16.5. Огляд супутніх ризиків

Валютний ринок не є відокремленою субстанцією. Він є орга­ нічною частиною надзвичайно складного світового фінансового механізму. Відповідно валютний ризик дуже тісно пов'язаний з І цілим комплексом супутніх ризиків, до яких можна віднести ри- | зик країни, ринковий ризик, правовий ризик і навіть кредитний \ ризик. •

Ризик країни — ризик фінансових втрат через зміну економіч- } них, соціальних або політичних умов у країні контрагента. Од- І ним із компонентів ризику країни є ризик непереказу коштів, ко- І ли зобов'язання контрагента виражені не у його національній валюті. Валюта зобов'язання може бути недоступною контраген­тові незалежно від його фінансового стану.

Як було зазначено вище, валютний ризик є окремим видом ринкового ризику, який у загальному вигляді є ризиком фінансо­вих втрат за балансовими та позабалансовими статтями у зв'язку зі зміною ринкових умов (і, відповідно, з рухом ринкових цін). Згідно з загальноприйнятими правилами бухгалтерського обліку такі ризики виявляються незалежно від того, чи мова йде про бо­ргові інструменти або акції самого банку, чи про валютні опера­ції або відкриті позиції за іншими інструментами.

Кредитний ризик визначають як небезпеку неповернення вкла­дених коштів (або невиконання зобов'язань контрагента). Цей вид ризику не лише стосується кредитної діяльності, а й включає ризик невиконання будь-яких зобов'язань контрагентом під час проведення всіх операцій, які відображаються у балансі банку або на позабалансовому обліку.

Банки, Ідо надають міжнародні послуги, часто конструюють рейтинги ризику країни та кредитні ризики на кожного з контра­гентів, в яких на композитній основі об'єднують їх політичні та економічні ризики, виражені на єдиній кількісній базі. Такий під­хід дає змогу банку ранжирувати країни та окремих контрагентів відповідно до їх загальної кредитоспроможності та використову­вати це ранжування для встановлення лімітів максимальних сум можливих ризиків, які банк здатен прийняти в будь-який момент. Ці ліміти на певні країни або географічні регіони можуть викори­стовуватись також як субліміти для проведення валютних опера­цій, оцінювання ситуації за відкритими валютними позиціями, гарантіями та іншими видами діяльності на валютному ринку.

Зазначені види лімітів періодично переглядаються і, коли це необхідно, змінюються. Процес перегляду лімітів, як правило, є

формалізованим і підлягає регулярному перегляду підрозділами, які відповідають за управління ризиками та за міжнародні бан­ківські операції. Від зазначених підрозділів вимагається здійсню­вати постійний моніторинг політичних та економічних умов у відповідних країнах та рекомендувати зміни лімітів.

Система рейтингу ризику країни та контрагентів являє собою продукт окремого банку. Вона складається за принципами, роз­робленими та погодженими з керівництвом банку. Це не є бездо­ганне об'єктивне оцінювання, висновки якого правильні в будь-який час. Навпаки, це спроба розробити організований процес скла­дного об'єкта з тим, щоб оцінити сегмент загального ризику банку.

Під час оцінювання ризику країни, контрагентів та окремих фінансових інструментів комерційні банки, крім власних, дуже часто використовують рейтинги міжнародних рейтингових аген­цій, таких як Standard and Poor's Corp. («S&P»), Moody's Investors Service («Moody's»), Fitch-IBCA, Duff and Phelps Credit Rating Co («Duff») та ін. (табл. 16.2). Слід відзначити, що рейтингова індус­трія виконує досить важливу функцію у міжнародному фінансо­вому механізмі. На її основі видаються рекомендації комерцій­ним банкам урядами і центральними банками країн, транснаціо­нальні компанії планують свою діяльність і розробляють страте­гію розвитку у певних регіонах світу, від чого, власне, великою мірою залежить міжнародний перерозподіл капіталу.

Нині провідні рейтингові агенції застосовують два принципи рейтингування — ініціативний і замовний. Так, Standard and Poor's Corp. i Moody's Investors Service ініціативно оцінюють усі види боргових зобов'язань, зареєстрованих у США для обігу на внутрішньому ринку, незалежно від того, чи надходив запит на дану інформацію і чи була вона сплачена емітентом. Агенції Fitch-IBCA, Duff and Phelps Credit Rating Co, навпаки, складають рейтинги переважно за наявності замовлення, вважаючи, що для оптимальності оцінки потрібні додаткові дані, що надаються емі­тентом неформально. Більше того, Duff and Phelps публікує рей­тинги для широкого загалу лише на прохання свого клієнта.

Визначення комерційним банком операцій з іноземною валю­тою забезпечує йому посередницьку роль між клієнтом та рин­ком іноземної валюти. Тому політика уникнення ризику повинна поширюватися і на торговельні операції, і на менеджмент на ва­лютному ринку. Банк повинен стримуватись від маніпуляції ве­личиною валютного ризику в операціях за свій рахунок — заради прибутку — у формі довгої чи короткої позиції овернайт. Банк повинен лімітувати їх так само, як внутрішні чи денні позиції,

364

365

обмежуючись сумами, що відображають нормальні обсяги бізне­су, ініційованого клієнтами чи пов'язаного з ними. Як доповнен­ня до встановлення формальних «овернайт» та інших лімітів у розрізі валют для дилінгових підрозділів менеджмент банку по­винен мати формалізований пакет процедур та заходів контролю для здійснення безперервного моніторингу діяльності на валют­ному ринку.

Таблиця 16.2