Мстислав Володимимирович 1125-1132

    

    Після йо­го Ки­яне об­ра­ли собі за кня­зя стар­шо­го си­на йо­го Мстис­ла­ва, що так са­мо, як і батько, ду­же доб­ре пра­вив дер­жа­вою.

    За йо­го кня­зю­ван­ня не бу­ло ні ве­ли­ких сва­рок поміж кня­зя­ми, ні ве­ли­ких по­ходів (хи­ба що на Лит­ву та ще на По­лоцьк, що при­лу­чив він до київської дер­жа­ви), а-ні во­ро­жих нас­коків на йо­го зем­лю, і на­род тро­хи од­по­чив. Він по­мер у 1132 році і йо­го по­хо­ва­но у ма­нас­тирі св. Фе­до­ра, що він сам бу­ду­вав.

    Мстислав, син Мо­но­ма­ха, був ос­танній дуж­чий київський князь. Після смер­ти Мстис­ла­ва Київ пе­рес­тає бу­ти справжнім політич­ним осе­ред­ком (цент­ром), але все ж ще був най­сильнійшим і най­бо­гач­чим містом не тільки всієї Ук­раїни, але й усієї східньої Євро­пи. То­му за Київ по­чи­нається те­пер зав­зя­та бо­ротьба, бо й київський князь, по старій звичці, ува­жав­ся за пер­шо­го се­ред ин­ших. Коліно Мстис­ла­ва за­ду­ма­ло бу­ло заб­ра­ти Київ в свої ру­ки, щоб Київщи­на бу­ла ок­ре­мою зем­лею з своїми кня­зя­ми з ро­ду Мстис­ла­ва. Але про­ти сього вис­ту­пи­ли инші Мо­но­ма­хо­вичі, та ще вміша­ли­ся й Свя­тос­ла­вичі. Київ пе­рес­ка­кує з рук в ру­ки, як опу­ка, але при тім стра­шен­но тер­пить Київська зем­ля: князі на­во­ди­ли По­ловців, кілька разів об­дер­то са­мий Київ. І бо­ротьба пе­рес­тає та за­ти­хає тільки тоді, як Київ і Київщи­на ста­ють ма­ло що варті: Київ кілька разів стра­шен­но зруй­но­ва­но, Київщи­ну спус­то­ше­но й поділе­но на шмат­ки.

    

Ярополк II Володимирович 1132-1139

    

    Але вер­не­мо­ся до то­го, що діяло­ся по смер­ти Мстис­ла­ва. Після Мстис­ла­ва на йо­го місце у Київі сту­пив брат йо­го Яро­полк, що до то­го ча­су сидів у Пе­ре­яс­лаві. Він, ще за батька Мо­но­ма­ха, всла­вив­ся, як доб­рий во­яка, а про­те не зумів удер­жа­ти князів у зла­годі й не­за­ба­ром, як він осівся в Київі, по­ча­ли­ся ве­ликі свар­ки - по­пе­ре­ду за Пе­ре­яс­лав, а там далі й за инші го­ро­ди по­ча­ли зма­га­ти­ся князі поміж се­бе. Після смер­ти Яро­пол­ка у 1139 р. на ве­ли­ко-князівський стіл у Київі сів був йо­го брат Вя­чес­лав Во­ло­ди­ми­ро­вич Ту­ровський, що був стар­ший поміж Мо­но­ма­хо­ви­ча­ми.

    

Всеволод Ольгович 1139-1146

    

    Але Все­во­лод Ольго­вич Чер­нигівський прог­нав йо­го й сам по­чав кня­зю­ва­ти у Київі. Щоб вдер­жа­ти­ся на ве­ли­ко-кня­жо­му столі, він по­чав ще дуж­че сва­ри­ти князів - Мо­но­ма­хо­вичів не­божів та дядьків Ольго­вичів і Да­ви­до­вичів; че­рез те він не мав ні ча­су, ні спро­мож­нос­ти пильну­ва­ти сво­го діла - си­ла Ве­ли­ко­го кня­зя та по­ва­га до нього чим дальш, то все більше по­ча­ла піду­па­да­ти. Ще Чер­нигів, Смо­ленськ та Во­линь так-сяк дер­жа­ли­ся Київа, а що Ря­занська, Суз­дальська, По­лоцька землі, Нов­го­род і Га­ли­чи­на, то ті жи­ли своїм осібним жит­тям. Ки­яне не­на­виділи йо­го, як і всіх Ольго­вичів, а Все­во­ло­да ще й особ­ли­во, бо він чи­нив ве­ликі здирст­ва та на­во­див По­ловців і пус­то­шив ук­раїнські землі.

    Чуючи смерть, Все­во­лод зак­ли­кав у Київ най­значніщих князів і зму­сив їх при­сяг­ти бра­то­ви йо­го Іго­реві, що хотів йо­го ос­та­ви­ти після се­бе за Ве­ли­ко­го кня­зя; князі при­сяг­ли, а як умер Все­во­лод у 1146 році, Ігор за­раз зас­ту­пив місце сво­го бра­та. Од­на­че Ки­янам не любі бу­ли Ольго­вичі, і хоч і при­ся­га­ли во­ни Іго­реві, про­те пок­ли­ка­ли до се­бе Ізяс­ла­ва Мстис­ла­ви­ча Пе­ре­яс­лавсько­го.