7.6.3. Імунітет проти грибів

Імунна відповідь проти грибів відрізняється не такою виразною картиною, як при бактеріальних інфекціях. Це пояснюється схожістю багатьох антигенів грибів і ссавців, адже і перші, й другі є еукаріотами. Ще недавно більшість вчених вважали, що в основному гриби є сапрофітами і грибкові інфекції досить невинні. Але в останні роки уявлення про патогенність грибів змінилося. Це стосується не тільки таких відомих вірулентних видів, як Aspergillus flavus, який знищив не одну археологічну експедицію дослідників захоронень фараонів, але й багатьох видів грибів, що раніше розцінювалися як непатогенні. Стало зрозуміло, що при імунодепресивних станах навіть маловірулентні представники цієї групи мікроорганізмів уражають шкіру, слизові оболонки, у вигляді спор здатні проникати через дихальні шляхи у легені і викликати атипову пневмонію, а іноді й важкі системні захворювання всіх органів і часто з фатальним кінцем. Перебіг грибкової інфекції залежить від імунного статусу хворого і значною мірою від виду збудника. Інфекції, чий розвиток можливий тільки при послабленні імунітету хазяїна, називають опортуністичними. До них належать імікози -захворювання, викликані грибами. Мікози поділяють на 4 основних типи: кандидоз (кандидомікоз), поверхневий, підшкірний і респіраторний мікози.

Кандидоз – захворювання, що викликається мікроскопічним дріжджеподібним грибком-коменсалом Candida albicans. Зазвичай він є представником нормальної мікрофлори і локалізується на шкірі та слизових оболонках, але він швидко реагує на ослаблення імунної системи. Системні кандидомікози розвиваються при імунодефіцитах (наприклад, при недостатності ПМЯЛ і Т-клітин, важкому комбінованому імунодефіциті тощо) і станах, що ними супроводжуються – діабеті, перевтомі, алкоголізмі, старінні, недоїданні, дефіциті заліза, дизбактеріозі, антибіотикотерапії, аплазії тимуса, онкологічних захворюваннях, ВІЛ-інфекції тощо. Кандидомікози перебігають частіше як рецидивуючі інфекції, особливо в осіб, що мають генетичну схильність до них. У здорових людей ця інфекція характеризується самообмеженням, залишаючи внаслідок незначну стійкість до повторного зараження. Найважливішу роль у вгамуванні кандидозу відіграє клітинний імунітет і, особливо, фагоцитоз нейтрофілами і цитотоксична дія Т-клітин.

Поверхневі мікози розвиваються під впливом грибів-дерматофітів. Це ниткоподібні міцеліальні гриби, живильним субстратом яких є білок кератин, тому вони уражують тількі мертві кератизовані компоненти: епідерміс шкіри, волосся, нігті. Стримуючим фактором їх розвитку є сальні секрети шкіри, а повна елімінація може забезпечуватися тільки завдяки клітинному імунітету.

Підшкірні мікози викликаються грибами-сапрофітами при проникненні їх в організм через травмовану шкіру. При цьому у підшкірній клітковині розвивається хронічне запалення і утворюються виразкоподібні вузлики. У центральній зоні вузликів розташовані гігантські клітини із збудником усередині. У свою чергу, гігантські клітини оточені лейкоцитарним інфільтратом, який переважно складається з мононуклеарів. До підшкірних мікозів належать споротрихоз, хромомікоз, міцетома. Основною реакцією імунного захисту при цих захворюваннях, очевидно, є кілинг під дією цитотоксичних Т-лімфоцитів, тому стійкість до підшкірних мікозів може бути перенесена за допомогою імунних Т-клітин.

Респіраторні мікози – це захворювання, при яких збудники (гістоплазми, кокцидії, мукорові гриби, аспергіли) потрапляють в організм через верхні дихальні шляхи і викликають ураження легень з формуванням специфічних гранульом. При мукоровому мікозі всередині гранульом розташовані гіфи грибів, оточені інфільтратом виключно з поліморфноядерних клітин – нейтрофілів. Інфекція у даному випадку може перебігати гостро або приховано, локально або дисиміновано. Іноді клінічні симптоми респіраторних мікозів нагадують проказу або туберкульоз і супроводжуються реакціями гіперчутливості повільного типу. Найважливішим механізмом захисту при респіраторних мікозах є фагоцитоз за допомогою ПМЯЛ. Часто ці захворювання виникають саме внаслідок нейтропенії (недоліку нейтрофілів). В останні роки завдяки аналізу РНК до грибів стали відносити і пневмоцисти, які раніше класифікувалися як найпростіші. Пневмоцистна пневмонія є одним з важких ускладнень при СНІДі (опортуністична інфекція). Це підкреслює важливість Т-клітинного імунітету в забезпеченні резистентності до криптококів.

У процесі еволюції гриби виробили ефективні механізми захисту від факторів імунітету ссавців, такі як наявність капсули (у криптококів), що запобігає фагоцитуванню нейтрофілами, резистентність до перетравлення макрофагами (у гістоплазм), здатність до руйнування ПМЯЛ (у кокцидій), “антигенна мімікрія”.

При грибкових інфекціях з боку організму хазяїна теж розвиваються різноманітні захисні реакції, але основою резистентності до грибів є клітинний імунітет і перш за все дія ПМЯЛ, цитотоксичних Т-лімфоцитів (Т-кілерів) і нормальних кілерів (NK-клітин).

ПМЯЛ – поліморфноядерні лейкоцити (нейтрофіли) є найважливішою групою фагоцитуючих клітин і належать до факторів неспецифічної резистентності організму. Будь-яке порушення функцій нейтрофілів призводить до розвитку хронічних грибкових і бактеріальних інфекцій. Але є дані, що свідчать про переважну роль NO-механізмів при фагоцитуванні грибів, тому що фагоцити хворих з дефектами відновлення кисню знищували гриби так саме ефективно, як і нормальні. Активність ПМЯЛ може пригнічуватися лікарськими засобами (антибіотиками, гормонами), а також бути викликана генетичними або функціональними дефектами. При цьому виникають різні патологічні синдроми. Так, синдром “ледащих лейкоцитів” виникає при порушенні хемотаксису, синдром Чедіака-Хігасі – при нездатності нейтрофілів утворювати нормальні фаголізосоми, хронічний гранульоматоз – при зменшенні продукції метаболітів кисню. Негативну роль у прояві фагоцитарної активності нейтрофілів відіграють дефіцит ферментів (наприклад, мієлопероксидази). Їх активність знижується також при недоліку антитіл і комплементу.

Т-клітинний імунітет при грибкових інфекціях також має велике значення, але детальні його механізми ще недостатньо вивчено. Вважають, що Т-хелпери виділяють цитокіни, які мобілізують макрофаги на знищення грибів, а Т-кілери внаслідок цитотоксичної дії розчиняють оболонки власних інфікованих клітин або безпосередньо грибні клітини.

При деяких дріжджових інфекціях, наприклад криптококовій, важливе місце у імунній відповіді займають реакції кілингу за участю NK-клітин. Це більш важливе тому, що криптококи є інкапсульованими дріжджами, і їх капсула досить ефективно протистоїть фагоцитозу. В умовах дефіциту нормальних кілерів криптококи проникають у мозок і викликають серйозні ускладнення.

Гуморальні фактори, зокрема антитіла, при мікозах не мають такого великого значення, як при бактеріозах, але можуть, активуючи комплемент, посилювати опсонізацію і фагоцитоз грибів. Відкриття лектинового шляху активації комплементу доводить, що, можливо, дріжджі і без вироблення специфічних антитіл здатні викликати активацію комплементу, адже до складу їх клітинної стінки входить манан, який може зв’язуватися з лектинами макроорганізму. Але остаточно роль комплементу в елімінації грибів ще не з’ясовано. Останнім часом все більше уваги приділяється ендогенним антибіотикам – дефензинам, які також беруть участь у знищенні грибів.