Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

ДИСП	Д	ДИСП

двох або більше тонів, неприємне на слух при тривалому сприйнятті.

ДИСОЦІА́ЦІЯ (рос. диссоциация.;

англ. dissociation, splitting) – розпад молекули, радикала, йона або молекулярної сполуки на 2 або кілька частин, який здійснюється під дією тепла (термічна дисоціація), світла (фотохімічна дисоціація), струму (електрохімічна дисоціація).

д. багатофотонна́ інфрачервона́ м о -

ле к у л (рос. диссоциация многофотон-

ная инфракрасная	м о л е к у л ;	англ.
infrared multiphoton	dissociation	o f

m o l e c u l e s ) – розпад молекул під дією резонансного лазерного ІЧ випромінювання. Енергія одного кванта ІЧ випромінювання (напр., для випромінювання СО2-лазера ~103 см-1, що відповідає ~3 ккал/моль), істотно менша від енергії хімічного зв'язку (~50 – 100 ккал/моль). Тому в процесі д. б. і. молекула поглинає послідовно десятки квантів ІЧ випромінювання. Детальна теорія д. б. і., як і ін. багатофотонних процесів, не розроблена, кількісний опис процесу виконується за допомогою чисельного моделювання.

д. дифракційна́ (рос. диссоциация дифракционная; англ. diffraction

dissociation) – процес непружного співудару адронів і атомних ядер, у результаті якого збуджується один із адронів без зміни внутрішнього стану іншого або збуджую-

ться обидва партнери співудару (подвійна д. д.). Найпростіші приклади – процес

розвалу швидкого дейтрона d→p+n, і

перетворення π→3π при розсіянні d і π на атомних ядрах із малими передачами імпульсу. Феноменологічно до д. д. відносять також і множинні процеси за участю адронів, які характеризуються певними властивостями.

д. електролітична́ (рос. диссоциация электролитическая; англ. electrolytic dissociation, electrolytic ionization) – розпад молекул розчинених речовин на йони

131

в результаті взаємодії з розчинником. Ступінь д. е. залежить від природи розчиненої речовини і розчинника та від концентрації розчину.

д. термічна́ (рос. диссоциация термическая; англ. thermal dissociation) – розпад молекул під дією тепла. Див. також дисоціація́ .

д. фотохімічна́ (рос. диссоциация фо-

тохимическая; англ. photochemical dissociation) – те саме, що фоторозпад́ .

ДИСПЕРГУВАННЯ́ (рос. диспергирование; англ. dispersion, grinding) – тонке подрібнення твердих або рідких тіл, унаслідок чого збільшується поверхня розділу і утворюються дисперсні системи.

ДИСПЕРСІЯ́ (рос. дисперсия; англ. dispersion, variance) – міра розсіяння випадкових величин, їх відхил від середнього. У статистичному розумінні

		2		1 n				2
	д.				(xi x)				є середнім ари-
				n i 1

фметичним квадратів відхилів окремих величин xі від їх середнього арифмети-

чного x .

д. аномальна́ (рос. дисперсия аномальная; англ. abnormal dispersion) – див. дисперсія́ світла́ .

д. від'ємна́ (рос. дисперсия отрицательная; англ. negative dispersion) – див. дисперсія́ світла́ .

д. звуку́ (рос. дисперсия звука; англ. sound dispersion, acoustic dispersion) – залежність фазової швидкості гармонічних звукових коливань від частоти.

д. магнітної́ проникності́ (рос. дисперсия магнитной проницаемости; англ. magnetic permeability dispersion, magnetic capacity dispersion, mu dispersion, magnetic conductivity, magnetic inductivity dispersion) – залежність магнітної проникності від частоти змінного магнітного поля.

д. обертальна́ (рос. дисперсия вращательная; англ. rotational dispersion) –

ДИСП	Д	ДИФР

те саме, що дисперсія́ оптичного́ оберта́- ння.

д. оптичних́ осей́ (рос. дисперсия оптических осей; англ. optical axes dispersion) – залежність кута між оптичними осями двовісного кристала від довжини хвилі застосованого світла.

д. оптичного́ обертання́́ (рос. дисперсия оптического вращения; англ.

optical rotation dispersion) – залежність кута повороту площини поляризації світла у речовині від частоти (довжини хвилі). Термін стосується природньо індукованої оптичної активності, магнітного обертання площини поляризації (ефект Фарадея) та обертання, яке виникає внаслідок дифракційних ефектів на макроструктурі рідкого кристала.

д.	просторова́	(рос.		дисперсия
пространственная;		англ.		space
dispersion, spatial dispersion) – залеж-
ність	компонент тензора		діелектричної
проникності середовища			від	хвильового

вектора. Проявляється в ряді фізичних явищ: природній оптичній активності, оптичній анізотропії кубічних кристалів. Відображає нелокальність зв'язку між вектором індукції D і вектором напруженості Е електричного поля: індукція виявляється залежною не тільки від значення напруженості в цій точці, але й від значення поля в деякому її околі, размір якого визначається харак-терними довжинами взаємодії.

д. світла́ (рос. дисперсия света; англ. colo(u)r dispersion) – розкладання світла у спектр на монохроматичні складові, яке відбувається при заламі, дифракції або інтерференції світла. У вузькому значенні д. с. називають іще залежність показника заламу речовини від частоти (довжини хвилі).

д. спектрального́ прилада́ (рос. дисперсия спектрального прибора; англ. spectral device dispersion) – спроможність спектрального прилада просторово розділяти пучки променів різних довжин хвиль. Лінійна д. с. п. – відношення лінійної відстані між спектральними лінія-

132

ми в площині спектрограми до різниці довжин хвиль цих ліній; кутова д. с. п. – відношення кутової відстані між напрямками поширення світлових пучків різних довжин хвиль до різниці довжин хвиль цих випромінювань.

д. хвиль (рос. дисперсия волн; англ. wave dispersion) – залежність фазової швидкості гармонічної хвилі від частоти (довжини хвилі). Спостерігається при поширенні хвиль у середовищі, властивості якого залежать від довжини хвилі.

ДИСПЕ́РСНІСТЬ, -ості (рос. дисперсность; англ. disperseness) – питома по-верхня частинок дисперсної фази у дисперсних системах, тобто загальна площа частинок, віднесена до одиниці об'є- му.

ДИСПРО́ЗІЙ, -ю (рос. диспрозий;

англ. dysprosium), Dy – рідкісноземельний елемент ІІІ групи періодичної системи елементів, пор. номер 66, ат. вага 162,46, належить до лантаноїдів. Конфігурація зовнішніх електронів атома 4f106s2. Д. – метал, у сполуках 3-валент- ний.

ДИССЕ́КТОР, -а (рос. диссектор; англ. dissector (tube), image dissector, image-dissector tube) – передавальна телевізійна трубка без накопичення зарядів.

ДИСТЕ́Н, -у (рос. дистен; англ. disthen(e), blue talc) – те саме, що кіаніт́.

ДИСТИЛЯ́ЦІЯ [дестиляція,́ перегі́- нка, перекрап,́ перепуст́ ] (рос. дистилляция, перегонка; англ. distillation) – процес часткового розділення бінарних і багатокомпонентних рідких сумішей на окремі фракції.

ДИСТО́РСІЯ (рос. дисторсия; англ. distortion) – один із видів аберацій оптичних систем, який полягає у залежності величини лінійного збільшення від поло-

ДИФР	Д	ДИФУ

ження точки зображення відносно оптичної осі. Д. призводить до спотворення форми предмета.

́	(рос.
ДИСТОРСІЯ м е х а н і ч н а
дисторсия м е х а н и ч е с к а я ;	англ.

distortion, m e c h a n і c a l ) – зміна взає-

много розташування матеріальних точок середовища (тіла), викликана зовнішньою дією або внутрішніми силами і яка включає деформацію.

ДИСТРИБУТИ́ВНІСТЬ, -ості (рос.

дистрибутивность; англ. distributivity) –

те саме, що розподільність́ .

ДИФРАКТО́МЕТР, -а (рос. дифрактометр; англ. diffractometer).

д. рентгенівський́ (рос. дифрактометр рентгеновский; англ. X–ray diffractometer) – прилад для вимірювання інтенсивності та напрямку рентгенівських пучків, що дифрагували на досліджуваному зразку (див. також дифраќ- ція рентгенівського́ проміння́ ). Застосовується для вирішення різноманітних задач рентгенівського структурного аналізу, рентгенографії матеріалів, дослідження реальної структури монокристалів.

ДИФРА́КЦІЯ (рос. дифракция; англ. diffraction).

д. акустооптична́ (рос. дифракция акустооптическая; англ. optoacoustic diffraction, photoacoustic diffraction) – явища дифракції світла на періодичних неоднорідностях середовища, утворюваних звуковою хвилею, що проходить через середовище.

д. атомів́ і молекул́ (рос. дифракция атомов и молекул; англ. atomic and molecular diffraction) – виникнення максимумів і мінімумів інтенсивності, що чергуються один з одним, при розсіянні атомних або молекулярних пучків кристалами.

д. електронів́ (рос. дифракция электронов; англ. electron diffraction) – явище розсіяння пучка електронів ізо-

133

льованими атомами, молекулами, а також суцільною речовиною, з утворенням максимумів розсіяння під певними кутами до початкового пучка.

д. звуку́ (рос. дифракция звука; англ. sound diffraction) – відхил поширення звуку від законів геометричної акустики, зумовлений його хвильовою природою і результатом якого є розбігання УЗ пучків при віддаленні від випромінювача або після проходження через отвір в екрані, загинання звукової хвилі в область тіні позаду перепон, малих порівняно з довжиною звукової хвилі.

д. нейтронів́ (рос. дифракция нейтронов; англ. neutron diffraction) – розсіяння нейтронів кристалами, рідинами, газами, при якому з початкового пучка нейтронів утворюються додаткові відхилені пучки.

д. радіохвиль́ (рос. дифракция радиоволн; англ. radio wave diffraction)

–огинання радіохвилями перепон, розсіяння радіохвиль на перепонах, відбивання хвиль від них, а також випромінюван-

ня радіохвиль за допомогою спрямувальних пристроїв (див. також дія́ анте- ́ ни напрямлювальна́ ).

д. рентгенівського́ проміння́ (рос. дифракция рентгеновских лучей; англ.

X-ray diffraction) – наслідок інтерференції вторинних хвиль, які з'являються при розсіянні рентгенівського випромінювання без зміни довжини хвилі електронами речовини.

д. світла́ (рос. дифракция света; англ. light diffraction, optical diffraction) – явища, які спостерігаються при поширенні світла біля різких країв непрозорих або прозорих тіл, крізь вузькі отвори і взагалі у середовищі з різкими неоднорідностями і пов'язані з відхиленнями від законів геометричної оптики.

д. світла́ на ультразвуці́ (рос. дифракция света на ультразвуке; англ. optoacoustic diffraction, photoacoustic diffraction) – те саме, що дифракція́ акустооптична́ .

ДИФУ	Д	ДИФУ

д. хвиль (рос. дифракция волн; англ. wave diffraction) – у широкому значенні – будь-які відхили поширення хвильових рухів від законів променевої оптики. Д. х. у вузькому значенні – такі відносно невеликі відхили в розповсюдженні хвиль від законів променевої оптики, коли хвильове поле має достатню схожість із локально плоским полем, тобто таким, що в малих ділянках підкоряється закономірностям плоскої хвилі в однорідному середовищі, яка поширюється у певному променевому напрямку.

д. частиноќ (рос. дифракция частиц; англ. particle diffraction) – пружне розсіяння мікрочастинок – нейтронів, електронів, атомів тощо – кристалами або молекулами рідин і газів з утворенням із основного пучка додаткових відхилених пучків.

д. частково́ когерентних́ полів́ (рос.

дифракция частично когерентных полей; англ. diffraction of partially coherent fields) – спец. випадок ди-

фракції в оптиці, радіофизиці, акустиці, коли надхідна хвиля є частково когерентною (див. також когерентність́ ). Флуктуації надхідної хвилі призводять до аналогічних флуктуацій дифрагованої хвилі і впливають на її статистичні характеристики: розподіл середньої інтенсивності, середню діаграму напрямленості, середні розміри дифракційних плям у фокусах лінз та ін.

ДИФУЗІЯ́ (рос. диффузия; англ. diffusion, diffusion process) – самочинне вирівнювання концентрацій у системі, процес установлення всередині фаз рівноважного розподілу концентрацій, що виникає в результаті безладних блукань елементів системи.

д. амбіполярна́ (рос. диффузия амбиполярная; англ. ambipolar diffusion) – спільне дифузійне перенесення електронів і йонів у напрямку зменшення їхньої концентрації, при якому в кожній точці об'- єму плазми електронний і йонний потоки Ге і Гі однакові або можуть відрізнятися на

134

ту саму сталу величину: Ге = Гі + Г0 (Г0 = const, т. зв. наскрізний потік). Має місце в електролітах, напівпровідниках. Д. а. – один із процесів, які зумовлюють енергетичні втрати в жеврійному розряді. Коефіцієнт д. а. визначається коефіцієнтом дифузії повільнішого компонента.

д. атмосферна́ (рос. диффузия атмосферная; англ. atmospheric diffusion) – поширення домішок (димів, газів, пилу, вологи, бактерій, вірусів тощо) в атмосфері завдяки їх перенесенню повітряними течіями і дії турбулентного перемішування.

д. Бома́ (рос. диффузия Бома; англ.

Bohm diffusion) – аномально швидке турбулентне перенесення замагніченої плазми поперек магнітного поля напруженості Н зі швидкістю, що істотно перевищує класичну швидкість дифузії. Коефіцієнт д. Б. DБ = ckТ/16 e Н (T – температура плазми,

e – заряд електрона) встановлений Д. Бомом (D. Bohm) у 1949 на основі аналізу

експериментальних результатів.
д. в газах́	( м е т о д и в и м і р ю в а н -

н я ) (рос. диффузия в газах ( м е т о д ы и з м е р е н и я ) ; англ. diffusion in gases

[ m e a s u r e m e n t m e t h o d s ] ) – сукупність методів експериментального вимірювання коефіцієнта дифузії, термодифузійної сталої та розділення (див. також термодифузія́ ). Методи засновані на аналізі складу суміші, залежності показника заламу від густини, на вимірюванні різниці температур, яка виникає при дифу-

зії, і т. п.
д. в рідинах́			( м е т о д и в и м і р ю -
в а н н я )	(рос. диффузия в жидкостях
( м е т о д ы		и з м е р е н и я ) ;		англ.
diffusion	in	liquids [ m e a s u r e m e n t

m e t h o d s ] ) – сукупність методів вимірювання коефіцієнта дифузії в рідинах. Методи засновані на дифузії через поруваті перетинки, на дослідженні зміни концентрації розчину з висотою шару або

укапілярі та ін. методи.

д. випромінювання́ (рос. диффузия

излучения; англ. radiation diffusion) –

ДИФУ	Д	ДІАГ

поширення випромінювання у середовищі, в якому відбуваються багатократні процеси поглинання і наступного випромінювання фотонів атомами або молекулами.

д. домішоќ у напівпровідниках́ (рос. диффузия примесей в полупроводниках; англ. impurity diffusion in semiconductors) – переміщення домішкових частинок по вакансіях або міжвузлів'ях кристалічної решітки напівпровідника або по межах окремих кристалів (у полікристалах).

д. квантова́ (рос. диффузия квантовая; англ. quantum diffusion) – дифузія частинок або точкових дефектів (вакансій, домішкових і міжвузельних атомів) у твердих тілах, зумовлена підбар'єрними когерентними тунельними переходами. Д. к. спостерігається в квантових кристалах (див. також ефект́ тунельний́ ).

д. нейтронів́ (рос. диффузия нейтронов; англ. neutron diffusion) – розповсюдження нейтронів у речовині, яке супроводжується багаторазовим розсіюванням.

д. носіїв́ струму́ в напівпровідниках́ (рос. диффузия носителей заряда в полупроводниках; англ. charge carrier diffusion in semiconductors) – переміщення носіїв заряду (електронів, дірок) у напівпровідниках, зумовлене неоднорідностями концентрацій.

д. поверхнева́ (рос. диффузия поверхностная; англ. surface diffusion) – процес, пов'язаний (як і у випадку об'є- мної дифузії) з переміщенням частинок – як правило, за рахунок випадкових теплових блукань (зазвичай атомів або молекул), що відбуваються на поверхні конденсованого тіла в межах першого поверхневого шару атомів (молекул) або поверх нього.

д. спінова́ (рос. диффузия спиновая;

англ. spin diffusion) – процес поширення спінового збудження, при якому вирівнюється неоднорідна спінова поляризація у системі локалізованих магнітних моментів.

135

д. теплова́(рос. диффузия тепловая;

англ. thermal diffusion) – те саме, що
термодифузія́ .
д.	термічна́	(рос.	диффузия

термическая; англ. thermal diffusion) – те саме, що термодифузія́ .

д. турбулентна́ (рос. диффузия турбулентная; англ. turbulent diffusion)

– розповсюдження домішок в рідині або газі шляхом їх перенесення турбулентни-

ми рухами середовища. Див. також
турбулентність́		.
д. у	твердих́ тілах́			( м е т о д и
в и м і р ю в а н н я )			(рос. диффузия в
твёрдых	телах		( м е т о д ы	и з м е -
р е н и я ) ;	англ.		diffusion	in solids
[ m e a s u r e m e n t			m e t h o d s ] ) – суку-

пність експериментальних методів вимірювання коефіцієнта дифузії. Методи полягають у виготовленні дифузійного зразка, його високотемпературному відпалі та аналізі розподілу концентрації у зразку.

д. частиноќ у плазмі́ (рос. диффузия частиц в плазме; англ. particle diffusion in a plasma) – самочинний

напрямлений рух компонентів плазми, який прагне вирівняти просторовий розподіл концентрацій (напр., дифузія електронів і йонів у газі нейтральних

частинок,	проникненя		частинок в
навколишнє	поле	і	поля
у плазму).

ДИФУЗО́Р, -а 1 в а к у с т и ц і (рос.

диффузор в а к у с т и к е ; англ. diffuser, cone) – те саме, що діафрагма́ .

ДИФУЗО́Р, -а 2 (рос. диффузор; англ. diffuser, choke tube, cone) – ділянка трубопровода (канала), призначена для гальмування потоку рідини або газу.

ДИХРОЇ́ЗМ, -у (рос. дихроизм; англ. dichroism) – різне поглинання світла речовиною залежно від орієнтації електричного вектора світлової хвилі (анізотропія поглинання); неточна назва для явища поліхроїзму.

ДІАГ	Д	ДІАГ

д. колови́й[дихроїзм́ циркуля́рний,

ефект́ Коттона́ ] (рос. дихроизм

круговой,дихроизм циркулярный,эффект Коттона; англ. circular dichroism,

Cotton effect) – один з ефектів оптичної анізотропії, який проявляється у відмінності коефіцієнтів поглинання світла, поляризованого по правому та лівому колу. Відкритий Е. Коттоном у 1911. Д. к. виявляють оптично активні речовини (див. також акти́вність опти́чна), анізотропія яких зумовлена їх молекулярною або кристалічною структурою, а також намагнічені середовища(див. також

магнітоо́птика).

д. колови́ймагніт́ ний(рос. дихроизм круговой магнитный; англ. magnetic circular dichroism) – один з ефектів магнітооптики, який полягає в різному поглинанні світла, поляризованого по правому і лівому колу, при його поширенні уздовж напрямку намагніченості середовища.

Д. к. м. як ефект резонансний, що спостерігається тільки в області поглинання, має більш високе спектральне розділення, ніж ефектФарадея, а як ефект нелінійний – значно перевищує за величиною квадратичний магнітооптичний ефектКоттона-Муттона.

д. циркуля́рний(рос. дихроизм циркулярный; англ. circular dichroism) – те саме, що дихроїз́мколови́й.

ДИХРОМАЗІЯ́ (рос. дихромазия;

англ. dichromasy) – дефект кольорового зору, при якому різноманітність кольорів є двовимірною замість нормальної тривимірної, що є наслідком наявності в органах зору двох типів рецепторів замість трьох.

ДІАГНО́СТИКА (рос. диагностика; англ. diagnostics,diagnosis).

д. плазми́ (рос. диагностика плазмы;

англ. plasma diagnostics) – визначення параметрів плазми, які характеризують її стан: густини складових компонентів і їх статистичного розподілу (за швид-

136

костями, рівнями збуждення тощо), температур компонентів, теплопровідності, інтенсивності випромінювання, коефіцієнта поглинання, частот зіткнень, коефіцієнта дифузії і т.д. Розрізняють пасивні ме-тоди д. п., засновані на реєстрації випромінювань і потоків частинок із плазми, і активну д. п., засновану на вимірюванні

характеристик зовнішнього зондувального випромінювання при його проходженні через плазму.

ДІАГРА́МА (рос. диаграмма; англ. diagram, chart, curve, graph, pattern, plan, plot, scheme, schematic, sheet;

(напрямленості) diagram, pattern, characteristic;(геоф.) template; (самопи-

сця) record, chart record, recording).

д. адіабатна́ (рос. диаграмма адиабатная; англ. adiabate diagram) – діаграма з прямокутними осями координат, на яких відкладені характеристики стану повітря; наприклад, питомий об'єм та тиск чи температура та тиск і т.д.

д. Герцшпрунга́ –Расселла́ (рос. диаграмма Герцшпрунга–Расселла; англ.

Hertzsprung–Russell diagram) – див.
діаграма́	спектр-світність́		.
д. напрямленості́		[діаграма́ спрямо́-
ваності]	е л е к т р о м а г н і т н и х в и -
п р о м і н ю в а ч і в		і	п р и й м а ч і в
(рос. диаграмма направленности э л е -

к т р о м а г н и т н ы х и з л у ч а т е л е й и
п р и ё м н и к о в ;			англ.	directional
diagram	[pattern, direction(al)				pattern,
directive	pattern,		directivity		pattern,
radiation		pattern,		directional
characteristic]		o f	e l e c t r o m a g n e t і c

t r a n s m і t t e r s a n d r e c e і v e r s ) – ку-

товий розподіл поля випромінювання або випромінюваної потужності антени чи еквівалентного їй пристрою.

д. Расселла́ –Герцшпрунга́ (рос. диаграмма Расселла–Герцшпрунга; англ. Hertzsprung–Russell diagram) – див. також діаграма́ спектр-світність́ .

ДІАГ	Д	ДІАМ

д. рівноваги́ (рос. диаграмма равновесия; англ. constitutionaldiagram, phase diagram, structural diagram, state(-transition) diagram) – те саме, що

діаграма́ стану́ .

д. спектр-світність́ [діаграма́ Герцш́ -

́діаграма́ Расселла́ –

́(рос. диаграмма спектр-прунга–Расселла,Герцшпрунга]

светимость, диаграмма Герцшпрунга– Расселла, диаграмма Расселла–Герцш- прунга; англ. spectrum-luminosity diagram, spectrum-exitance diagram, Hertzsprung–Russell diagram) – графічне зображення між спектрами зір і їх світністю (або абсолютними зоряними величинами). Замість спектрального класу як координату на графіку можуть використовуватися показник кольору або ефективна температура зірки. На діаграмі всі відомі зорі групуються вздовж деяких послідовностей, що відповідають певним характеристикам зірок, наприклад, залежності маса – світність, маса – радіус тощо. Положення зорі на такій діаграмі характеризує спів-

відношення між її найважливішими спостережуваними характеристиками – температурою і світністю. Це співвідношення залежить від хімічного складу, маси і віку зірок. Д. с.-с. є найважливішим джерелом відомостей про еволюцію зір. Е. Герцшпрунг [E. Hertzsprung] у 1905-07 побудував першу діаграму видима зоряна величина – показник кольору для зірок у скупченнях Плеяди та Гіади; Х. Расселл [H. Russell] у 1914 опубліку-

вав першу діаграму спектральний клас – абсолютна зоряна величина.

д. спрямованості́ е л е к т р о -

м а г н і т н и х в и п р о м і н ю в а ч і в і
п р и й м а ч і в	(рос.	диаграмма
направленности э л е к т р о м а г н и т -

н ы х и з л у ч а т е л е й и п р и ё м н и -
к о в ; англ. directionaldiagram [pattern,
direction(al)	pattern, directive pattern,
directivity	pattern,	radiation	pattern,
directional	characteristic]		o f
e l e c t r o m a g n e t і c		t r a n s m і t t e r s

137

a n d r e c e і v e r s ) – те саме, що діагра́- ма напрямленості́ .

д. стану́ [діаграма́ фазова,́ діаграма́ рівноваги́ ] (рос. диаграмма состояния,

диаграмма фазовая, диаграмма равновесия; англ. constitutionaldiagram, phase diagram, structural diagram, state(-transition) diagram) – геометричне

зображення рівноважних станів одноабо багатокомпонентної речовини при різних значеннях параметрів, що визначають ці стани, – температури, тиску, об'єму, напруженостей магн. або ел. полів, концентрації та ін. Кожна точка д. с. подає інформацію про характер фаз і фазовий склад речовини при заданих значеннях термодинамічних параметрів (координат цієї точки).

д. фазова́ (рос. диаграмма фазовая;

англ. phase diagram) – те саме, що

діаграма́ стану́ .

д. Фортра́ (рос. диаграмма Фортра;

англ. Fortre diagram) – графічний спосіб опису частот ліній обертальної структури електронноколивальних смуг молекулярних спектрів поглинання і випромінюва-

ння.	Маєра́
д-ми		в	с т а т и с т и ч н і й
ф і з и ц і	(рос. диаграммы Майера в
с т а т и с т и ч е с к о й			ф и з и к е ; англ.
Mayer	diagrams		і n s t a t і s t і c a l
p h y s і c s ) – спосіб			наочного подання

розкладу конфігураційного інтеграла для класичного неідеального газу за ступенем густини. Метод д. М., введений Дж. Маєром (J. Mayer), 1937) – перший діаграмний метод у теоретичній фізиці, на якому були досліджені загальні властивості подібних методів (див. також тео́-

рія збурень́ термодинамічна,́ діаграми́ Фейнмана́ ).

д-ми Фейнмана́ [графи́ Фейнмана́ ] (рос. диаграммы Фейнмана, графы Фейнмана; англ. Feynmann diagrams, Feynmann graphs) – поширений графічний метод представлення амплітуд розсіяння частинок (зокрема зі зміною числа частинок). Д. Ф. складаються із сукупності елементів трьох типів: зовнішніх лі-

ДІАМ	Д	ДІЕЛ

ній, які відповідають надхідним і розсіяним частинкам і сходяться в якійсь одній вершині, внутрішніх ліній, що відповідають віртуальним станам частинок і з'єднують дві вершини, і вершин, яким відповідають елементарні акти взаємодій

– перетворення частинок. Д. Ф. застосовуються при побудові інваріантної теорії збурень у квантовій електродинаміці та квантовій теорії полів.

ДІАЗОТИПІЯ́ [процес́ діазотипний́ ] (рос. диазотипия, процесс диазотипный;

англ. diazo process) – фотографічний процес, заснований на застосуванні в якості світлочутливої речовини діазосполук типу діазонієвих солей

N N /\ArX ,

де Ar – фенільна група С6Н5 або її гомологи, Х – аніон.

ДІА́ЛІЗ, -у (рос. диализ; англ. dialysis)

– метод відділення речовин, які перебувають у колоїдному стані, від істинно розчинених речовин за допомогою мембрани, пори якої є проникними для молекулярно розчинених речовин, але не пропускають колоїдні частинки.

ДІАМАГНЕТИ́ЗМ, -у (рос.

диамагнетизм; англ. diamagnetism) – виникнення у речовині наманіченості, напрямленої назустріч намагнічувальному полю.

д. Ландау́ (рос. диамагнетизм Ландау; англ. Landau diamagnetism) –

діамагнетизм системи рухомих носіїв заряду (наприклад, електронів провідності в металах). Передбачений Л.Д. Ландау у 1930. Являє собою суто квантовий ефект, зумовлений квантуванням орбітального руху заряджених частинок у магнітному полі (квантується енергія руху в площині, перпендикулярній полю,

див. також рівні́ Ландау́). Д. Л. по- в'язаний з тим, що при поміщенні заряджених частинок у магнітне поле траєкторії вільного руху частинок викривля-

138

ються і виникає додаткове магнітне поле, протилежне зовнішньому полю, тобто в системи заряджених частинок з'являється додатковий магнітний момент.

д. плазми́ (рос. диамагнетизм плазмы; англ. plasma diamagnetism) –

властивість, яка характеризує магнітну сприйнятливість плазми, її здатність зменшувати магн. поле, в якому вона перебуває (див. також діамагнетизм́ ). Ця властивість є наслідком руху заряджених частинок плазми по гвинтових (ларморівських) траєкторіях, що еквівалентно коловому струму, який створює магнітний момент, протилежний за напрямком магнітному полю.

ДІАМАГНЕ́ТИК, -а [речовина́ діамагнітна́ ] (рос. диамагнетик, вещество диамагнитное; англ. diamagnetic, diamagnetic material) – речовина, якій притаманне явище діамагнетизму.

	́	[дифузор́]		в
ДІАФРАГМА
а к у с т и ц і	(рос. диафрагма [диффу-
зор] в а к у с т и к е ;		англ.	diaphragm
[membrane,	diffuser,		cone]	і n

a c o u s t і c s ) – конічна частина рухомої системи гучномовців і мікрофонів, яка у більшості випадків працює як мембрана і випромінює або приймає звукові хвилі.

́	в е л е к т р о н н і й
ДІАФРАГМА
о п т и ц і (рос.	диафрагма в э л е -

к т р о н н о й о п т и к е ; англ. diaphragm

[window, aperture, stop	(diaphragm)]	і n
e l e c t r o n o p t і c s ) –	круглий отвір	у

провідній пластинці, що перебуває під деяким потенціалом у зовнішньому електричному полі. Слугує для обмеження пучка електронів і є найпростішою електростатичною лінзою.

	́		о п т и ц і		(рос. диа-
ДІАФРАГМА в
фрагма	в о п т и к е ;			англ. diaphragm
diaphragm		[aperture,		window, stop
(diaphragm),		iris,	septum,		septa]	і n
o p t і c s )	–	непрозора перепона				з
отвором,	яка	обмежує		світлові пучки		в

ДІЕЛ	Д	ДІОД

оптичних системах. Д. можуть бути оправи оптичних деталей, зіниця ока, сам об'єкт.

д. апертурна́ (рос. диафрагма апертурная; англ. aperture diaphragm, objective aperture, aperture stop) – те ж саме, що й апертура́ .

д. поля́ зору́ [діафрагма́ польова́] (рос. диафрагма поля зрения, диафрагма полевая; англ. field stop) – така діафрагма, що визначає, яка частина простору може бути зображена оптичною системою.

д. польова́(рос. диафрагма полевая; англ. field stop) – те саме, що діафрагма́ поля́ зору́ .

ДІЕЛЕ́КТРИК, -а (рос. диэлектрик; англ. dielectric, insulator, electric insulator, dielectric material, insulating material, nonconductor) – середовище, в якому може довго існувати електричне поле. В д. зовнішнє електростатичне поле викликає поляризацію атомів, молекул або йонів, зміщуючи внутрішні електричні заряди. Див. також поляризація́ діелектриків́ .

д-ки магнітні́ (рос. диэлектрики магнитные; англ. magnetic dielectrics) – магнітновпорядковані речовини (феро-, фери- і антиферомагнетики), що мають дуже низьку електропровідність. Представниками їх є деякі ферити зі структурою шпінелі: MgFe2O4, NіFe2O4 та інші, що мають при кімнатній температурі

(Т = 300 К) питому електропровідність σ300 ~ 10–5 Ом–1·см–1. Монокристали цих феритів мають менші значення σ300. Ще меншу

провідність мають ферити зі структурою граната. Антиферомагнітні сполуки:

MnO, NіO, CoO мають σ ~ 10-10 – 10–12 Ом–1·см–1. Електропровідність майже повністю відсутня у антиферомагнітних сполук типу галогенідів перехідних металів.

д-ки Мотта́ –Хаббарда́ (рос. диэлектрики Мотта–Хаббарда; англ. Mott– Habbard dielectrics) – те саме, що діеле́- ктрики моттівські́ .

139

д-ки моттівські́ [діелектрики́ Мот-́ та–Хаббарда́ ] (рос. диэлектрики мот-

товские, диэлектрики Мотта–Хаб- барда; англ. Mott(–Habbard) dielectrics)

– кристали з діелектричними властивостями, походження яких пов'язано не з впливом періодичного поля кристалічної решітки (як у звичайних діелектриках або напівпровідниках), а з сильною міжелектронною взаємодією. Цей стан реалізується, якщо характерна енергія міжелектронної (кулонівської) взаємодії більша за середню кінетичну енергію електронів, мірою якої є ширина дозволеної зони.

д-ки рідкі́(рос. диэлектрики жидкие; англ. liquid dielectrics, dielectric liquid, insulating liquid) – молекулярні

рідини з електропровідністю σ ≤ 10-8 Ом- 1·м-1, у яких електрони зв'язані ковалентними зв'язками в молекулах, а між моле-

кулами діють ван-дер-ваальсівські сили.

мета́л-діеле́ктрик-напівпровідни́к

(рос. металл-диэлектрик- полупроводник; англ. metal-dielectric- semiconductor) – те саме, що МДНструкту́ра.

ДІЛ́ЕННЯ (рос. деление; англ. division, dividing, scission; (частоти) division, dividing, scaling; (ядерне)

fission; (доменів) replication).

д. а́томногоядра́(рос. деление атомногоядра; англ.atomicnucleusfission, nuclear fission) – розпадзбудженого ядра на кілька, зазвичай 2, порівнянних за масою ядер-уламків ділення, який супроводжується вильотом вторинних

нейтронів ділення, γ-проміння та виділенням значної кількості енергії.

д. частоти́ (рос. деление частоты; англ. frequency division, frequency scaling)

– отримання коливань, частоти яких у ціле число разів менші від частоти коливань, що діють на систему. Д. ч. здійснюється в нелінійних системах, найчастіше використовуються автоколивні системи, зокрема генератори релаксаційних коливань.

ДІОД	Д	ДІЯ

д. ядра́запізнене́ (рос. деление ядра запаздывающее; англ. delayed nuclear fission). Для важких ядер, далеких від лі-

ній β-стабільності, енергія бета-розпаду

може стати настільки великою, що збуджене дочірнє ядро ділиться. Останнє в цьому випадку є ізомером, що спонтанно ділиться. Період напіврозпаду д. я. з. збі-

гається з періодом β-розпаду. Д. я. з. відкрите в 1965 М.Н. Флеровим зі співробітниками (Дубна) і назване так за аналогією з висиланням запізнених нейтронів із уламків ділення.

д. ядер́ спонтанне́ (рос. деление ядер спонтанное; англ. spontaneous nuclear fission) – різновид радіоактивного розпаду важких ядер, який відбувається шляхом тунельного переходу. Див. також радіоактивність́ .

ДІО́Д, -а (рос. диод; англ. diode). pin-діод́ (рос. pin-диод; англ. pin-diode)

– напівпровідниковий діод, у якому центральна (базова) область легована настільки слабко, що вже при невеликому зворотному зсуві вона цілком перекривається областю просторового заряду p–п- переходу. Малопотужні діоди (потужність розсіяння < 1 Вт) мають тривалість переключення в наносекундному діапазоні, потужні діоди (~ 10 кВт) – у макросекундному діапазоні. Ці діоди використовуються як перемикачі, атенюатори, обмежувачі та модулятори НВЧ коливань, високочутливі швидкодіючі фотоприймачі. Основними матеріалами для цих приладів є кремній, германій і арсенід галію, технологічні методи виготовлення – дифузія, сплавлення, епітаксія та йонна імплантація.

д. вакуумний́ (рос. диод вакуумный;

англ. vacuum diode) – електронна лампа з двома електродами – анодом і розжарюваним катодом.

д. Ганна́ (рос. диод Ганна; англ.

Gunn diode; за іменем Дж.Б. Ганна [J.B. Gunn]) – двоелектродний напівпровідниковий прилад без p–n-переходу, у якому для генерації або підсилення електро-

140

магнітних коливань використовується ефект Ганна. Найбільшого застосування набули г е н е р а т о р и Г а н н а .

д. лавинно́ -пролітний́ (рос. диод ла- винно-пролётный; англ. avalanche (transit-time) diode, impact (avalanche

transit-time) diode, limiting velocity diode) – напівпровідниковий діод, що має негативний диференційний опір у НВЧ діапазоні внаслідок розвинення так званої лавинно-пролітної нестійкості. Остання зумовлена ударною йонізацією та дрейфом носіїв заряду в р–n-переході в режимі зворотного зміщення(див. також

р–n-перехід́).

д. напівпровідниковий́ (рос. диод полупроводниковый; англ. crystal diode, semiconductor diode, crystal rectifier, crystal detector) – двоелектродний напівпровідниковий прилад, дія якого грунтується на електричних властивостях p-n-переходів.

д. світловипромінювальний́ (рос. диод светоизлучающий; англ. lightemitting diode) – те саме, що світлодіод́.

д. тунельний́ (рос. диод туннельный; англ. tunnel diode, Esaki diode) – напівпровідниковий діод, вольтамперна характеристика якого має спадну ділянку за рахунок тунельного ефекту між р- і n-ви- родженими напівпровідниками.

діоди́ твердотільні́ (рос. диоды твердотельные; англ. solid(-state) diodes)

– широкий клас двополюсних твердотільних приладів, об'єднальною ознакою яких є уніполярність провідності. Дія твердотільних діодів заснована на властивостях

р-n-переходів або переходів метал-напів- провідник (див. також бар'єр́ Шотткі́ ).

ДІО́ПТРИКА (рос. диоптрика; англ. dioptrics) – вчення про залам світла при проходженні через окремі заламлювальні поверхні та їх системи.

ДІО́ПТРІЯ (рос. диоптрия; англ. diopter) – одиниця оптичної змоги (сили) лінзи або системи лінз. Оптична сила, ви-