Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

БІЕК	Б	БІОП

ткою, параметри якої а = 0,22855 нм і с = 0,35840 нм (λ-модифікація). Кубічна β- модифікація стійка при Т = 1275–1285°С,

tпл

=

1285°С,

tкип = 2470°С, густина 1,85 кг/дм3. Б. хімічно активний, ступінь окиснення +2. Б. і його сполуки токсичні. На повітрі вкривається тонкою та міцною плівкою оксиду ВеО. Б. застосовують для виготовлення сповільнювачів і відбивачів нейтронів у ядерних реакторах, входить до складу ряду сплавів на основі Al, Mg, Cu та інших кольорових металів. Б. використовують для поверхневої берилізації сталі.

БЕРКЛІЙ,́ -ю (рос. берклий; англ. berkеlium; лат. Berkеlium; за місцем відкриття – м. Берклі, Berkеley, США), Bk – штучно отриманий радіоактивний хімічний елемент родини актиноїдів, атомний номер 97. Найдовше існують ізотопи

б. 247Bk (α-розпад, Т1/2 = 1380 років) і

249Bk (α- і β-розпад, Т1/2 = 0,88 року), перший утворюється в ядерній реакції 244-

Сm(α, p) → 247Bk, другий – інтенсивним

тривалим опроміненням урану або плутонію тепловими нейтронами в ядерному реакторі. Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 5f96s2p6d17s2. Енергія йонізації 6,30 еВ. За оцінковими даними

tпл = 986°С, tкип = 2587°С, густина 14,8 кг/дм3.

БЕТАТРО́Н, -а (рос. бетатрон; англ. betatron) – циклічний індукційний прискорювач електронів, у якому енергія частинок збільшується за рахунок вихрового електричного поля, що створюється змінним магнітним потоком, який пронизує орбіти частинок. У 1922 Дж. Слепян [J. Slepian] запатентував прискорювач, який використовує вихрове магнітне поле. У 1928 Р. Відерое [R. Wideroe] сформулював умови існування рівноважної орбіти, тобто орбіти сталого радіуса (т. зв. умова

41

Відерое). Діючий б. був створений у 1940 Д. Керстом [D. Kerst] на основі розробленої ним, разом із Р. Сербером [R. Serber], теорії руху електронів у б. і ретельного відпрацювання конструкції прискорювача. Змінний центральний магнітний потік створює в б. вихрову ерс індукції, що прискорює електрони. Утримання прискорюваних електронів на рівноважній коловій орбіті здійснюється провідним (керувальним) магнітним полем, яке змінюється в часі належним чином.

БИТТЯ́, -ів,́ мн. (рос. биения; англ. beating, beat) – періодичні зміни в часі амплітуди коливання, що виникають при додаванні двох гармонічних коливань (найпростіше спостерігати б. для коливань із близькими частотами). Б. з'являється внаслідок того, що різниця фаз між двома коливаннями з різними частотами весь час змінюється так, що обидва коливання виявляються в якийсь момент часу у фазі, через якийсь час – у протифазі, потім знову у фазі і т. д. Відповідно амплітуда вислідного коливання досягає то максимуму, то мінімуму. При додаванні двох хвиль із близькими частотами і хвильовими числами, які рухаються в одному напрямку, б. виникає не тільки в

часі, але й у просторі.

БІЕКСИТО́Н, -а (рос. биэкситон;

англ. biexciton) – зв'язаний стан двох екситонів (найпростіший екситонний комплекс), наприклад екситони Френкеля чи екситони Ваньє – Мотта. Якщо розглядати термін "екситон" у широкому розумінні цього слова як безструмове одноімпульсне елементарне збудження в кристалі, то до б. повинні бути віднесені також зв'язані стани двох магнонів (спінові комплекси Бете) або двох фононів (біфонони). Можливі також гетерокомплекси

– зв'язані стани двох екситонів різного типу, наприклад, віброн (див. також збу́- дження вібронні́ в м о л е к у л я р н и х к р и с т а л а х ).

БІОФ	Б	БІСП

БІДЗЕ́РКАЛО, -а (рос. бизеркало;

англ. bimirror, mirror) – див. дзеркало́ .

БІОЛО́ГІЯ (рос. биология; англ. biology) – наука про життя і закономірності розвитку організмів. Термін "б." був запроваджений французьким біологом Ж.-Б. Ламарком.

б. молекулярна́ (рос. биология моле-

кулярная; англ. molecular biology) – те саме, що біологія́ фізико́ -хімічна́.

б. радіаційна́ (рос. биология радиационная; англ. radiation biology) – наука

про дію йонізувального випромінювання на біологічні об'єкти.

б. фізико́ -хімічна́ [біологія́ молекулярна́ ] (рос. биология физико-химиче- ская, биология молекулярная; англ. physical chemical biology, molecular biology) – область біології, яка вивчає фізико-хімічні, молекулярні механізми біологічних процесів, що лежать в основі життя. Завданням цієї науки є встановлення зв'язку між структурою та фізикохімічними властивостями біологічних об'єктів, з одного боку, і їх функціями – з іншого. У б. ф.-х. вивчаються механізми м'язового скорочення, нервової провідності, пам'яті, зору, механізми фотосинтезу, дихання клітин і перетворення енергії в них, питання збереження, передання та реалізації спадкової інформації в живих організмах і т.д.

БІОЛЮМІНЕСЦЕ́НЦІЯ (рос. биолюминесценция; англ. bioluminescence)

– хемілюмінесценція, пов'язана з процесами життєдіяльності організмів. Б. виникає при ферментативному окисненні киснем повітря специфічних речовин – люциферинів, відмінних в організмах різних видів. За рахунок хімічної енергії, що вивільнюється при окисненні, частина молекул люциферину переходить у збуджений стан, при переході в основний стан вони висилають інтенсивне випромінювання – флуоресціюють. Б. спостерігається у кількох десятків видів

42

бактерій, нижчих рослин (грибів), у деяких безхребетних тварин (від найпростіших до комах включно), у риб.

БІОМАГНЕТИ́ЗМ, -у [поля́біологі́- чних об'єктів́ магнітні́ ] (рос. био-

магнетизм, поля биологических объектов магнитные; англ. biomagnetism,

magnetic fields of biological objects). Життєдіяльність будь-якого організму супроводжується протіканням усередині нього дуже слабких електричних струмів

– біострумів (вони виникаютьякнаслідок електричної активності клітин, головним чином м'язових і нервових). Біоструми породжують магнітне поле з індукцією 10–14 – 10–11 Тл, яке виходить за межі організму (б іомагнітне поле). Вимірювання його виконується приладом, винайденим у 60-х роках 20-го століття, що отримав назву "сквід". Чутливим до магнітного поля елементом сквідмагнетометра слугує петля з надпровідника, розташованана дні дьюараз рідким гелієм і індуктивно зв'язана із власне сквідом, який також працює при "гелієвій"температурі.

БІОПОЛІМЕ́РИ, -ів, мн. [поліме́ри біологіч́ ні] (рос. биополимеры,полимеры биологические; англ. biopolymers, biologicalpolymers) – природні макромолекули, що відіграють основну роль у біологічних процесах.

БІОФІЗ́ИКА (рос. биофизика; англ. biophysics) – розділ науки, присвячений вивченню фізичних і фізико-хімічних явищ у біологічних об'єктах; її завдання – дослідження фундаментальних процесів, які лежать в основі живої природи. Як самостійна галузь науки б. сформувалася у 1961 (1-й Міжнародний біофізичний конгрес). Для вивчення окремих біологічних явищ фізичні ідеї та методи використовувались значно раніше. Багато хто з фізиків, починаючи з епохи Відродження, ставили і розв'язували біологічні проблеми, деякі фізичні задачі було

БІСТ	Б	БЛИС

розв'язано в результаті спроб дослідити біологічні явища. Застосування фізичних методів до біологічних об'єктів потребує врахування їх специфіки, що й визначає б. як самостійну галузь науки. Специфіка біологічних об'єктів полягає в тому, що в їх побудові бере участь інформація, яка виникла у результаті еволюції і міститься у наборі генів (геномі). Ця інформація проявляється у структурі біологічних об'- єктів, яка впорядкована, аперіодична, термодинамічно нерівноважна і пристосована для виконання певної функції. За структурою біологічні об'єкти аналогічні штучним конструкціям (які також будуються доцільно на основі інформації, накопиченої людством). Ця властивість біологічних структур має місце на всіх рівнях: макромолекулярному (білки, ферменти), клітинному (органели, мембрани) і організменному. Згідно з прийнятою класифікацією, б. поділяється на молекулярну б., клітинну б. та б. складних систем. Іноді виділяють як самостійні розділи біомеханіку, біоенергетику, математичну б.

БІПОЛЯРО́Н, -а (рос. биполярон;

англ. bipolaron) – система, що складається з двох електронів провідності, зв'язаних між собою завдяки сильній взаємодії із середовищем. Б. – це 2 зв'язаних полярони. Таке зв'язування можливе в рідинах, кристалах, аморфних речовинах. Якщо у взаємодії із середовищем домінує електрична поляризація, то умовою утворення б. є велика діелектрична проникність середовища. Теоретично можливість існування б. була обгрунтована на прикладі йонних кристалів і поширена на випадок аморфних напівпровідників, металів та ін. У б. зв'язуються електрони з протилежними спінами; свідчення їхнього існування – відсутність парамагнетизму вільних носіїв заряду. Експериментальні докази існування б. отримані для ряду кристалів окисів зі змінною валентністю (наприклад, Ti4O7, у деяких сполуках лінійних органічних молекул). Конденсація Бозе-Ейнштейна б.

43

може призвести до біекситонної надпровідності, яка має характерні особливості.

БІС́МУТ, -у [вісмут́ ] (рос. висмут;

англ. bismuth), Bi – хімічний елемент V групи періодичної системи елементів, атом. номер 83, атомна маса 208,9804, має один стабільний нуклід 209Bi; конфігурація зовнішніх електронних оболонок 6s2p3. Енергія йонізації 7,289. У вільному стані – сріблястий метал з рожевуватим відтінком, кристалічна решітка ромбоедрична, густина 9,80 кг/дм2, tпл = 271,4оС, tкип = 1552оС. Діамагнітний, при кімнатній температурі крихкий. В вологому повітрі вкривається тонким шаром окису. Б. використовують для виготовлення легкоплавких сплавів. Рідкий Б. може застосовуватися як теплоносій в ядерних реакторах. Дріт із б. використовується в приладах для вимірювання напруженості магнітного поля (бісмутова спіраль).

БІСПІНО́Р, -а (рос. биспинор; англ. bispinor) – діраківський спінор у пред-

ставленні, де матриця γ5 діагональна (див. також рівняння́ Дірака́ ). Б. є чотирикомпонентним стовпцем – парою

двокомпонентних стовпців: , де

'

індекси α (нештрихований) і β′(штри-

хований) пробігають значення 1 і 2. Стосовно групи тривимірних поворотів,

ϕα і χβ′ є звичайними спінорами, що перетворюються за представленням DЅ зі спіном 1/2. Відмінність між ними виявляється при перетворах Лоренца: спінори φ

і χ перетворюються за представленнями, які є комплексно спряженими один до одного, за т. зв. представленнями D(Ѕ, 0) та D(0, Ѕ) групи Лоренца. У квантовій теорії поля б. зручні для єдиного опису масивних і безмасових релятивістських частинок зі спіном 1/2.

БІСТАБІЛ́ЬНІСТЬ, -ості (рос. бистабильность; англ. bistability) – можли-

БЛИС	Б	БОЛО

вість існування двох стійких стаціонарних станів системи.

б. оптична́ (рос. бистабильность оптическая; англ. optical bistability) – один із проявів самовпливу світла в нелінійних системах зі зворотним зв'язком, при якому певній інтенсивності та поляризації надхідного випромінювання відповідають два можливих стійких стаціонарних стани поля пройденої хвилі, що відрізняються амплітудою та (або) параметрами поляризації.

БІТ, -а (рос. бит; англ. bit; від англ. binary – двійковий і digit – знак, цифра) – одиниця кількості інформації в двійковій системі. Кількість інформації n = log2N біт, де N – кількість однаково ймовірних подій або станів, серед яких за допомогою повідомлень типу "так – ні" можна виділити певний стан. Так, щоб вказати яку-не- будь клітинку з 64 клітинок шахівниці, необхідно

n = 6 біт інформації (верхня чи нижня половина дошки, ліва чи права частина її і т. д.). Послідовність із 8 біт називають байтом.

БІФУРКА́ЦІЯ (рос. бифуркация;

англ. bifurcation; новолатинське bifurcato, від латинського bifurcus – роздвоєний) – набуття нової якості рухами динамічної системи при малій зміні її параметрів. Б. відповідає перебудові характеру руху реальної системи (фіз., хім. і т.д.). Основи теорії б. закладені А. Пуанкаре (H. Poincare) та А.М. Ляпуновим на початку 20 ст., потім ця теорія була розвинута А.А. Андроновим і його учнями. Знання основних б. дозволяє істотно полегшити дослідження конкретних фізичних систем, зокрема передбачати параметри нових рухів, які виникають у момент переходу, оцінити в просторі параметрів області їхнього існування та стійкості і т.д. Це стосується як систем із зосередженими параметрами, так і систем з розподіленими параметрами. Термін "б." іноді використовують для позначен-

44

ня перебудови таких об'єктів, що не змінюються в часі; у цьому випадку також уживається термін "катастрофа" (див. також теорія́ катастроф́ ).

БЛА́НКЕТ, -а (рос. бланкет; англ. blanket) – спеціальна покривальна оболонка.

б. термоядерного́ реактора́ (рос. бланкет термоядерного реактора; англ. thermonuclear reactor blanket) – одна з основних частин термоядерного реактора, спеціальна оболонка, що оточує плазму, в якій відбуваються термоядерні реакції і яка слугує для утилізації енергії термоядерних нейтронів.

БЛИЗЬКОДІЯ́ [близькосяжність́ ] (рос. близкодействие; англ. close-range interaction) – див. взаємодія́.

БЛИЗЬКОСЯ́ЖНІСТЬ, -ості (рос.

близкодействие; англ. close-range interaction) – те саме, що близькодія́.

БЛИСК, -у (рос. блеск; англ. brilliance, flare, glare, flash, luster) – характеристика властивості поверхні, яка відбиває світло. Б. зумовлений дзеркальним відбиванням світла від поверхні, яке відбувається зазвичай одночасно з розсіяним (дифузним) відбиванням. Око людини сприймає дзеркальне відбивання на фоні дифузного, і кількісна оцінка б. визначається співвідношенням між інтенсивностями дзеркально і дифузно відбитого світла. Нерідко б. характеризується якісними ознаками, наприклад, металевий блиск, алмазний, скляний і т.п. Точного наукового означення поняття б. та його кількісної міри не існує.

б. молібденовий́ (рос. блеск молибденовый; англ. molybdenite) – те саме, що молібденіт́.

б. небесного́ світила́ (рос. блеск небесного светила; англ. aster brilliance) – освітленість, яка створюється світилом у точці спостереження на площині, нормальній до надхідного проміння. Ло-

БОМБ	Б	БУРЯ

гарифмічною одиницею вимірювання б. н. с. є зоряна величина.

БЛИ́СКАВКА (рос. молния; англ. lightning (discharge), air discharge, storm discharge, bolt) – дуже інтенсивний розряд атмосферної електрики між хмарами або між хмарою та землею. Б. другого виду вивчені значно докладніше. Велика кількість таких б. розвивається з хмар, що несуть від'ємний електричний заряд.

БЛОКУВА́ННЯ (рос. блокировка;

англ. blocking).

б. оптичне́ (рос. блокировка оптическая; англ. optical blocking) – пристрій для реєстрації появи яких-небудь тіл на заданій прямій (лінії блокування). Розрізняють б. о. з власним джерелом випромінювання та б. о. з використанням випромінювання тіла, яке з'являється на лінії блокування.

БОЗО́НИ, -ів, мн. [Бозе́-частинки́ ] (рос. бозоны, Бозе-частицы; англ. bosons, Bose-particles) – частинки або квазічастинки з нульовим або цілочисельним спіном; підкоряються статистиці Бозе-Ейнштейна. До них належать фотон, проміжні б., глюони (спін 1), гравітон (спін 2), гіпотетичні голдстоунівські б. та б. Хіггса (спін 0), а також складені частинки з парного числа ферміонів, наприклад, усі мезони, "побудовані" з кварка та антикварка, атомні ядра з парним числом нуклонів (дейтрон, ядро 4Не і т.п.). Бозонами є також фотони у твердому тілі й у рідкому 4Не, екситони в напівпровідниках і діелектриках та ін.

б-ни векторні́ проміжні́(рос. бозоны векторные промежуточные; англ. intermediate vector bosons) – векторні частинки, за рахунок обміну якими здійснюється слабка взаємодія. Називаються "проміжними" з історичних причин.

б-ни голдстоунівські́ (рос. бозоны голдстоуновские; англ. Goldstone bosons)

– бозони з нульовою масою та нульовим спіном, існування яких у теоріях зі

45

спонтанним порушенням неперервної групи симетрії (див. також порушення́ симетрії́ спонтанне́ ) випливає з теореми Голдстоуна. Приклади б. г. у нерелятивістській квантовій теорії багатьох тіл: спонтанному порушенню симетрії ізотропного феромагнетика відносно обертання тривимірного простору відповідають магнони, спонтанному порушенню калібрувальної симетрії у надплинному гелії – фонони і т.д.

БОЛО́МЕТР,-а (рос. болометр; англ. bolometer; від грец. βολή – промінь і μετρώ – вимірюю) – тепловий неселективний приймач випромінювання, дія якого базується на зміні електричного опору термочутливості елемента з металу, напівпровідника чи діелектрика при його нагріванні внаслідок поглинання вимірюваного потоку випромінювання. Б. використовується для вимірювання сумарної потужності випромінювання, а при поєднанні зі спектральним приладом

– для визначення спектрального складу випромінювання.

			́		(рос.		бо-
БОМБАРДУВАННЯ
мбардировка;			англ.	bombardment,
attack).		(б. йонне́ )
б.	іонне́				п о в е р х н і
т в е р д и х		т і л	(рос.	бомбардировка
ионная п о в е р х н о с т и					т в ё р д ы х
т е л ;	англ.	ion	bombardment			o f	a
s o l i d	s u r f a c e , ion			attack		o f	a
s o l i d	s u r f a c e ) – призводить до вини-
кнення	взаємопов'язаних				процесів,

основні з яких – об'ємне та поверхневе розсіяння бомбардувальних іонів (у тому числі й зі зміною їхнього зарядового стану), емісія з різних конденсованих середовищ заряджених і нейтральних частинок і їхніх комплексів (іонно-йонна емісія, йонно-електронна емісія, розпилення, йонностимульована десорбція з поверхні твердого тіла), висилання електромагнітного випромінювання із широким спектром частот (іонолюмінесценція, йонно-фотонна емісія, рент-

БРУС	Б | В	ВАГИ

генівське проміння), різноманітні радіаційні процеси, у тому числі утворення дефектів як в об'ємі твердого тіла, так і на його поверхні. Б. й. ефективно використовується у мікроелектроніці для легування напівпровідників (див. також імплантація́ іонна́ ), у мікролітографії для цілеспрямованої зміни властивостей твердих тіл, зокрема для зміцнення їхньої поверхні та ін.

БОР, -у (рос. бор; англ. boron), B – хімічний елемент ІІІ групи періодичної системи елементів, атомний номер 5, атомна маса 10,81. Природний б. складається з двох стабільних ізотопів – 10В (19,7 %), 11В (80,3 %). Характеризується високою спроможністю поглинати нейтрони. Конфігурація зовнішньої електронної оболонки 2s2p1. Енергія йонізації 8,298 еВ. У вільному стані б. існує у вигляді коричневого дрібнокристалічного порошку (т. зв. аморфний бор) і темно-сірих кристалів (кристалічний бор). Хімічно малоактивний. Б. додають до сталі для підвищення її міцності і жаротривкості, ним насичують поверхні сталевих виробів для захисту від корозії, застосовують у ядерній техніці.

БРАХІСТОХРО́НА (рос. брахистохрона; англ. brachistochrone; від грец.

βραχιστός – найкоротший і crónoς – час)

– крива найшвидшого спуску, тобто та крива з усіх можливих кривих, які з'єднують 2 дані точки А і В потенціального силового поля, рухаючись уздовж якої під дією тільки сил поля з початковою швидкістю, рівною нулеві, матеріальна точка прийде з положення А в В за найкоротший час. Розв'язання задачі про б. стало відправною точкою для розвитку варіаційного числення.

БРОМ, -у (рос. бром; англ. bromine;

від грец. βρώμα – сморід; лат. Bromum), Br

– хімічний елемент VI групи періодичної системи елементів, атомний номер 35, атомна маса 79,904, належить до галогенів.

46

Природний б. складається з двох стабільних ізотопів 79Br(50,54%) і 81Br

(49,46%); b–-радіоактивний 82Br (ТЅ = 35,34 год) використовують як радіоактивний індикатор. Конфігурація зовнішньої електронної оболонки 4s2p5. Енергія йонізації – 11,84 еВ. Молекула б. двоатомна. При звичайних умовах б. – важка легколетка дуже отруйна рідина червоно-бурого кольору з різким запахом;

tпл = 7,25 °С, tкип = 58,78 °С, густина – 3,102 кг/дм3 (25 °С). При взаємодії з

водою утворює бромистоводневу HBr і бромнувату HBrO кислоти.

БУ́РЯ(рос. буря; англ. storm).

бурі́ магнітні́ (рос. бури магнитные;

англ. magnetic storms) – особливий тип магнітних варіацій магнітного поля Землі, пов'язаних з нерегулярними процесами в сонячному вітрі та на Сонці. Початкова фаза б. м. триває від 10 хв до 6 і більше годин. Під час головної фази (тривалість від 3 до 20 годин) амплітуда магнітних збурень

на по-верхні Землі може досягати 3×103 нТл. Фаза відновлення продовжується від 1 до 5 діб.

БРУС, -а	в	о п о р і м а т е р і а л і в
(рос. брус	в	с о п р о т и в л е н и и
м а т е р и а л о в ;		англ. joist, log, bar,

beam, rail, rod, bolster) – тверде тіло, яке піддають деформації і поперечні розміри якого набагато менші за поздовжні. Лінія, яка з'єднує центри ваги поперечних перерізів б., називається віссю бруса. Залежно від форми, б. може бути ламаним, кривим; якщо вісь б. прямолінійна, б. називається прямим. Прямий б. сталого перерізу називається стержнем; б., який працює на вигин, – балкою. У ряді випадків складну конструкцію видовженої форми (корабель, крило літака, телевежу та ін.) для оцінки сумарних деформацій також розраховують як б.

БУ́СТЕР, -а (рос. бустер; англ. booster; від англ. boost – піднімати,

ВАГИ	В	ВАКУ

сприяти, підсилювати) – проміжний циклічний прискорювач, який править за інжектор для великого циклічного прискорювача. У б. частинки інжектуються з

лінійного прискорювача (при багатокаскадній схемі можливою є інжекція в б. із меншого б.).

В

ВАГА́(рос. вес; англ. weight; (відносна) density) – сила P, з якою будь-яке тіло, що перебуває в полі сил тяжіння (як правило, воно створюється яким-небудь небесним тілом, наприклад Землею, Сонцем тощо), діє на опору чи підвіс, що перешкоджають вільному падінню тіла. У загальному випадку руху опори (підвісу)

або самого тіла з прискоренням ω відносно інерційної системи відліку, вага перестає збігатися із силою тяжіння (mg):

P = m(g – ω), де g – прискорення вільного

падіння. Зокрема, вага P = 0, якщо g = ω.

в. атомна́ (рос. вес атомный; англ. atomic weight) – термін, що вживався раніше замість терміна маса атомна.

в. молекулярна́ (рос. вес молекулярный; англ. molecular weight) – відношення маси молекули даної речовини до 1/16 маси атома кисню О16, принятої за одиницю (за новою фізичною шкалою атомних ваг – 1/12 маси атома вуглецю С12).

в. питома́ (рос. вес удельный; англ. relative density) – вага одиниці об'єму речовини. Одиницями вимірювання в. п. в Міжнародній системі одиниць слугує Ньютон/м3 (Н/м3).

в. статистична́ [кратність́ стану́ ] (рос. вес статистический, кратность состояния; англ. statistical weight) – число різних квантових станів з даною енергією. У випадку неперервного розподілу енергії в. с. – кількість станів у даному інтервалі значень енергії. В кла-

47

сичній статистиці в. с. – величина елементу фазового об'єму всієї системи. Поняття в. с. застосовується в статистичній фізиці.

ВА́ГИ, -ів, мн. (рос. весы; англ. balance, scales, weigher, crane, weighing machine) – прилад для вимірювання ваги тіл.

Ампер́-ваги́ (рос. Ампер-весы; англ. Ampere balance) – те саме, що ваги́ стру́- мові.

в. Ампера́ (рос. весы Ампера; англ. Ampere balance) – те саме, що ваги́ стру́- мові.

в. магнітні́ (рос. весы магнитные; англ. magnetic balance, balance magnetometer, magnetic scales) – прилад для вимірювання магнітної сприйнятливості пара- і діамагнітних (рідше феромагнітних) тіл методом зважування. Сприйнятливість визначається силою, з якою досліджуваний зразок втягується в поле електромагніта.

в. струмові́ [Ампер́-ваги,́ ваги́ Ампе- ́ ра] (рос. весы токовые, Ампер-весы, весы Ампера; англ. Ampere balance, current balance, current weigher, electric balance) – еталонний прилад, який слугує для відтворення одиниці сили струму Ампер. В. с. мають у своєму складі два провідники, виконані у вигляді двох коаксіальних соленоїдів. Внутрішній соленоїд приєднано до одного із плеч коромисла вагів. Сила взаємодії при протіканні електричного струму через соленоїди

зрівноважується вагою гир. Похибка відтворення значення Ампера на в. с. не пере-

вищує 1–2×10–5.

ВАКАНСІО́Н, -а (рос. вакансион;

англ. vacancion) – квазічастинка, що описує поведінку вакансії в квантових кристалах. Значна величина амплітуди нульових коливань атомів у квантових кристалах призводить до того, що вакансії делокалізуються і є квазічастинками, що практично вільно рухаються в кристалі. Стан вакансіона характеризується квазіімпульсом р та законом дисперсії (енергетичним спектром). Енергія, необхідна для утворення однієї вакансії (енергія активації), за величиною, як правило,дорівнює роботі, яка витрачається при випаровуванні атома з кристала.

ВАКА́НСІЯ (рос. вакансия; англ. vacancy; від лат. vacans – порожній, вільний) – дефект кристала, що відповідає не зайнятому частинкою вузлу кристалічної решітки. В., як і інші точкові дефекти, є центром деформації (дилатації): частинки, які оточують вакантний вузол, зміщуються відносно положень рівноваги (у вузлах кристалічних граток), що призводить до появи внутрішнього поля напруження навколо вакансії. На великих відстанях r від в. поле напруження зменшується як 1/r3. Енергія в. залежить від напруження у кристалі. Вакансії можуть бути ізольованими, входити до складу більш складних утворів. При однакових концентраціях в. додатних і від'ємних іонів вакансії називаються дефектами Шотткі, а при однакових концентраціях міжвузельних іонів в. говорять про дефекти Френкеля.

́				] у
ВАКУУМ, -у 1 [стан вакуумний́
к в а н т о в і й т е о р і ї		(рос. вакуум [со-
стояние	вакуумное]	в	к в а н т о в о й
т е о р и и ;	англ. vacuum		[vacuum state]

i n q u a n t u m t h e o r y ) – основний стан квантованих полів, що має мінімальну енергію, нульовий імпульс,

48

кутовий момент, електричний заряд та інші квантові числа. Відповідний вектор

стану позначається символом | 0ñ. Часто в. означують як стан, у якому відсутні якінебудь реальні частинки, тобто стан, дія на який операторів знищення дає нульовий результат (так званий математичний в.). Для фізичного в. вакуумне середнє від добутку двох операторів полів в одній точці простору-часу може не дорівнювати нулю (див. також

конденсат́ вакуумний́ ). Поняття "в." є одним з основних у тому розумінні, що його властивості визначають властивості всіх інших станів, бо будь-який вектор стану в представленні вторинного квантування може бути отриманий із вакуумного дією на нього оператора народження частинок (див. також

представлення́ Фока́ ). У ряді випадків, наприклад, при спонтанному порушенні симетрії, вакуумний стан виявляється не єдиним, виродженим, – існує неперервний спектр таких станів, що відрізняються один від одного числом так званих

голдстоунівських бозонів.

ВА́КУУМ, -у 2 (рос. вакуум; англ. vacuum; від лат. vacuum – порожнеча) – середовище, що містить газ при тисках, істотно нижчих за атмосферний. В. характеризується співвідношенням між середньою довжиною вільного пробігу λ молекул газу і розміром d, характерним для кожного конкретного процесу чи прилада (наприклад, відстанню між стінками вакуумної камери і т.п.). Величина λ дорівнює відношенню середньої швидкості молекули

V до числа зіткнень Z, яких зазнає молеку-

ла за одиницю часу. Залежно від співвідношення λ /d, розрізняють низький (для випадку

d = 10 см при λ/d << 1, тиск p > 102 Па

[1 мм рт. ст.]), середній (λ/d ≈ 1, тиск від 102 до 10–1 Па [1 – 10–3 мм рт. ст.]), високий

(λ/d >> 1, p < 10–1 Па [10–3 мм рт. ст.]) в. У

камерах для імітації космічного простору межа між середнім і високим вакуумом порядку 10–5 мм рт. ст. Поняття надви-

ВАКУ ВАР	В	В	ВАНА ВАР

сокого в. пов'язується з часом t, необхі-

дним для утворення мономолекулярного шару газу на поверхні твердого тіла у

вакуумі, t = h×10–6/p, де h – коефіцієнт

захоплення частинки поверхнею. Надвисоким в. називають область тисків p < 10–8

мм рт. ст., коли t > декількох хвилин.
в. надвисокий́		(рос. вакуум сверхвы-
сокий; англ. ultrahigh			vacuum) – розрі-
дження вище 10-7 – 10-8			мм рт. ст.
в.	попередній́		(рос.	вакуум
предварительный; англ. for(e)vacuum,
first-stagevacuum,initital vacuum) – те
саме, що форва́куум.

ВАЛЕ́НТНІСТЬ, -ості (рос. валентность; англ. valence, valency; від лат. valenta – сила) – спроможність атомів утворювати хімічні зв'язки. В. можна розглядати як спроможність атома віддавати чи приєднувати певне число електронів. В. додатна, якщо атом віддає електрони, і від'ємна, якщо атом їх приєднує. Кількісною мірою в. прийнято вважати число валентних штрихів у структурній формулі молекули, які з'єднують даний атом з іншими атомами молекули (число штрихів дорівнює кратності хімічного зв'язку). У переважній більшості випадків можна обмежитися розглядом двох типів в. – ковалентності (Г. Льюїс [G. Lewis], 1916– 17) та йонної валентності (В. Коссель [W. Kossel]); останню називають також електровалентністю або гетеровалентністю. Ковалентність дорівнює сумі кратностей ковалентних зв'язків, утворених даним атомом, тобто зв'язків, що виникають за рахунок усуспільнення пари електронів. Іонна в. визначається кількістю електронів, яку даний атом віддав або одержав при утворенні йонного зв'язку. Історично поняття в. склалося на основі сформульованого на початку ХІХ ст. Дж. Дальтоном [J. Dalton] закону кратних відношень. У квантовій хімії широкого поширення набуло поняття напрямленої в.

в. проміжна́ (рос. валентность промежуточная; англ. intermediate

49

valence, intermediate valency) – специфічний стан іонів у твердому тілі, при якому в іонному кістяку міститься в середньому неціле (дробове) число електронів.

ВАНАДІЙ,́ -ю (рос. ванадий; англ. vanadium), V – хімічний елемент V групи періодичної системи елементів, атомний номер 23, атомна маса 50,9415. Природний в. має 2 стабільних ізотопи 50V (0,25 %),

51V (99,75 %). 50V слабко радіоактивний (T1/2 = 6×1015 років). Як радіоактивний

індикатор використовується штучно отриманий 48V (T1/2 = 16 діб). Конфігурація зовнішніх електронних оболонок 3s2p6d34s2. Енергія йонізації 6,740 еВ. У вільному стані в. – м'який кувний срібля- сто-сірий із блакитним відтінком метал, має кубічну об'ємноцентровану решітку. Густина

6,11 кг/дм2, tпл = 1919оС, tкип близько 3400оС. Чистий в. при кімнатній температурі не реагує з киснем повітря, розчинами кислот (крім HF) і лугів. Сполука ванадію з галієм V3Ga має температуру переходу у надпровідний стан 14,50 К. В. використовується для виготовлення ТВЕЛів в атомній енергетиці, а також в електронній техніці.

ВАР, -а [вольт-ампер́ реактивний́ ] (рос. вар, вольт-ампер реактивный; англ. var, Volt-Ampere reactive) – одиниця реактивної потужності змінного синусоїдного струму, що дорівнює реактивній потужності при діючих значеннях струму 1 А і напруги 1 В, якщо зсув фаз між ними дорі-

внює p/2.

ВАРА́КТОР, -а (рос. варактор; англ. varactor) – те саме, що варікап́.

ВАРІА́ЦІЯ (рос. вариация; англ. variation) – зміна.

в-ції космічного́ проміння́ (рос. вариации космических лучей; англ.

ВЕБЕ	В	ВЕКТ

cosmic ray variations) – див. у ст. промі́- ння космічне́ .

в-ції магнітні́ (рос. вариации магнитные; англ. magnetic variations) – зміни геомагнітного поля в часі, зумовлені існуванням як внутрішніх, так і зовнішніх відносно поверхні Землі джерел магнітного поля. В і к о в і в. м. з характерним часом від 10 до ~10 тисяч років зумовлені процесами в рідкому ядрі Землі і тісно пов'язані з механізмом генерації магнітного поля Землі. В. м. з періодами від секунди до декількох років зумовлені електричними струмами в іоносфері та магнітосфері Землі, що тісно пов'язані з сонячною активністю, а інтенсивність і форма цих в. м. залежать від широти, пори року і доби, а також параметрів сонячного ві- тру.ВАРІКА́П, -а (рос. варикап; англ. varicap) – напівпровідниковий діод, ємність якого залежить від прикладеної напруги (прямого зсуву, див. також р–n- перехід́). Використовується як змінна ємність (0,01 – 100 пф) або як елемент із нелінійною ємністю (параметричний

діод).

ВАРІКОНД,́ -а (рос. вариконд; англ. varicond; від англ. vari(able) – змінний і cond(enser) – конденсатор) – конденсатор, заповнений сегнетокерамікою, ємність якого нелінійно залежить від прикладеної напруги. Ємність 10 пФ

– 1 мкФ, її зміна – у 2 – 20 разів.

ВАРІОМЕТР,́ -а (рос. вариометр;

англ. variometer) – прилад для вимірювання змін якої-небудь фізичної величини.

в. магнітний́ (рос. вариометр магнитный; англ. magnetic variometer) – прилад для вимірювання змін елементів земного магнітного поля або при переході від одного пункту до іншого, або з часом – в одному пункті.

ВАРІСТОР,́ -а (рос. варистор; англ. varistor; від англ. vari(able) – змінний і (resi)stor – резистор) – змінний опір R,

50

величина якого змінюється залежно від прикладеної напруги. Порошкоподібний Si (чи інший напівпровідник) запресовують разом зі зв'язувальною речовиною (глина, рідке скло, органічні лаки й інші) у форму і спікають при температурі 1700 0С. Зменшення R зі збільшенням напруги пов'язане з падінням опору контактів між зернами SiC. Це відбувається внаслідок нелінійного росту струму через p–n-переходи, що утворюються на цих контактах, у результаті автоелектронної емісії з гострих та інших ділянок зерен.

ВАТТ, -а, Вт (рос. Ватт, Вт; англ. Watt, W) – одиниця потужності СІ, що дорівнює потужності, при якій робота в 1 Дж виконується за 1 с. Названа на честь Дж. Ватта (J. Watt). 1Вт = 107 ерг/с = 0,102

кгс×м/с. В. використовують для вираження

механічної потужності, а також еквівалентних їй потужностей (наприклад, потужності електричного кола, теплового потоку і так далі).

ВАХ (рос. ВАХ; англ. voltage-current characteristic, current-voltage characteristic, current-voltagecurve,E-I characteristic, current-voltage diagram, volt-ampsdiagram) – див. характеристи́ - кавольт-амперна́ .

ВБЕ (рос. ОБЭ; англ. biological quality factor, N) – див. також ефекти́- вність біологічна́ відносна́ .

ВЕ́БЕР, -а, Вб (рос. Вебер, Вб; англ. Weber, Wb) – одиниця СІ магнітного потоку, що дорівнює потоку, який створює однорідне магнітне поле при індукції 1 Тесла через нормальний переріз площею в 1 м2. Названа на честь В.Е. Вебера (W.E. Weber). 1 Вб дорівнює також магнітному потоку, при зменшенні якого до нуля у зчепленому з ним контурі опором 1 Ом через переріз провідника проходить кількість електрики 1 Кл. 1 Вб

= 1 Кл×Ом = 1 Т×м2 = 108 Мкс.