

3) Військова реформа

--1860—1870-х pp. — складова частина царських реформ 60—70-х pp.; були викликані скасуванням кріпацтва, розвитком капіталістичних відносин, розвитком військової техніки, неспроможністю кріпосницької організації армії, яка проявилася в Кримській війні 1853—1856 pp., і прагненням уряду зміцнити армію в умовах зростання озброєнь європейських країн. Військові реформи проводилися під керівництвом військового міністра Д. Мілютіна. Одним із завдань реформи було скорочення армії в мирний час при значному збільшенні її під час війни за рахунок створення навченого запасу. Скорочення складу армії з 1132 тис. чол. (1864) до 742 тис. (1867) дозволило збільшити навчений запас до 1870 р. до 553 тис. чол. У1862—1864 pp. була проведена реформа місцевого військового управління: створено 15 військових округів на чолі з командуючими військами округу. У1868 р. було реорганізовано Військове міністерство, внаслідок чого всі галузі військового управління й війська були підпорядковані військовому міністру. У1868 р. затверджено нове положення про польове управління армії у воєнний час. Для підготовки офіцерських кадрів замість кадетських корпусів створювалися військові гімназії і військові училища (1863— 1864), а також юнкерські училища (з 1864) для осіб, що не мали середньої освіти. Поліпшилася вища військова освіта в академіях (Миколаївській Генштабу, Артилерійській та Інженерній); створена Військово-юридична академія (1867).

Швидка мобілізація прусської армії та її перемога у франко-прусській війні 1870—1871 pp. прискорили введення загальносословної військової повинності (1874) в Росії. Згідно із законом 1 січня 1874 р. призиву на військову службу підлягали особи всіх класів і станів з 21 року; загальний термін служби становив 15 років, з них 6 — дійсної і 9 — у запасі. Для осіб, які мали середню і вищу освіту, термін дійсної служби скорочувався (від 4 років до 6 місяців). Існували значні пільги за сімейним станом (не призивалися єдині в сім'ї сини і єдині годувальники сім'ї тощо). Звільнені від призову зараховувалися в ополчення, що призивалося лише під час війни. Козаки проходили військову службу на особливих умовах.