Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

меншим. В. містить n! членів. Число n називаєтся порядком В. Визначник матриці позначається також |А| чи |aіj|.

ВИМІР́ЮВАННЯ (рос. измерение;

англ. measurement, measuring, metering, ga(u)ging, observation) – експериментальне визначення вимірюваної величини із застосуванням засобів в. До засобів в. належать міри, компаратори, вимірювальні показові і реєструвальні прилади, вимірювальні перетворювачі, вимірювальні системи, вимірювально-об- числювальні комплекси. Кінцевий продукт в. – його результат – виражається числом або сукупністю чисел, іменованих або неіменованих залежно від того, розмірною чи безрозмірною є вимірювана величина. Найважливіша особливість в. – принципова неможливість одержання результатів в., що точно дорівнюють істинному значенню вимірюваної величини, – призводить до необхідності оцінювати похибку вимірювання. Методику та засоби в. вибирають так, щоб похибка в. була мінімальною.

в-ння деформацій́ (рос. измерения деформаций; англ. strain ga(u)ging) – вимірювання деформацій у зразках матеріалів і деталях машин. В. д. здійснюють різними методами: 1) методом безпосереднього вимірювання абсолютних деформації або переміщень; 2) тензометром; 3) методом лакових покриттів, заснованим на спостереженні характеру розвитку тріщин у крихкому лаковому покритті, що наноситься на досліджувану деталь; 4) оптичним методом дослідження напруг; 5) рентгеноструктурним методом, заснованим на дослідженні спотворень структури речовини при деформації.

в-ння діелектричні́ (рос. измерения диэлектрические; англ. dielectrical measurements) – експериментальні методи, з допомогою яких можна визначити основні параметри діелектрика: дійсну та уявну частини комплексної діелектричної проникності, електропровід-

61

ність і напруженість поля, при якій відбувається пробій діелектрика в електричному полі.

в-ння електричні́ (рос. измерения электрические; англ. electrical measurements, electricity metering, electrical metrology) – вимірювання електричних величин: сили електричного струму, напруги, потужності, електричного опору, електричної ємності, індуктивності тощо. Широко поширені також вимірювання неелектричних величин шляхом їх перетворення на електричні. Методами та засобами в. е. є: амперметр, вольтметр, ваттметр, лічильник електричної енергії, фарадметр, частотомір. Більш точні вимірювання здійснюють за допомогою нормальних елементів, потенціометрів, вимірювальних мостів.

в-ння колірні́ [колориметрія́ ] (рос. измерения цветовые, колориметрия;

англ. colorimetry) – методи вимірювання та кількісного вираження кольору і колірних відмінностей. Міжнародна комісія з освітлення у 1931 стандартизувала світлову систему з монохроматичними випромінюваннями R (700 нм, червоний), G (546,1 нм, зелений), B (435,8 нм, синій), вибраними за основні кольори. Одиничні кількості основних кольорів обрано так, що їх енергетичні яскравості відносяться відповідно як 72,1: 1,4: 1,0. При в. к. визначають три числа, які показують, до якої з груп спектральних складів належить вимірюване випромінювання. В. к. проводять за допомогою спеціальних приладів – колориметрів, або з допомогою градуйованих колірних шкал або атласів, із кольорами яких порівнюють вимірюваний зразок. Таке порівнювання можна здійснювати на двох суміжних фотометричних полях. Еталонами слугують суміші трьох випромінювань із фіксованими спектральними складами та змінною освітленістю, створюваною на еталонному полі, яка підбирається у процесі вимірювань так, щоб еталонний і вимірюваний кольори збігалися. Величи-

ВИМІ ВИПР	В	В	ВИПА ВИПР

ни, пропорційні цим освітленостям, правлять за "координати кольору" вимірюваного зразка.

в-ння магнітні́ (рос. измерения магнитные; англ. magnetometry, magnetic metering) – вимірювання характеристик магнітного поля або магнітних властивостей речовин (матеріалів). Головною характеристикою магнітних властивостей діамагнітних і парамагнітних речовин є магнітна сприйнятливість, для вимірювання якої застосовується ряд методів: ваги Кюрі-Шенева, балістичний метод, метод Квінке, метод Лерера.

в-ння незбурювальні́ квантові,́ КНВ (рос. измерения невозмущающие квантовые, КНИ; англ. quantum nonperturbative measurements) – те саме, що вимірювання́ неруйнувальні́ квантові́ .

в-ння неруйнувальні́ квантові,́ КНВ [вимірювання́ незбурювальні́ квантові́ ] (рос. измерения неразрушающие

квантовые, измерения невозмущающие квантовые, КНИ; англ. quantum nondestructive measurements, quantum nonperturbative measurements) – вимірювання, що не змінюють стану досліджуваної системи, якщо він є власним для оператора вимірюваної величини. КНВ являють собою реалізацію ідеального квантового вимірювання, що описується постулатом редукції фон Неймана: після вимірювання спостережуваної Х досліджувана система переходить в один із власних станів |x>

оператора Х з імовірністю <x| ˆ |x> ( ˆ –

оператор густини стану системи до вимірювання); результатом вимірювання є відповідне власне значення х.

в-ння радіоактивності́ (рос. измерения радиоактивности; англ.

radioactivity measurements) – вимірювання активності (кількості розпадів за оди-

ницю часу) радіоактивних препаратів, а також концентрації радіоактивних речовин у різних середовищах і так званих

гама-еквівалентів γ-випромінювачів.

62

в-ння світлові́ (рос. измерения световые; англ. photometry) – див. фотометрія́ ́.

ВИМІР́ЮВАЧ, -а (рос. измеритель;

англ. meter, ga(u)ge, instrument).

в. магнітної́ індукції́ (рос. измеритель магнитной индукции; англ.

gaussmeter) – те саме, що магнітометр́ . в. рів́ няшу́му(рос. измеритель

уровня шума; англ. noise dosimeter, audio-noise meter, noise(-level) meter, sound-levelmeter) – те саме, що шумомір́.

ВИПАРО́ВУВАННЯ(рос. испарение;

англ. evaporation, transpiration, vaporation, vaporization) – перехід речовини з рідкого або твердого стану у газоподібний (пара), звичайно з вільної поверхні. Найчастіше під в. розуміють перехід рідини в пару, він зумовлений різницею їхніх хімічних потенціалів. В. твердих тіл називають визгоном, або сублімацією. В. є фазовим переходом першого роду. На відміну від кипіння, в. відбувається при будь-якій температурі.

ВИПРОМІН́ЮВАННЯ (рос. излучение; англ. radiation, emission, beaming,

irradiation, emanation).

в. атмосфе́ризустріч́ не(рос. излучение атмосферы встречное; англ. atmospherecounterradiation,atmosphere back radiation) – те саме, що противипромін́ юванняатмосфе́ри.

в. бетатронне́ (рос. излучение бетатронное; англ. betatron radiation, betatron emission) – те саме, що випромінювання́ циклотронне́ .

в. Вавілова́ –Черенкова́ (рос. излучение Вавилова–Черенкова; англ. Vavilov–Cherenkov radiation) – див. випромінювання́ Черенкова́ .

в. вигинове́ ́ [випромінювання́ магнітнодрейфове́ ] (рос. излучение

изгибное, излучение магнитодрейфовое; англ. bending radiation, magnetodrift radiation) – випромінюван-

ВИПР	В	ВИПР

ня, яке виникає при русі заряджених частинок уздовж викривлених силових ліній магнітного поля.

в. видиме́ (рос. излучение видимое;

англ. visible radiation) – електромагнітне випромінювання, яке безпосередньо сприймається людським оком. Характеризується довжинами хвиль у діапазоні 0,40 – 0,76 мкм, що відповідає діапазону частот 0,75·1015 – 0,4·1015 Гц. Область в. в. визначається т. зв. кривою видимості ока, тобто кривою його спектральної чутливості. При дуже великих інтенсивностях випромінювання можлива його візуальна реєстрація в дещо ширшому діапазоні, ніж зазначено.

в. вимушене́ [випромінювання́

індуковане,́ висилання́ вимушене,́ висилання́ індуковане́ ] (рос. излучение вы-

нужденное, излучение индуцированное, испускание вынужденное, испускание индуцированное; англ. stimulated radiation, stimulated emission, induced

emission) – висилання фотонів частоти ν

збудженими атомами, молекулами та іншими квантовими системами під дією фотонів (зовнішнього випромінювання) такої ж частоти. Вимушене висилання відбувається в результаті квантового переходу з вищого рівня енергії на нижчий і є процесом, зворотним до процесу поглинання випромінювання. В. в. збігається з вимушувальним за частотою, напрямком поширення, поляризацією та фазою, нічим від нього не відрізняючись. А. Ейнштейн (А. Айнштайн)

[A. Eіnsteіn], 1916.

в. відхідне́[радіа́ція відхідна́] (рос.

излучение уходящее,радиация уходящая; англ. outgoingradiation,upwelling radiation) – випромінювання Землі, яке йде у космічний простір і складається з власного теплового випромінювання земної поверхні й атмосфери, а також із відбитої та розсіяної Землею в космос сонячної радіації.

в. гальмівне́ (рос. излучение тормозное; англ. bremsstrahlung, deceleration radiation, slowing-down

63

radiation, deceleration emission) – електромагнітне випромінювання заряджених частинок, яке виникає внаслідок їх гальмування (зміни швидкості) при взаємодії з електростатичним полем атомного ядра та атомних електронів. До в. г. інколи відносять синхротронне випромінювання і випромінювання рентгенівського проміння у рентгенівських трубках.

в. гравітаційне́ (рос. излучение гравитационное; англ. gravitational radiation) – див. хвилі́ гравітаційні́ .

в. двофотонне́ (рос. излучение двухфотонное; англ. two-photonemission) –

процесс випромінювання двох фотонів

протягом одного квантового переходу випромінювальної системи; сумарна енергія двох утворених фотонів дорівнює енергії переходу. Імовірність такого випромінювання, як правило, значно менша ймовірностей однофотонних процесів.

в. дипольне́ (рос. излучение дипольное; англ. dipole radiation) – випромінювання електромагнітних хвиль, зумовлене зміною в часі електричного

дипольного моменту випромінювальної
системи.
в.	довгохвильове́ в а т м о с ф е р і
(рос.	излучение длинноволновое в

а т м о с ф е р е ; англ. long-wave radiation

і n a t m o s p h e r e ) – теплове ви-

промінювання земної поверхні, атмосфери та хмар.

в. електромагнітне́ (рос. излучение электромагнитное; англ. electromagnetic

radiation,	electromagnetic emission) –
1) процес	утворення вільного електро-

магнітного поля при нерівномірному русі і взаємодії електричних зарядів; 2) вільне електромагнітне поле (електромагнітні хвилі). Створюване електричним зарядом, який довільно рухається, електромагнітне поле в загальному випадку є сумою як зосередженого поблизу заряду власного поля, що рухається разом з ним, так і поля випромінювання (поля електромагнітних хвиль), яке йде від заряду на нескінченно далекі відстані.

ВИПР	В	ВИПР

в.	ефективне́	в м е т е о р о л		о г і ї
(рос.	излучение	эффективное		в
м е т е о р о л о г и и ;		англ.	effective

radiation і n m e t e o r o l o g y ) – різниця між земним випромінюванням і випромінюванням атмосфери.

в. звуку́ (рос. излучение звука; англ. sound radiation) – створення звукових полів за допомогою різноманітних випромінювачів звуку.

в. індуковане́ (рос. излучение индуцированное; англ. induced emission) – те саме, що випромінювання́ вимушене́ .

в. інфрачервоне́ [ІЧ випромінюван́ - ня, ІЧ проміння́ ] (рос. излучение инфракрасное, ИК излучение, ИК лучи; англ. infrared (radiation), infrared light, infrared rays, IR radiation, IR light, IR rays) – електромагнітне випромінювання, що займає спектральну область між червоним кінцем видимого світла (з

довжиною хвилі λ близько 0,76 мкм) і короткохвильовим радіовипромінюванням (λ ≈ 1 – 2 мм). ІЧ область спектру

звичайно поділяють на ближню (0,76 – 2,5 мкм), середню (2,5– 50 мкм) і далеку (50 – 2000 мкм). В. і. підкоряється всім законам оптики і належить до оптичного випромінювання. Це випромінювання створює відчуття тепла, тому його часто називають тепловим. Спектри в. і. можуть бути лінійчастими, смугастими та неперервними – залежно від джерела. Лінійчасті ІЧ спектри висилають збуджені атоми або йони при переходах між близько розташованими рівнями (див. також спектри́ атомні́ ). Смугасті – спостерігаються в спектрах випромінювання збуджених молекул і виникають при переходах між коливальними й обертальними рівнями енергії (див. також спектри́ молекулярні́ ). Коливальні та коливально-обертальні спектри розташовані головним чином у середній, а суто обертальні – у далекій ІЧ області. Неперервний ІЧ спектр висилають нагріті тверді та рідкі тіла.

в. іонізувальне́ (в. йонізувальне́ ) (рос. излучение ионизирующее; англ.

64

ionizing radiation) – потік частинок або електромагнітних квантів, взаємодія якого з речовиною призводить до йонізації його атомів і молекул. Таким випромінюванням є потоки електронів, позитронів, протонів, дейтронів, α-частинок та ін. заряджених частинок, а також потоки

нейтронів, рентгенівських і γ-променів.

Поняття в. й. не включає в себе видиме світло й УФ випромінювання.

в. квадрупольне́ (рос. излучение квадрупольное; англ. quadrupole radiation) – випромінювання, зумовлене зміною в часі квадрупольного моменту (електричного, магнітного, акустичного, гравітаційного) системи.

в. магнітногальмівне́(рос. излучение магнитнотормозное; англ. magnetodeceleration radiation, magnetodeceleration emission) – випромінювання електромагнітних хвиль зарядженими частинками, що рухаються в магнітному полі по колових або спіральних траєкторіях. "Гальмувальним" агентом є магнітне поле, що викривлює траєкторію частинки; прискорення, що з'являється при цьому, є причиною електромагнітного випромінювання. При русі частинок в однорідному магнітному полі з релятивістськими швидкостями виникає синхротронне випромінювання, при нерелятивістських швидкостях – циклотронне випромінювання; у неоднорідному магнітному полі може збуджуватися ондуляторне випромінювання (періодичне поле), вигинове випромінювання і т. д. Спостерігається також в. м., що висилається з торцевих областей поворотних магнітів синхротронів.

в. магнітнодрейфове́ (рос. излучение магнитнодрейфовое; англ. magnetodrift radiation) – див. випромінювання́ виги́ - нове́ .

в. монохроматичне́ (рос. излучение монохроматическое; англ. monochromatic radiation; від грец. μόνος

– один і χρώμα – колір, род. відм. χρώματος) – електромагнітне випромінювання однієї певної і точно сталої часто-

ВИПР	В	ВИПР

ти. Походження терміна "в. м." пов'язано з тим, що відмінність у частоті світлових хвиль сприймається як відмінність у кольорі. Надзвичайно висока монохроматичність характерна для випромінювання деяких типів лазерів (ширина спектрального інтервалу випромінювання досягає величини 10-7 нм).

в. мультипольне́ (рос. излучение мультипольное; англ. multipole radiation)

– випромінювання, зумовлене зміною в часі мультипольних моментів системи. Окремі мультиполі як джерела випромінювання характеризуються тільки функціями часу – мультипольними моментами. Представлення випромінюваного системою поля у вигляді суперпозиції полів окремих мультиполів плідне і в обернених задачах відновлення властивостей джерел за характеристиками їхнього випромінювання.

в. ондуляторне́ (рос. излучение ондуляторное; англ. undulator radiation)

– електромагнітне випромінювання осциляторів, які рухаються рівномірно та прямолінійно, зокрема випромінювання зарядженої частинки в ондуляторі. Джерела в. о. всіх типів мають перевагу – можливість плавно регулювати частоту випромінювання шляхом зміни величини магнітного поля ондулятора та енергії частинок пучка. Поширшання спектральної лінії, інтенсивність і ступінь поляризації спонтанного в. о., а також коефіцієнт підсилення, залежать від величини кутового та енергетичного розкиду пучка частинок, від форми пучка частинок, нелінійності полів ондулятора і типу ондулятора.

в. перехідне́ (рос. излучение переходное; англ. transient radiation) – випромінювання електромагнітних хвиль зарядженою частинкою, що рухається рівномірно та прямолінійно, при перетині нею межі розділу двох середовищ із різними показниками заламу (В.Л. Гінзбург, Й.М. Франк, 1945). Розрахунки показали, що назад випромінюються електромагнітні хвилі видимого діапазону незалежно

65

від швидкості частинки, а інтенсивність цього випромінювання мала. Частота в. п. вперед займає широку спектральну область і пропорційна енергії частинки. Це випромінювання може бути використане для визначення енергії швидких заряджених частинок та властивостей середовища.

в. плазми́ (рос. излучение плазмы;

англ. plasma radiation) – потік енергії електромагнітних хвиль (у діапазоні від радіодо рентгенівських), що висилаються частинками плазми при їх індивідуальному або колективному русі. В. п., засноване на індивідуальних властивостях частинок, підрозділяється на такі типи: лінійчасте (що виникає при переході електрона в атомі або йоні між двома дискретними рівнями), фоторекомбінаційне, гальмівне, магнітногальмівне або циклотронне. В. п. колективного походження зумовлене прискоренням електронів, що рухаються сфазовано в полі плазмових коливань і випромінюють когерентно.

в. плазми́ нейтронне́ (рос. излучение плазмы нейтронное; англ. neutron plasma radiation, neutron plasma emission) – висилання нейтронів дейтерієвою або дейтерієво-тритієвою плазмою, що відбувається за рахунок ядерних реакцій.

в. резонансне́ (рос. излучение резонансное; англ. resonance radiation) – те саме, що люмінесце́нція резонансна́ .

в. рекомбінаційне́ (рос. излучение рекомбинационное; англ. recombination radiation, recombination luminescence) – те саме, що люмінесценція́ рекомбінаці- ́ йна.

в. реліктове́ (рос. излучение реликтовое; англ. relict radiation) – див. випромінювання́ фонове́ мікрохвильове. ́ в. рентгенівське́ [проміння́ рентгені́- вське] (рос. излучение рентгеновское, лучи рентгеновские; англ. X-radiation,

Roentgen radiation, X-ray emission, X rays, Roentgen rays) – електромагнітне випромінювання, що займає спектральну

ВИПР	В	ВИПР

область між УФ і гама-випромінюванням у межах довжин хвиль λ від 102 до 10-3 нм (або енергією фотонів hν від 10 еВ до

декількох МеВ; ν = c/λ – частота випромінювання). Рентгенівське випромінювання з λ < 0,2 нм має значну проникальну спроможність і називається жорстким;́ при λ > 0,2 нм рентгенівське

випромінювання сильно поглинається речовиною і називається м'яким.

в. рівноважне́ (рос. излучение равновесное; англ. equilibrium radiation)

– електромагнітне випромінювання, що при певній температурі перебуває у термодинамічній рівновазі з речовиною, що висилає та поглинає це випромінювання. Це випромінювання часто називають випромінюванням цілковито чорного тіла (чорним випромінюванням). З мікроскопічної точки зору рівновага для випромінювання здійснюється в результаті компенсації прямих і зворотних елементарних процесів кожного роду, відповідно до принципу детальної рівноваги, і є повною (див. також випромінювання́ теплове́).

в. синхротронне́ (рос. излучение синхротронное; англ. synchrotron radiation, synchrotron emission) – див.

випромінювання́ магнітногальмівне́.

в. со́нячне[радіа́ція со́нячна] (рос.

излучение солнечное,солнечнаярадиация; англ. solar radiation) – електромагнітне та корпускулярне випромінювання Сонця. Корпускулярневипромінювання – переважнопротони зі швидкостями

500–1500 км/с і концентрацією 100 іон/см3 поблизу Землі; концентрація зростає при підвищенні сонячноїактивності до 105 іон/см3. Основна частина електро-

магнітного випромінювання Сонця лежить у видимій частині спектру.

в. спонтанне́ (рос. излучение спонтанное; англ. spontaneous emission)

– випромінювання атомної системи, що не залежить від наявності квантів зовнішнього електромагнітного поля, на від-

66

міну від індукованого випромінювання, що може стимулюватися таким квантом.

в. температурне́ (рос. излучение температурное; англ. thermal radiation, incandescence, heat emission) – те саме, що випромінювання́ теплове. ́

в. теплове́ [випромінювання́ температурне́ ] (рос. излучение тепловое, излучение температурное; англ. thermal radiation, incandescence, heat emission) – електромагнітне випромінювання нагрітого тіла, яке перебуває в термодинамічній рівновазі. Це випромінювання має суцільний спектр. У випадку цілковито чорного тіла в. т. описується формулою Планка (див. також закон́ випромінювання́ Планка́ ). Із формули Планка випливають частинні закони в. т.: закон випромінювання Релея–Джинса, закон випромінювання Стефана–Больц- мана, закон випромінювання Віна. Спектральна густина в. т., яке випромінюється реальним тілом, згідно з законом випромінювання Кірхгофа, дорівнює добутку поглинальної спроможності цього тіла на випромінювальну спроможність абсолютно чорного тіла, яке має таку ж температуру.

в. ультрафіолетове́ [УФ випроміню́ - вання] (рос. излучение ультрафиолетовое, УФ излучение; англ. ultraviolet (radiation), ultraviolet light, ultraviolet rays) – електромагнітне випромінювання з довжинами хвиль від 10 до 400 нм. Джерелами в. у. слугують теплові та електророзрядні випромінювачі в прозорих для цього виду випромінювання колбах із плавленого кварцу, увіолевого скла тощо. В. у. застосовується для збудження фотолюмінесценції, ініціації деяких хімічних реакцій (див. також фотохімія)́ , в медицині, в освітлювальних люмінесцентних лампах.

в. фонове́ мікрохвильове́[випромі́- нювання реліктове́ ] (рос. излучение

фоновое микроволновое, излучение реликтовое; англ. microwave background radiation, microwave natural radiation, relict radiation) – космічне ви-

ВИПР	В	ВИПР

промінювання, яке має спектр, характерний для цілковито чорного тіла при температурі близько 2,7 К; визначає інтенсивність фонового випромінювання Всесвіту та інтерпретується як релікт початкових стадій його еволюції, характеризується найвищим ступенем ізотропії. Відкриття цього випромінювання (А. Пензіас [А. Penzіas], Р. Віл(ь)сон

[R. Wіlson], 1965) підтвердило т. зв.

теорію гарячого Всесвіту (див. також

космологія)́ .

в. циклотронне́ [випромінювання́ бетатронне́ ] (рос. излучение циклотронное, излучение бетатронное; англ.

сyclotron radiation, cyclotron emission, betatron radiation, betatron emission) – випромінювання, яке висилає заряджена частинка, що рухається по спіралі (чи по колу) у магнітному полі. Див. також ви-

промінювання́ частиноќ у прискорюва́ - чах.

в. частиноќ у прискорювачах́ (рос. излучение частиц в ускорителях; англ. radiation of particles in accelerators) –

електромагнітні		хвилі,		випромінювані
зарядженими частинками у прискорюва-
чах. У лінійних прискорювачах ви-
промінювання, пов'язане з прискоренням
частинок, є незначним, тому що при пря-
молінійному русі прискорення					частинок
невелике.	У циклічних			прискорювачах
через викривлення траєкторії магнітним
полем прискорення частинок (до-
центрове) залишається скінченним навіть
при сталості величини швидкості в реля-
тивістській області, і викликане ним
електромагнітне		випромінювання				(ви-
промінювання синхротронне) може істот-
но позначитися на динаміці частинок.
в. Черенкова́			(рос. излучение
Черенкова; англ. Cherenkov radiation) –
випромінювання світла, що виникає при
русі заряджених частинок у речовині,
коли їх швидкість перевищує швидкість
поширення	світлових			хвиль	(фазову
швидкість) у цьому середовищі. Див. та-							́
кож ефект́	Вавілова́		–Черенкова,́			лічи-
льники Черенкова́ .
							67

в. ядер́ електромагнітне́ (рос. излучение ядер электромагнитное; англ. electromagnetic radiation of nuclei, electromagnetic emission of nuclei) – див. гама́ -проміння́ .

гама́ -випромінювання́ (рос. гаммаизлучение; англ. gamma radiation, gamma(-ray) emission) – короткохвильове електромагнітне випромінювання

(довжина хвилі l = 2×10–10 м). При на-

стільки коротких хвилях хвильові властивості гама-випромінювання виявляються слабко. Г.-в. є потоком гама-квантів, що характеризуються, як і інші фотони, енергією

Ег = ћw (w = 2pc/l), імпульсом p = ћk (k = 2р/l) і спіном І (в одиницях h). Термін "г.-в." вживається для позначення жорсткого́ електромагнітного випроміню - вання (ћ w ≥ 10 кеВ), що виникає при ан-

нігіляції частинки та античастинки, у ядерних реакціях, при гальмуванні швидких заряджених частинок у середовищі, при розпадах мезонів, у космічному випромінюванні та ін.

ІЧ випромінювання́ (рос. ИК излучение.; англ. IR radiation, IR light) – те саме, що випромінювання́ інфрачерво- ́ не.

УФ випромінювання́́ . (рос. УФ излучение; англ. ultraviolet (radiation), ultraviolet light, ultraviolet rays) – те саме, що випромінювання́ ультрафіоле- ́ тове.

ВИПРОМІН́ЮВАЧ, -а (рос. излучатель; англ. radiator, irradiator, radiant; (джерело) transmitter, emitter).

в. гідродинамічний́ (рос. излучатель гидродинамический; англ. hydrodynamic transmitter) – пристрій, що перетворює частину енергії турбулентного затопленого струменя рідини в енергію акустичних хвиль. Робота в. г. базується на генеруванні збурень у рідкому середовищі при взаємодії струменя, що витікає із сопла, з перешкодою певної форми і розмірів або при примусовому

ВИПР	В	ВИРО

періодичному перериванні струменя. Ці збурення виявляють зворотну дію на основу струменя біля сопла, сприяючи встановленню самоколивального режиму. Механізм випромінювання звуку може бути різним залежно від конструкції гідродинамічного випромінювача, що принципово відрізняється від конструкцій газоструменевих випромінюва-

чів, тому що, по-перше, витікання рідини з сопла з надзвуковою швидкістю здійснити неможливо, а по-друге, використання резонаторного об'єму для в. г. є не-ефективним через відносно невисокий коефіцієнт відбивання звуку на межі рідина – метал.

в. масовий́ (рос. излучатель массовый; англ. mass transmitter) – джерело дуже коротких загасних електромагніт-

них хвиль, побудований	у 1922
А.А. Глаголєвою-Аркадьєвою;	складає-

ться з безлічі металевих ошурків, що є рухомими маленькими вібраторами Герца, змуленими у в'язкому діелектрику. Спектр випромінювання в. м. є суцільним у діапазоні від декількох см до 0,08 мм.

в-чі газоструменеві́ (рос. излучатели газоструйные; англ. fluidic transmitters) – генератори акустичних коливань, джерелом енергії яких слугує високошвидкісний газовий струмінь. Дія цих випромінювачів засновується на створенні в струмені пульсувань течії; періодичні стиснення та розрідження газу, які виникають при цьому, випромінюються в простір у вигляді акустичних хвиль. В. г. поділяються на перетворювачі низького тиску – свистки (у т. ч. свисток Гальтона), що працюють при дозвукових швидкостях витікання газу, і перетворювачі високого тиску, для роботи яких необхідна наявність у струмені газу надзвукових ділянок (генератор Гартмана).

в-чі звуку́ (рос. излучатели звука; англ. acoustic transmitters, sonic transmitters) – пристрої, призначені для збудження звукових хвиль у газоподібних, рідких і твердих середовищах. В. з. перетворюють в енергію звукового поля

68

енергію якого-небудь іншого виду. У техніці найбільше поширення як в. з. одержали електроакустичні перетворювачі, напр., гучномовці електродинамічного або електростатичного типу, п'єзоелектричні перетворювачі та магнітострикційні перетворювачі для УЗ–техніки й акустоелектроніки. У переважній більшості в. з. цього типу електрична енергія перетворюється в енергію коливань якого-небудь твердого тіла (випромінювальної пластинки, стержня, мембрани і т. п.).

в-чі та приймачі́звуку́ параметри́- чні (рос. излучатели и приёмники звука параметрические; англ. parametric sonic transmitters and receivers) – пристрої, що базуються на використанні ефекту генерації комбінаційних тонів при взаємодії звукових хвиль, у яких роль випромінювальної (приймальної) антени відіграє область середовища, де відбувається нелінійна взаємодія хвиль. Переваги параметричного випромінювача – висока спрямованість, відсутність бокових пелюсток діаграми напрямленості та широкосмужність; незначна зміна частоти нагніту призводить до істотної відносної зміни частоти випромінювання; недолік – невисока ефективність. В. та п. з. п. застосовуються в калібрувальних лабораторних установках, у гідроакустиці й атмосферній акустиці.

в-чі та приймачі́ультразвукові́(рос.

излучатели и приёмники ультразвуковые; англ. ultrasound transmitters and receivers) – пристрої для перетворення в енергію ультразвукових коливань енергії будь-якого іншого виду (ультразвукові випромінювачі), для виявлення ультразвукового поля і вимірювання величин, які його характеризують (ультразвукові приймачі). Див. також

перетворювачі́ магнітострикційні,́ перетворювачі́ п'єзоелектричні,́ приймачі́ звуку,́ перетворювачі́ електро - акустичні,́ радіометр,́ візуалізація́ звукових́ полів́.

ВИРО	В	ВИТІ

ВИПРЯМЛЯ́Ч, -а́ (рос. выпрямитель; англ. rectifier (unit), rectifying device, AC/DC converter) – пристрій для перетворення змінного струму (напруги) в сталий. Основним елементом в. є нелінійний елемент (керований вентиль – тиристор; некерований вентиль – діод). Залежно від характеру навантаження, визначають вихідні параметри в.: значення випрямленої напруги або струму, амплітуду та частоту 1-ї гармоніки вихідного струму, коефіцієнт пульсацій, вихідний опір, навантажувальну характеристику. Випрямлячі класифікують за такими ознаками: кількістю фаз первинної та вторинної обмоток трансформатора; схемою з'єднання вентилів і формою випрямленої напруги (струму).

в. ртутний́ (рос. ртутный; англ. mercury(-arc) rectifier, mercury-vapo(u)r rectifier, vapo(u)r rectifier, mercury-arc converter) – те саме, що ігнітрон́.

ВИ́РОБЛЕННЯ (рос. выработка;

англ. production) – див. виробництво́ .

ВИРОБНИ́ЦТВО [вироблення́ ] (рос.

производство, выработка; англ. production).

в. ентропії́ [вироблення́ ентропії]́ (рос. производство энтропии, выработка энтропии; англ. entropy production)

– приріст ентропії у фізичній системі за одиницю часу в результаті нерівноважних процесів, які відбуваються в ній; одне з основних понять термодинаміки нерівноважних процесів.

́		в	к в а н т о в і й
ВИРОДЖЕННЯ
т е о р і ї	(рос.	вырождение		в
к в а н т о в о й	т е о р и и ;			англ.
degeneracy [degeneration]			і n q u a n t u m
t h e o r y ) –	існування		різних станів

квантової системи, у яких певна фізична величина А набуває однакових значень. Відповідний такій величині оператор має сукупність К лінійно незалежних власних функцій. Число К називають кратністю виродження власних значень,

69

воно може бути скінченним або нескінченним. Якщо симетрія фізичної величини А порушується додатковою взаємодією, то в. знімається цілком або частково.

в. вакууму́ (рос. вырождение вакуума; англ. vacuum degeneracy) – виродження основного (з найменшою густиною енергії) стану квантовомеханічної системи з нескінченною кількістю ступенів вільності; виникає при спонтанному порушенні симетрії, коли вакуумний стан системи, що має деяку симетрію (неперервну або дискретну), виявляється неінваріантним щодо цієї симетрії: перетворення симетрії переводять один вакуум в інший з тим же значенням густини енергії. Різні вакууми визначають різні простори станів системи. Прикладом в. в. в теорії твердого тіла може слугувати основний стан ізотропного феромагнетика, у якому вектор намагніченості М довільно орієнтований у просторі. Кожному напрямку М відповідає свій "вакуум" (основний стан).

ВИРО́ЩУВАННЯ (рос. выращивание; англ. growing, growth; (культивування) culturing, culture).

в. епітаксійне́ (рос. выращивание эпитаксиальное; англ. epitaxy growth process, epitaxial growth process) – те саме, що епітаксія́ .

в. монокристалів́ (рос. выращивание монокристаллов; англ. single crystal growing, single-crystal growth, monocrystal growing, monocrystal growth) – здійснюють із газового, рідкого та твердого середовищ (див. також кристалізація́ ). Великі досконалі кристали одержують, застосовуючи "затравку" і створюючи оптимальне

перенасичення (переохолодження) σ на поверхні кристалізації. Найбільші (до 1 м) кристали одержують із розплаву або розчину. При в. м. з полікристалічного зразка останній витримують при високій температурі для перекристалізації

ВИТІ	В	ВИХО

дрібних кристалічних зерен у великі (рекристалізація).

ВИСИЛА́ННЯ (рос. испускание;

англ. emission).

в. вимушене́ (рос. испускание вынужденное; англ. stimulated emission) – те саме, що випромінювання́ вимушене́ .

в. індуковане́ (рос. испускание индуцированное; англ. induced emission) – те саме, що випромінювання́ вимушене́ .

ВИСОТА́(рос. высота; англ. height, altitude, elevation; (тону) pitch).

в. динамічна́ (рос. высота динамическая; англ. dynamic height) – геопотенціал точки, виражений в динамічних метрах або геопотенціальних метрах.

в. звука́ (рос. высота звука; англ. sound pitch) – суб'єктивна якість слухового відчуття, що дозволяє розташовувати всі звуки за шкалою від низьких до високих. Для чистого тону вона залежить головним чином від частоти. Висота звука зі складним спектральним складом залежить від розподілу енергії за шкалою частот. В. з. вимірюють у мелах.

Тону з частотою 1 кГц і звуковим тиском 2×10–3 Па приписують 1000 мел; у діапазоні від 20 Гц до 9000 Гц вкладається близько 3000 мел.

в. метацентрична́ (рос. высота метацентрическая; англ. metacentric height)

– див. метацентр́ .

ВИТІКА́ННЯ (рос. истечение; англ. outflow, effusion, efflux, fluxion).

в. рідини́з отвору́ (рос. истечение жидкости из отверстия; англ. hole outflow of a liquid, hole effusion of a liquid, hole efflux of a liquid, hole fluxion of a liquid, opening outflow of a liquid, opening effusion of a liquid, opening efflux of a liquid, opening fluxion of a liquid, orifice outflow of a liquid, orifice effusion of a liquid, orifice efflux of a liquid, orifice fluxion of a liquid, gate outflow of a liquid, gate effusion of a liquid, gate efflux of a liquid, gate fluxion

70

of a liquid). Може відбуватися у газове або рідке середовище або у вакуум. Якщо витікання відбувається з отвору в стінці посудини в атмосферу (т. зв. незатоплене, або вільне витікання), то струмінь нестисливої рідини, що виходить під сталим

напором Н з отвору площею w, стискається, утворюючи стиснутий переріз площею w1 = we (e – коефіцієнт стиснення струменя). Швидкість витікання визначає-

ться за формулою v = j 2gH , де j –

коефіцієнт швидкості, який залежить від гідравлічних опорів, що виникають при витіканні, g – прискорення вільного падіння (див. також формула́ Торрічеллі́ ).

Витрата рідини Q μω2gH , де m = je –

коефіцієнт витрати отвору; j, m, e залежать від виду отвору, числа Рейнольдса та числа Фруда. Якщо струмінь витікає під рівень рідини (т. зв. затоплене витікання), то у формулі витрати замість напору Н для однакових рідин слід приймати різницю рівнів рідини Н = Н1 – Н2 в посудині (Н1) і поза посудиною (Н2), які відраховуються від рівня отвору.

в. факельне́ (рос. истечение факельное; англ. flare outflow, flare effusion)

– див. розряд́ факельний́ .

́	́	р і д и н и ,		г а з у	(рос.
ВИТРАТА
расход	ж и д к о с т и , г а з а ; англ. rate
[throughput		rate,	supply	rate,	flow
(rate), modulus of			flow,	flux]	o f	a
f l u і d )	– кількість		рідини (газу),			що

проходить за одиницю часу через поперечний переріз потоку.

ВИТРАТОМІР́, -а (рос. расходомер;

англ. flowmeter, fluviometer, discharge ga(u)ge, flow ga(u)ge, flow-measuring apparatus, consumption indicator, flow indicator, rate-of-flow indicator, flow (rate) meter, fluid meter, velocimeter) – прилад для вимірювання витрати речовини. Найпоширенішими є витратоміри, які базуються на вимірюванні перепаду тиску у звужувальному пристрої