7.6.4. Імунітет до найпростіших

Найпростіші – одноклітинні еукаріотичні організми, які віднесені до підцарства тварин. Близько 20 представників найпростіших здатні інвазувати організм людини. Симбіоз, як правило, характеризується внутрішньоклітинним паразитизмом подібно до вірусів і деяких бактерій, що робить найпростіших важкодоступними для гуморальних факторів імунітету. Крім того, вони відрізняються імуносупресивними властивостями і значною антигенною мінливістю. Тому в результаті перенесеної гострої хвороби не досягається повної елімінації збудника, а формується нестерильний імунітет з обмеженням кількості паразитів і розвивається пожиттєве носійство. Вакцинація малоефективна через мінливість антигенів і не стільки впливає на збудників, скільки викликає імунні пошкодження тканин хазяїна. Однак в деяких країнах використовують вакцини для профілактики малярії.

Більшість паразитичних найпростіших, за винятком надто патогенних (малярійного плазмодію, лейшманій і трипаносом), спричиняють відносно легкі захворювання, але у поєднанні з гельмінтами і при імунодефіцитах вони завдають великої шкоди здоров’ю людини, особливо у країнах тропічного поясу.

Відносно легким перебігом, при нормальному функціонуванні імунної системи, характеризуються протозойні інфекції, що супроводжуються ураженням кишечника (дизентерійні амеби та деякі інші). Збудник амебної дизентерії Entamoeba histolytica спричиняє захворювання товстої кишки, але може потрапити з кров’ю у печінку та інші органи і утворити там абсцеси, викликані лізисом клітин хазяїна. Можливо, що саме на цій стадії тканинного ураження виникає імунітет до паразита. Giardia, Balantidium, Cryptosporidium, Isospora також уражують кишечник і порушують всмоктування, а при ВІЛ-інфекції викликають серйозні ускладнення.

Малярійний плазмодій, трипаносоми, лейшманії викликають найбільш важкі захворювання. Вони проникають в організм людини через укуси комах і потрапляють одразу у кров, а з нею у печінку, інші органи, м’язи.

Плазмодії малярії (Plasmodium malaria, P. falciparum, P. vivax, P. ovale) переносяться комарами і спочатку проникають у печінку, а потім циклічно викидаються у кров, уражуючи еритроцити. На тканинній (печінковій) стадії хвороби досить ефективний Т-клітинний імунітет, але ця стадія дуже недовга, тому лізис клітин, уражених плазмодієм, не завжди закінчується повним знищенням збудника. Гуморальний імунітет не має великого значення у зв’язку з внутрішньоклітинною формою інфекції та варіабельністю антигенів, проте еритроцитарна стадія хвороби супроводжується поліклональною продукцією IgG, утворенням імунних комплексів і відкладанням їх у нирках. У важких випадках хвороби збільшується рівень фактора некрозу пухлин, що викликає пошкодження власних тканин. Вакцинація в основному має профілактичне значення і спрямована на активацію клітинної ланки імунітету, але в експериментах отримано позитивний ефект і при введенні хворим вакцини (на еритроцитарній стадії захорювання).

Африканський трипаносомоз, або сонна хвороба, викливається збудниками Trypanosoma gambiense і T. rhodesiense, що розносяться мухою цеце, і розповсюджені у Східній та Західній Африці. Через наявність дуже варіабельного глікопротеїну на поверхні трипаносом кількість їх сероваріантів досягає вже більше 1000, тому в організмі хворого утворюється велика кількість малоспецифічних IgM, які ефективні тільки у відношенні циркулюючих у крові паразитів. Значна частина імуноглобулінів проявляє активність аутоантитіл, що атакують власні клітини і викликають пошкодження органів і тканин. Під час циркуляції у крові трипаносоми чутливі до комплементу.

Американський трипаносомоз, або хвороба Чагаса, також переноситься комахами, але первісними джерелами інфекції є дикі ссавці. Збудник захворювання – Trypanosoma cruzi здатна інфікувати різні клітини організму людини, але особливо вражає нервову систему і серце. Паразит викликає аутоімунні реакції за рахунок подібності власних антигенів з антигенами хазяїна. Це може спричинити хронічну серцеву недостатність і серйозні ушкодження мозку.

На терені України та СНД серед найпростіших найбільш часто зустрічається Toxoplasma gondii, що викликає дуже важке захворювання – токсоплазмоз, особливо у людей з ослабленим імунітетом. Первісним хазяїном токсоплазм є кішки, які виділяють ооцисти паразита з фекаліями. Від них можуть заражатися інші тварини та люди. Причиною інфікування може стати також вживання сирого м’яса та печінки. Токсоплазмоз характеризується хронічним перебігом, розвитком лімфоаденопатій, ураженням нервової і ендокринної систем, печінки, серця, мязів, очей та інших органів. У вагітних жінок цей паразит може викликати викидень або серйозні патології плоду. Досить часто зустрічається вроджений токсоплазмоз. Виявлення у багатьох здорових людей антитіл до токсоплазми у невисоких титрах свідчить про недооцінку розповсюдження цього паразита і безсимптомного носійства. Активний набутий імунітет при токсоплазмозі не виникає, тому що паразит запобігає фагоцитування макрофагами і навіть розмножується в них, а крім того, ще й пригнічує Т-лімфоцити, що веде до розвитку опортуністичних інфекцій.

Лейшманії розповсюджені у місцевостях з тропічним кліматом, де спричиняють багато різноманітних захворювань. Переносяться москітами та піщаними мухами. Як і інші найпростіші, паразитують внутрішньоклітинно, переважно у макрофагах. Лейшманії викликають ураження шкіри або внутрішніх органів залежно від збудника і активності клітинного імунітету хворого. У деяких осіб спостерігається самозцілення від шкіряних форм лейшманіозу з формуванням активного набутого імунітету. В експериментах на мишах було встановлено, що Th1 опосередковують резистентність до лейшманій, а Th2 ії послаблюють. Ефективним протипаразитарним засобом є окис азоту.