58.Політика українізації.

Державних чиновників і партійних функціонерів почали організовуватися курси української мови; той, хто не пройшов їх і не склав відповідного іспиту, ризикував втратити свою посаду. У 1925 р. було введене обов'язкове вживання української мови у державному діловодстві, a1927 p. перший секретар КП(б)У Лазар Каганович оголосив, що вся партійна документація вестиметься українською мовою. Паралельно зростала кількість українців у партійно-державному апараті. У 1923 р. їхня частка становила 25-35%, у 1926-1927 pp. - уже 52-54%.

За кількісним ростом стояли важливі структурні зміни. Одним з найголовніших наслідків «українізації» було витворення нових українських державно-партійних, господарських та культурних еліт. Їхній кістяк складали так звані національні комуністи. Вони виступали керівними кадрами політики «українізації», а армія виконавців рекрутувалася переважно з української інтелігенції. Значна частина її брала участь у національно-визвольних змаганнях і відзначалась антибільшовицькими настроями. Але вона компенсувала свою поразку в революції активною культурницькою діяльністю.

Наслідки «українізації» виходили за межі виключно культурної й наукової сфери. Вона викликала серйозні зміни у соціальній і національній структурі суспільства. Наявність розвинутої україномовної інфраструктури (школи, інститути, преса, театри) спинила процес русифікації населення у великих містах Сходу і Півдня України. Вперше в українській історії українці становили більше половини (55% у 1926 р.) робітничого класу. Місто почало втрачати позиції цитаделі російської ідентичності.

Все це створювало умови для переростання українською політичною нацією рамок національної етнічної спільноти. Адже захищати українські інтереси бралися не лише етнічні українці, а й представники інших національностей, що проживали на території України. Жодна з республіканських версій «коренізації» не зайшла так далеко, як українська. За десять років «українізації» (1923-1933) українці перетворилися на структурно повноцінну, урбанізовану і сконсолідовану націю - тобто набрали всіх тих характеристик, яких їм так бракувало під час революції 1917-1920 pp. Вони вступали у XXст. як модерна нація. Відтепер можна було відчувати себе сучасною людиною, робити партійну, державну, наукову та іншу кар'єру, не боячись втратити національної ідентичності.

«Українізація» підірвала рівновагу сил, що склалася на початку 1920-х pp. між комуністичним режимом і українським національним рухом. Перехід частини комуністів на національні позиції, витворення українського пролетаріату, збільшення частки українського населення та активна освітня культурна й наукова діяльність старої та молодої української еліти створювали серйозну загрозу контролю центру над УСРР.

59.Індустріалізація в Україні.

У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. Сталін заявив, що "ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні подолати цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть". Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п'ятирічками).

Причини індустріалізації

Курс на індустріалізацію був об'єктивно необхідний, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у ворожому зовнішньому оточенні.

Труднощі індустріалізації

Радянський Союз міг розраховувати лише на внутрішні джерела фінансування індустріалізації;

- не вистачало кваліфікованих кадрових робітників та інженерів, хоч Україна в цьому плані була в більш вигідному становищі;

-низький рівень економічної освіти радянського керівництва, відсутність досвіду здійснення планової індустріалізації.

Якщо до 1929 р. індустріалізація здійснювалася прискореними темпами, то з 1929 р. - форсованими, надшвидкими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. - по 45%, на 1932 - 36%. Радянське керівництво хотіло одночасно подолати економічну відсталість і побудувати соціалізм за декілька років. Сталін назвав 1929 р. роком "великого перелому" і "стрибка в соціалізм".

Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Щоб його стимулювати, використовувались різні методи, серед яких - організація з 1929 р. масового соціалістичного змагання, яке охопило майже всіх працюючих.

Наслідки індустріалізації

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціально-економічних і політичних наслідків:

-Здійснення індустріалізації за рахунок сільського господарства посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками).

-Форсована індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення країни дешевими продуктами харчування, а промисловості - дешевою сировиною.

-Випереджаючий розвиток важкої промисловості зумовив посилення диспропорцій між промисловістю і сільським господарством, між важкою і легкою промисловістю. Величезні кошти витрачалися на розвиток важкої індустрії, яка сама по собі не була орієнтованою на задоволення потреб населення і успіх якої мало позначився на стані легкої і харчової промисловості.