55 Деліктна відповідальність

Сервітут — це право користування чужим майном. Таке право може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів. Сервітут може встановлюватися також щодо нерухомого майна (будівлі, споруди тощо) для задоволення потреб інших осіб, що не можуть бути задоволені інших способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, рішенням суду.

В ЗК дається таке визначення земельного сервітуту. Це — право власника чи землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою ділянкою (ч. 1 ст. 98).

Серед видів земельного сервітуту законодавець наводить:

- право проходу чи проїзду на велосипеді через чужу ділянку;

- право проводити водопровід з чужого природного водоймища чи через чужу земельну ділянку;

- право проводити та експлуатувати лінію електропередач, зв'язку, трубопровід, інші лінійні комунікації;

- право відводу води з своєї ділянки на сусідню чи через сусідню;

- право забору води із сусіднього природного водоймища чи право проходу до нього;

- право напувати худобу із сусіднього природного водоймища чи право прогону худоби до нього;

- право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту споруд та будівель та ін.

Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Серед підстав припинення сервітуту законодавець називає:

а) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом;

б) відмова від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут;

в) сплив строку, на який було встановлено сервітут;

г) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;

д) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд;

є) смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Емфітевзис — це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис встановлюється за договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою (землекористувачем). Строк емфітевзису, розмір оплати, її форма, порядок та строки виплати встановлюються договором.

Важливою особливістю емфітевзису є те, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Землекористувач не лише має право користуватися земельною ділянкою відповідно до договору, а й зобов'язаний своєчасно вносити плату, підвищувати родючість землі, застосовувати природоохоронні технології виробництва, утримуватися від дій, які можуть призвести до погіршення екологічної ситуації.

Землекористувачу надано право продати своє право на користування земельною ділянкою. При продажу власник цієї земельної ділянки має переважне перед іншими особами право на її придбання за ціною, що оголошена для продажу, та на інших рівних умовах.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку, на який було надане право користування;

в) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.

Суперфіцій. Власник земельної ділянки має право надати її іншій особі не лише для сільськогосподарських потреб, а й для будівництва. Суперфіцієм є право передачі земельної ділянки в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.

Суперфіцій може виникати на підставі договору або заповіту як на визначений, так і на невизначений строк.

Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення, вносити плату за користування земельною ділянкою та інші платежі, встановлені законом. Він має право власності на будівлі (споруди), зведені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі:

а) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача;

б) спливу строку права користування;

в) відмови землекористувача від права користування;

г) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

60 характеристика представництва

Представництво, це правовідношення в силу якого правочини, що вчиняються однією особою ( представником) від імені іншої особи, яку представляють у силу повноважень, що ґрунтуються на договорі, законі, акту органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов’язки особи, яку представляють.

Учасниками відносин є 3 особи:

· особа, яку представляють;

· представник;

· третя особа, з якою в особи, яку представляють, внаслідок вчинення представником правочину виникають цивільні права й обов’язки.

Особа, яку представляють, може бути як фізична особа, якщо вона має повну дієздатність, юридична особа – якщо це визначено її статутними документами.

Представником може бути фізична дієздатна особа, юридична особа, якщо це передбачено її статутними документами.

Третьою особою може бути будь який учасник цивільних правовідносин, який має потрібну для вчинення правочину цивільну дієздатність

Представник зобов’язаний вчиняти правочини особисто. Передавати свої повноваження він може тільки з метою охорони інтересів особи, яку представляє та, якщо це передбачено законом. При передачі свої повноважень іншої особі представник обов’язково повинен повідомити про це особу, яку представляє. Невиконання цього обов’язку представником накладає на нього обов’язок відповідати за дії особи, якої він передав повноваження.

Правовідносини з представництва поділяються на зовнішні і внутрішні.

До внутрішніх належать правовідносини між представником та особою, яку представляють. Вони, як правило, визначаються договором доручення. Для них характерним є те, що вони:

- спрямовані на упорядкування правових зв’язків між тим, кого представляють і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідносин;

- мають щодо цих зв’язків службовий ( допоміжний характер);

- виникають і реалізуються з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

До зовнішніх належать правовідносини між представником і третьою особою. Ці відносини є представницькими і бувають 2 видів:

- відносини між представником і 3 особами, які мають організаційний характер;

- правові відносини між тими, кого представляють і третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника.

Для вчинення представником відповідних повноважень він повинен мати необхідний обсяг повноважень. Повноваження представника виражаються у праві останнього виступати від імені особи, яку він представляє.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правовчинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє ( т.238ЦК). Він не може вчиняти правочини, які можуть бути вчинені тільки особисто особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти право від імені особи, яку він представляє. У своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно ( винятком є комерційне представництво).

Предст вицтво може виникати:

- на підставі закону (ст.242ЦК,ст. 177СК – це представництво малолітньої та неповнолітньої осіб;

- на підставі договору;

- на підставі акту органу юридичної особи ( представництво продавців, касирів тощо). Цей перелік не є вичерпним.