Освітологія хрестоматія

РОЗДІЛ ІІ. Історія освіти

Не претендуючи на повноту відповіді, пригадаємо найістотніші моменти тогочасного життя. Насамперед основні умови життя того періоду не стимулювали дорослих до вивчення дітей. Велика частина європейського населення жила в жебрацьких умовах, у постійному страху перед епідеміями («чорна смерть» – чума 1348 – 1349 рр., що забрала 25% населення Європи, залишила слід в економіці, суспільстві, свідомості кількох поколінь) і нашестями сусідів. Голод був постійним супутником суспільств, безсилих перед примхами природи. Для більшої переконливості наведемо гнітючу статистику голодних років у Франції з 1595 до 1753: 1595, 1596, 1597, 1607, 1614,

1626, 1630, 1631, 1640, 1643, 1645, 1646, 1650, 1660, 1661, 1662, 1671,

1675, 1679 тощо. «Великий голод» був важким випробуванням для всього суспільства. Він іноді ставив цілі народи на межу фізичного зникнення». Можна з упевненістю сказати, що «практичні» середні віки не мали часу на виявлення жалю або інтересу до дітей і тому навряд чи їх помічали. Крім того, високий рівень дитячої смертності мав наслідком те, що люди не «могли собі дозволити прив'язуватися до того, що ймовірно було втратити». Потрібно було мати кількох дітей, щоб лишився бодай один. Щирий Мішель Монтень (XVI ст.) писав: «Я втратив двох чи трьох немовлят, не без жалю, але і без великої скорботи». Аж до XVIII ст. 75% дітей помирали протягом перших п'яти років свого життя!

І, звичайно ж, далеко не останню роль у ситуації, що склалася, відіграла молода релігійна течія – християнство, яке швидко набирало сили і стало цементуючим фундаментом усього середньовічного життя як у Європі, так і в Америці. Священні тексти Біблії були головним наставником Західної цивілізації тих часів. Базовим постулатом виховної традиції визнавалась ідея первородного гріха, згідно з якою Бог покарав перших людей, які згрішили, скуштувавши заборонений плід. Ця біблійна історія має глибинний духовний сенс, проте Святий Августин, богослов і єпископ IV – V ст., у своїх роздумах дійшов переконання, що первородний гріх передається від покоління до покоління, і що жодна людина не вільна від нього, навіть немовля, яке прожило один земний день. <…>

Крім усіх теологічних моментів, ідея «первородного гріха» була важливою, оскільки саме з неї випливала вся подальша логіка масової християнської педагогіки. Було оголошено, що єдиний спосіб для

331

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

порятунку душі грішника – це повне смирення, слухняність і покора волі батьківській і волі духовних пастирів. При цьому малася на увазі не просто покора, а беззастережне визнання верховної батьківської (духовної) влади. <…>

Зновою силою, потужно і гучно, ідея первородного гріха зазвучала

вепоху Реформації. В одній із протестантських проповідей, датованих 1520 р., пастор повчав своїх прихожан: «Серця немовлят схильні до подружньої зради, хоті, брудних бажань, до сварок, убивства, пияцтва, обжерливості, вони наповнені гнівом, суперництвом і ненавистю». Таким чином, дитина розглядалася як свавільне створіння, яке у своїх устремліннях і вадах нічим не відрізняється від дорослого, вона грішна з моменту свого народження, вона грішна апріорі. <…>

Таким чином, визнаючи правильним і бажаним милостиве ставлення до всього, православна людина зокрема, а християнин узагалі, милостиве ставлення до дітей вбачали в побоях, у дитячому страху, у позбавленні дітей волі. Для людини середньовіччя у такому підході не було ніякої суперечності. За логікою стародавньої християнської педагогіки дітей необхідно тримати в строгості, і вони житимуть не за своєю волею, а за батьківською, а батько чи мати, «поганого своєму дитяті не забажають», таким чином, дитина буде щаслива. Люди того часу щиро вірили, що без суворості і страху у вихованні діти не можуть стати щасливими і добрими. Якщо не розіб'єш горіха, не дістанеш ядра, не взнаєш ситості й солодкості.

Таким чином, у контексті середньовічної традиції побої не були великим приниженням дитячої особистості. У них знаходило свій прояв ставлення до гріховної плоті як такої. Вважалося, що через її впокорення і катування відбувається зцілення душі. Більше того, в умовах життя того часу, сповненого небезпеки і фізичного напруження, необхідно було виховувати терпимість до болю і тілесних випробувань. Тому суворе умертвіння плоті через самобичування і стало характерною особливістю християнського виховання. <…>

Виникає запитання: чи любили своїх дітей жителі середньовіччя? Чи було їм властиве таке почуття, як «батьківська любов»? Серед численних фахівців, що вивчають питання історії дитинства, однозначної відповіді немає. На нашу думку, таке питання треба розв'язувати в іншій площині, аніж просто порівнюючи із сучасністю.

332

РОЗДІЛ ІІ. Історія освіти

Із цього приводу вельми доречно буде процитувати англійську дослідницю К. Калверт, яка в своїй праці «Дитина вдома. Матеріальна культура раннього дитинства. 1600 – 1900» зазначала: «Те, що вважається добрим або поганим для дітей у певний час, може зазнати глобальної зміни, і люблячі батьки однієї епохи можуть поводитися діаметрально протилежним чином порівняно зі звичною практикою інших часів». <…>

Білецька С.В.

ЕВОЛЮЦІЯ ОБРАЗУ ДИТИНИ В ПЕДАГОГІЧНОМУ ПРОСТОРІ НОВОГО ЧАСУ (XVII – СЕРЕДИНА ХІХ СТ.)97

Характеризуючи XVIII ст., дослідники не можуть уникнути таких епітетів, як «розкішний, освічений, витончений, інтелектуальний». Так, сперечатися важко, ця епоха дійсно примітна багатьма великими подіями, особами, ідеями. <…> XVIII ст. … рубіжне: дитяча душа, що безпорадно блукала вулицями і століттями у марних пошуках допомоги, нарешті її одержала. Саме в 1700-х роках пролунали знамениті слова великого Ж.-Ж. Руссо: «У людства – своє місце в загальному порядку Всесвіту, у дитинства – теж своє в загальному порядку людського життя: у людині потрібно розглядати людину, в дитині – дитину». <…>

На історичну арену виходить абсолютно новий психокультурний тип людини, яка, відчуваючи на собі гаряче дихання свого часу, утверджує новий динамічний темп життя – буржуазний. І подібно тому, як у середньовічній культурі стверджувалися велич Бога і його відмінність від сучасного людям світу, тепер проголошується велич людини і її відмінність від усієї решти природи. У культурі Нового часу людина – суб'єкт, що пізнає, – протиставлена природі як об'єкту. Призначенням людини стало керувати природою, отримувати від неї користь. Користь – ідол Нового часу, наука і техніка – його жерці. <…>

97 Білецька С. В. Дитиноцентрована педагогіка / С. В. Білецька. – Х.: Факт, 2008. – 255 с. – (Теорія і практика західних країн). – С. 47 – 53.

333

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Уцей <…> час відбуваються зміни <…> у шкільній єпархії: поступово шкільне життя стає невід'ємним атрибутом дитинства (тобто пов'язується з віком), оформлюється шкільна структура, вводиться класно-урочна система в тому вигляді, в якому вона існує і сьогодні. Великої уваги надають дисциплінарно-маніпулятивній техніці, оскільки «кінцевим продуктом» освіти повинен стати дисциплінований суб'єкт, який зможе себе регулювати навіть на безлюдному острові (забавне, але вельми точне зображення ідеалу тієї епохи ви знайдете в романі Даніеля Дефо «Робінзон Крузо»). Саме такий індивід є метою всіх педагогічних мудрувань Джона Локка. <…>

Новий час вимагає того, щоб працівник був здатний стати додатком до механізму, злитися, стати з ним єдиним цілим. Саме в цей час з'являються серйозні вчені трактати, де людина розглядається як машина, що складається з трубочок, важелів, насосів. За образом і подобою машини моделюється тепер і все суспільне життя. Співець індустріалізму Анрі де Сен-Сімон мріє про суспільство, організоване як величезна фабрика, на чолі якої стоять промисловці й учені. Усе новоспечене індустріальне суспільство поглинене ідеєю створення ефективної, аналітично розчленованої та відлагодженої системи, яка включає і людину. Тому найбільші зусилля спрямовуються на дисциплінування тіла в усіх сферах: на фабриці вчать пристосовуватися до роботи верстата, в армії – механічно крокувати, в школі – розв'язувати стандартні завдання і сидіти у стандартних класах.

Педагогічна громадськість, що зароджується, із захватом читає трактати Коменського і Локка, в яких знаходить філософськопедагогічні відповіді на поставлені епохою питання. Абсолютно очевидно, що шкільні авторитети не могли залишитися обіч від єдиного пориву, що охопив увесь західний світ! Під могутнім натиском ідей гуманізму починають змінюватися не тільки підходи до становлення шкільної справи. Іде процес трансформації педагогічної свідомості в цілому й уявлень про суть дитини як його основоположної ідеї.

Уцей час на підмостки історії виходить новий клас – буржуазія, група людей, які могли собі дозволити звернути увагу на дітей,

334

РОЗДІЛ ІІ. Історія освіти

оскільки мали гроші і, що важливо, бажання їх витрачати. Вони інвестують суми у великі будинки з додатковими кімнатами для відокремлення, у великі сімейні портрети, в освіту своїх дітей. Іншими словами, надлишок грошей зробив можливим використання дітей як об'єкта видимих витрат. Поліпшення економічних умов відіграло роль в інтенсифікації усвідомлення дітей, у тому, що діти стали більш соціально видимими. <…> Поза сумнівом, дитинство почалося як ідея середнього класу! <…>

Філософським фундаментом усіх цих змін стала концепція дитинства, що зароджувалася і в основі якої лежала ідея непорочності та слабкості дитячої натури (на противагу пануючій в Середньовіччі ідеї первородного гріха). <…>

Із другої половини XVIII ст. за кілька десятиліть Західна Європа змінилася ледь не більше, ніж за попередні дві тисячі років. Міста ламають кріпосні стіни і прощаються із середньовічним виглядом: вузькі, заплутані вулиці обростають регулярними кварталами; у будинках спалахують газові, а потім електричні лампи. Важкопрохідні ґрунтові дороги змінюються шосе і залізницями, в міста і селища приходять пошта і телеграф. Пейзаж набуває сумнівних прикрас із заводських труб, глуха сільська Європа відступає перед міською, індустріальною.

Змінюються відносини між людьми. <…> Кожен день, кожна година світової історії приносили вісті про нові завоювання наукового духу; приборкувалися все нові і нові, непокірні до тих пір стихії земного простору і часу. <…>

Природно припустити, що особистість і психіка людини XIX ст. зазнали величезних змін, але початок кінця цих перетворень можна простежити все в тому ж XVII ст.: саме тоді починається неухильне падіння ролі релігії у світогляді людини Нового часу. Виразніше духовна криза почала відчуватися на початку XVIII ст. Розпад етичних засад, як дворянсько-аристократичної етики, так і християнської, виявлявся у виродженні моралі у складний етикет із безперервними поклонами та багатогодинними церемоніями. Ставлення до світу стає все більш умовним. <…>

Тепер немає потреби в дійсній моралі, справжній етичній поведінці, потрібні тільки їх видимість, порядок, коли кожен на

335

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

очах у інших чинить «немовби». Доречно буде порівняти моральність людини тієї епохи зі страусом, який заховав голову в пісок і гадає, що його самого, такого великого, не видно. <…>

Розпад етичних засад минулого, становлення буржуазного способу життя (з кінця XVIII ст.) сприяли формуванню нового типу сім'ї – буржуазного. Раніше виробництво розвивалося в домашніх рамках: чоловік і жінка пліч-о-пліч працювали над процвітанням «сімейного бізнесу», тепер відбувається роздвоєння життєвого простору: з розвитком капіталістичного виробництва чоловіки все сильніше відділяють своє побутове життя від місця, де одержують зароблені гроші. Домівка на очах починає набувати значення притулку, в якому буржуа міг сховатися від суворої конкурентної боротьби у професійному і господарському житті. <…>

Знання було покликане підняти престиж домашнього господарства і материнства: виниклі в США «домашня економіка»

(«home economics») і «наука про домівку» («domestic science») були імпортовані до Європи (у самій Америці до 1895 р. уже в 16 штатах ці предмети значилися в розкладі коледжів і університетів. Курс, пропонований університетом у Юті, наприклад, містив наступні теми: культура домашнього господарства, декорування домівки, управління грошима, компаньйонство, вплив батьків, діти, тренінг із раннього дитинства, права дитини, здоров'я дитини, природа дитини, релігійне виховання, діти і гра). <…>

Глобальні зміни в усіх сферах людської діяльності і духу не могли не позначитися на світі дитинства. Відносини між дорослими і дітьми змінюються кардинально, і тепер ми можемо говорити про появу двох відособлених світів – дорослого і дитячого. Раніше, в епоху Середньовіччя, дорослі не мали секретів від дітей і інтимні моменти людського життя були виставлені на огляд громадськості; тепер же все, що мало хоч тінь двозначності або «дух вади», абсолютно все ховалося від дитячих вух і їх цікавих очиць. Світ дорослих чітко визначив коло питань, які відтепер вважаються прерогативою тільки дорослих і ретельно оберігаються від підростаючого покоління.

Світ ідей стає більш варіативним. Якщо в епоху середніх віків людство мало єдину душу і ця душа була глибоко віруючою, то

336

РОЗДІЛ ІІ. Історія освіти

тепер, у Новий час, все більше з'являється раціоналістичних і матеріалістичних теорій. У результаті відносно дитинства, як і в інших сферах людського буття, зникає монополія однієї доктрини, з'являється кілька концепцій, які інколи взаємовиключають одна одну і стають основою для різних педагогічних підходів. <…>

Завдяки несподіваним успіхам науки людство XIX ст. «піддалося якомусь розсудковому запамороченню». Усе, здавалося, рабськи підкоряється владі інтелекту, «абсолютно несподівано» з'ясувалося, що людина всім на Землі може керувати. Локківська ідея «tabula rasa» допомагала людям XIX ст. обґрунтувати доктрину маніпуляції дитиною. Основна канва роздумів послідовників цієї ідеї виглядає таким чином: якщо душа дитини є «чистою дошкою» або, іншими словами, аморфною масою, то вона одержує форму лише завдяки дій на неї ззовні, а ніяк не від розвитку внутрішніх сил. <…> Таким чином, усі маніпуляції зосереджуються в руках вихователя. Він стає творцем майбутньої особистості.

Усе частіше і частіше в роботах із виховання з'являються такі характеристики, як «пластичність», «м'якість», «пристосовуваність», підкреслюється сприйнятливість дитячої натури щодо маніпуляцій дорослих. <…>

Саме в цей період до дитинства починають ставитися як до підготовчого етапу, протягом якого закладаються основи всього подальшого життєвого шляху. <…>

Багато буржуазних сімей запрошували домашніх учителів. Примітно, що сформувалася система платної опіки, покликаної не допустити якихось «неконтрольоваиих ситуацій». Як правило, дітям буржуа не дозволяли виходити на вулиці і площі, де гралися їх однолітки з інших соціальних верств. <…>

Такий контролюючий, педантичний підхід мав і інший бік: дитина XIX ст. починає усвідомлювати свою значущість, цінність, вона постійно знаходиться в центрі чиєїсь уваги. Безпосереднє тісне спілкування призводить до того, що все частіше в сім'ях з'являється неформальність, інтимність, особливо у відносинах з матір'ю. <…>

Першим, хто дійсно планомірно здійснив щоденникові спостереження за дітьми, був Теодор Тідеман (1787), що є одночасно і першим автором підручника із психології, в якому зачіпалися

337

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

питання, пов'язані із психологією дитини. Фахівцям також добре відомі щоденники, які вів великий швейцарський педагог Песталоцці, спостерігаючи за своїм сином Якобом. Великий інтерес викликають щоденникові спостереження Чарлза Дарвіна за розвитком свого сина Френсіса, які були опубліковані в 1877 р. під заголовком «Біографічний ескіз маленької дитини». Княжна Марія Миколаївна Волконська – мати великого російського письменника Льва Толстого

– вела записи в «Журналі поведінки» про її старшого сина Миколу. <…>

Русова С.Ф.

НАЦІОНАЛЬНА ШКОЛА98

Ідея національної школи вже пустила міцне коріння в ґрунті всесвітнього виховання. Намагання усіх народів до забезпечення своєї державної і культурної незалежності навертають їх до національної школи, бо усім уже зрозуміло, наскільки нація, яка пройшла через таку школу, буде дужчою другої нації, яка її не проходила. Школа – великий фактор формування нації.

Ідею націоналізації школи не можна відділити від демократичного розвитку сучасних народів, тільки вона остаточно утворює націю. Перш ніж уяснити собі, якою повинна бути національна школа, треба вияснити собі, що означає «національна»?

Якими ж засобами керує національна школа?

Першим засобом є мова. Мова є найголовнішим засобом для розвитку розуму. Вона дає певні уявлення, які зливаються з розумінням самої речі. Мова повинна бути простою, ясною, як просте ще мислення дитини, але вона мусить бути красивою. В національній школі мова мусить стояти на чолі так званого гуманітарного навчання і виховання. Потебня зазначає, що мова – засіб утворення думки.

98 Русова С. Ф. Національна школа / С. Ф. Русова / Історія української школи і педагогіки: Хрестоматія / Упоряд. О. О. Любар; За ред. В. Г. Кременя. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 766с. – (Вища освіта ХХІ століття). – С.391 – 392.

338

РОЗДІЛ ІІ. Історія освіти

Велике значення в національній школі має вивчення літератури, вона має проводитись з першого ступеня дитсадка. Там вона складається з найпростішого матеріалу, народних казок, пісень, загадок, прислів'їв.

Ідучи далі, від дитячого садка до школи, ми теж знаходимо розкішного мовно-літературного матеріалу в народній творчості, народних думах і історичних піснях. Це може служити чудовим матеріалом для читання і декламацій.

Крім народної літератури, національна школа використовує твори найкращих письменників. Наша українська класична література вся пройнята щирим демократизмом і гарячим патріотизмом. Учням треба було зрозуміти цей напрямок і дати належну оцінку. Разом з тим треба вияснити і вартість художньої краси форми, яка є у М. Коцюбинського, Лесі Українки, Г. Чупринки і ін.

Національна школа потребує і самостійної роботи учнів; письмові праці учнів мусять бути дуже різноманітні, і треба навчати учнів вільно, коректно і красиво володіти мовою. Певну допомогу в цьому надає шкільний театр. В національній школі необхідним є вивчення стародавньої мови свого народу. Далі – діалекти – то є природні відмінності мови в різних місцевостях, які складались протягом історії завдяки різним умовам життя, під впливом різних сусідств. У місцевих діалектах більше архаїчних висловлювань, форм. Бажано, щоб вони не щезли під впливом літературної мови, навпаки, потроху ходили в літературу, збагачували її народними виразами. Школа повинна ставитися до різних діалектів з увагою, а не висміювати їх слова і вирази.

Поруч із мовою в національній школі велике значення надається вивченню історії і релігії. Ці предмети дуже сприяють розвитку національної свідомості. Історичне навчання має 2 засоби: 1-й – історичні оповідання, 2-й засіб – то суть досліди, наукові праці, які звертаються до розуму учнів.

Щодо релігійного навчання, воно мусить позбавитися свого догматичного характеру і прийняти більш морально-життєвий напрямок. Велике значення мають хорові співи, духовні і церковні. В національній школі не можна не звернути увагу на вивчення географії, ця наука близька до природознавства.

339

ЧАСТИНА ІІ. СКЛАДОВІ ОСВІТОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Одним із виявів національної свідомості є національне мистецтво і воно має велике значення для естетичного виховання.

Нові національні школи повинні будуватись в національному стилі: рушники, портрети, квіти, народні інструменти, вертепи, гончарство.

Естетичне виховання не може бути не національним, В школі повинен бути добрий розпорядок навчання, програми; певні методи вище підносяться ще більше особою вчителя. В національній школі вчитель не може не бути патріотом, щирим і глибоким. В усьому навчанні він повинен додержуватись правди. Правда мусить бути єдиним ґрунтом, на якому він будує своє навчання і виховання.

Велика місія учителя національної школи – в його руках майбутність народу, бо діти, які вийдуть із школи, мають бути каменярами у відбудові молодої української держави, мають розробити свою культуру, свої національні скарби.

Національна школа мусить мати всі ступені від дитячого садка до університету. Для учнів школа повинна стати чимось рідним, що задовольняє усі потреби. Дає їм не тільки знання, але і розваги, дає радість власної творчості і щастя спільного товариського життя. Моральний авторитет вчителя повинен стояти високо, як старшого товариша, з ним обмірковують всі шкільні справи (бібліотека, театр, екскурсії і т. д.).

При школі мусить існувати маленький шкільний кооператив з касою взаємної допомоги учням; мусить панувати соціальне, а не комерційне значення кооперативної справи. Для допомоги товаришам молоді кооператори мають закупити по дешевих цінах книги і підручники, зошити. Якщо хто з учнів потребує матеріальної допомоги, мати для цього кошти. Шкільний кооператив не мусить сходити на комерційний шлях. Він має бути засобом соціального виховання і товариської допомоги. Говорячи про національну школу, не можна забути про доросле населення. Для них також потрібно організувати національну школу, викладати рідну мову, історію, географію, а для піднесення свідомості утворити національні хори, театр, вистави, книгозбірні.

Щаслива та нація, яка має змогу утворити у своїй державі національну школу для всієї людності; вона сміло може дивитися на своє майбутнє: національна освіта дасть їй змогу посилити свої

340