7.1.3. Колонієстимулюючі фактори

Ця група цитокінів ще недостатньо вивчена і включає декілька вже вивчених факторів з рістстимулюючою дією у відношенні різних клітин крові.

ГМ-КСФ– гранулоцитарно-макрофагальний колонієстимулюючий фактор (GM-CSF, М.м. 18-24 кД). Продукується багатьма типами клітин, стимулює активність та проліферацію гранулоцитарно-макрофагальних попередників.

Г-КСФ – гранулоцитарний колонієстимулюючий фактор (G-CSF,М.м. 19-22 кД). Стимулює подальше дозрівання гранулоцитів. У клінічній практиці використовується для збільшення кількості нейтрофілів у крові пацієнта, наприклад після радіаційного опромінення.

М-КСФ – макрофагальний колонієстимулюючий фактор (M-CSF,М.м. 40-90 кД; часто у формі полімера). Стимулює дозрівання і активність моноцитів та макрофагів.

Еритропоетин(М.м. 36 кД) входить у родину цитокінів, оскільки регулює вироблення еритроцитів. На відміну від інших цитокінів, виконує тільки цю функцію і продукується в нирках.

7.1.4. Фактори некрозу пухлин

Вперше фактор некрозу пухлин (ФНП) був відкритий у 1975 р. Е. Карсвеллом. Цей медіатор отримав таку назву завдяки здатності обмежувати ріст деяких пухлин, впливаючи на їх кровопостачання. Він викликає лізис клітин саркоми у мишей та проявляє цитотоксичну дію у відношенні пухлинних клітин людини. ФНП продукується імуноцитами під впливом бактеріальних продуктів: ендотоксинів (в основному ЛПС), пептидогліканів, ліпіду А, протеїну А тощо. За характером дії ФНП досить близький доIF-γ і їх синтез завжди відбувається паралельно, хоча і кодується різними ділянками генома. Клітинні рецептори до ФНП знайдені практично на всіх клітинах, крім еритроцитів. Це свідчить про його плейотропну дію. Експресія рецепторів до ФНП корелює з вираженістю рецепторів доIL-1 іIL-2, що вказує на синергізм дії цих трьох цитокінів. Зараз відомо, що існує ціла родина ФНП, яка вже нараховує вісім членів: два з них – ФНП-і ФНП-– секретуються клітинами, інші фіксовані на мембранах.

ФНП-α (TNF-–tumornecrosisfactor, або кахектин, М.м. 17 кД; звичайно у вигляді тримера) – один з головних медиаторів запалення та імунної відповіді. Виробляється різними клітинами імунної системи: макрофагами, Т-лімфоцитами, купферівськими клітинами печінки та іншими. Здійснює складну дію: індукує експресію молекул МНС-ІІ у імуноцитів, синтез інтерлейкінів (IL-1,IL-6), простагландину Е-2 (негативний регулятор секреції самогоTNF-), викликає хемотаксис Т-ліфоцитів, бере участь у процесах запалення, регенерації, але при надлишковій експресіїTNF розвивається судинний шок. Очевидно, побічні ефектиTNF-повязані з його роллю в обмеженні осередку запалення шляхом утворення місцевого набряку, що запобігає проникненню патогенів у системну циркуляцію.

ФНП-β (TNF-, М.м. 17 кД), або лімфотоксин. Продукт Т-лімфоцитів. Взагалі подібний до ФНПα: обидві молекули мають спільний рецептор (CD120), схожу структуру, їх гени локлізовані у ділянці головного комплексу гістосумісності. Здатний викликати лізис клітин-мішеней, що несуть чужерідні антигени, активує функції макрофагів, нейтрофілів, К- іNK-клітин.

Фактори некрозу пухлин мають рістрегулюючу та диференціюючу дію у відношенні нормальних клітин, у той же час селективно пригнічують ріст злоякісних пухлин та спричиняють їх лізис. Завдяки цій властивостіTNF вже давно привертають увагу вчених-онкологів. Зараз вже отримані препарати рекомбінантнихTNF-іTNF-, які мають менш виражені побічні ефекти, ніж їх природні аналоги, і використовуються у комплексі з іншими цитокінами (IL-1,IL-2,IF-) при лікуванні лейкозів, сарком, меланом, раку легень, шлунку, яєчників тощо.Але швидке введення TNF у високих дозах може викликати токсичний або септичний шок, систематичне введення – кахексію, втрату апетиту, зниження маси тіла, значне підвищення температури. Виявлено небажані ефекти TNF при бактеріальних та вірусних інфекціях, що робить проблематичним широке використання цих препаратів.