Княжий Двір

    

    Окрім кня­зя та бо­ярської ра­ди до уп­ра­ви зем­лею на­ле­жав ще й кня­жий двір: „дво­рецький" (зас­ту­пав кня­зя в суді і уп­раві, на­чальник кня­жої дру­жи­ни), „ключ­ни­ки" і „тіуни" - князівські слу­ги, але ча­сом князь по­си­лав їх су­ди­ти та да­ва­ти по­ря­док замість се­бе; „би­ричі", „дітські" і „отро­ки" - князь по­си­лав їх, ку­ди тре­ба бу­ло.

    

Адміністрація

    

    Окрім то­го бу­ли ще місцеві влас­ти: „ти­сяцький" - спо­чат­ку се був воєнний на­чальник в цілім ок­рузі, а пізніш - се най­більша світська осо­ба, не­мов би намістник кня­зя у „ти­сячі" (го­род з го­родською око­ли­цею). Ти­сяцькі (в XI-XI­II в.) бу­ли в Київі, Чер­ни­гові, Пе­ре­яс­лаві, Во­ло­ди­мирі, Ту­рові, Пе­ре­мишлі, Га­ли­чу.

    Людність в „ти­сячі" поділя­лась на сотні й де­сят­ки і на чолі їх сто­яли: соцькі та де­сяцькі. Сі уря­ди за­дер­жа­лись на­дов­го на Ук­раїні, навіть до сього ча­су (але вже для ин­ших справ, як в ста­ро­ви­ну).

    

Суд

    

    Судів бу­ло в ті ча­си аж чо­ти­ри: суд гро­мадський, суд кня­жий, суд цер­ков­ний і суд панський (над своїми невільни­ка­ми). Про гро­мадський та цер­ков­ний суд не знаємо сли­ве нічо­го, а кня­жий суд су­див або сам князь, або по­си­лав своїх „отроків" чи „дітських" (з мо­лод­шої Дру­жи­ни). Су­ди­ти бу­ло не труд­но, бо в за­ко­нах („Руській Правді") док­лад­но виз­на­че­но бу­ло за все ка­ру. Нап­рик­лад, хто вкрав, то бу­ла не­ве­ли­ка ка­ра за крадіж з по­ля, а за те більш як 3 грив­ни (грив­на на наші гроші - 25 кар­бо­ванців, або 230 ринських) за крадіж з хліва; за відру­ба­ну ру­ку або но­гу 20 гри­вен йшло на кня­зя, а 10 гри­вен - по­каліче­но­му. Тяж­ко ка­ра­ли за крадіж ко­ней і підпал дво­ра - за се бу­ла ка­ра не гро­ше­ва, а ви­го­ни­ли навіки з рідно­го краю. Хто вбив чо­ловіка (вільно­го) пла­тив од 40 до 80 гри­вен. На суді ча­сом ро­би­ли „про­бу" во­дою або залізом: об­ви­ну­ва­че­но­го ки­да­ли у во­ду і ко­ли він по­то­пав, то вва­жав­ся за не­по­вин­но­го, ко­ли плив - ви­нен; залізом: чи ос­та­нуться че­рез який­сь час сліди на тілі, чи ні; як що ні - то не­ви­нен.

    

Військо

    

    Військо бу­ло або „дру­жи­на" - постійне військо, що дер­жав князь на службі у се­бе, або „вої" - наб­ра­не з лю­дей для якоїсь воєнної пот­ре­би. Дру­жи­на у спокійні ча­си сиділа на ріжних уря­дах: старші дру­жин­ни­ки, „бо­яре" на ви­щих по­са­дах, мо­лодші - „дітські" по­ма­га­ли їм. Дру­жи­на не бу­ла ду­же ве­ли­ка: кілька сот душ, рідко до ти­сяч­ки (се у значнійших князів). „Вої" спо­ря­жа­ли­ся на війну своїм кош­том, хто як міг. На­решті бу­ли ще Чор­нок­ло­буцькі пол­ки, особ­ли­во в Київщині, і їх бу­ва­ло ча­сом кілька де­сятків ти­сяч.

    

Финанси

    

    В ті ча­си не бу­ло розділу між скар­бом дер­жав­ним і влас­ною князівською ка­сою: все йшло до ку­пи, до рук кня­зя і він ви­да­вав ті гроші і на дер­жавні пот­ре­би і на свої власні. Дер­жавні до­хо­ди бу­ли з по­датків та вся­ких оп­лат. Уже тоді усі гос­по­дарст­ва пла­ти­ли дань: по­дим­щи­ну (од ко­ми­на), по­со­щи­ну (від ра­ла); пла­ти­ли ме­дом або шку­ра­ми, або гро­ши­ма. Ин­ший знов по­да­ток був - „по­людье": спо­чат­ку се був обо­вя­зок го­ду­ва­ти кня­зя з дру­жи­ною, ко­ли він об'їздить землі, а пізніш замість то­го пла­титься кня­зе­ви пев­на якась дань чи плат­ня. Крім то­го людність по­вин­на бу­ла бу­до­ва­ти „го­ро­ди", мос­ти, си­па­ти греблі, нап­рав­ля­ти до­ро­ги.

    А ось які бу­ли до­хо­ди кня­зя: су­до­ва ка­ра - за убивст­во прос­то­го чо­ловіка (вільно­го) по 40 гри­вен, а за го­ло­ву „кня­жо­го му­жа" - 80 гри­вен; ми­то на тор­го­вельних шля­хах та мос­тах, до­хо­ди з кор­чем, воєнна до­би­ча, на­решті до­хо­ди з князівських ху­торів та та­бунів ху­до­би. А яке там гос­по­дарст­во ве­ло­ся, мож­на ба­чи­ти з то­го, що князі Ігор та Свя­тос­лав ма­ли 3.000 ко­бил, 1.000 ко­ней; в од­но­му Іго­ре­во­му „сельці" - бу­ло 900 стіжків збіжа, а в Свя­тос­ла­во­му дворі 500 бер­ковців ме­ду.