Лабораторна робота №1 Проста реакція на світловий подразник

Перші дослідження часу довільної реакції людини були проведені на початку XIX ст. у зв’язку з астрономами. Необхідність у них виникла після того, як було виявлено, що спостерігачі, фіксуючи момент проходження зірки через меридіан, дають різні свідчення, що спочатку інтерпретувалося, як непрофесійність та неакуратність астрономів. Аналіз даних, накопичених протягом кількох років, показав, що помилки спостерігачів не є випадковими, або викликаними недостатньою ретельністю у виконанні спостережень, а характеризують індивідуальну швидкість реагування кожного спостерігача. Відомий астроном Ф. Бессель, що виявив цей феномен, першим провів хронометричний експеримент (1823 р.), в якому виміряв час реакції людини на раптовий подразник. З цього моменту час реакції людини стало об'єктом дослідження багатьох вчених.

Ф. Дондерс і 3.Екснер намагалися підійти з допомогою хронометричного експерименту до фізіологічного аналізу власне психічних процесів. 3.Екснер (1873 ) зосередив свою увагу на простій реакції на зорові , слухові і електрошкірні сигнали. Ф. Дондерс (1865-1868 рр. ) займався вимірюванням більш складних психічних актів, що включають процеси розрізнення та вибору відповідної реакції між двома або п'ятьма різними подразниками.

Саме 3.Екснер ввів термін «час реакції», визначивши його як час, необхідний для того , щоб « свідомим чином відповідати на певне чуттєве враження ». Йому належить систематичне дослідження часу простої реакції і його залежності від ряду факторів (індивідуальних особливостей випробуваного , модальності подразника , різного роду зовнішніх умов експерименту , дії фармакологічних та алкогольних засобів ). 3.Екснер перший описав стан очікування , готовності , що виникає в міжстимульному інтервалі. Він же показав, що введення стороннього подразника подовжує час простої реакції.

Рухова реакція включає:

1.сприйняття подразника певними рецепторами;

2.передачу інформації від рецепторів до ЦНС;

3.аналіз отриманого сигналу в ЦНС і формування сигналу-відповіді;

4. передачу сигналу-відповіді до необхідних м'язів;

5. збудження м'язових волокон і відповідь на подразник певним рухом чи руховою дією.

Компоненти 2-4 зазвичай об’єднуються і носять назву латентного періоду.

Найбільша швидкість простої реакції була отримана при використанні звукових і тактильних сигналів ( 105-180 мсек ). Швидкість реакції на зоровий сигнал виявилася суттєво меншою ( 150-225 мсек )

Час простої реакції є показником реактивності, як складової темпераменту, чим менше час реакції, тим вище реактивність. Однак, час простої реакції не може бути нижчим ніж 100 мсек (фізіологічна межа).

Мета роботи ____________________________________________________________

____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Завдання роботи_________________________________________________________

___________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________