Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

ДЕТЕ	Д	ДЕТЕ

ДЕСТИЛЯ́ЦІЯ (рос. дистилляция;

англ. distillation) – те саме, що дистиля́- ція.

ДЕСТРУ́КЦІЯ (рос. деструкция;

англ. destruction) – руйнування.

д. полімерів́ (рос. деструкция полимеров; англ. polymer destruction) – руйнування макромолекул полімерів, яке супроводжується зниженням їх молекулярної ваги і призводить до зміни їх складу, а також фізико-хімічних, механічних, електричних та ін. властивостей.

ДЕТАНДЕР́ , -а (рос. детандер; англ. expander, expansion engine, cryogenic gas expansion, expansion refrigerator) – машина, яка слугує для створення холоду за рахунок розширення газу з віддачею зовнішньої роботи, тобто для практичного здійснення ізоентропійного розширення газу.

ДЕТЕКТОР́ , -а 1 (рос. детектор; англ. detector, sensor) – прилад для виявлення тих чи інших частинок або випроміню-

вань (напр., детектори γ-проміння,

детектори нейтронні та ін.).
д. діелектричний́	з а р я д ж е н и х
ч а с т и н о к (рос. детектор диэлектри-
ческий з а р я ж е н н ы х	ч а с т и ц ; англ.

dielectric detector o f c h a r g e d p a r t і - c l e s ) – пристрій для реєстрації важких іонів, заснований на їх здатності створювати при гальмуванні в твердих діелектриках і напівпровідниках стабільні у часі зони дефектів у вузькому каналі вдовж треку, які можна спостерігати з допомогою електронного мікроскопа або оптичними методами. Як реєструвальні матеріали застосовують природні та синтетичні кристали, стекла, високополімерні органічні сполуки.

д. із поверхневою́ йонізацією́ (рос. детектор с поверхностной ионизацией; англ. surface ionization detector) – детектор атомних і молекулярних пучків, заснований на йонізації деяких атомів

121

при їх дотику до розжареного вольфраму. Утворений іонний струм вимірюється за допомогою електрометричних схем.

д. напівпровідниковий́ (рос. детектор полупроводниковый; англ. semiconductor detector, crystal detector)

– детектор частинок, основним елементом якого є p-n-перехід. Д. н. складається з шару напівпровідника з нанесеними на нього по обидва боки металевими електродами, на які подається

напруга. При влученні частинки або γ-

кванта в напівпровідник у ньому внаслідок йонізації утворюються нерівноважні носії заряду – електрони та дірки, які під дією електричного поля переміщуються до електродів. У результаті в електричному колі, з'єднаному з напівпровідниковим детектором, виникає імпульс струму.

д. перехідного́ випромінювання́ (рос. детектор переходного излучения; англ. transient emission detector) – детектор швидких заряджених частинок, що реєструє перехідне випромінювання, яке висилається при перетині частинкою межі розділу середовищ з різною діелектричною проникністю. Використовується для визначення маси або заряду частинок високих енергій, коли застосування інших методів ускладнене. Д. п. в. входять до складу ряду комбінованих систем детекторів, які використовуються в експериментах на великих прискорювачах. Вони дозволяють виділяти електрони на тлі великого числа адронів у багаточастинкових взаємодіях або розділяти адрони з різною масою в зовнішніх пучках прискорювачів, а також при дослідженні космічного випромінювання.

д. повільних́ нейтронів́ (рос. детектор медленных нейтронов; англ. slow-neutron detector) – див. детектори́ нейтронні́ .

д. сцинтиляційний́ (рос. детектор сцинтилляционный; англ. scintillation detector) – детектор частинок, дія якого заснована на реєстрації світлових спалахів у видимій або ультрафіолетовій

ДЕТЕ	Д	ДЕТЕ

області, які викликаються зарядженими частинками при пролітанні через сцинтилятор.

д. сцинтиляційний́ на волокнах́ (рос.

детектор сцинтилляционный на волокнах; англ. fiber scintillation detector) – різновид сцинтиляційного детектора, утворений регулярною системою волокнин, виготовлених зі сцинтилятора. Частина світла від зарядженої частинки захоплюється волокном за рахунок повного внутрішнього відбивання на його межах і поширюється по волокнині. На вихідній площині детектора утворюється світлове зображення трека.

д. швидких́ нейтронів́ (рос. детектор быстрых нейтронов; англ. fast-neutron detector) – див. детектори́ нейтронні́ .

д-ри бета́ -випромінювань́ (рос. детекторы бета-излучений; англ. beta

detectors) – прилади для виявлення β-ча- стинок і вимірювання їх потоку. Найчастіше застосовуються лічильники Гейге- ра–Мюллера (Гайгера–Мюллера), камери йонізаційні, лічильники сцинтиляційні, товстошарові фотоемульсії.

д-ри гама́ -проміння́ (рос. детекторы гамма-лучей; англ. gamma-ray detectors)

– прилади для виявлення γ-проміння та вимірювання його інтенсивності; найчастіше використовуються лічильники Гейгера-Мюллера (Гайгера-Мюллера), лічильники пропорційні, камери йонізаційні, лічильники сцинтиляційні та фотоплівки (див. також метод́ фотоему́- льсії).

д-ри координатні́ [детектори́ позиці́- йно чутливі́ ] (рос. детекторы

координатные, детекторы позиционно чувствительные; англ. coordinate detectors, positional sensitive detectors) – детектори елементарних частинок, ядерних фрагментів, важких іонів, здатні з високою точністю локалізувати окремі точки їхніх траєкторій. Дія д. к. заснована на локальному перетворенні малих порцій енергії, витрачених частинкою на йонізацію та збудження атомів речовини, у макроскопічний сигнал, що

122

містить інформацію про місце проходження частинки.

д-ри нейтронні́ (рос. детекторы нейтронные; англ. neutron detectors) – прилади для реєстрації і визначення енергетичного спектру нейтронів. Д. н. завжди містить певну речовину – радіатор (конвертер), ядра якого при взаємодії з нейтронами породжують

заряджені частинки або γ-кванти.

д-ри позиційно́ чутливі́ (рос.

детекторы позиционно чувствительные; англ. positional sensitive detectors) – те саме, що детектори́ координатні́ .

д-ри частиноќ трекові́ (рос. детекторы частиц трековые; англ. tracking detectors) – загальна назва групи приладів ядерної фізики, які дають змогу спостерігати траєкторії (треки) заряджених мікрочастинок. За принципом утворення треків д. ч. т. поділяються на кілька типів: 1) товстошарові фотоемульсії (див. також метод́ фотоемульсії́ ); 2) камери Віл(ь)сона, дифузійні камери, бульбашкові камери; 3) люмінесцентні камери; 4) іскрові камери; 5) системи, побудовані на використанні телескопа лічильників.

ПЗЗ-детектор́ (рос. ПЗС-детектор; англ. charge coupled detector, charge transfer detector) – координатний детектор частинок, основою якого є прилад із зарядним зв'язком (ПЗЗ). Матриця ПЗЗ являє собою підкладину з напівпровідникового матеріалу, на яку наносяться шар діелектрика і система електродів. При подачі на електроди напруги під ними утворюються потенціальні ями (під електродами вони розділені потенціальними бар'єрами) для неосновних носіїв. При подачі на електроди послідовності тактових імпульсів напруги відбувається кероване переміщення зарядів, що нагромадилися в потенціальних ямах, уздовж напівпровідникової підкладини у вихідний регістр і далі у вихідний пристрій. ПЗЗ –

ДЕТЕ	Д	ДЕФЕ

багатоканальна система з аналоговим записом інформації.

́	у р а д і о т е х н і ц і
ДЕТЕКТОР, -а 2
(рос. детектор в	р а д и о т е х н и к е ;

англ. demodulator, detector) – прилад для перетворення модульованих високочастотних коливань у коливання із частотою модуляції (див. також детектування́ ).

д. фазовий́ (рос. детектор фазовый; англ. phase demodulator, phase detector)

–радіотехнічний пристрій для виділення із високочастотних коливань з фазовою модуляцією або з частотною модуляцією низькочастотного модулювального сигналу. Принцип д. ф. заснований на застосуванні елементів (наприклад, електронної лампи пентода), дія на які двома коливаннями з різними фазами дає вислідний ефект, що залежить від зсуву

фаз.

д. частотний́ (рос. детектор частот-

ный; англ. frequency demodulator, frequency difference detector) – пристрій, що виділяє із частотномодульованих коливань модулювальний сигнал. Найпростішим д. ч. є коливний контур, розстроєний відносно частоти-носія частотно модульованих сигналів і підключений до амплітудного детектора. Див. також

модуляція́ частотна,́ модуляція́ амплітудна,́ детектування́ .

ДЕТЕКТУВА́ННЯ 1 (рос. детектирование; англ. detection) – виявлення частинок або випромінювання.

д. нейтронів́ (рос. детектирование нейтронов; англ. neutron detection) – методи детектування нейтронів, які

базуються або на реєстрації γ-квантів,

заряджених частинок або осколків ділення ядер, що виникають при захопленні нейтронів ядрами речовини, або на реєстрації ядер віддачі, що утворюються у результаті пружних зіткнень швидких нейтронів з ядрами речовини детектора, або на вимірюванні радіоактивності, яка наводиться при захопленні нейтронів.

ДЕТЕКТУВА́ННЯ 2 (рос. детектирование; англ. demodulation, detection, rectification) – перетворення високочастотних модульованих (напр., за амплітудою) коливань для виділення низькочастотного сигналу; є процесом, зворотним до модуляції коливань, і складовою частиною радіоприйому.

д. діодне́ (рос. детектирование диодное; англ. diode rectification) – детектування, яке здійснюється внаслідок несиметрії характеристики струму діода (вакуумного або кристалічного).

д. світла́ (рос. детектирование света; англ. light demodulation) – нелінійне перетворення оптичного випромінювання видимого та ІЧ діапазонів частот в електричний сигнал у вигляді послідовності одноелектронних імпульсів або коливань струму радіочастотного діапазону, що несе інформацію про параметри оптичного випромінювання (інтенсивність, частоту, фазу). Застосовується в системах оптичного зв'язку, оптичній локації, оптичній обробці інформації, спектроскопії, інтерферометрії, голографії та ін.

д. синхронне́ (рос. детектирование синхронное; англ. synchronous demodulation, synchronous detection, synchronous rectification, homodyne) – детектування амплітудно модульованих сигналів за рахунок синхронної (співчасно з коливаннями носійної частоти) зміни провідності в колі детектувального пристрою.

		́
ДЕТЕРМІНАНТ, -а к в а д р а т н о ї
м а т р и ц і А =		||aіj|| п о р я д к у	n (рос.
детерминант к в а д р а т н о й			м а т р и -
ц ы А =	||aіj||	п о р я д к у	n ; англ.
determinant	o f	a s q u a r e m a t r і x А

= ||aіj|| o f o r d e r n ), det А – те саме, що
визначниќ.
́	детерми-
ДЕТЕРМІНІЗМ, -у (рос.

низм; англ. determinism) – див. причин́- ність.

123

ДЕФЕ	Д	ДЖЕР

ДЕТОНА́ЦІЯ (рос. детонация; англ. detonation, knock, knocking, pinking) – поширення хімічного перетворення, яке супроводжується виділенням тепла, зі сталою швидкістю, що перевищує швидкіть звуку у даній речовині.

́	дефект́ ; англ.
ДЕФЕКТ, -у (рос.
defect).
д. квантовий́	(рос. дефект

квантовый; англ. quantum defect) – величина, що характеризує відмінність енергії електрона в атомі від енергії електрона з тим же квантовим числом n у воднеподібному атомі. Введений Ю.Р. Рідбергом для опису спектральних серій атомів лужних металів простими універсальними формулами, аналогічними формулам спектральних серій атома водню. Д. к. іноді називають поправкою Рідберга.

д. мас (рос. дефект масс; англ. mass defect) – різниця між масою даного ізотопа, вираженою в одиницях атомної маси, і його масовим числом. За одиницю атомної маси приймають 1/16 маси кисню О16, а під масовим числом розуміють число нуклонів у ядрі.

д. упровадження́ точковий́ (д. впровадження́ точковий)́ (рос. дефект внедрения точечный; англ. interstitial atom) – те саме, що атом́ упровадження́ .

д-кти в кристалах́ (рос. дефекты в кристаллах; англ. crystal defects) – порушення досконалої решітки ідеального кристала. Існують точкові дефекти (фонони, вакансії, міжвузельні атоми, домішкові атоми тощо), лінійні (дислокації), двовимірні (двійники кристалів, ряди дислокацій тощо). Взаємодія дефектів означених типів призводить до утворення спеціальних дефектів – центрів забарвлення.

д-кти радіаційні́ (рос. дефекты радиационные; англ. radiation(-induced) defects, radiation damages) – дефекти кристалічної структури, що утворюються при її опроміненні потоками частинок або

124

квантів електромагнітного випромінювання.

д-кти структурні́				в	м е т а л а х і
с п л а в а х	(рос. дефекты структурные
в м е т а л л а х и			с п л а в а х ;			англ.
structural		defects			[structural
imperfection]		і n		m e t a l s		a n d
a l l o y s ) –	те	саме,	що		неоднорідностí
структурні́ .					(рос. дефекты
д-кти упакування́
упаковки;		англ.	stacking			fault,
dislocation)	– похибки в порядку чергу-

вання щільноупакованих площин кристала. Розрізняють д. у. вилучення, коли з періодичної структури видалена одна з площин, та д. у. впровадження, коли в послідовність площин вставляє-

ться зайва площина.

ДЕФЕКТО́Н, -а (рос. дефектон; англ. defecton) – квазічастинка, що описує поведінку точкових дефектів у квантовому кристалі, їх переміщення по кристалу шляхом підбар'єрних тунельних переходів.

ДЕФЕКТОСКОПІЯ́ (рос. дефектоскопия; англ. flaw detection, flaw inspection, crack detection) – сукупність фізичних методів контролю наявності тріщин, раковин, зон розпушеності тощо в матеріалах і виробах. Найпоширенішими є рентгенівський, ультразвуковий, магнітний, люмінесцентний, капілярний, гама-променевий методи.

д. електромагнітна́ (рос. дефектоскопия электромагнитная; англ. electromagnetic flaw detection, electromagnetic (testing) inspection) – те саме, що дефектоскопія́ магнітна́ .

д. люмінесцентна́ (рос. дефектоскопия люминесцентная; англ. luminescence flaw detection, luminescence inspection) – метод визначення поверхневих дефектів і наскрізних дефектів у деталях із кольорових металів і сплавів, пластмас, кераміки й інших матеріалів за спостереженням люмінесценції нанесеної на поверхню деталі флуоресцентної рідини.

ДЖЕР	Д	ДЖЕР

д. магнітна́ [дефектоскопія́ електромагнітна́ ] (рос. дефектоскопия магнитная, дефектоскопия электромагнитная; англ. magnetic flaw detection, magnetic inspection, electromagnetic flaw detection, electromagnetic (testing) inspection) – сукупність електромагнітних методів (включаючи "суто" електричні та магнітні) контролю якості матеріалів і виробів.

д. ультразвукова́ (рос. дефектоскопия ультразвуковая; англ. ultrasonic flaw detection, ultrasonic inspection, supersonic inspection) – комплекс методів неруйнівного контролю, заснований на застосуванні пружних коливань головним чином ультразвукового діапазону. Д. у. дозволяє виявляти поверхневі та внутрішні неоднорідності в металічних і неметалічних матеріалах, визначати розмір зерен у металі, вимірювати товщину перерізу деталей тощо. Відомо п'ять методів д. у.: тіньовий, резонансний, імпедансний, метод вільних коливань та луна-метод (ехо-метод).

ДЕФІЦИ́Т, -у (рос. дефицит; англ. deficit).

д. вологості́ (рос. дефицит влажности; англ. humidity deficit, damp deficit, moisture deficit, moistness deficit)

– різниця між максимально можливою і фактичною пружністю водяної пари при даній температурі і тиску. Див. також

вологість́ повітря́ .

ДЕФЛАГРА́ЦІЯ (рос. дефлаграция;

англ. deflagration) – режим поширення полум'я, при якому займання відбувається в результаті нагрівання свіжої суміші шляхом перенесення тепла теплопровідністю від продуктів горіння, а саме поширення характеризується невеликими швидкостями – до кількох метрів за секунду.

ДЕФОРМАЦІЯ́ (рос. деформация;

англ. deformation, distortion, displacement, strain, warp, warpage,

125

warping; (пружна) deflection) – зміна положення точок тіла, при якому змінюються взаємні відстані між ними. Такі зміни можуть бути наслідком теплового розширення, дії магнітного і електричного полів, а також зовнішніх механічних сил.

ДЕЦИ... (рос. деци...; англ. deci…; від лат. decem – десять) – основа для утворення найменування частинної одиниці, що дорівнює 1/10 початкової.

ДЕЦИБЕ́Л, -а, дБ (рос. децибел, дБ;

англ. decibel, dB) – 1/10 Бела.

ДЖЕРЕЛО́, мн. джерела́ (рос.

источник; англ. source).

дж-ла електричної́ енергії́ плазмові́ (рос. источники электрической энергии плазменные; англ. plasma sources of electric(al) energy) – перетворювачі теплової енергії плазми в електричну енергію.

дж-ла нейтронні́ (рос. источники нейтронные; англ. neutron sources) – пристрої для отримання нейтронних пучків. Дія всіх типів таких джерел заснована на використанні ядерних реакцій, які супроводжуються вильотом нейтронів. Дж. н. характеризуються інтенсивністю (кількістю нейтронів за 1 с), енергетичним і кутовим розподілами, ступенем поляризації нейтронів (див. також нейтрони́ поляризовані́ ) і режимом випромінювання (неперервним або імпульсним).

дж-ла оптичного́ випромінювання́ [дж-ла світла́ ] (рос. источники оптического излучения, источники света; англ. optical sources, illuminants, light sources)

– прилади та пристрої, а також природні та космічні об'єкти, у яких різноманітні види енергії перетворюються на енергію оптичного випромінювання в діапазоні

довжин хвиль λ ≈ 10 нм÷1 мм. Космічні та природні випромінювачі – Сонце, зірки, атмосферні розряди та ін. є натуральними дж. о. в. Штучні дж. о. в. розділяються на когерентні (див. також

ДЖОУ	Д	ДИМО

когерентність́ ) та некогерентні. Когерентні дж. о. в. (лазери) генерують випромінювання з надзвичайно великою спектральною інтенсивністю та високим ступенем напрямленості і монохроматичності. Випромінювання більшості дж. о. в. некогерентне і є суперпозицією електромагнітних хвиль, що спонтанно висилаються сукупністю елементарних випромінювачів.

дж-ла світла́ (рос. источникии света; англ. illuminants, light sources) – те саме, що джерела́ оптичного́ випромінюван́ - ня.

дж-ла світла́ газорозрядні́ (рос. источники света газоразрядные; англ. gas-discharge light sources) – прилади, у яких електрична енергія перетворюється на оптичне випромінювання при проходженні електричного струму через гази або пари́металів (див. також у ст.

джерела́ оптичного́ випромінювання́ ). дж-ла струму́ хімічні́ (рос. источни-

кии тока химические; англ. chemical current sources, chemical cells, electrochemical cells, electrolytic cells, electric(al) cells, voltaic cells, galvanic cells, electrical elements, couples, voltaic couples, electrolytic couples) – пристрої, в яких енергія хімічних реакцій, що в них відбуваються, безпосередньо виділяється у вигляді електричної енергії. В основу будь-якого дж. с. х. покладено певну хімічну струмоутворювальну реакцію, яка протікає між сукупністю речовин – електрохімічною системою. Залежно від електрохімічної системи, розрізняють різні типи дж. с. х. – гальванічні елементи, акумулятори, електрохімічні генератори.

Див. також елемент́ Ле-кланше,́

елемент́ магнієвий,́ елемент ́мідно-́оки́ - сний, елемент́ окисно́ -ртутний́ .

дж. іонне́ (дж. йонне́ ) (рос. источник ионный; англ. ion source) – пристрій для одержання у вакуумі йонного пучка – просторово сформованого потоку йонів, швидкість напрямленого руху яких набагато більша їхніх теплових швидкостей. Іонне джерело – невід'ємна части-

126

на прискорювачів, інжекторів швидких атомів для термоядерних систем, мас- спектрометрів та ін. У найпростішому вигляді дж. й. складається з емітера та прискорювального електрода – екстрактора, з отвором для виходу йонного пучка; для додаткового фокусування прискореного жмутка використовуються електростатичні та магнітні лінзи. Йонні джерела будуються за єдиним принципом, і головним фактором, який визначає тип дж. й., є механізм створення емітера йонів. Залежно від фізичної природи емітерів, розрізняють: 1) дж. й. з поверхневою йонізацією, де емітером іонів слугує поверхня розжареного матеріалу з роботою виходу, що перевищує потенціал іонізації надхідних атомів; 2) плазмові, в яких іони відбираються з поверхні плазми, утвореної за допомогою газового розряду; 3) "польові", в яких іони утворюються під дією сильного електричного поля (~1010 В/м).

ДЖОУЛЬ́ , -я, Дж (рос. Джоуль, Дж; англ. Joule, J, Watt-second) – одиниця вимірювання роботи і енергії в системі МКСА та Міжнародній системі одиниць. 1 Дж дорівнює роботі, що виконується силою в 1 Ньютон при переміщенні точки її при-

кладання на 1 метр у напрямку цієї сили.

ДЗЕРКАЛО́ , мн. дзеркала́ (рос. зеркало; англ. mirror).

дз. акустичне́ (рос. зеркало акустическое; англ. acoustic mirror) – гладенька поверхня, лінійні розміри якої великі у

порівнянні з довжиною хвилі λ надхідного звуку і від якої відбувається регулярне відбивання звукових хвиль. Поверхня дз. а. вважається досить гладенькою, якщо

шорсткості її не перевищують величини λ/

20.

дз. електронне́ (рос. зеркало электронное; англ. electron mirror) – електроннооптична система, яка створює електричне поле певної конфігурації, при якій електрони, що влітають в область

ДИНА	Д	ДИНА

поля, відбиваються назад. Дз. е. застосовується в дзеркальному електронному мікроскопі.

дз-ла магнітні́ (рос. зеркала магнитные; англ. magnetic mirrors) – області підвищеної напруженості магнітного поля, в яких відбувається відбивання частинки (зміна напрямку руху на зворотний) внаслідок адіабатичної інваріантності її магнітного моменту. Див. також пастки́ магнітні́ .

ДЗЕРКАЛО́ о п т и ч н е [рефлектор́ ] (рос. зеркало о п т и ч е с к о е , рефлектор; англ. mirror, reflector, speculum) – оптична деталь (виконана зі скла, металу, ситалу або пластмаси), одна з поверхонь якої має правильну форму, вкрита відбивальним шаром і має шорсткість, не більшу сотих часток довжини хвилі світла. Дз. оптичне утворює оптичні зображення предметів (у т. ч. джерел світла), положення яких може бути отримане з загальних законів геометричної оптики.

дз-ла Френеля́ [бідзеркала́ Френеля]́ (рос. (би)зеркала Френеля; англ. Fresnel mirrors) – оптичний пристрій, який складається з двох плоских дзеркал, розташованих під малим кутом (кілька кутових мінут) один до одного. Застосовується для одержання когерентних хвиль і спостереження інтерференції світла.

ДИВЕРГЕ́НЦІЯ (рос. дивергенция;

англ. divergence, divergency) – розходження векторного поля; виражається через компоненти ах, ау, аz вектора поля а згідно з формулою dіva = ∂ax/∂x + ∂ay/∂y + ∂az/∂z.

ДИ́ВНІСТЬ, -ості (рос. странность;

англ. strangeness), s – адитивне квантове число, яке характеризує властивість елементарних частинок щодо сильних та електромагнітних взаємодій. Елементарні частинки поділяються на звичайні, що мають s = 0, і дивні з деяким ненульовим значенням s. Д. може набувати певних додатних і від'ємних цілих значень. Сумарне значення s не змінюєтья в про-

127

цесах сильної й електромагнітної взаємодії, але порушується в процесах слабкої взаємодії.

ДИЛАТОМЕ́ТРІЯ (рос. дилатометрия; англ. dilatometry, dilatometric analysis) – сукупність методів вимірювання та вивчення температурної залежності й анізотропії теплового розширення тіл і різних його аномалій.

ДИМ, -у (рос. дым; англ. smoke, fume)

– див. аерозолі́ .

ДИМОРФІЗ́М, -у (рос. диморфизм; англ. dimorphism, dimorphy) – властивість однієї й тієї ж речовини існувати у двох кристалічних модифікаціях, що відрізняються одна від одної різним розташуванням атомів у кристалічній гратці; частинний випадок поліморфізму.

ДИ́НА (рос. дина; англ. dyne) – одиниця сили у системі СГС, що дорівнює силі, яка масі в 1 г надає прискорення 1 см/сек2.

ДИНА́МА (рос. динама; англ. dynamic screw) – те саме, що гвинт динамічний́ .

ДИНА́МІКА (рос. динамика; англ. dynamics) – розділ механіки, присвячений вивченню руху матеріальних тіл під дією прикладених до них сил. Класична д. базується на трьох основних законах механіки Ньютона.

д. адсорбції́ (рос. динамика адсобции; англ. adsorption dynamics) – процес поглинання пари, газів і розчинених речовин із потоку поверхневим шаром твердого адсорбента, що складається із зерен, поміщених в оболонку (фільтр-поглинач, коробка протигаза тощо).

д. газова́ (рос. динамика газовая;

англ. gas dynamics) – розділ гідроаеромеханіки, у якому вивчаються рухи легкорухомих середовищ (газоподібних та

ДИНА	Д	ДИНА

рідких, а також твердих – при швидкій дії на них дуже високих тисків) з урахуванням їхньої стисливості. До д. г. в широкому розумінні слід віднести акустику, динамічну метеорологію, електро- і магнітогазодинаміку, динаміку розріджених газів, динаміку плазми.

д. доменної́ стінки́ (рос. динамика доменной стенки; англ. domain boundary dynamics, domain wall dynamics, wall dynamics) – по-

ступальний або коливальний рух доменної стінки (ДС) в магнітновпорядкованій речовині з магнітною доменною структурою [у феромагнетиках (ФМ), феримагнетиках (ФРМ) і слабких феромагнетиках (СФМ)], який виникає під дією прикладеного сталого, імпульсного або змінного за знаком магн. поля. Часто розглядають поле, паралельне намагніченості в одному з суміжних доменів. Причиною руху ДС є порушення рівноваги магн. доменної структури, яке виникає при ввімкненні та зміні в часі зовн. магн. поля. Домени, магн. моменти в яких виявляються енергетично в більш вигідному положенні, прагнуть збільшити свій об'єм за рахунок доменів, магн. моменти в яких мають менш вигідний напрямок у магн. полі. Зміщення ДС відбувається шляхом обертання магн. моментів у стінці. Д. д. с. визначає один із механізмів перемагнічення магнітновпорядкованих речовин, а також частотну залежність магнітної сприйнятливості.

Швидкість поступального руху ДС визначається балансом зміни енергії магн. моментів у зовн. магн. полі та енергії дисипації, пов'язаної з процесами релаксації магн. моментів (спінів) у рухомій ДС, а також із вихровими струмами, індукованими рухом ДС у провідному магнетику. Релаксація магн. моментів здійснюється шляхом взаємодії магн. моментів, які змінюють орієнтацію, між собою (магнон-магнонне розсіяння) та з коливаннями кристалічної решітки (магнон-фононне розсіяння), а також завдяки розсіянню спінових хвиль на де-

128

фектах, домішках та ін. вадах структури магн. кристала. На відміну від релаксації однорідної спінової підсистеми, ДС має ще один канал дисипації енергії, по- в'язаний із наявністю додатк. гілки спінових хвиль – згинових коливань ДС. В результаті прямих і багатоступеневих процесів спінової релаксації при русі ДС енергія, що виділяється завдяки перемагніченню зразка, передається в кінцевому підсумку в фононну підсистему кристала, тобто перетворюється на тепло.

д. зоряна́ (рос. динамика звёздная; англ. stellar dynamics) – область астрономії, яка вивчає будову, стійкість і еволюцію зоряних систем. Основними об'єктами вивчення д. з. є кульові та розсіяні зоряні скупчення усередині галактик, галактики в цілому, а також скупчення галактик. У д. з. вивчаються усереднені характеристики зоряних систем, які визначаються функцією розподілу зірок f(t,r,v), де f(t,r,v) – кількість зірок, що перебувають у момент t в одиничному елементі об'єму фазового простору в околі точки (r,v).

д. кристалічної́ решітки́ (рос. ди-

намика кристаллической решётки;

англ. lattice dynamics, crystal latitude dynamics, pattern dynamics, matrix dynamics) – розділ фізики твердого тіла,

присвячений вивченню рухів атомів у кристалі з урахуванням дискретності його структури. Включає класичну та квантову механіку колективних рухів атомів в ідеальному кристалі, динаміку дефектів кристалічної гратки, теорію взаємодії кристала з проникальним випромінюванням, опис фізичних механізмів пластичності та міцності кристалічних тіл.

д. плазми́ (рос. динамика плазмы;

англ. plasmadynamics) – див. гідродина́-

міка.

д. ракет́ [ракетодинаміка́ ] (рос. динамика ракет, ракетодинамика; англ.

rocket dynamics) – наука про рух літальних апаратів, що мають реактивні двигуни (ракети, літаки, міжпланетні

ДИНА	Д	ДИСК

кораблі). Основною задачею д. р. є визначення кінематичних і динамічних характеристик рухів ракет як на ділянках траєкторії при ввімкненому двигуні (активні ділянки), так і на ділянках при вимкненому двигуні (пасивні ділянки).

д. розріджених́ газів́ (рос. динамика разреженных газов; англ. dynamics of dilutedgases) – розділ механіки газів, у якому вивчаються явища, що потребують врахування молекулярної структури, залучення уявлень і методів кінетичної теорії газів. Класична газова динаміка справедлива при значеннях числа Кнудсена Kn << 1, коли на довжині пробігу

параметри газу змінюються мало.

д. руслових́ потоків́ (рос. динамика русловых потоков; англ. stream dynamics) – розділ фізики вод Землі, в якому вивчається течія вод у природних потоках (руслових потоках) – кінематична структура потоку (розподіл швидкостей і тисків, їх пульсації, турбулентність тощо), механізм змулення та перенесення намулів, взаємодія потоку та

русла.

д. твердого́ тіла́ (рос. динамика твёрдого тела; англ. solid (body) dynamics, rigid body dynamics) – розділ механіки, в якому вивчається рух твердого тіла під дією прикладених до нього сил. Основним завданням д. т. т. є: знаючи діючі на тіло сили, характер накладених зв'язків і початкові умови, визначити рух тіла відносно даної (інерційної) системи відліку, а також тиски, які тіло чинить на зв'язки.

ДИНА́МО (рос. динамо; англ. dynamo).

д. гідромагнітне́ (рос. динамо ги-

дромагнитное; англ. hydromagnetic dynamo) – механізм підсилення або під-

тримування стаціонарного, зокрема коливного, стану магнітного поля гідродинамічними рухами провідного середовища (плазми). Ідею про те, що рухи плазми можуть призводити до підсилення магнітного поля, висунув Дж. Лармор

129

(J. Larmor) у 1919 в зв'язку з поясненням природи магнетизму Землі та Сонця. Походження і спостережувані зміни космічних магнітних полів у більшості випадків пов'язують із дією д. г. Робляться спроби лабораторного конструювання д. г. і врахування цього ефекту в енергетичних установках із рухомим рідиннометалевим теплоносієм. Теорія д. г. є розділом магнітної гідродинаміки.

ДИНАМОМАШИ́НА (рос. динамомашина; англ. dynamo) – застаріла назва електромашинного генератора сталого струму. Див. також машини́ електри́- чні.

ДИНАМО́МЕТР, -а (рос. динамометр; англ. dynamometer, force ga(u)ge; (крутильний) torsiometer, torsion meter)

– прилад для вимірювання величини сили.

д. крутильний́ (рос. динамометр крутильный; англ. torsiometer, torsion meter) – те саме, що торсіометр́ .

ДИНО́Д, -а (рос. динод; англ. dynode)

– те саме, що емітер́ .

ДИПО́ЛЬ, -я (рос. диполь; англ. dipole, doublet).

д. акустичний́ (рос. диполь акустический; англ. acoustic dipole, acoustic doublet) – див. випромінювач́ акусти́- чний.

д. електричний́ (рос. диполь электрический; англ. electric dipole, electric doublet) – сукупність двох різнойменних зарядів, розташованих на деякій відстані один від одного.

д. магнітний́ (рос. диполь магнитный; англ. magnetic dipole, magnetic doublet) – електричний струм як джерело електромагнітного поля, що протікає по нескінченно малому замкнутому колу.

д. пасивний́ (рос. диполь пассивный; англ. slave dipole, slave doublet, passive dipole, passive doublet, secondary dipole,

ДИСК	Д	ДИСП

secondary doublet) – те саме, що вібра́- тор пасивний́ .

д. півхвильовий́ (рос. диполь полуволновый; англ. half-wave dipole) – те саме, що вібратор́ півхвильовий́.

д. тороїдний́ (рос. диполь тороидный; англ. thoroidal dipole) – те саме, що анаполь́ .

ДИРЕ́КТОР, -а (рос. директор; англ. director) – див. вібратор́ пасивний́ .

ДИСИПА́ЦІЯ (рос. диссипация;

англ. dissipation;від лат. dіssіpatіo – розсіяння).

д. енергії́ (рос. диссипация энергии;

англ. energydissipation) – перехід частини енергії упорядкованих процесів (кінетичної енергії руху тіла, енергії електричного струму тощо) в енергію невпорядкованих процесів – тепло.

ДИСК, -а (рос. диск; англ. disk, wheel).

д. Корбіно́ (рос. диск Корбино; англ. Corbino discrimination) – металевий або напівпровідниковий диск із отвором у центрі та з контактами, один із яких розташований на внутрішній стороні отвору, інший – на периферії диска. Слугує для дослідження гальваномагнітних явищ.

д. Релея́ (рос. диск Рэлея; англ.

Rayleigh disk) – прилад для абсолютного вимірювання коливальної швидкості частинок в акустичних хвилях, які поширюються в газах і рідинах. Являє собою тонку круглу пластинку з легкого

металу або слюди, підвішену на довгій тонкій (як правило, кварцевій або металевій) нитці і споряджений дзеркальцем для вимірювання його повороту навколо вертикальної осі. Поворот д. Р. викликається обертальним моментом M, зумовленим дією середніх за часом гідродинамічних сил при обтіканні його потоком (див. також рівняння́ Бернул́- лі). Оскільки величина повороту залежить від швидкості потоку, д. Р. чутли-

130

вий як до сталих потоків, так і до знакозмінного поля швидкостей в акустичній хвилі. Дія моменту M зрівноважується пружністю нитки відносно закручування.

ДИСКЛІНА́ЦІЇ (рос. дисклинации;

англ. disclinations; від грец. δυσ- – префікс, який означає розділення, і κλίνω – нахиляю) – протяжні дефекти в середовищах, які мають вигляд деякого аксіального вектора; вектора-дивектора – в рідких кристалах, вектора антиферомагнетизму

–в антиферомагнетиках та ін.

ДИСКРИМІНА́ТОР, -а (рос. дис-

криминатор; англ. discriminator) – електронний пристрій, який слугує для відбору електричних імпульсів із заданими параметрами або для одержання інформації про відхилення певних параметрів електричних періодичних сигналів від заданої величини.

д. амплітудний́ (рос. дискриминатор амплитудный; англ. amplitude discriminator, kick-sorter) – електронний пристрій для аналізу сигналів за амплітудою А, зокрема імпульсів від детектора частинок. Розрізняють інтегральні амплітудні дискримінатори, що реєструють імпульси, амплітуда яких більша за певну величину Ап, названу порогом дискримінації, та диференційні (різничні) амплітудні дискримінатори, що реєструють імпульси при виконанні умови

Апн < А < Апв, де Апн, Апв – нижній і верхній пороги дискримінації, А – амплітуда

досліджуваного сигналу.

	́	в	к р и с т а л а х
ДИСЛОКАЦІЇ
(рос.	дислокации	в	к р и с т а л л а х ;
англ.	dislocations	і n	c r y s t a l s ) – лі-

нійні дефекти кристалічної решітки, які порушують правильне чергування атомних площин.

ДИСОНА́НС, -у (рос. диссонанс;

англ. dissonance) – одночасне звучання