- •Культура східних слов’ян дохристиянської доби.
- •Трипільська культура.
- •Мізинська культура.
- •Скіфська культура.
- •Сарматська культура.
- •Черняхівська культура.
- •Зарубинецька культура.
- •Етногенез українців
- •Хрещення Русі, його політичні та культурні наслідки.
- •Вплив візантійської християнської культури на культурну традицію Київської Русі.
- •Давньоруська культова архітектура.
- •Іконопис та монументальний живопис кр.
- •Освіта,літописання й літератури кр.
- •Культура Галицько-Волинської держави
- •Архітектура Ук. 14-16ст.
- •Живопис Ук. 14-16ст.
- •Скульптура Укр.14-16ст.Готичний і романський стилі.
- •Вплив європейського Відродження на культуру Укр. 14-16ст.
- •Культура укр.Земель напередодні барокової доби.
- •Книгодрукування в Укр.15-17ст.
- •Культурна роль укр. Православних братств.
- •Острозька і Києво-Могилянська академії. Їх роль.
- •Специфічні риси укр. (козацького) бароко
- •Архітектура укр бароко
- •Малярство в Укр. 15-18 ст.Іконопис.
- •Людина укр. Бароко
- •Козаччина як феномен укр. Культури
- •Мистецтво укр. Гравюри 17-18ст.Ювелірне мистецтво.
- •Образотворче мистецтво 19 ст.
- •Театральне мистецтво 19 ст.
- •Творчість т. Шевченка, і. Крамського, і. Рєпіна, м. Пимоненка.
- •Творчість а. Куїнджі, і. Айвазовського.
- •Життя і творчість Соломії Крушельницької.
- •Культура Укр.Початку 20 ст. (обр.Мист., скульптура, музика, наука, арх.)
- •Укр.Культ.20-х років 20 ст.
- •Література доби Розстріляного Відродження.
- •Образотворче мистецтво поч.20 ст. Скульптура.
- •У чому проявилось укр. Нац.-культ. Відродження у 20-ті рр.20ст?
- •Розкрийте сутність політики українізації і які її основні напрямки здійснення в урср?
- •Охар.Розв.Укр культ.В умовах тоталітаризму
- •Феномен шістдесятництва в укр. Культ.
- •Як «застій» суспільного життя позначився на розвитку укр. Культ.1960-80 рр?
- •Життя і творчість Марії Башкирцевої
- •Укр образ.Мист.20 ст
- •Життя і творчість к.Білокур та м.Приймаченко
- •Творчість Тетяни Яблонської
- •Укр муз.Культура 20ст.
- •Театральна укр. Культура та кіномистецтво 20 ст.
- •Досягнення укр. Культ.Останніх років. Постмодерна літератури.
- •Особливості розвитку сучасної музики.
- •Музичні спілки
- •Популярна музика
- •Видавнича справа
-
Культура Укр.Початку 20 ст. (обр.Мист., скульптура, музика, наука, арх.)
Українська революція 1917 р., утворення Центральної Ради, проголошення Української Народної Республіки, боротьба за збереження української державності в 1917—1920 рр. привели до неабиякої активізації духовних сил українського суспільства.
Цей багатогранний спалах творчої енергії став можливим завдяки тому, що зайнята, насамперед, збереженням політичної гегемонії комуністична партія ще не підпорядкувала собі культурну діяльність. Поширення ж україномовної освіти створило українській культурі таке широке підґрунтя, якого вона давно не мала на Східній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. більшовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення.
Хоч для культури стала відчутною втратою еміграція великої частини старої інтелігенції, проте поява великої плеяди нових талантів компенсувало її.
Революція також сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень. Поставали складні невідступні питання про те, в якому напрямі слід розвиватись українській культурі, на які взірці їй належить орієнтуватись і якою бути взагалі. ЦЕ БУВ ЧАС ПОШУКІВ І СПОДІВАНЬ.
Оновлення образотворчого мистецтва
Різноманітність стилів і напрямів була властива образотворчому мистецтву. Так, серед професури Академії мистецтв, утвореної в грудні 1917 р. в Києві, були Микола Бурачек, Михайло Жук, Василь Кричевський, Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Георгій Нарбут — митці різних шкіл.
АВАНГАРДНЕ МИСТЕЦТВО представляли Олександр Богомазов, Михайло Бойчук, Казимир Малевич та ін. О. Богомазов — художник-кубофутурист, автор трактату "Живопис та елементи", у якому виклав бачення авангардного мистецтва. К. Малевич — один із основоположників супрематизму, його мистецтво ґрунтується на фольклорних джерелах. Цікаво, що свій "Чорний квадрат" він характеризував як "живописний реалізм селянки у двох вимірах", зближаючи у такий спосіб елітарний абстракціонізм з народним мистецтвом.
Новий напрям монументального мистецтва XX ст. започаткував М. Бойчук. Цей напрям — так званий НЕОВІЗАНТИЗМ, в основі якого лежали конструктивні особливості візантійського та давньоруського живопису (домонгольського періоду). В його творах присутня іконописна традиція ("Плач Ярославни"), пізніше його стали таврувати в пресі за "ухили", дорікати за "живопис на фанері".
Розвиток освіти та науки
Головним науковим осередком республіки була Всеукраїнська академія наук (ВУАН), заснована у 1918 р. До 1921 р. ВУАН очолював В. Вернадський, у 1922-1928 рр. - видатний природознавець В. Липський, а в 1928-1930 рр. - академік Д. Заболотний.
В Академії розгорнулася робота над словником української мови, згодом було утворено інститут української мови для розробки термінології в різних галузях науки.
У галузі історичної науки працювали відомі вже вчені Д. І. Яворницький, А. Ю. Кримський, Д. І. Багалій, з 1924 р. повернувся з еміграції М. Грушевський, перу якого належить більше тисячі наукових праць.
Значних успіхів українські вчені досягли в галузі фізики і математики. Д. Граве, М. Крилів та М. Боголюбов заклали підвалини нелінійної механіки. Розробками з теорії фізики займався харківський Український фізико-технічний інститут, в якому певний час працював І. В. Курчатов. У 1932 р. тут вперше в СРСР було штучно розщеплене ядро атома.
Талановитий винахідник Ю. В. Кондратюк проводив дослідження з теорії космічних польотів. У 1929 р. за ініціативою Є. О. Патона було засновано електрозварювальну лабораторію, в 1932 р. реорганізовану в Інститут електрозварювання ВУАН. Вперше у світовій практиці автоматичне зварювання металу застосували на будівництві Дніпрогесу та Магнітки.
У галузі охорони здоров'я працювали Д. К. Заболотний, М. Ф. Гамалія, Ф. Г. Яновський, М. Д. Стражеско, В. Я. Данилевсь-кий, П. М. Буйко, П. І. Баранник, В. П. Комісаренко.
Фахівці з генетики та селекції рослин і тварин А. О. Сапєгін, В. Я. Юр'єв, М. Г. Холодний виводили нові сорти пшениці, ячменю, кукурудзи, вівса, впроваджували в сільське господарство науково обґрунтовані сівозміни.
Успіхи українських вчених були б значнішими, якби не репресії, яких вони зазнають з початку 30-х років. Після припинення українізації в грудні 1932 року майже всі мовознавчі праці (в тому числі правопис 1928 р.) в Україні були визнані "націоналістичними" і вилучені з наукового вжитку.
20-ті рр. відзначалися пожвавленням національного релігійного життя. На шляху його, однак, постійно виникали політичні перешкоди. Передумовою діяльності релігійних організацій став декрет уряду радянської України "Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви" (1919 р.). Держава офіційно надавала рівні можливості для діяльності різних релігійних напрямів. Користуючись цим, прихильники незалежності православної церкви від російської на Всеукраїнському церковному соборі в Києві (жовтень, 1921) проголосили створення Української автокефальної (самоврядної) православної церкви УАПЦ (першим єпископом став В. Липківський). Більшість віруючих в УАПЦ приводило бажання слухати службу Божу та молитися рідною мовою. У 2-й половині 20-х років починаються репресії стосовно керівництва цієї церкви, що були оголошені "петлюрівцями в рясах".
Наприкінці XIX — на початку XX ст. стиль модерн набуває поширення і в українській архітектурі, що виявилося в геометрично чітких лініях споруд, динамічності їх форм. У цьому стилі побудовано залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший в Україні критий ринок (Бессарабський). Найяскравішими постатями архітектурного модернізму були К. Жуков, О. Вербицький, М. Верьовкін та ін. Пошуки та експерименти архітекторів-модерністів мали на меті забезпечити максимальну функціональність будівлі, зберігши при цьому чіткість ліній фасаду.
Одним із кращих зразків українського модерну є споруда Полтавського земства (1903-1908 рр., арх. В. Кричевський), інтер'єри якої прикрашені настінним живописом С. Васильківського та М. Самокиша на теми з української історії. Риси українського національного зодчества В. Кричевський намагається осучаснити, проектуючи музей Т. Шевченка в Каневі (у співавторстві з П. Костиком, 1934-1937 рр.).
Типовим для українського модерну перших десятиліть XX ст. було звернення до традицій українського бароко XVII-XVIII ст. На цьому поєднанні бароко та модернізму було "... досягнуто певної органістичності синтезу форм і посиленого звучання художнього образу". Майстерно осучаснювали риси бароко українські архітектори Д. Дяченко (корпуси аграрного університету у м. Києві, лікарня у Лубнах); С. Тимошенко (житлові будинки у Харкові); І. Якубович (приміщення шкіл у Чернігові).
Українська скульптура початку XX ст. теж не уникла модерністських починань. Під впливом західних мистецьких шкіл формується плеяда українських скульпторів-модерністів — М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Війтович та ін. Їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. У живописі прихильниками модерністських експериментів були М. Жук, О. Новаківський, В. і Ф. Кричевські та ін.
Український варіант модернізму був досить своєрідним і мав свої особливості. Через те, що українські землі не мали власної державності, були роз´єднані і перебували в статусі провінцій, суспільний розвиток у них був уповільненим порівняно з провідними європейськими країнами, тому і конфлікти між цивілізацією і культурою, художником і суспільством не були такими гострими. Ці фактори і визначили приглушений, слабовиражений, нерозвинутий характер українського модернізму. Окремі злети світового рівня тільки відтіняли загальну провінційність та глибоку традиційність української культури. Український модернізм не сформувався як національна самобутня течія, а виявлявся лише у творчості окремих митців.
Отже, своєрідність українського варіанту модернізму полягає і в тім, що він із естетичного феномену перетворився на культурно-історичне явище, став спробою подолання провінційності, другорядності, вторинності української національної культури, формою залучення до надбань світової цивілізації. Він ніби символізував перехід українського суспільства від етнографічно-побутової самоідентифікації, тобто виокремлення себе з-поміж інших, до національного самоусвідомлення — визначення свого місця і ролі в сучасному світі.