42 Право спільної власності.

Майно може належати на праві власності не лише одній, а кільком особам (суб-м права вл-ті) одночасно. У такому разі між ними виникає спільна власність. Право спільної вл-ті – це право двох або більше осіб на один О-т. Право СВ здійснюється кількома особами, яких прийнято називати співвлас-ми. Спільний О-т може складатися з однієї або сукупності речей. Вони можуть бути подільними або неподільними, проте як О-т права вл-ті вони утворюють єдине ціле. Це означає, що право кожного із співуч-ів поширюється на весь О-т у цілому, а не на його частину. Об’єднане майно може, належати на праві спільної часткової або спільної сумісної власності одночасно кільком особам, незалежно від форми власності. 3 правової точки зору між двома різновидами спільноі власності існують певні вдмінності. Так, кожен учасник спільної часткової власності має чітко визначену наперед частку у праві власносп на спільне майно. Частки можуть бути рівними або нерівними, що не впливае на обсяг повноважень співвл-ів. У разі загибелі, пошкодження частини майна, якою користувався один із співвл-ів, він не втрачає права спільної власності, оскільки відбувається відповідне зменшення часток цих співвл-ів. У спільній сумісній вл-ті учасники не мають наперед визначених часток. Тут право кожного із співвл-ів рівною мірою поширюється на все спільне майно. Вони мають рівні права володіння, користування, а за певних умов і розпорядження ним. Частки тут можуть бути визначені при виділенні або поділі майна з додержанням принципу їхньої рівності, крім випадків, прямо передбачених законом. Об’єктами права СВ можуть бути: жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення та ін.

47 Види цивільно правової відповідальності

Види цивільно – правової відповідальності:

1. Залежно від підстав застосування відповідальності:

а) договірна - це відповідальність , яка передбачена у договорі і наступає в разі порушення умов договору.

б) позадоговірна - має місце у випадку заподіяння правопорушення боржником, який не був з кредитором у договірних правовідносинах.

2. Залежно від суб’єктів:

а) індивідуальна – один правопорушник;

б) спільна – декілька правопорушників;

3. Залежно від характеру поділу відповідальності між кількома порушниками: - а) часткова – застосовується при скоєнні правопорушення кількома особами. Воно має місце тоді, коли у ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, і кожен із кредиторів має право вимагати виконання , а кожен з боржників повинен виконати зобов’язання у певній частці, яка припадає на нього відповідно до закону або договору. Частки визнаються рівними, якщо їхній розмір не визначений договором або законом.

б) солідарна - настає тоді, коли це вказано у законі або договорі, наприклад у разі неподільності предмета зобов’язання. Солідарна відповідальність дозволяє кредитору притягнути до відповідальності будь – кого з боржників у повному обсязі або частково. Усі боржники залишаються зобов’язаними до тих пір, поки зобов’язання не буде виконано повністю.

в) субсидіарна - настає тоді, коли в зобов’язанні беруть участь два боржника, один з яких основний, іншій – додатковий ( субсидіарний) . Така відповідальність випливає із закону або умов договору. Мета – встановлення гарантій забезпечення прав кредитора на відшкодування заподіяної йому шкоди за рахунок інших осіб. Додатковий кредитор несе відповідальність за основного боржника у разі, якщо кредитор не може задовільними вимоги кредитора. Це можливо у випадках, коли:

1) основний боржник відмовився задовільними вимоги кредитора ( ст.619 ЦК);

2) кредитор не отримав у розумній термін від основного боржника відповіді на заявлену вимогу;

3) майна основного боржника недостатньо для задоволення вимог кредитора у повному обсязі ( ст.1043ЦК – відповідальність управителя).

Залежно від розмірів і обсягу:

- повна; - обмежена; - підвищена;

Повна відповідальність - відшкодування заподіяної шкоди повинно бути здійснено в повному обсязі – це основній принцип повного відшкодування шкоди.

Обмежена відповідальність встановлюється в окремих випадках законом або договором. Це означає, що за порушення обов’язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються, або хоч і відшкодовуються, але не повному обсязі ( наприклад, підприємства транспорту відповідають за втрату , пошкодження вантажу у розмірі фактичної шкоди, неодержані доходи не відшкодовуються).

Підвищена відповідальність може встановлюватися по окремих видах зобов’язань, так за ЗУ “ Про бібліотечну справу” користувач за втрату, пошкодження книг несуть відповідальність у кратному розмірі .

Зменшення розміру відповідальності допускається , якщо:

1) доказана вина обох сторін у невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання;

2) кредитор навмисно чи необачно сприяв збільшенню розміру збитків або не вжив заходів щодо їх зменшення;

3) суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, враховуючі матеріальне становище порушника, крім випадків , коли шкода заподіяна вчиненням злочину.