Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

ДІЯ	Д	ДОБУ

ражена у діоптріях, дорівнює оберненій величині задньої фокусної відстані у повітрі, вираженої у метрах.

ДІРА́(рос. дыра; англ. hole).

д. біла́ (рос. дыра белая; англ. white hole) – гіпотетичний космічний об'єкт, еволюцією якого є обернений у часі гравітаційний колапс небесного тіла з утворенням чорної діри. Передбачення можливості існування білої діри (І.Д. Новіков, 1964) випливає з загальної теорії відносності. Речовина, що знаходилася спочатку всередині білої діри, з часом розширюється і виходить з-під гравітаційного радіуса д. б. ("вибух" д. б.); весь цей процес є видимим для віддаленого спостерігача. Білі діри Всесвіту, який розширюється, можуть реалізовуватися як ядра речовини, що затрималися у загальному космологічному розширенні через локальну неоднорідність початкових умов. Ті білі діри, що могли б існувати у Всесвіті в даний час, за своїми властивостями збігаються з чорними дірами, відрізняючись від них тільки історією свого походження та деякими деталями внутрішньої будови.

діри́ корональні́ (рос. дыры корональные; англ. coronal holes) – області сонячної корони зі зниженою

температурою (~ 0,8×106 К) і аномально

низькою густиною речовини. Виявляються як області зниженої яскравості при спостереженні сонячної корони в рентгенівському та УФ промінні, у радіодіапазоні, а також у розсіяному короною оптичному випромінюванні фотосфери.

ДІР́КА (рос. дырка; англ. hole, vacancy) – квантовий стан, не зайнятий електроном. Поняття широко використовується в зонній теорії твердого тіла.

ДІЯ́ (рос. действие, воздействие;

англ. action) – фізична величина, яка має роз-мірність добутку енергії на час (або кількості руху на переміщення). Величи-

141

на д. може бути визначена двома шляхами: або у вигляді означеного інтеграла від деякої функції, що характеризує рух системи (напр., функції Лагранжа), або як повний інтеграл деякого диференціального рівняння, яке описує цей рух (напр., рівняння Гамільтона–Якобі).

д. антен́ напрямлена́ [дія́ антен́ спрямована́ ] (рос. действие антенн направленное; англ. directed action of antennas, directed action of aerials, directional action of antennas, directional action of aerials) – спроможність антен концентрувати випромінювану енергію в деякому просторовому куті. Напрямлена дія антен характеризується діаграмою напрямленості (спрямованості) та коефіцієнтом напрямленої (спрямованої) дії.

д. світла́ пондеромоторна́ (рос. действие света пондеромоторное; англ. ponderomotive light action) – механічний вплив оптичного випромінювання на речовину, який полягає в переданні їй світлом імпульсу та моменту імпульсу і не змінює стану речовини (густину, температуру і т. п.). Окрема форма такого впливу – тиск світла́ .

д. антен́ спрямована́ (рос. действие антенн направленное; англ. directed action of antennas, directed action of aerials, directional action of antennas, directional action of aerials) – те саме, що дія́ антен́ напрямлена́ .

дії́ струму́ хімічні́ (рос. действия тока химические; англ. chemical current actions) – хімічні перетворення, які відбуваються при проходженні струму через межу розділу фаз, одна з яких має електронну, а інша – йонну провідність (метал-електроліт, див. також процеси́ електродні́ , електроліз́ ), перетворення в газовому розряді (див. також розряди́ у

газах́ електричні́ ).

ДОБА́ (рос. сутки; англ. day) – позасистемна одиниця часу, що відповідає періоду обертання Землі навколо своєї осі відносно обраної точки на небі. Розрізняють зіркову д. – проміжок часу між

ДОБУ	Д	ДОВЖ

двома послідовними верхніми кульмінаціями точки весняного рівнодення (23 год 56 хв 4,09053 сек) та справжню сонячну д. – проміжок часу між двома послідовними нижніми кульмінаціями центра Сонця, тобто між двома послідовними півночами, тривалість змінюється протягом року, середня сонячна доба (за рік) – 24 години.

ДОБРО́ТНІСТЬ, -ості к о л и в н о ї с и с т е м и (рос. добротность к о л е - б а т е л ь н о й с и с т е м ы ; англ. quality

(factor) [Q-quality, Q-factor, factor of quality, factor of merit, figure of merit, goodness] o f a n o s c і l l a t і n g s y s t e m ) – кількісна характеристика резонансних властивостей коливної системи, яка показує, у скільки разів амплітуда усталених вимушених коливань при резонансі перевищує амплітуду вимушених коливань віддалік від резонансу.

́
ДОБУТОК, -тку (рос. произведение;
англ. product).
t-добутоќ	о п е р а т о р і в у р е л я -

т и в і с т с ь к і й к в а н т о в і й т е о р і ї п о л я (рос. t-произведение

о п е р а т о р о в в р е л я т и в и с т с к о й

к в а н т о в о й т е о р и и	п о л я ; англ. t-
product o f o p e r a t o r s	і n r e l a t і v і -

s t і c q u a n t u m f і e l d t h e o r y ) – те
саме, що добутоќ		хронологічний́		.
д.	інерції́	(рос.	произведение

инерции; англ. centrifugal moment of
inertia) – те саме, що момент́					інерції́
відцентровий́ .
д. нормальний́			о п е р а т о р і в			у
к в а н т о в і й		т е о р і ї		(рос. прои-
зведение нормальное о п е р а т о р о в						в
к в а н т о в о й		т е о р и и ;		англ. normal
product o f	o p e r a t o r s			і n q u a n t u m
t h e o r y ) –	запис добутку операторів					у

вигляді, коли всі оператори народження стоять ліворуч від усіх операторів знищення. Нормальний добуток виникає в методі вторинного квантування, при цьому вважається, що будь-який оператор

142

можна представити у вигляді полінома за операторами народження та знищення.

д. розчинності́ (рос. произведение растворимости; англ. solubility product, solvency product) – константа, яка характеризує йонну рівновагу слабкорозчинного електроліту в його насиченому розчині за даних умов (розчинник, температура, тиск). Д. р. виводиться з закону діючих мас і являє собою добуток активностей іонів електроліту.

д. хронологічний́ [упорядкований́ у часі́ добуток,́ t-добутоќ ] о п е р а т о р і в у р е л я т и в і с т с ь к і й к в а н т о в і й

т е о р і ї п о л я	(рос. произведение
хронологическое	[упорядоченное во

времени	произведение, t-произведение]
о п е р а т о р о в в р е л я т и в и с т с к о й

к в а н т о в о й	т е о р и и	п о л я ;	англ.
chronological	product	[ time-ordered
product, t-product] o f		o p e r a t o r s і n
r e l a t і v і s t і c	q u a n t u m		f і e l d

t h e o r y ) – добуток операторів, у якому оператори розташовано так, що часові компоненти їх аргументів зменшуються зліва направо.

упорядкований́ у часі́ добутоќ

о п е р а т о р і в у р е л я т и в і с т с ь к і й к в а н т о в і й т е о р і ї п о л я (рос.

упорядоченное во времени прои-

зведение о п е р а т о р о в в		р е л я т и в и -
с т с к о й	к в а н т о в о й	т е о р и и
п о л я ; англ.	time-ordered	product o f

o p e r a t o r s		і n	r e l a t і v і s t і c
q u a n t u m f і e l d		t h e o r y ) – те саме, що
добутоќ	хронологічний́		.

ДОВЖИНА́(рос. длина; англ. length, distance, path, run; (протяжність) stretch).

д. антени́ діюча́ [довжина́антени́ чи- ́нна] (рос. длина антенны действующая; англ. antenna effective length) – коефіцієнт пропорційності (з розмірністю довжини) між абсолютними величинами ерс на клемах приймальної антени та електричного вектора хвилі, що надходить із напрямку головного максимума діаграми напрямленості антени, якщо поле, яке ви-

ДОВЖ	Д	ДОЗА

промінюється антеною у режимі передачі, і поле, що падає на неї в режимі прийому, мають однакові поляризаційні характеристики.

д. антени́ чинна́ (рос. длина антенны действующая; англ. antenna effective length) – те саме, що довжина́антени́ діюча́ .

д. вільного́ пробігу́ [довжина́ ві́- льного пробігу́ середня́ ] (рос. длина свободного пробега средняя; англ. free length, free path) – середня довжина шляху, який проходить частинка між двома послідовними співударами з іншими частинками.

д. вільного́ пробігу́ середня́ (рос.

длина свободного пробега средняя; англ. free length, free path) – більш точна, але менш уживана назва поняття довжина вільного пробігу.

д. дифузійна́ у			н а п і в п р о в і д н и -
к у	(рос.	длина	диффузионная в
п о л у п р о в о д н и к е ;				англ.	diffusion
length	і n	a	s e m і c o n d u c t o r ,
diffusion distance			і n	a	s e m і -

c o n d u c t o r ) – середня відстань, на яку зміщуються носії струму у напівпровіднику внаслідок дифузії за час їх життя (від моменту генерації до моменту рекомбінації).

д. елементарна́ [довжина́ фундаментальна́ ] (рос. длина элементарная, длина фундаментальная; англ. elementary length, fundamental length) – гіпотетична величина, яка за припущенням повинна проявитися в експериментах із взаємодії частинок високих енергій і увійти у послідовну теорію елементарних частинок. Д. е. визначає масштаб тієї області простору-часу або відповідно області енергії, де можна очікувати виникнення нових явищ, що не вкладаються в рамки існуючих уявлень.

д. планківська́ (рос. длина планковская; англ. Planck length) – величина з розмірністю довжини, яка виражається через фундаментальні фізичні константи – швидкість світла c, гравітаційну сталу G і

сталу Планка ћ: lPl = (Għc3)1/2 = 1,6×10–33 см.

143

д. релаксації́ [довжина́ релаксаці́-

йна] (рос. длина релаксации, длина релаксационная; англ. relaxation distance) – параметр, який часто за-

стосовується для розрахунку ослаблення нейтронів і g-квантів пристроями захисту.

Д. р. характеризує зменшення величини потоку, густини енергії, біологічної дози та потужності дози. Виражається в см.

д. релаксаційна́ (рос. длина релаксационная; англ. relaxationdistance) – те саме, що довжина́релаксації́ .

д. розсіяння́ (рос. длина рассеяния;

англ. scattering length) – величина, що характеризує поведінку амплітуди пружного розсіяння частинок при малих енергіях (імпульсах); зокрема, вона визначає диференціальний переріз розсіян-

ня.

д. фундаментальна́ (рос. длина фу-

ндаментальная;		англ.		fundamental		́
length) – те саме, що довжина́елемента-
рна.
д. хвилі́ (рос. длина волны; англ.
wave length, wavelength) – відстань між
двома точками хвилі, які перебувають в
однаковій фазі коливання.
д. хвилі́ комптонівська́				(рос.	длина
волны комптоновская; англ. Compton
wavelength, Compton wave length), lС –
параметр із розмірністю довжини, ха-
рактерний для релятивістських квантових
процесів; виражається через масу m ча-
стинки й універсальні сталі h і с: λC = h/
(mc) (див. також ефект́			Комптона́		).
д. шляху́	оптична́		м і ж	т о ч к а м и
А и В п р о з о р о г о с е р е д о в и щ а
(рос. оптическая		длина пути м е ж д у
т о ч к а м и А и В п р о з р а ч н о й
с р е д ы ; англ. optical length b e t w e e n
p o і n t s A a n d B o f t r a n s p a r e n t
m e d і u m ,	optical		path	b e t w e e n
p o і n t s A a n d B o f t r a n s p a r e n t
m e d і u m )	– відстань, на			яку	світло
(оптичне випромінювання) поширилося б
у вакуумі за	той	же час, за який воно

проходить від А до В в середовищі. Д. ш. о. завжди більше реально пройденої відстані. Геометричне місце точок, для яких

ДОЗА	Д	ДОМЕ

д. ш. о., яка відлічується від одного дже-

рела,	однакова, називається п о в е р х -
н е ю	с в і т л о в о ї х в и л і ; світлові ко-

ливання на цій поверхні перебувають в однаковій фазі.

ДОВЖИНОМІР́, -а (рос. длиномер;

англ. length meter).

д. оптичний́ (рос. длиномер оптический; англ. optical length meter) – прилад для вимірювання абсолютним контактним методом лінійних розмірів виробів.

ДОДАВА́ННЯ (рос. сложение; англ. add(ition), combining, composition).

д. моментів́ атома́ (рос. сложение моментов атома; англ. atom momenta addition) – векторне додавання моментів кількості руху електронів в атомі. Повний електронний момент атома в

цілому J = l1 + l2 + … + lN + s1 + s2 + … + sN, де l і s – момент орбітальний і момент

спіновий окремого електрона, N – число електронів.

д. моментів́ квантове́ (рос. сложение моментов квантовое; англ. quantum momenta addition) – додавання моментів (орбітальних, спінових, повних) незалежних частинок (або систем – атомів, молекул і т.д.) за законами квантової механіки. У випадку двох частинок завдання полягає у визначенні спектру можливих власних значень оператора квадрата

сумарного моменту				ˆ2		ˆ	ˆ	2	і його
				j		j1 j2
проєкції	ˆ	на фіксовану вісь і відповід-
	jz
					ˆ	ˆ	– оператори
них власних функцій ( j1 ,						j2
моментів
частинок	1	і	2).	Спектр			має		вигляд
j2 h2 j	j 1		, jz hm,		де квантове число

сумарного моменту j може набувати значень

j = j1+j2, j1+j2–1, …, ïj1–j2ï, а його проєкції

m = j, j–1, …, –j (j1, m1 і j2, m2 – квантові числа моментів частинок 1 і 2 і їхніх проєк-

цій).

144

ДО́ЗА (рос. доза; англ. dose,dosage, amount,quantity; (енергії) exposure).

д. He (рос. доза He; англ. energy
exposure) – те саме, що експозиція́
енергетична́ .
д. експозиційна́			р е н т г е н і в с ь к о -
г о	і	г а м а - в и п р о м і н ю в а н н я
(рос.	доза	экспозиционная р е н т -

г е н о в с к о г о и г а м м а - и з л у ч е -

н и я ;	англ. exposure dose o f X - r a y
a n d	g a m m a r a d і a t і o n ) – сумарний

заряд іонів в одиниці маси повітря, який викликається йонізаційною дією даного випромінювання. У Міжнародній системі одиниць вимірюється в Кулонах на кілограм (Кл/кг), позасистемна одиниця експозиційної дози – Рентген, що дорівнює

2,57976×10-4 Кл/кг.

д. поглинена́ (рос. доза поглощённая; англ. absorbed dose) – поглинена енергія йонізувального випромінювання, розрахована на одиницю маси опроміненої речовини. Поглинена доза є мірою радіаційної дії та вимірюється в СІ в Греях (Гр). 1 Гр до-рівнює енергії в

1 Дж, поглиненій масою в 1 кг. Використовується також позасистемна одиниця д. п. – рад, 1 рад = 10–2 Гр.

дози́ випромінювання́ (рос. дозы излучения; англ. radiation amount, quantity of radiation) – величини, які є мірою дії випромінювання в деякому середовищі. Розрізняють 1) поглинену дозу – енергію випромінювання, поглинену одиницею маси опромінюваного середовища; 2) дозу опромінення – величину, яка виражає кількість іонів, що з'являються в результаті дії випромінювання; 3) біологічну дозу

– величину, яка визначає біологічну дію ви-промінювання на організм; 4) інтегральну дозу – загальну дозу йонізувального випромінювання, поглинену в усьому опроміненому об'ємі (масі).

ДОЗИМЕ́ТРІЯ́ (рос. дозиметрия;

англ. dosimetry, dose metering, metering) – розділ технічної фізики, предметом якої є

ДОМЕ

Д

ДОНО

вимірювання та розрахунки дози в полях

стерігають д. а. методами рентгенографі-

джерел

випромінювання,

вимірювання

чної і нейтронографічної топографії; Т-

активності радіоактивних препаратів.

домени

можна

спостерігати

оптичними

́

методами

в тонких

прозорих

пластинах

к р и с т а л а х

(завдяки наявності в АФМ магнітної лі-

ДОМЕНИ, -ів, мн. в

(рос. домены

в

к р и с т а л л а х ; англ.

нійної подвійної променезалам-ності та

domains

і n

c r y s t a l s ) –

області кри-

відмінності напрямків оптичних осей у

стала з однорідною атомно-кристалічною

різних Т-доменах).

або магнітною структурами, закономі-

д. Ганна́

(рос. домены Ганна; англ.

рним чином повернутими або/і зсунути-

Gunn domains)

– області напівпровідни-

ми одна відносно одної.

ка з різним питомим електричним опором

д. акустоелектричні́ [домени́ звуко-

і різною

напруженістю

електричного

електричні́

] (рос. домены акустоэле-

поля, що утворюються у первісно однорі-

ктрические,

домены

звукоэлектриче-

дному напівпровіднику з S-подібною

ские; англ. acoustoelectric domains) –

вольт-амперною характеристикою у до-

області сильного електричного поля та

статньо сильному зовнішньому електри-

великої

інтенсивності

низькочастотних

чному полі (див. також ефект́

Ганна́

).

акустичних

фононів (акустичних шумів)

д.

звукоелектричні́

(рос. домены

у напівпровіднику, що виникають при

звукоэлектрические;

англ.

підсиленні фононів дрейфом носіїв заря-

acoustoelectric domains) – те саме, що до-

ду (див. також взаємодія́

акусто-

мени́

акусто-електричні́ .

електронна́

). Спостерігаються як стати-

д. магнітні́

(рос. домены магнитные;

чні, так і рухомі д. а.

англ. magnetic domains) – див. домени́ .

д. антиферомагніт́ ні(рос.

домены

д.

пружні́

(рос.

домены упругие;

антиферромагнитные;

англ.

англ.

elastic domains) – області з різною

antiferromagnetic domains) – області

спонтанною

або власною

деформацією,

антиферомагнітного кристала

(домени)

що виникають у твердій фазі при її

самочинної

антиферомагнітної

орієнта-

утворенні всередині або на поверхні

ції, у яких вектор антиферомагнетизму L

іншої твердої фази. Спостерігаються при

або хвильовий вектор структури з

мартенситному

перетворенні,

впорядку-

модульованою

спіновою

густиною є

ванні

твердих

розчинів,

механічному

однорідними

(у

випад-

двійникуванні.

ку антиферомагнетиків (АФМ) із такою

д. сегнетоелектричні́ (рос. домены

структурою, див. також структура́

сегнетоэлектрические;

англ.

магнітна́

атомна́

). В одновісних АФМ з

segnetoelectric domains) – див. се-

анізотропією типу "легка вісь", а також в

гнетоелектрики́

.

Вайса,́ о́-

орторомбічних

кристалах

і кристалах

д. феромагнітні́ [області́

більш низької симетрії можуть існувати

бласті

Вейса,́

області́

самовільної́

тільки 1800-домени, які відрізняються ті-

намагніченості,́

області́

самочинної́

льки знаком вектора L. В одновісних кри-

намагніченості́

] (рос. домены ферро-

сталах типу "легка площина" крім S-до-

магнитные, области Вайса, области

менів можуть виникати Т-домени

Вейса,

области

самопроизвольной

(двійникові), у яких вектори L повернені

намагниченности; англ. ferromagnetic

один відносно одного на 1200, 900 і 600.

domains,

Weiss

domains, spontaneous

Утворення маг-нітних Т-доменів су-

magnetization intervals) – макроскопічні

проводжується механічним двійникуван-

ділянки об'єму феромагнітного кристала

ням. Порівняно невелике магнітне поле

з однорідною самовільною намагніче-

переводить АФМ зі слабким феро-

ністю, на які розбивається такий кристал

магнетизмом в однодоменний стан. Спо-

при температурах нижче точки Кюрі.

145

ДОСЛ	Д	ДОСЛ

ДО́МІШКА (рос. примесь; англ. impurity (element), chemical impurity, impurity substance, dopant, extraneous material, foreign body).

д. акцепторна́ [акцептор́ ] (рос. примесь акцепторная, акцептор; англ. acceptor [impurity], p-type impurity, acceptor dopant, p-type dopant, acceptor material; від лат. acceptor – приймач) – домішка в напівпровіднику, йонізація якої супроводжується захопленням електронів із валентної зони або з донорної домішки. Введення д. а. надає напівпровіднику діркової провідності (провідності p-типу). Типовий приклад д. а.– атоми елементів ІІІ групи (B, Al, Ga, Іn) в елементарних напівпровідниках ІV групи (Ge і Sі).

д. донорна́ [донор́ ] (рос примесь донорная, донор; англ. donor [impurity], n-type impurity, donor dopant, n-type dopant, foreign donor) – домішка в напівпровіднику, йонізація якої призводить до переходу електрона в зону провідності або на рівень акцепторної домішки. Введення д. д. зумовлює е л е к т р о н н у п р о в і д н і с т ь (провідність n-типу). Типовий приклад д. д. – домішки елементів V групи (P, As, Sb, Bі) в елементарних напівпровідниках ІV групи

– Ge і Sі.

ДОМІШ(К)О́Н, -а (рос. примесон;

англ. impuron) – квазічастинка, що характеризує поведінку домішкового атома в квантових кристалах. Внаслідок значної величини амплітуди нульових коливань атомів у квантових кристалах, будь-які точкові дефекти решітки, в тому числі домішкові атоми, при низьких температурах делокалізуються і перетворюються на квазічастинки, що практично вільно рухаються через кристал.

́		у х і м і ї	(рос. донор в
ДОНОР, -а
х и м и и	; англ.	donor і n	c h e m і s t r y )

– атом або група атомів, які утворюють хімічний зв'язок за рахунок своєї

146

неподіленої пари електронів і заповнення вільної орбіти акцептора.

	́			у н а п і в п р о в і д н и к у
ДОНОР, -а
(рос.	донор		в	п о л у п р о в о д н и к е ;							́
англ.	donor) – те саме, що домішка́									до-
норна.
	́
ДОСЛІД, -у (рос. опыт; англ.
experiment, experimentation, tentative).
д.	Айхенвальда́				в		е л е к т р о д и -
н а м і ц і		р у х о м и х					с е р е д о в и щ
(рос.	опыт		Айхенвальда					в	э л е -
к т р о д и н а м и к е						д в и ж у щ и х с я
с р е д ; англ. Eichenwald							experiment			і n
m o v і n g m e d і a e l e c t r o d y n a m і -
c s ) – те саме, що дослід́						Ейхенвальда́				.
д. Вінера́			(рос. опыт Винера; англ.
Wiener experiment) – дослід, що екс-
периментально				підтвердив				утворення
стійних (нерухомих) світлових хвиль і
який показав, що фотографічна дія сві-
тла	зумовлена			електричним				вектором
(О. Вінер [O. Wіener], 1890).
д. Девіссона́				та Джермера́				(рос. опыт
Дэвиссона и Джермера; англ. Davisson
and Germer experiment) – дослід (1927
р.), в якому вперше була досліджена ди-
фракція електронів при їх відбиванні від
монокристала нікелю і одержала експери-
ментальне підтвердження гіпотеза Луї де
Бройля (1924 р.) про наявність хвильових
властивостей			у	матеріальних				частинок,
отже, підтверджено правильність поло-
жень квантової механіки.									Айхе́ -
д.	Ейхенвальда́					[дослід́
нвальда] в		е л е к т р о д и н а м і ц і р у -
х о м и х с е р е д о в и щ							(рос.		опыт
Эйхенвальда,				опыт		Айхенвальда				в
э л е к т р о д и н а м и к е д в и ж у щ и х с я
с р е д ; англ. Eichenwald							experiment			і n
m o v і n g m e d і a e l e c t r o d y n a m і c s )
– дослід, який показав на основі точних
вимірювань,			що рух		наелектризованого

ді-електрика призводить до виникнення магнітного поля, тобто що поляризований немагнітний діелектрик при русі стає намагніченим (1903 р.).

ДОСЛ	Д	ДОСЛ

д. Лемба́ –Різерфорда́ (рос. опыт Лэ- мба–Ризерфорда; англ. Lamb–Reserford experiment) – дослід з вивчення тонкої структури рівнів (з n = 2) атомів водню та дейтерію радіоспектроскопічним методом. У цьому досліді було з дуже високою точністю виміряно зсув рівнів, який пояснюється квантовою електродинамікою як результат так званих радіаційних поправок.

д. Майкельсона́ (рос. опыт Майкельсона; англ. Michelson experiment) – дослід для перевірки гіпотези нерухомого ефіру, поставлений уперше А. Майкельсоном [A. Mіchelson] у 1881 з метою вимірювання впливу руху Землі на швидкість світла. Д. М. проводився за допомогою інтерферометра Майкельсона з однаковими плечима. Негативний результат був одним з основних експериментальних чинників, які лягли в основу теорії відносності. У 1958 у Колумбійському університеті було ще раз продемонстровано відсутність нерухомого ефіру.

д. Рентгена́ (рос. опыт Рентгена; англ. Roentgen experiment) – один із класичних експериментів з електродинаміки рухомих середовищ, який довів, що струм зв'язаних зарядів (струм Рентгена), який виникає при русі наелектризованого діелектрика, за своєю магнітною дією тотожний зі струмом провідності і з конвекційним струмом вільних зарядів (струмом Роуланда; див. також дослід́ Роуланда́ ). Схема д. Р. була такою. Круглий діелектричний диск (ебонітовий або скляний) обертається навколо своєї осі між заземленими обкладинками плоского дископодібного співосного конденсатора. Якщо конденсатор заряджений, то в ньому з'являється електричне поле, яке поляризує діелектрик. На поверхнях диска, повернених до обкладинок конденсатора, з'являються зв'язані заряди. При обертанні диска навколо його осі ці зв'язані заряди створюють струм, поява якого проявляється за відхиленням чутливої магнітної стрілки, розміщеної

147

поблизу прилада. При зміні знака напруги на обкладинках конденсатора (при цьому змінюється знак зв'язаного заряду) чи при зміні напрямку обертання диска струм зв'язаних зарядів, а, отже, й відхилення магнітної стрілки змінюються на зворотні.

д. Роуланда́ (рос. опыт Роуланда; англ. Rowland experiment) – довів, що конвекційний струм вільних зарядів на рухомому провіднику за своєю дією тотожний струму провідності в нерухомому провіднику. Схема д. Р. була такою. Діелектричний диск (з ебоніту або скла) з позолоченими боковими поверхнями обертався навколо своєї осі між заземленими обкладинками конденсатора; на бокову поверхню наносилися заряди, і їх дія виявлялася за допомогою чутливої магнітної стрілки. Дослід показав, що відхилення стрілки пропорційне нанесеному заряду та кутовій швидкості обертання; при зміні знаку заряду або напрямку обертання диска на зворотний відхилення магнітної стрілки також змінюється на протилежне.

д. Саньяка́ (рос. опыт Саньяка; англ.

Sagnac experiment) – дослід, який довів можливість експериментального визначення швидкості обертання системи для спостерігача, який у ній перебуває. Швидкість обертання системи визначалася за різницею часів, потрібних двом променям світла, один із яких рухався в напрямку обертання системи, а інший – проти нього.

д. Троутона́ –Нобля́ (рос. опыт Троутона–Нобля; англ. Trawton–Noble experiment) – дослід, який був спробою виявити абсолютну швидкість тіла – зарядженого конденсатора, підвішеного на тонкій нитці, відносно нерухомого ефіру, що є однією з категорій класичної електродинаміки. Дослід дав негативний результат, що стало одним із підтверджень теорії відносності.

д. Фізо́(рос. опыт Физо; англ. Fizeau experiment) – дослід із визначення швид-

ДОСЛ	Д	ДУАЛ

кості світла у рухомих тілах, який показав, що світло частково захоплюється рухомим середовищем, причому коефіці-

єнт захоплення α = 1 – 1/n2, де n – показник заламу середовища. Д. Ф. зіграв важливу роль при формулюванні та перевірці основних рівнянь електродинаміки рухомих середовищ.

д. Франка́ –Герца́ (рос. опыт Франка–Герца; англ. Frank–Hertz experiment) – дослід, у якому було показано існування дискретних рівнів енергії атомів. Головним елементом експериментальної установки є електронна лампа тріод, заповнена парами ртуті. Між катодом і сіткою лампи прикладається змінювана різниця потенціалів, яка прискорює електрони, що рухаються до анода. Коли напруга на сітці досягає деяких критичних значень, при яких швидкість електронів достатня для збудження атомів ртуті, електрони втрачають практично всю енергію і анодний струм різко зменшується. Тим самим було показано, що внутрішня енергія атомів може змінюватися не непе-рервно, а тільки стрибком.

д. Штерна́ (рос. опыт Штерна; англ.

Stern experiment) – дослід із визначення швидкостей теплового руху молекул газу. Джерелом атомів служила дротина, по якій пропускали електричний струм. Вилітаючи, атоми проходили через тонку довгу щілину, паралельну дротині, осаджувались на екран і утворювали на ньому вузьку смужку – образ щілини. Якщо обертати весь пристрій відносно осі дротини, то внаслідок різниці у швидкостях атомів образ буде розмиватися і густина осадженого матеріалу у даному місці екрану буде пропорційна числу атомів певної швидкості. Таким чином можна одержати розподіл частинок за швидкостями.

д. Штерна́ –Герлаха́ (рос. опыт Ште- рна–Герлаха; англ. Stern–Gerlach experiment) – дослід, у якому було доведено наявність магнітного моменту

148

атома, який дискретно орієнтується відносно зовнішнього магнітного поля (явище просторового квантування). У д. Ш.-Г. пучок атомів срібла пропускали через неоднорідне магнітне поле, в якому цей пучок розділявся на два – відповідно до двох можливих орієнтацій магнітного моменту.

д-ди електроінерційні́ (рос. опыты электроинерционные; англ. electroinertial experiments) – досліди, в яких котушку великого діаметра з намотаною на ній дротиною змушували швидко обертатись, а потім різко зупиняли. При цьому вільні заряди у дротині ще продовжували рухатися за інерцією, і в колі з'являвся струм. Д. е. показали, що електричний струм у металах являє собою впорядкований поступальний рух електронів.

ДРАГЛІ́, -ів́, мн. (рос. студень; англ. jelly, gel) – розчин високомолекулярних сполук у низькомолекулярній рідині, який має здатність зберігати форму, помітні міцність і пружність, відсутність плинності відносно малих напружень зсуву. Просторову структуру д. утворюють молекулярні сітки, що складаються з ланцюгових макромолекул полімерів, зв'язаних силами макромолекулярної взаємодії, водневими, йонними або ковалентними зв'язками. Д. часто застосовують як напівпроникні мембрани для проведения електрохімічних процесів, очистки розчинів, для виготовлення фотографічних емульсій тощо.

ДРЕЙФ, -у (рос. дрейф; англ. drift(ing), wander).

д. заряджених́ частиноќ (рос. дрейф заряженных частиц; англ. charged particles drift) – тривале та відносно

повільне напрямлене переміщення заряджених частинок під дією різних причин, що накладається на їхній основний рух (закономірний або безладний) – наприклад, електричний струм у якому-небудь

ДУАЛ	Д	ДЬЮА

середовищі (метали, гази, напівпровідни-

ки, електроліти), дифузія, термодифузія.
д. носіїв́ заряду́		у н а п і в п р о в і д -
н и к а х	(рос. дрейф носителей заряда в
п о л у п р о в о д н и к а х ;			англ.	carrier
drift і n	s e m і c o n d u c t o r s ) –			спря-

мований рух носіїв заряду в напівпровідниках під дією зовнішніх полів, що накладається на їх безладний (тепловий) рух.

Повний струм провідності у напівпровідниках складається з дрейфового, дифузійного и термоелектричного струмів. Д. н. з. може виникати також в результаті

захоплення носіїв УЗ хвилею (див. та-
кож ефект́ акустоелектричний́		).
д. світлоіндукований́	г а з і в		і г а -

з о п о д і б н и х с е р е д о в и щ				(рос. дрейф
светоиндуцированный			г а з о в и		г а -
з о п о д о б н ы х		с р е д ;		англ.	light-
induced	drift	o f	g a s e s		a n d
g a s e o u s	m e d і a ) –		відносний		рух

компонентів газової суміші, який виникає при резонансній взаємодії випромінювання з одним із компонентів. Зумовлений селективним за швидкостями збудженням частинок, які резонансно поглинають випромінювання, та різницею транспортних характеристик збуджених і незбуджених частинок при їх зіткненнях з іншими компонентами суміші.

ДРОСЕЛЮВА́ННЯ (рос. дросселирование; англ. throttling, strangling, orificing, restriction, wiredrawing) – зниження тиску газу чи рідини при проходженні їх через місцевий гідродинамічний опір (звужений отвір, вентиль тощо) без теплообміну з навколишнім середовищем і без виконання роботи.

ДУАЛІЗ́М, -у (рос. дуализм; англ. dualism).

д. корпускулярно́ -хвильовий́ (рос.

дуализм корпускулярно-волновой;

англ. corpuscular-wavedualism) – найважливіша універсальна властивість природи, яка полягає в тому, що всім мікрооб'єктам

149

притаманні одночасно і корпускулярні, і хвильові характеристики. Як первинний принцип,

д. к.-х. лежить в основі квантової механіки.
́		-ості	у	т е о р і ї
ДУАЛЬНІСТЬ,
а д р о н і в (рос. дуальность в т е о р и и
а д р о н о в ;	англ.	duality	і n	h a d r o n
t h e o r y ) –	властивість амплітуд адрон-

них процесів у резонансній області енергій, яка полягає в можливості їхнього подвійного опису: або за допомогою суми резонансів прямого каналу, або за допомогою суми полюсів Редже (див. також метод́ полюсів́Редже́ ) перехресного каналу (див. також симетрія́ перехре́- сна).

ДУА́НТ, -а (рос. дуант; англ. dee) –

порожнистий прискорювальний електрод у циклотроні або фазотроні D-подібної форми, що слугує для подачі напруги та екранування частинок при фазі поля, несприятливій для прискорення.

ДУАПЛАЗМОТРО́Н, -а (рос. дуаплазмотрон; англ. duaplasmotron) – при-

стрій для отримання йонних пучків високої густини (див. також джерело́іон́- не).

ДУБЛЕ́Т, -у (рос. дублет; англ. doublet; (обч.) two-bit byte).

д-ти спектральні́ (рос. дублеты спектральные; англ. spectral doublet) – подвійні спектральні лінії, які спостерігаються у спектрах атомів (або йонів) з одним зовнішнім електроном і зумовлені розщепленням енергетичних рівнів на дві компоненти внаслідок взаємодії орбітального моменту зі спіном електрона.

ДУГА́ (рос. дуга; англ. (ел.) arc;

(техн.) arch, bow, bail).

д. електрична́ (рос. дуга электрическая; англ. electric arc, voltaic arc) – самостійний електричний дуговий розряд між вугільними чи металевими електродами при тисках порядку атмосферного і вище, який супроводжується

ЕБУЛ	Е	ЕЙКО

інтенсивним виділенням тепла та світла. Вперше спостерігалася В.В. Петровим у 1802.

д. низьковольтна́ (рос. дуга низковольтная; англ. low-voltage arc) – несамостійний дуговий розряд із термоемісійним катодом, що горить при напрузі, меншій не тільки за потенціал йонізації, але й най-нижчий потенціал збудження газу. Д. н. звичайно горить при малих тисках і малій міжелектродовій відстані (< 10 тор·см).

д. співуча́ (рос. дуга поющая; англ. singing arc) – електрична дуга, що править за електроакустичний перетворювач енергії з електричної форми в акустичну. Дуга між електродами живиться від джерела сталого струму, причому величина струму може бути яким-не- будь способом модульована зі звуковою частотою.

ДУЖКА́ (рос. скобка; англ. bracket; (мех.) buckle).

дужки́Пуассона́ (рос. скобки Пуассона; англ. Poisson('s) brackets) – важливе поняття аналітичної механіки. Дужками Пуассона двох динамічних величин f і g деякої гамільтонової системи називають вираз

n	f		g		f		g
f , g								,
			qk		qk
k 1	pk						pk

де f(q, p, t) і g(q, p, t) – деякі функції так званих гамільтонових (канонічних) змінних q1, …, pn (n – число ступенів вільності системи).

"ДУ́ХИ", -ів, мн. (рос. "духи"; англ. ghosts) – несправжні спектральні лінії, спостережувані у дифракційних спектрах і зумовлені порушенням точної періодичності в розташуванні штрихів реальної дифракційної решітки.

ДЬЮА́Р, -а (рос. дьюар; англ. dewar (vessel), dewarflask, Dewarbottle) – те саме, що посудина́ Дьюара́ .

Е

ЕБУЛІОМЕ́ТРІЯ́ (рос. эбулиометрия; англ. ebulliometry) – те саме, що ебуліоскопія́.

ЕБУЛІОСКОПІЯ́ [ебуліометрія́ ́]

(рос. эбулиоскопия, эбулиометрия; англ. ebullioscopy, ebulliometry) – визначення підвищення температури початку кипіння розчину порівняно з температурою кипіння чистого розчинника. Е. застосовується для визначення молекулярної ваги розчиненої речовини, активностей розчину і розчинника та ступеня електролітичної дисоціації слабких електролітів.

ЕВАПОРОГРА́ФІЯ (рос. эвапорография; англ. evaporography) – метод одержання зображення об'єктів ви-

150

паровуванням деяких речовин за рахунок енергії випромінювання об'єкта, зазвичай в інфрачервоній області спектру. Зображення об'єкта створюється інфрачервоним об'єктивом на тонкій зачорненій пластинці, зі зворотньої поверхні якої випаровується попередньо сконденсований шар рідини (метод випаровування) або на зворотній поверхні якої може конденсуватися пара рідини (метод конденсації).

ЕВТЕ́КТИКА (рос. эвтектика; англ. eutectic) – сплав у рідкому стані, який являє собою механічну суміш кристалів компонентів, перебуває у рівновазі з ними і кристалізується при сталій температурі. Найчастіше евтектичні