Терехова Д. І. Вступ до мовознавства

його розвитку); з’ясувати формування найпоширеніших європейських алфавітів (див.: додаток В, таблиця В.1.); порівняти латинський алфавіт з алфавітами виучуваних мов.

Література: Кочерган М. П., с. 164–176. Карпенко Ю. О., с. 166–177.

8. Орфографія. Принципи орфографії.

Вказівки: визначити основні принципи орфографії (фонетичний, морфологічний, історико-традиційний, ідеографічний), пояснити їх на прикладах мов, які вивчаєте.

Література: Кочерган М. П., с. 176–181. Карпенко Ю. О., с. 178–182.

Практичні завдання

Вправа 1. Зіставте різні визначення фонеми. Випишіть визначення фонеми зі «Словника лінгвістичних термінів» (Ганич Д. І., Олійник З. С., 1985) та інших довідникових видань.

1.«Фонема (от греч. Phonema – звук, голос) – единица звукового строя языка, служащая для опознавания и различения значимых единиц – морфем, в состав которых она входит в качестве минимального сегментного компонента, а через них – и для опознавания и различения слов.

Фонема – инвариантная единица языка».

(Виноградов В. А. Фонема // Лингвистический энцикло­педи­ ческий словарь. – М., 1990. – С. 552).

2.«Фонема – це сума акустичних вражень і артикуляторних рухів, сукупність почутої одиниці та одиниці вимовленої, одна

зяких зумовлює іншу: отже, це вже складна одиниця, що опирається на кожний з ланцюжків».

(Соссюр Ф. Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Корній­ чук, К. Тищенко. – К., 1998 – С. 56).

3.«Фонема есть сумма обобщенных антропофонических свойств известной фонетической части слова, неделимая при

91

установлении коррелятивных связей в области одного языка и корреспондентных связей в области нескольких языков».

(Бодуэн де Куртенэ И. А. Некоторые отделы сравнитель­ ной грамматики славянских языков // Избр. труды по общему языкознанию. – Т. 1 – М; 1963. – С. 121).

4.«Фонема – (гр. Phonema – звук, голос) – мінімальна одиниця звукової будови мови, яка служить для розпізнання і розрізнення значеннєвих одиниць – морфем, до складу яких вона входить як найменший сегментний компонент, а через них – і для розпізнання та розрізнення слів».

(Кочерган М. П. Загальне мовознавство. – К., 1999. – С.77).

5.«Фонемы – наименьшие единицы речевого звучания, которые на основе своих акустических качеств используются в данном языке для различения значимых единиц речи – слов и их форм, внешнюю сторону которых, как правило, составляет определенный ряд последовательно расположенных фонем».

(Гвоздев А. Н. Современный русский литературный язык. Ч. 1: Фонетика и морфология. – М., 1973. – С. 8).

6.«Фонологические единицы, которые с точки зрения данного языка невозможно разложить на более краткие следующие друг за другом фонологические единицы, мы называем фонемами».

(Трубецкой Н. С. Основы фонологии. – М., 1960 – С. 138).

7.«Фонему визначають як мінімальну одиницю звукової будови мови, функція якої полягає у розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць – морфем, а через них і слів».

(Сучасна українська літературна мова / за ред. Л. П. Гри­ щенка. – К., 1993. – С. 13).

8.«...Фонемой является кратчайшая звуковая единица как независимая по своему качеству величина и потому сама по себе достаточная для различения звуковых оболочек словоформ».

(Аванесов Р. И. Фонетика современного русского литератур­ ного языка: Уч. пос. – М., – 1956. – С. 21).

9.«Фонема – це найменша одиниця звукової системи тієї чи іншої мови, за допомогою якої розпізнаються значущі одиниці

92

мови (морфеми і слова). Фонеми є єдиним матеріалом для побудови слів і морфем. Вони, як правило, встановлюються для мови в цілому, а не для мовлення, де розрізняються звуки».

(Сучасна українська літературна мова / за ред. М. Я. Плющ.

–К., 1994. – С. 44).

10.«Фонема – минимальная звуковая единица, используемая

вязыке для образования значимых единиц и для их различения. В речи фонема предоставлена всегда в виде своих оттенков, аллофонов, одни из которых меньше зависят от окружающих звуков,

–другие – больше. Первые называют основными аллофонами, вторые – комбинаторными или позиционными. При описании фонемы как функциональной единицы, желая дать ее «портрет», называют обычно ее основной аллофон: мы говорим о фонеме [a], [o], [y] и т. д., называя эти фонемы звучанием данного гласного

визолированном положении».

(Бондарко Л. В. Звуковой строй современного русского языка.

– М., – С. 114–115).

Вправа 2. Вимовте і зіставте між собою пари слів мовою, яку ви вивчаєте, визначте ознаки фонем та їх функції.

Укр.: лан – пан, тихо – лихо, грати – ґрати, джміль – хміль.

Рос.: кот – кит, сом – том, рад – ряд, мел – мель.

Англ.: run– ran, foot – feet, sit – seat, man – men, lip – leаp, mitt – meat, thin – thing.

Нім.: der Hut – gut, das Riff – rief, der Ton – tun.

Франц.: sol – saule, son – ton, mot – mont.

Вправа 3. Чому в Кітаї і в наш час користуються ідеографічним письмом, тоді як в європейських, в багатьох азійських країнах використовують переважно буквенозвукове або складове письмо?

Вправа 4. Визначте, про які види письма йдеться в уривках з науково-популярної книги. Обґрунтуйте свою відповідь.

93

1. «Антропоморфні і зооморфні фібули Середнього Подніпров’я VI –VII ст., танцюючі чоловічки у вишитих сорочках на срібних бляшках Мартинівського скарбу VIІ –VIIІ ст., …зображення фантастичних звірів і птахів на окутті рогів тура Х ст.. із Чорної Могили у Чернігові мали певний сакральний зміст у системі язичницьких вірувань…

На керамічних вазах ІV ст. черняхівської культури із сіл Лепесівка і Ромашки зображена календарна символіка. Плоскі широкі вінчики лепесівських ваз поділені на 12 секторів-місяців, кожен із яких має свою орнаментальну символіку землеробського змісту…

Особливий інтерес становить так звана «Софійська азбука», виявлена С. О. Висоцьким на стіні Михайлівського вівтаря Софійського собору в Києві. Вона складалась із 27 літер: 23 – грецьких і 4 – слов’янських: Б, Ж, Ш, Щ… «Софійська азбука» відображає один із перехідних етапів східнослов’янської писемності, коли до грецького алфавіту почали додавати букви для передачі фонетичних особливостей слов’янської мови. Ймовірно, що перед нами алфавіт, яким користувалися на Русі ще в часи Аскольда і Діра».

(Толочко П. Київська Русь. – К., 1996. – С. 307, 309).

2. «… «Руські книжки», що з ними познайомився Кирило «в Херсонесі за рік до початку моравської місії», були написані не «протоглаголицею»…, а сформованою глаголицею…

Глаголиця не набула поширення за християнства через відмінність од грецької графіки та свою графічну складність, поступившись кирилиці, що остаточно склалась у ІХ–Х ст..

«Київські глаголичні листки» – це писемна пам’ятка староукраїнської книжної / релігійної мови».

(Денисюк Н., Янко Л. Київські глаголичні листки. – К., 2003.

– С. 77–78).

Вправа 5. Зіставте абетки української та іноземної мови, яку ви вивчаєте. Дайте кількісну та якісну характеристику букв у кожній абетці. Доповніть відповідь презентацією.

Вправа 6. Визначте, який принцип орфографії є основ­ ним у мові, яку ви вивчаєте. Проілюструйте ваш висновок прикладами.

94

Вправа 7. Запишіть поданий текст фонетичною та фонематичною транскрипцією (див.: додаток І.)

МОВА Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур’ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям.

(М. Рильський)

Зразок: (подано за підручником: Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. – К., 1993).

Соловей крилом в кущах заб’ється, і, коли покличу я його, переллє він пісню в моє серце з дзьобика солодкого свого.

(В. Сосюра)

Фонетична транскрипція:

[cooëîâåj êðèåëîîì ¢ êîушчах забj.eö:.à / ³ êîîëè ïîокличîó j.à jooãîî /

ïðå ë:.å â³í ï’³ ñí’îó ¢ìîî.j.e ceðöå ç’äç’îåêà ñîîëîîòêîîãîî ñâîîãîî //]

Фонематична транскрипція:

Література: Сучасна українська літературна мова / за ред. А. П. Грищенка. – К.,1993. – С. 20.

Вправа 8. Зробіть фонетичний розбір виділених слів

(див.: додаток І).

Хочеш бути розумним, навчись розумно запитувати, уважно слухати, спокійно відповідати.

(І. Лафатер) Слово – найтонший різець... Вміти користуватися ним – ве-

лике мистецтво.

(В. Сухомлинський)

95

		Запитання для самоперевірки	Відповіді
1.	Які три аспекти вивчення звуків вам відомі?
2.	Як називається одиниця функціонального аспекту вивчення звуків?
3.	Ким і коли було введено в науковий обіг термін «фонема»?
4.	Що є робочим прийомом виділення фонем певної мови?
5.	Із сукупності яких ознак складається фонема?
6.	Ким було запропановано поняття нейтралізації опозицій?
7.	Які позиції притаманні фонемам?
8.	Як реалізується фонема у мовленні?
9.	Яку фонему дає сукупність диференційних ознак: приголосна, губно-зубна, дзвінка,
тверда, щілинна?
10.		Скільки існує писемність?
11.		До якого виду письма належить камінцеве письмо?
12.		Кому належить давнє письмо кіпу?
13.		До якого виду письма можна віднести дорожні знаки?
14.		Як називається письмо, яке поєднує запис змісту повідомлення та його звучання?
15.		Як називається сукупність усіх засобів письма?

4.5.Практичне заняття 5/ Лексико-семантична система

План

1.Лексикологія, її розділи та предмет вивчення.

2.Слово як одиниця мови. Відмінність слова від морфеми та речення. Функції слова.

3.Лексема і словоформа.

4.Лексичне значення.

5.Слово, поняття, концепт.

6.Лексична система мови. Проблема класифікації слів.

7.Лексико-семантичні категорії.

8.Розвиток лексичної системи.

9.Стилістична диференціація словникового складу мови.

10.Етимологія. Принципи наукової етимології.

11.Фразеологія. Класифікація фразеологізмів.

12.Лексикографія. Принципи побудови словників різних типів.

96

Ключові поняття й терміни

Лексикологія. Загальна лексикологія, конкретна, історична, зіставна лексикологія, прикладна. Власне лексикологія, семасіологія, ономасіологія, етимологія, фразеологія, ономастика, лексикографія.

Слово. Типи слів (повнозначні, вказівні, службові, вигукові, власні, загальні). Лексема. Лексико-семантичний варіант.

Лексичне значення. Концептуальне значення. Денотативне значення. Конотативне значення. Контекстуальне значення.

Поняття. Сигніфікативне значення.

Пряме значення слова. Переносне значення слова. Вільне значення. Зв’язане значення. Фразеологічно зв’язані значення. Синтаксично зумовлені значення. Конструктивно зумовлені значення.

Полісемія. Лексико-семантичний варіант. Сема. Перенесення значення. Метафора. Метонімія. Синекдоха. Пе-

ренесення значення за функцією.

Омоніми (повні, неповні, гомогенні, гетерогенні). Омоформи, омофони, омографи. Міжмовні омоніми.

Синоніми (абсолютні, часткові, семантичні, стилістичні, се- мантико-стилістичні). Синонімічний ряд. Домінанта.

Антоніми (контрарні, комплементарні, контрадикторні, векторні). Контекстуальні антоніми. Антитеза. Оксиморон.

Гіперо-гіпонімія. Гіпоніми, гіпероніми. Конверсія. Конверсиви.

Лексико-семантична система. Парадигматичні відношення. Синтагматичні відношення.

Лексико-семантичне поле. Архісема. Лексико-семантична група.

Активна лексика. Пасивна лексика. Професіоналізми. Діалектизми. Екзотизми. Жаргонізми. Арготизми. Табу. Евфемізми.

Стилістично нейтральна лексика. Стилістично забарвлена лексика (високого та низького стилю).

Архаїзми (лексичні, семантичні). Історизми. Неологізми (лексичні, семантичні, авторські).

Запозичення (матеріальні запозичення, калькування, семантичні, словотвірні, усні, писемні, прямі, опосередковані). Інтернаціоналізми.

Історична лексикологія. Етимологія. Принципи етимології (фонетичний, семантичний, словотвірний, генетичний, речовий, просторовий). Деетимологізація. Народна етимологія.

97

Фразеологія. Фразеологізм. Класифікація фразеологізмів. Фразеологічні зрощення. Фразеологічні єдності. Фразеологічні сполучення. Фразеологічні вирази.

Лексикографія. Теоретична лексикографія. Практична лексикографія. Типи словників (енциклопедичні, лінгвістичні, одномовні, багатомовні).

Література Основна література

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 181–223. Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 182–257. Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К.,

1974. – С. 125–155.

Кодухов В. И. Введение в языкознание. 2-е изд. – М., 1987.

– С. 169–188.

Маслов Ю. С. Введение в языкознание. – М., 1987. – С. 102–111. Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М., 2001.

– С.60–155.

Додаткова література

Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. – К., 1987.

Амосова Н. Н. Основы английской фразеолологии. – Л., 1963. Апресян Ю. Д. Лексическая семантика. Синонимические

средства языка. – М., 1974.

Аракин В. Д. Омонимы в английском языке // Иностранные языки в школе. – 1958. – № 4.

Ахманова О. С. Очерки по общей и русской лексикологии. – М., 1957.

Баран Я. А. Фразеологія у системі мови. – Івано-Франківськ, 1997.

Баранцев К. Т. Курс лексикології англійської мови. – К., 1955.

Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 90–102.

Белецкий А. А. Лексикология и теория языкознания: Ономастика. – К., 1972.

Виноградов В. В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. – М., 1977. – С. 47–68, 140–191.

98

Виноградов В. В. Об омонимии и смежных явлениях // Введение в языковедение: Хрестоматия: учеб. пособие для студентов вузов / Сост. А. В. Блинов, В. П. Мурат, Г. И. Рапова. – М., 2000.

Вихованець І. Р. Таїна слова. – К., 1990.

Зорівчак Р. П. Фразеологічна одиниця як перекладознавча проблема. – Львів, 1983.

Касарес Х. Введение в современную лексикографию. – М., 1958.

Клименко Н. Ф., Пещак М. М., Савченко І. Ф. Формалізовані основи семантичної класифікації лексики. – К., 1982.

Левицкий В. В. Лексикология немецкого языка. – Черновцы, 2010. Левковская К. А. Теория слова, принципы ее построения и

аспекты изучения лексического материала. – М., 1962. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови: Се-

мантична структура слова. – Х., 1977.

Лисиченко Л. А. Бесіди про рідне слово: слово і його значення. – Харків, 1993.

Манакин В. Н. Сопоставительная лексикология. – К., 2004. Мізін К. Людина в дзеркалі компаративної фразеології: Моно-

графія. – Кременчук, 2011.

Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови. – К., 1977.

Мостовий М. Є. Лексикологія англійської мови. – К., 1993. Національні та інтернаціональні компоненти в сучасних тер-

міносистемах. – К., 1993.

Общее языкознание. Внутренняя структура языка. – М., 1972. Пизани В. Этимология: История. Проблемы. Метод. – М.,

1956.

Попова З. Д., Стернин И. А. Лексическая система языка. – Воронеж, 1984.

Райхштейн А. Д. Немецкие устойчивые фразы. – Л., 1971. Рихтер Г. И. Лекции по введению в языкознание. Лексико-

логия. – Донецк, 1970.

Русанівський В. М. Структура лексичної семантики. – К., 1988.

Селіванова О. О. Нариси з української фразеології. – К.- Черкаси, 2004.

Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови. – К., 1973. Соколовская Ж. П. Система в лексической семантике: анализ

семантической структуры слова. – К., 1979.

99

Соссюр Ф. де. Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Корнійчук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 86–101.

Ставицька Л. Арго, жаргон, сленг: Соціальна диференціація української мови. – К., 2005.

Степанова Н. Д., Чернышова П. П. Лексикология современного немецкого языка. – М., 1962.

Струганець Л. В. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття. – Т., 2002.

Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія / За ред. І. К. Білодіда. – К., 1973.

Тараненко А. А. Языковая семантика в ее динамических аспектах­. – К., 1989.

Тараненко О. О. Новий словник української мови (Концепція і принципи укладання словника). – К. – Кам’янець-Подільський, 1996.

Ужченко В. Д. Народження і життя фразеологізму. – К., 1988. Ужченко В. Д. Образи рідної мови. – Луганськ, 1999. Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологія сучасної україн-

ської мови: Навч. посібник. – К, 2007.

Уфимцева А. А. Опыт изучения лексики как системы. – М., 1963. Уфимцева А. А. Лексическое значение. Принципы семиоло-

гического описания лексики. – М., 1986.

Цейтлин Р. М. Краткий очерк истории русской лексикографии (Словари русского языка). – М., 1958.

Чернышова И. И. Немецкая фразеология и принципы её научной систематизации // Немецко-русский фразеологический словарь / Сост. Л. Э. Бинович, Н. Н. Тришин. Под ред. д-ра Ма- лиге-Клаппенбах и К. Агрикола. – М., 1975.

Шанский Н. М. Лексикология современного русского языка.

– М., 1964.

Шмелев Д. Н. Проблемы семантического анализа лексики. – М., 1973.

Щерба Л. В. Опыт общей теории лексикографии. // В кн.: Щерба Л. В. Языковая система и речевая деятельность. – Л., 1974. – С. 265–304.

Языковая номинация. Виды наименований. – М., 1977.

Языковая номинация. Общие вопросы. – М., 1977.

Языковая система и речевая деятельность. – Л., 1974. –

С.256–304.

Iskos A., Lenkowa A. Deutsche Lexikologie. – Leningrad, 1960.

100