Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

періодичної системи елементів, ат. номер 33, ат. маса 74,9216. У природі існує один стабільний нуклід 75As. Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 4s2p3, енергія йонізації 9,82 еВ. За звичайних умов стійким є т. зв. сірий α-As, що має ромбоедричну кристалічну структуру, густина якого 5,72 кг/дм3. А. має середню хімічну активність, сильна отрута, багато з його сполук також отруйні. А. вводять до складу деяких бабітів і типографських сплавів, спеціального скла ("єнське" скло для термометрів). Сполуки а. із селеном, телуром, індієм та ін. – напівпровідникові матеріали.

АСИМЕ́ТРІЯ (рос. асимметрия;

англ. asymmetry; грец. ασυμμετρία – від грец. префікса α-, що означає заперечення, грец. префікса συ(μ)-, що означає

спільність, і μετρώ – вимірюю) – букв. неспівпомір.

а. Всесвіту́ баріонна́ (рос. асимметрия Вселенной барионная; англ. baryon asymmetry of Universe) – екстраполяція переважання речовини над антиречовиною, що спостерігається в нашому локальному скупченні галактик, на Всесвіт у цілому. Висновок про відсутність помітної кількості антиречовини порівняно з речовиною (у скупченні галактик частка

антиречовини складає < 10–4) базується на експериментальних пошуках аннігіляційних γ-квантів.

а. космічного́ проміння́ азимутальна́ [асиметрія́ космічного́ проміння́ азиму́ - тна] (рос. асимметрия космических лучей азимутальная; англ. azimuthal asymmetry of cosmic rays) – залежність інтенсивності космічного випромінювання (див. також космічне́ проміння́ ) в даному пункті спостереження від азимутального кута. А. к. п. а. є наслідком впливу магнітного поля Землі на рух первинних космічних частинок, які визначають спостережувану в атмосфері інтенсивність космічного випромінювання. Вплив цей такий, що додатньо заря-

31

джених космічних частинок проходить більше.

а. космічного́ проміння́ азимутна́ (рос. асимметрия космических лучей

азимутальная; англ. azimuthal asymmetry of cosmic rays) – те саме, що

асиметрія́ космічного́ проміння́ азимутальна́ .

АСИМПТОТИКА́ (рос. асимптотика; англ. asymptotics) – букв. наближан-

ня, прямування.
а. автомодельна́				в к в а н т о в і й
т е о р і ї	п о л я		(рос.		асимптотика
автомодельная			в		к в а н т о в о й
т е о р и и	п о л я ;			англ. self-similar
asymptotics		i n		t h e	q u a n t u m
t h e o r y	f i e l d )		–	незалежність аси-

мптотичної форми амплітуд і перерізів при високих енергіях і великих передачах імпульсу (глибоко непружних процесів, інклюзивних і ексклюзивних процесів, адрон-адронних взаємодій) від розмірних динамічних параметрів (маса частинок, ефективний радіус сильної взаємодії та ін.). Термін запозичений з газота гідродинаміки (див. також течія́автомодельна,́ автомодельність́ ).

а-ки двічі́ логарифмічні́ (рос. аси-

мптотики дважды логарифмические;

англ. bilogarithmic asymptotics) – асимптотики перерізів розсіяння (взаємодії) частинок при високих енергіях, в яких кожен степінь малої константи зв'язку входить разом з добутком двох великих логарифмів від енергії або переданого 4- імпульсу; виникають при врахуванні ефектів множинного гальмівного випускання квантів безмасових векторних полів – переносників взаємодії в квантовій

електродинаміці та квантовій хромоди-
наміці.	́
АСПЕРОМАГНЕТИЗМ, -у (рос.
асперомагнетизм;	англ.
asperomagnetism) –	магнітний стан

аморфного магнетика, у якому невпорядковано локалізовані магнітні моменти мають переважну орієнтацію (нижче певної температури упорядкування). Речовина в такому стані має спонтанну

АСПЕ АСТР	А	А	АСТР АСТР

намагніченість (див. також магнетики́ аморфні́ , сперомагнетизм́ ).

АСТА́Т, -у (рос. астат; англ. astatine;

лат. Astatium), At – радіоактивний хімічний елемент VII групи періодичної системи елементів, атомний номер 85.

Найдовше існують ізотопи 210At (Т1/2 = 8,1 год) і 211At (Т1/2 = 7,21 год). Електронна

конфігурація зовнішніх оболонок 5f106s2p5. Енергія йонізації 9,2 еВ. Досліди з мікрокількостями цього елементу показали, що астат виявляє, з одного боку, властивості неметалу і подібний до йоду, з іншого боку – властивості металу і подібний до полонію та бісмуту; tпл =

2440С, tкип = 3090С. У вагових кількостях а. не виділений.

АСТЕРИ́ЗМ, -у (рос. астеризм; англ. asterism; від грец. αστέρι – зірка) – розмиття у певних напрямках дифракційних плям на лауеграмах. Внаслідок а. на лауеграмах з'являються штрихи чи "хвости" різної довжини, які розходяться від центра, що надає дифракційній картині зіркоподібного вигляду. А. – це наслідок деформації кристала, у процесі якої він розбивається на фрагменти розміром 1–0,1 мкм, злегка розвернені один відносно одного навколо деяких певних кристалографічних напрямків (див. також рентгенографія́ матеріалів́ ). А. називається також явище, що спостерігається при розгляданні віддаленого джерела світла через деякі кристали (рубін, сапфір і інші): навколо джерела світла утворюються зіркоподібно розташовані світлі смуги внаслідок розсіяння світла голкоподібними кристаликами іншої речовини, яка вростає в кристал у

певних напрямках.

АСТЕРО́ЇДИ, -ів, мн. (рос. астероиды; англ. asteroids) – малі планети, що рухаються переважно між орбітами Марса та Юпітера, де, відповідно до закону планетних відстаней, повинна була б міститися планета нормальних розмірів. Діаметр найбільшого а. близько 1000 км, діаметр найменшого з відкритих

(близько 1 км) визначається граничною потужністю телескопів. Близько 98% усіх а. мають орбіти з великими півосями від 2,1 до 4,3 а.о. Цю область називають кільцем, або поясом, а. Безпосередні вимірювання діаметрів (мікрометричні, інтерферометричні, під час покривання зірок) поки що доступні лише для найбільших а. Розміри інших а. оцінюються за їхнім блиском (абсолютною зоряною величиною) і альбедо. Існують гіпотеза утворення а. унаслідок розпаду планети, що раніше існувала (Г. Ольберс [H. Olbers], 1804), і гіпотеза О. Ю. Шмідта [40-і роки ХХ ст.], відповідно до якої Юпітер сформувався швидше, ніж тіла в зоні а., і перешкодив їм об'єднатися в одну планету.

АСТИГМАТИ́ЗМ, -у (рос.

астигматизм; англ. astigmatism) – одна з геометричних аберацій оптичних систем, при якій точка зображається двома ортогональними відрізками, розташованими на різних відстанях від оптичної системи. А. зумовлений неоднаковістю кривизни оптичної поверхні в різних площинах перерізу світлового пучка, що падає на неї (див. також аберації́ оптичних́ систем́).

АСТРОНО́МІЯ (рос. астрономия;

англ. astronomy) – наука, яка досліджує космічні об'єкти.

а. інфрачервона́ (рос. астрономия инфракрасная; англ. infrared astronomy)

– розділ спостерігальної (експериментальної) астрономії, яка поєднує методи і результати досліджень випромінювання астрономічних об'єктів у ІЧ діапазоні (0,7мкм – 1мм). Іноді як частину а. і. виділяють субміліметрову астрономію (0,1 – 1 мм).

а. позаатмосферна́ (рос. астрономия внеатмосферная; англ. exoatmospheric astronomy) – розділ спостерігальної (експериментальної) астрономії, що використовує для досліджень космічних об'єктів прилади, винесені за межі земної атмо-

32

сфери. Методи а. п. застосовуються переважно для досліджень в ультрафіолетовому, рентгенівському та гама-діапазонах, тому що земна атмосфера для космічного електромагнітного випромінювання в цих діапазонах непрозора. А. п. народилася наприкінці 40-х років ХХ століття, коли були розпочаті дослідження Сонця в ультрафіолетових і рентгенівських областях спектру за допомогою ракет, здатних досягати висот понад 100 км. В принципі, винесення телескопа за межі земної атмосфери дозволяє досягти граничної для даного телескопа кутової роздільності, зумовленої лише дифракцією випромінювання на вхідному отворі телескопа (див. також роздільність́ опти- ́ чних приладів́ ).

а. радіолокаційна́ (рос. астрономия радиолокационная; англ. radiolocation astronomy) – розділ астрономії, що досліджує тіла Сонячної системи за допомогою відбитих ними радіохвиль, надісланих передавачем із Землі чи з космічного апарата. Об'єктами дослідження є планети й супутники, комети, сонячна корона.

а. рентгенівська́ (рос. астрономия рентгеновская; англ. X-ray astronomy, Roentgen astronomy) – розділ спостерігальної астрономії, що досліджує джерела космічного рентгенівського випромінювання.

гама́ -астрономія́ (рос. гаммаастрономия; англ. gamma astronomy) – розділ астрономії, що вивчає різноманітні космічні об'єкти за їхнім електромагнітним випромінюванням у гама-діапазоні

(довжини хвиль λ < 10–12 м, що відповідає енергії фотона > 105 еВ). З боку низьких енергій г.-а. межує з рентгенівською астрономією, з боку високих енергій спостереження обмежені максимальними енергіями фотонів, доступними вимірюванню (~1016 – 1017 еВ). Через те, що

космічне γ-випромінювання цілком по-

глинається земною атмосферою, гамаастрономічні спостереження проводять у верхніх шарах атмосфери та за її межами

33

(використовуючи аеростати, геофізичні ракети і космічні апарати) чи з поверхні

Землі, досліджуючи реакції фотонів γ-ви- промінювання з атомами атмосферних газів.

́	(рос.
АСТРОСПЕКТРОСКОПІЯ
астроспектроскопия;	англ.

astrospectroscopy) – розділ практичної (експериментальної) астрофізики, присвячений дослідженням спектрів космічних об'єктів в УФ, видимій та ближній ІЧ областях спектру. Більш вузьке значення терміна а. – визначення довжин хвиль спектральних ліній у спектрах космічних об'єктів з метою аналізу хімічного складу (якісного) або визначення зсуву ліній. Уперше спектроскоп був застосований для астрофізичних спостережень Й. Фраунгофером [J. Fraunhofer] у 1814, який відкрив лінії

поглинання в	спектрі Сонця (ф р а у -
н г о ф е р о в і	л і н і ї ). А. дозволяє також

визначати відстані до далеких галактик, їхніх скупчень і квазарів, швидкості обертання космічних тіл, наприклад, кілець Сатурна, вивчати рухи подвійних зірок.

АСТРОФІЗ́ИКА (рос. астрофизика;

англ. astrophysics) – розділ астрономії, що вивчає фізичний стан та хімічний склад небесних тіл і їхніх систем, міжзоряного та міжгалактичного середовищ, а також процеси, які відбуваються в них. Основні розділи а.: фізика планет і їхніх супутників, фізика Сонця, фізика зоряних атмосфер, міжзоряного середовища, теорія внутрішньої будови зірок і їхньої еволюції. А. поділяють на теоретичну та практичну. Теоретична а. аналізує результати спостережень небесних тіл із метою встановлення їхньої фізичної природи. Завдання практичної а. – розробка астрофізичних інструментів і методів досліджень. Розділи практичної а.: астрофотометрія, астроспектроскопія, поляриметрія.

АСТР АТМО	А	А	АТМО АТМО

а. нейтринна́ (рос. астрофизика нейтринная; англ. neutrino astrophysics)

– наука, що вивчає процеси в космічних об'єктах, які відбуваються за участю нейтрино. Проблеми реєстрації космічних нейтрино належать до а. н.

АСТРОФОТОМЕ́ТРІЯ́ (рос.

астрофотометрия; англ. astrophotometry) – розділ практичної астрофізики, присвячений вимірюванню фізичних характеристик (переважно енергетичних) електромагнітного випромінювання астрономічних об'єктів. До фундаментальних завдань а. належать: дослідження розподілу енергії в спектрах зір, що дозволяє визначити хі-мічний склад, структуру атмосфери, ефективну температуру зірок, величину міжзоряного почервоніння (див. також поглинання́ міжзоряне́ ); побудова кривих зміни з часом потоку випромінювання (к р и в и х б л и с к у ) змінних зір, галактик, квазарів та ін.; дослідження фонового випромінювання неба. За способами вимірювання а. поділяється на візуальну, фотографічну та фотоелектричну, за основними методами – багатоколірну (астрономічну колориметрію), спектрофотометрію та радіометрію.

АТЕНЮА́ТОР, -а (рос. аттенюатор;

англ. attenuator; від франц. attenuer – послаблювати) – пристрій, призначений для зменшення або зміни амплітуди електричних сигналів чи потужності електромагнітних коливань. Існують а. з фіксованим ослабленням у робочому діапазоні частот, східчастою або плавною зміною ослаблення в заданих межах. За принципом дії а. поділяються на поглинальні та граничні. Для роботи в діапазоні частот від сотень кГц до декількох МГц як а. використовують подільники напруги. До числа основних характеристик а. належать: величина внесеного ослаблення, межі регулювання ослаблення, допустима потужність розсіяння, діапазон робочих частот.

34

АТМОСФЕРА́ (рос. атмосфера; англ. atmosphere) – 1) позасистемні одиниці тиску. Ф і з и ч н а (атм) – одиниця тиску, що дорівнює нормальному атмосферному тиску: 1 атм = 760 мм рт. ст.; 1 атм =

1,013250×105 Па. Т е х н і ч н а (ат) – одиниця тиску, що дорівнює тискові, який створюється силою 1 кгс, рівномірно розподіленою по плоскій поверхні в 1 см2.

1 ат = 9,80665×105 Па. 2) Газове середовище.

а. верхня́ (рос. атмосфера верхняя;

англ. upper atmosphere) – у вузькому розумінні слова частина атмосфери Землі, розташована вище 90–100 км, яка характеризується швидкою зміною відносного вмісту основних газів з висотою; у широкому розумінні слова – область атмосфери, розташована вище приблизно 10–17 км. Область атмосфери від 15 до 100 км часто називають середньою атмосферою. Відмітна риса а. в. (вище 100 км)

– безпосередня залежність її стану від сонячної активності. Вивченням явищ, які відбуваються у верхній атмосфері, з погляду атомних і молекулярних взаємодій і впливу на них сонячного випромінювання займається аерономія. Процеси, що відбуваються в а. в., зумовлені поглинанням змінних потоків різних видів енергії (потік ультрафіолетового випромінювання Сонця, потік іонізувального випромінювання, сонячний вітер, космічне проміння, мікрометеори, потоки електромагнітного довгохвильового випромінювання, що надходять з боку Землі). З висотою абсолютна концентрація частинок зменшується і змінюється співвідношення азоту, кисню та домішок відносно нижньої частини атмосфери. А. в. перебуває у безупинному русі. Основні типи рухів: середньодобова циркуляція (як зональна, так і меридіональна); термічний і гравітаційний приплив з добовими та півдобовими модами; внутрішні гравітаційні та акустичні хвилі; турбулентність.

а. Землі́ [атмосфера́ земна] ́(рос. атмосфера Земли, атмосфера земная; англ. Earth atmosphere) – газова оболо-

нка, що оточує Землю. Маса атмосфери складає близько 5×1015 т. Середній тиск

атмосфери біля поверхні Землі дорівнює 1013 гПа (760 мм рт. ст.). З висотою тиск зменшується за законом, близьким до експоненційного; на висотах у десятки км і вище густина атмосфери порівняно незначна. По вертикалі атмосфера має шарувату будову, що визначається в

першу чергу	особливостями	розподілу
температури:	т р о п о с ф е р а	(висота –

8–10 км у полярних широтах, 16–18 км – на екваторі, температура Т зменшується з висотою в середньому на 6 К на 1 км),

т р о п о п а у з а	(Т ~ 190–220 К),
с т р а т о с ф е р а	(нижня, до 20 км, Т

практично постійна; верхня, до 55 км, Т зростає з висотою і досягає 270 К); с т р а т о п а у з а (близько 55 км, Т ~ 270

К); м е з о с ф е р а		(55–80 км, зниження Т
з	висотою);	м е з о п а у з а
(Т складає кілька		десятків К);	т е р м о -
с ф е р а (Т зростає з висотою			і досягає

1000 К); екзосфера (вище 1000 км, поступовий перехід від атмосфери до між- пла-нетного простору). Земна атмосфера складається переважно з азоту та кисню, а також містить невелику кількість аргону, вуглекислого газу, неону та інших компонентів. Хімічний склад газу відносно мало змінюється до висоти близько 100 км.

а. земна́ (рос. атмосфера земная; англ. Earth atmosphere) – те саме, що атмосфера́ Землі. ́

а. зірки́ (рос. атмосфера звезды; англ. star atmosphere) – те саме, що атмосфера́ зоряна́ .

а. зорі́(рос. атмосфера звезды; англ. star atmosphere) – те саме, що атмосфера́ зоряна́ .

а. зоряна́ [атмосфера́ зорі, ́атмосфера́ зірки́ ] (рос. атмосфера звёздная, атмосфера звезды; англ. star atmosphere) – зовнішня частина зорі, електромагнітне випромінювання якої спроможне без подальших перевипромінювань залишити зорю. Зорі абсолютно непрозорі для електромагнітного випромінювання, що

35

виникає в їхніх надрах і яке зазнає багаторазового перевипромінювання, перш ніж досягає а. з.– шару з оптичною товщиною менше або порядку 1, звідки воно може досягти спостерігача.

а. політропна́ (рос. атмосфера политропная; англ. polytropic atmosphere) – умовна, ідеалізована атмосфера, в якій температура є лінійною функцією висо-

ти, тобто T = T0 – g z, де g = –¶ T/¶ z = const – вертикальний градієнт температури.

а. стандартна́ (рос. атмосфера стандартная; англ. standard atmosphere)

– умовна атмосфера, для якої задані середні для широти 45032'33'' значення температури, тиску, густини, в'язкості та інших характеристик повітря на висотах від 2 км нижче рівня моря до зовнішньої межі земної атмосфери. Параметри а. с. на всіх висотах розраховані за рівнянням стану ідеального газу та барометричною формулою в припущенні, що на рівні моря тиск дорівнює 1013,25 гПа, температура – 288,15 К.

А. с. є узаконеним стандартом, що періодично уточнюється і який випускається у вигляді таблиць, що дозволяють порівнювати між собою результати випробувань літальних апаратів і встановленої на них апаратури, а також робити геофізичні розрахунки.

АТМОСФЕ́РИК, -а (рос. атмосферик; англ. atmospheric) – низькочастотний електромагнітний сигнал природного походження, що поширюється в хвилеводі, який утворений поверхнею Землі та нижньою межею йоносфери. Групова швидкість а. близька до швидкості світла у вакуумі. Джерелами а.є атмосферні електричні розряди (зокрема, блискавки), що випромінюють електромагнітні хвилі в широкому діапазоні частот. Створюваний атмосфериком сигнал складається з ВЧ-частини (1–30 кГц) і "хвоста" (< 1–2 кГц). Дослідження спектрів а. є одним зі способів діагностики нижньої йоносфери.

АТМО АТОМ	А А | Б	АТОМ БАГА

а-ки-свистівки́ [атмосферики́ свистячі,́ радіосвист́ ] (рос. атмосферики свистящие, радиосвист; англ. whistling atmospherics) – радіохвилі, випромінювані атмосферними розрядами, які внаслідок крутого падіння на йоносферу проникають через неї і, поширюючись уздовж силових ліній магнітного поля Землі, потрапляють в іншу півкулю і в радіоприймальних пристроях виявляються у вигляді характерних свистів.

а-ки свистячі́ (рос. атмосферики свистящие; англ. whistling atmospherics)

– те саме, що атмосферики́ -свистівки́ .

А́ТОМ, -а (рос. атом; англ. atom) – найменша частина хімічного елементу, здатна існувати самостійно, яка є носієм його властивостей. А. можуть існувати у вільному стані в газах. У зв'язаному стані а. входять до складу молекул, з'єднуючись хімічно з атомами того ж елементу чи інших елементів, і конденсованих тіл (див. також рідина,́ тіло́ тверде). ́А. складається з електрично додатньо зарядженого ядра і від'ємно заряджених електронів. Належність а. до даного елементу визначається величиною заряду ядра + Ze (e – величина елементарного електричного заряду, Z – атомний номер). Лінійні розміри а. ~ 10–8 см. А. є квантовою системою, його внутрішня енергія квантується – набуває дискретного ряду значень, що відповідають стійким, стаціонарним станам атома; проміжних значень ця енергія набирати не може. Стан із найменшою енергією –

о с н о в н и й ,	або	н о р м а л ь н и й
с т а н а. Послідовна		теорія а. базується

на законах квантової механіки. Розподіл електронів в а. на оболонках визначає його електронну конфігурацію.

а. антипротонний́ (рос. атом анти-

протонный; англ. antiproton atom) –
див. у ст. атоми́		адронні́ .
а.	домішковий́		(рос.	атом

примесный; англ. foreign atom, impurity

36

atom) – атом кристала, хімічна природа якого відмінна від хімічної природи основних атомів, що утворюють кристал. А. д. належать до точкових дефектів і призводять до порушення точної періодичності ідеального кристала.

а. міжвузельний́ (рос. атом меж(до)- узельный; англ. interstitial atom) – те саме, що атом́ упровадження́ .

а. міжвузлівний́ ́(рос. атом меж(до)- узельный; англ. interstitial atom) – те саме, що атом́ упровадження́ .

а. мюонний́ [атом́ мю-нуклонний́ ] (рос. атом мюонный, атом мю-нуклон- ный; англ. muonic atom, mu-nucl(e)on

atom) – атомоподібна система Zμ, що складається з атомного ядра і негативно зарядженого мюона, яка, як правило, містить ще кілька електронів. Властивості а. м. подібні до властивостей звичайного воднеподібного атома із зарядом ядра Z, а деякі розбіжності зумовлені відмінністю маси мюона від

маси електрона (mμ = 206.769 me).

а. упровадження́ (атом́ впроваджен́ - ня) [атом́ міжвузельний,́ атом́ між-

вузлівний,́ ́дефект́ упровадження́ точковий́́ ] (рос. атом внедрения, атом меж(до)узельный, дефект́ внедрения точечный]; англ. interstitial atom) – прониклий у кристалічну решітку надлишковий (власний або домішковий) атом. Атоми впровадження рухливі навіть при Т < 80 К.

атоми́ адронні́ (рос. атомы адронные; англ. hadronic atoms) – атомоподібні системи, у яких позитивно заряджене ядро утримує негативний адрон за рахунок кулонівського притягання. Спо-

стерігалися піонні (π ), каонні (К-), анти-

протонні (р ) та гіперонні (Σ–) атоми. Ви-

вчення а. а. дає інформацію про адрон, ядро та їхню взаємодію (див. також ви-

промінювання́ мультипольне,́ Оже- ́ спектроскопія,́ рівняння́ Кляйна́-Го - ́ рдона, рівняння́ Дірака,́ баріоній́).

атоми́ високойонізовані́ (рос. атомы высокоионизированные; англ.

БАГА	Б	БАЛ

multicharged ions, multivalent ions, polyvalent ions) – те саме, що багатозарядні́ йони́ .

атоми́ воднеподібні́ (рос. атомы водородоподобные; англ. hydrogen-like atoms) – атоми (йони), що складаються, подібно до атома водню, з ядра й одного електрона. До них належать іони

елементів з атомним номером > 2, що втратили всі електрони, крім одного. Разом із воднем вони утворюють найпростіший ізоелектронний ряд. Рівні енергії (і спектри) таких атомів відрізняються від водневих лише масштабом енергій (і частот) переходів у Z2 разів. Воднеподібні системи утворюють атомне ядро і мезон (мезоатом), електрон і позитрон (позитроній).

атоми́ мічені́ (рос. атомы меченые; англ. labels, label(l)ed atoms) – те саме, що індикатори́ ізотопні́ .

атоми́ піонні́ (рос. атомы пионные; англ. pionic atoms) – див. атоми́ адронні́ .

грам-атом́ (рос. грамм-атом; англ. gram-atom) – одиниця кількості речовини, індивідуальна для кожного хімічного елемента. 1 г.-а. – маса речовини в

грамах, що чисельно дорівнює його атомній масі. Назва виходить з ужитку. У СІ основна одиниця кількості речовини –

моль.

АТТО… (рос. атто…; англ. atto; від дан. atten – вісімнадцять), а – основа для утворення найменування частинної одиниці, яка дорівнює 10–18 початкової одиниці.

АУДІОМЕТР́ , -а (рос. аудиометр;

англ. phonometer) – те саме, що

фоно́метр.

АХРОМАТ́, -а (рос. ахромат; англ. achromat) – оптична система, в якій усунута хроматична аберація для променів двох довжин хвиль λ1 і λ 2. У лінзових оптичних системах ахроматизація досягається в результаті використання матеріалів, що мають істотно різну дисперсію nλ1 – nλ2. Переважно використовується оптичне скло типів "крон" і "флінт". Найпростіший а. складається з двох склеєних між собою лінз.

Б

БАГАТОВИ́Д, -у (рос. многообразие; англ. manifold, varifold, variety) – множина, точки якої задаються набором чисел (координат), причому при переході від точки до точки координати змінюються неперервно. Локально, тобто в околі кожної точки, б. влаштований так само, як евклідовий простір ||Rn.

б. симплектичний́ (рос. многообразие симплектическое; англ. simplectic manifold, symplectic manifold)

– багатовид, який має симплектичну структуру. Симплектична структура

37

виявляється природною геометричною структурою фазових просторів гамільтонових систем. Всі атрибути гамільтонового формалізму переносяться на будь-який симплектичний багатовид, а координати Дарбу є канонічними змінними.

БАГАТОКУ́ТНИК, -а (рос. многоугольник; англ. polygon).

б. сил (рос. многоугольник сил; англ. polygon of forces) – ламана лінія, що будується для визначення головного

БАНЧ	Б	БАРІ

вектора (геометричної суми) даної системи сил. Б. с. можна використовувати при графічному розв'язуванні задач статики для системи сил, розташованих в одній площині.

БАГАТОПО́ЛЮСНИК, -а (рос. многополюсник; англ. multiport device, multiterminal device, multiport network, multiterminal system, multipole, multiterminal network, electrical network, network) – фізичний об'єкт, у якого зв'язки з зовнішнім світом здійснюються через скінченну кількість каналів, що характеризуються скінченною кількістю фізичних величин. Кожній величині приписується один полюс. Б. зображується у вигляді "шухляди" з виводамиполюсами.

БАГАТОЧЛЕ́Н, -а (рос. многочлен; англ. polynomial, multinomial) – те саме, що поліном́.

БА́ЗИС, -у 1 (рос. базис; англ. base;

(геом.) basis; від. грец. βάση – основа).

б. кристалічної́ структури́ (рос. базис кристаллической структуры; англ. crystalline structure basis) – повна сукупність координат центрів атомів у симетрично незалежній області кристалічної структури. Центри атомів у будьякій ідеальній кристалічній структурі утворюють одну (в найпростіших випадках) або декілька правильних систем точок, які в кожній федоровській групі поділяються на т. зв. п о з и ц і ї В а й к о в а . Різні позиції Вайкова для кожної з 230 федоровських груп наведені в Міжнародних таблицях із кристалографії. Кристалічна структура цілком задається такими характеристиками: 1) федоровською групою; 2) метричними параметрами елементарної комірки (паралелепіпеда Браве); 3) індексами позицій Вайкова; 4) числовими значеннями вільних координат цих позицій у репері Браве (див. також решітки́ Браве́). Експериментальне визначення кристалі-

38

чних структур здійснюється методами рентгенівського структурного аналізу, електронографії, нейтронографії.

б. стереоскопічний́ (рос. базис стереоскопический; англ. stereo(scopic) base) – те саме, що стереоба́зис.

́	-у	2	в е к т о р н о г о
БАЗИС,
п р о с т о р у	(рос. базис в е к т о р н о г о
п р о с т р а н с т в а ;		англ. basis) – набір

векторів таких, що будь-який вектор подається однозначно у вигляді лінійної комбінації цього набору. Число елементів б. називається розмірністю простору. Якщо e1, …en – базис n-вимірного простору, то

коефіцієнти		x1,	…,	xn у	розкладі
x	nj 1 x j e j	вектора x називаються його
компонентами.			Б. –	фундаментальне
поняття векторного числення;					дозволяє
виражати		всі	співвідношення			між
векторами		в	термінах			чисел

(компонентів).

БАКБЕ́НДІНҐ, -у (рос. бакбендинг;

англ. backbending; від англ. bending back, букв. – вигин назад) – те саме, що за́гин.

БАЛ, -а (рос. балл; англ. (геоф.) ball; (фтт) number; (стійкості забарвлення) step) – умовна одиниця для кількісної оцінки величини, інтенсивності або ступеня якого-небудь явища чи властивості за відповідною бальною шкалою (наприклад, 12-бальна шкала сили землетрусів, різні шкали твердості матеріалів).

БА́НЧЕР, -а [групувач́] (рос. банчер, группирователь; англ. buncher) – пристрій, що розбиває неперервний пучок заряджених частинок на окремі згустки або підсилює ступінь групування в пучку (стискає згустки). Це (найчастіше) – ВЧпристрій (резонатор або система резонаторів, хвилевід), розташований на траєкторії пучка і, залежно від фази поля в момент проходження частинкою цього пристрою, сповільнює або прискорює ча-

стинки так, щоб на виході банчера вони зібралися в компактні згустки.

БАНЧУВА́ННЯ [групування́ ] (рос.

банчировка, группирование; англ. bunching; від англ. bunch – утворювати пучки, збивати в купу) – групування частинок початково неперервного пучка в окремі згустки або підсилення ступеня групування частинок (стиснення згустків). Б. застосовується у прискорювачах, зокрема перед інжекцією пучка частинок у лінійний прискорювач резонансного типу, для якого ефективне захоплення пучка в режим прискорення вимагає попереднього групування частинок у згустки. Б. застосовується для збільшення пікової інтенсивності пучка частинок. Пристрій, призначений для б., називається банчером, або групувачем.

БАР, -а (рос. бар; англ. bar; від грец. βάρος – вага) – позасистемна одиниця тиску, що застосовувалася головним чином у метеорології. 1 бар = 105 Па = 0,986923 атм. Бар – також одиниця тиску в системі

одиниць СГС (1 бар = 1 дин/см2).

БАР'ЄР́, -у (рос. барьер; англ. barrier) – букв. перегорода, перепона.

б. потенціальний́ (рос. барьер потенциальный; англ. potential barrier) – область підвищеного значення потенціальної енергії, що розділяє області з пониженим її значенням (потенціальні ями та долини).

б. ядра́кулонівський́ (рос. барьер ядра кулоновский; англ. nucleus Coulomb barrier) – потенціальна енергія кулонівського відштовхування однойменно заряджених частинок поза областю дії ядерних сил. Б. я. к. подає-

ться формулою VC(r) = Z1Z2e2/r, r > ro, де Z1e і Z2e – заряди частинок (Z – атомний

номер), r – відстань між частинками, ro – радіус дії ядерних сил.

БА́РІЙ, -ю (рос. барий; англ. barium;

від грец. βαρύς – важкий; лат. Barium), Ва – хімічний елемент ІІ групи періоди-

39

чної системи елементів підгрупи лужноземельних елементів, атомний номер 56, атомна маса 137,33. Природний б. містить 7 стабільних ізотопів, серед яких переважає 138Ва (71,66 %). Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 6s2. Енергія йонізації 5,212 еВ. У вільному стані б. – сріблясто-білий метал, що має кубічну об'ємноцентровану решітку з параметром а = 0,5019 нм, густину

3,76 кг/дм3, tпл = 710°С, tкип = 1640°С, теплоємність 28,76 кДж/моль, питомий

електроопір 6×10–5 Ом×см (при 0°С), твердість за шкалою Мооса 2,0. Хімічно високоактивний, реагує з водою, виділяючи водень, на повітрі вкривається плівкою, що містить BaО, BaО2, BaN. Сплави барію застосовуються як поглиначі газів у вакуумній техніці. Сполуки б. сильно поглинають рентгенівське і γ-випроміню- вання. Як радіоактивні індикатори застосовуються штучні ізотопи 131Ва, 133Ва,

140Ва.

БАРІО́НИ, -ів, мн. (рос. барионы;

англ. baryons; від грец. βαρύς – важкий) – частинки з баріонним числом, що дорівнює одиниці. Усі б. є адронами і мають напівцілий спін, тобто підкоряються статистиці Фермі-Дірака. До б., зокрема, належать нуклони (протон і нейтрон), гіперони, чарівні б., а також баріонні резонанси. Усі б., крім найлегшого – протона, – нестабільні й у вільному стані розпадаються врешті на протон (див. також число́ баріонне́ ). При цьому баріонні резонанси розпадаються завдяки сильній взаємодії за час ~ 10-23c; б., що розпадаються за рахунок слабкої взаємодії, мають час життя на багато порядків більше, тому в класифікації адронів їх умовно відносять до "стабільних" частинок. Б. складається з трьох кварків, що визначають їхні квантові числа (дивність, чарівність, красу й ін.). Передбачається існування б., які складаються з чотирьох кварків і одного антикварка, а також із 6 кварків (т. зв. дибаріон). Б. поєднуються в

БАРІ БЕРИ	Б	Б	БЕЛ БИТТ

ізотопічні мультиплети і супермультиплети групи SU(3).

БАРІО́НІЙ, -ю [квазіядро́] (рос.

барионий, квазиядро; англ. baryonium)

– квазіядерний зв'язаний стан пари баріон-антибаріон із малим (порівняно з масою баріона) дефектом чи надлишком маси. Мовою кваркової моделі адронів – багатокварковий стан (із кварків та антикварків). Сили притягання, що діють між баріоном і антибаріоном та забезпечують можливість існування баріонію, мають ту ж саму природу, що і ядерні сили. Радіус баріонію ~ 10–13см. Б. нестабільний внаслідок

неминучої аннігіляції його складових; час його життя ³ 10–23 с (що відповідає

природним ширинам £ 100 МеВ). Б. повинен мати ціле значення спіну і нульовий баріонний заряд, тобто мати властивості мезонів. Зовні б. проявляється як важкий мезонний резонанс, що

розпадається на p-мезони або баріон-

антибаріонну пару. Очікувана маса б. ~ 2 ГеВ. Передбачений І.С. Шапіро зі спів-

робітниками, 1969.

БАРН, -а, б (рос. барн, б; англ. barn, b) – позасистемна одиниця площі, яка застосовується для вираження ефективного перерізу ядерних процесів. 1 б = 10-28 м2.

́		-ів, мн. р е н т г е н і -
БАРСТЕРИ,
в с ь к і	(рос.	барстеры р е н т -

г е н о в с к и е ; англ. bursters, X - r a y ) – галактичні рентгенівські джерела, що спалахують з інтервалом повторення від декількох хвилин до декількох десятків годин. Час розвитку спалаху tR ≈ (0,1–5) c, час загасання tD ≈ (3–100) c. Рентгенівські б. відкриті в 1975 методами рентгенівської астрономії (приладами супутників "ANS" і "Vella", США). Прийнято вважати, що б. є тісною подвійною системою з червоного карлика та нейтронної зірки (див. також акреція́ ). Г а м а -

б . – джерела повторюваних сплесків g-

40

випромінювання (березень 1979). Теоретична модель гама-б. не розроблена.

БАТАРЕ́Я (рос. батарея; англ. battery).

б. сонячна́ (рос. батарея солнечная; англ. solar (voltaic) battery) – сукупність вентильних фотоелементів, призначених для перетворення світлової енергії (Сонця або штучних джерел світла) в електричну.

БЕККЕРЕ́ЛЬ, -я (рос. Беккерель;

англ. Becquerel, Вq), Бк – одиниця радіоактивності СІ, відповідає одному розпаду за секунду. Названа на честь А.А. Беккереля (A.A. Becquerel), який відкрив природну радіоактивність (1896). 1 Бк = 2,703·10–11 Кюрі = 10–6 Резерфорда.

БЕЛ,-а, Б (рос. Бел, Б; англ. Bel, В) – одиниця логарифмічного рівня енергетичної величини Р2 (потужність, інтенсивність звуку) щодо початкового рівня Р1 однойменної величини: A = lg(P2/P1)Б.

А = 1, якщо P2 = 10 P1. При порівнянні значень F1 і F2 силових величин (звуковий тиск, механічне прискорення, електрична напруга) як одиницю вимірювань також використовують бел відповідно до виразу

A = 2lg(F2/F1)Б. Початкові рівні Р1 і F1 вибираються згідно з умовами конкретної задачі чи в порядку міжнародних угод (наприклад, для звукової потужності Р1 = 10–12 Вт). Названий на честь А. Белла (A. Bell). На практиці використовується переважно частинна одиниця – децибел.

БЕРИ́ЛІЙ, -ю (рос. бериллий; англ. beryllium), Ве – хімічний елемент, атомна маса 9,01218. У природі представлений одним стабільним нуклідом 9Ве. Найстійкіший штучний радіонуклід 7Ве (Т1/2 = 53,2 діб). Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 2s2. Енергії йонізації дорівнюють 9,323 і 18,211 еВ. У вільному стані б. – срі- блясто-білий м'який метал із гексагональною щільно упакованою реші-