Терехова Д. І. Вступ до мовознавства

10. Мова і суспільство. Загальнонародна мова та її диференціація. Вказівки: пояснити роль мови в суспільстві; з’ясувати загальнонародний характер мови; охарактеризувати національну мову та її складові: літературну мову, територіальні діалекти, соціаль-

ні діалекти, просторіччя, койне, суржик.

Література: Кочерган М. П., с. 22–26. Карпенко Ю. О., с. 44–51.

11. Функції мови.

Вказівки: охарактеризувати функції, які виконує мова в суспільстві: комунікативну, когнітивну, мислеоформлювальну, репрезентативну, емоційну, експресивну, імпресивну, акумулятивну, естетичну, фатичну, суспільну; назвати основні та факультативні функції мови; пояснити, у чому полягають відмінності у класифікації функцій мови у мовознавців (Кочергана М. П., Карпенка Ю. О., Ющука І. П., Кодухова В. І., Реформатського О. О. та інших); з’ясувати функції основних одиниць мови.

Література: Кочерган М. П., с. 20–22. Карпенко Ю. О., с. 61– 64, 67–70.

Практичні завдання

Вправа 1. Проаналізуйте наведені нижче уривки із творів видатних науковців та прокоментуйте, як ви розумієте їхні погляди на природу мови. Випишіть із додаткової літератури 1-2 висловлювання мовознавців, філософів, психологів про мову.

1. «Мову слід розглядати, на моє глибоке переконання, як безпосередньо закладену в людині, оскільки свідомим витвором людського розуму мову пояснити неможливо… Мову неможливо було б вигадати, якби її тип не був уже закладений у людському розумі. Щоб людина мала можливість опанувати хоча б одне слово не просто як чуттєву спонуку, а як членоподільний звук, що позначає поняття, вся мова загалом і в усіх своїх взаємозв’язках уже повинна бути закладена в ній. У мові нема нічого одиничного, кожний окремий її елемент виявляє себе лише як частина цілого. Яким би природним не здавалося припущення про поступове утворення мов, вони мали виникнути лише одразу. Людина є людиною тільки завдяки мові, а для того щоб створити мову, вона вже повинна бути людиною. Коли припускають, що цей

51

процес відбувався поступово, послідовно і начебто по черзі, що

зкожною новою частиною набутої мови людина все більше ставала людиною, і вдосконалюючись таким чином, ми знову стали вигадувати нові елементи мови, то залишають поза увагою неподільність людської свідомості і людської мови, не розуміють природу дії розуму, необхідного для опанування окремого слова і разом із тим достатнього для розуміння всієї мови. Тому мову неможливо уявити собі як дещо подане заздалегідь, оскільки в такому випадку зовсім не зрозуміло, яким чином людина могла зрозуміти цю даність і примусити її слугувати собі. Мова за необхідності виникає із людини, і, звичайно, мало-помалу, але так, що її організм не лежить у вигляді мертвої маси в сутінках душі, а як закон обумовлює… функції мисленнєвої сили людини…»

(Гумбольдт В. О сравнительном изучении языков примени­ тельно к различным эпохам их развития // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 313–314).

2.«Якщо вважати, що мови поділяються на граматику і словник, то ми маємо тут справу з їхніми фізіологічними функціями,

зтим, як працюють їхні складові в цілому і окремо і як крізь них складається органічне життя мови. Існування ж такого у мов має бути визнаним. Покоління проходять, а мова залишається, кожне із поколінь застає мову, як таку, що вже існувала до нього, і притому більш сильною і потужною, ніж саме це покоління; жодне

зпоколінь ніколи не збагне до кінця її сутності і такою залишає її нащадкам; характер мови, її своєрідність пізнаються лише протягом цілого ряду поколінь, проте вона пов’язує всі покоління, і всі вони виявляють себе в ній; можна бачити, чим зобов’язана мова певному періоду часу, окремим людям, але залишається невизначеним, що винні вони їй. По суті, мова, яка передається нащадкам – тільки не у вигляді фрагментарних звуків і мовленнєвих побудов, а у своєму активному бутті, – мова, яка не є зовнішньою, а саме внутрішньою, мова у своїй єдності з існуючим завдяки їй мисленням, ця мова являє собою саму націю і власне націю. Що ж являє собою мова, як не розквіт, до якого прагне вся духовна та тілесна природа людини, у якій вперше набуває форми все, що є невизначеним і хитким, а витончене та ефемерне постає у переплетінні з земним? Мова – це також розквіт усього організму нації. Людина може опанувати мову, тільки перейнявши її від інших…»

(Гумбольдт В. О влиянии различного характера языков

52

на литературу и духовное развитие // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 324–326).

3.«Мова є начебто зовнішнім проявом духу народів: мова народу є його дух, і дух народу є його мова, і важко уявити собі що-небудь більш тотожнє…

Мова, якої б форми вона не набувала, завжди є духовним утіленням життя нації».

(Гумбольдт В. О различии строения человеческих языков

иего влиянии на духовное развитие человеческого рода // Избранные труды по языкознанию. – М., 1984. – С. 68, 72).

4.«Мова – це система знаків, які виражають поняття, а отже,

їїможна порівняти з письмом, з абеткою для глухонімих, з символічними обрядами, з формами ввічливості, із військовими сигналами тощо. Вона лише найважливіша поміж усіх цих систем».

(Соссюр Ф. де Курс загальної лінгвістики / Пер. з фр. А. Кор­ нійчук, К. Тищенко. – К., 1998. – С. 28).

5.«Слово для людини є таким самим реальним умовним подразником, як і всі інші спільні в неї з тваринами, але разом із тим і таким багатоохоплюючим, як ніякі інші, що не йде в цьому плані ні в яке кількісне і якісне порівняння з умовними подразниками тварин».

(Павлов И. П. Полн. собр. соч. – 2-е изд., доп. – М.; Л.,1951. – Т.4. – С. 428).

6.«Для індивідуума початок мовлення є початком його мовного розвитку, для цілого ж людського роду початок мови є початком його історії.

При поступовому розвитку від нижчих, долюдських видів людина з точки зору мови стала людиною лише тоді, коли розвинула в себе мову, або мовлення, у їх сучасному вигляді…

…Люди могли почати говорити лише тоді, коли, переставши ходити на чотирьох кінцівках, вони почали триматися на двох ногах, з піднятою вгору головою, з випрямленою шиєю, з кільцями гортані і дихального горла, які лежать один над одним, а не розташовані один біля іншого. Наскільки стояння на двох ногах допомогло механізму мовлення, краще за все доводять птахи, які можуть навчитися наслідувати людське мовлення, у той час як

53

для більш розвинених чотириногих це…є неможливим. Дитина може почати діяти органами мовлення, як це роблять дорослі, лише тоді, коли вона ходить, або… вже тримається прямо».

(Бодуэн де Куртенэ И. А. О задачах языкознания // Хрес­ томатия по общему языкознанию / Сост. Л. П. Иванова. – К., 2008. – С. 278–280).

7.«Мова і мовлення є комплементарними структурами. Це означає, що немає мови без мовлення і мовлення без мови, як нема лівого без правого. Мова – це система правил, за якими здійснюється мовлення. Вона може бути подана як таблиця дискретних одиниць, зразків (парадигм) мовоформ. Мовлення як реалізація цих форм являє собою безперервну послідовність складів.

При формуванні мови у процесі комунікації безперервний складовий (іконічний) код має бути перетворений на дискретні одиниці – фонеми, морфеми, слова. Це відбувається в ієрархії нейронних ланцюгів слухового аналізатора».

(Жинкин Н. И. Язык – речь – творчество / Избранные труды. – М., 1998. – С. 341).

8.«…Мова існує.. оскільки в людському суспільстві є потреба

успілкуванні. А спілкування – це перш за все обмін «значеннями», і все у мові підпорядковано завданню здійснення цього обміну «значеннями»».

(Звегинцев В. А. Теоретическая и прикладная лингвистика: Учебное пособие. Изд. 2-е. – М., 2007. – С. 15).

9.«Мова – основний об’єкт вивчення мовознавства. Під мовою перш за все розуміють природну людську мову (в опозиції до штучних мов і мови тварин), виникнення та існування якої нерозривно пов’язане з виникненням та існуванням людини – homo sapiens.

Термін «мова» має… два взаємопов’язаних значення: 1) мова взагалі, мова як певний клас знакових систем; 2) конкретна, так звана етнічна, або «ідіоетнічна», мова – певна реально існуюча мовна система, яка використовується в певному соціумі, у певний час та у певному просторі. Мова у першому значенні – це абстрактне уявлення про єдину людську мову, осереддя універсальних властивостей усіх конкретних мов. Конкретні мови – це численні реалізації властивостей мови взагалі.

54

Мова взагалі є семіотичною (знаковою) системою, яка природно (на певній стадії розвитку людського суспільства) виникла і закономірно розвивається, має властивість соціального призначення, – це система, яка існує перш за все не для окремого індивіда, а для певного соціуму».

(Кибрик А. Е. Язык // Лингвистический энциклопедический словарь / Гл. ред. В. Н. Ярцева. – М., 1990. – С. 604).

Вправа 2. Заповніть таблицю відповідно до зазначених рубрик.

Основний рівень мови	Одиниця рівня	Розділ мовознавства

Вправа 3. Прочитайте уважно уривки з різних творів. Прокоментуйте, будь ласка, які функціі мови проявляються в них більшою мірою.

1.«Форми, в які складалася давня українська міфологія, були реальні образи, взяті на землі. Бо земля була в давнього чоловіка, як кажуть, під носом, а небо – під лісом. Молода слабосильна душа не могла ще думати логічними мислями і мусіла кликати собі до помочі фантазію. Давні люди мусіли думати, гадати формами картин, а не душ: тим-то у всіх народів релігія попереджала філософію й науку. Всі образи для своєї релігії давні Українці мусіли брати з природи, котра обгортувала їхнє життя з усіх усюдів, як

івсі народи з давніх давен в своїй міфології переносили поперед усього землю на небо. Тим-то й вийшло так, що все в міфології, що справді діється на небі, все те ніби діялось десь на землі».

(Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – 2-е вид. – К., 2003. – С. 6.)

2.«Усі мови світу можна поділити на групи за певними принципами, що покладені в основу класифікації. Так, вони можуть бути систематизовані за територіальною чи географічною, ареальною ознакою (наприклад, мови Африки, Австралії, Європи); залежно від функцій, які вони виконують у суспільстві (наприклад, латинська мова в римсько-католицькій церкві, церковнослов’янська – в греко-правословній, арабська – в ісламі); за їх поширеністю тощо».

(Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 39.)

55

3. …Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля, – Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі.

Сини мої невеликі, Нерозумні діти, Хто вас щиро без матері Привітає в світі?

Сини мої! Орли мої! Летіть в Україну, –

Хоч і лихо зустрінеться, та не на чужині…

(Т. Г. Шевченко «Гайдамаки»).

4. …Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?

Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали! Галя. Які ж там гості і відкіля?

Стеха. Угадайте.

Галя. Чи не з Чигирина?.. Так? Стеха. Із Чигирина, та хто такий? Галя. Які-небудь старшини?

Стеха. То-то бо й є, що не старшини, і … Галя. Та хто ж такий? Може… та ні! Сьогодні такий день.

А мені батюшка учора і говорив щось таке.

Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю – тільки не скажу…

(Т. Г. Шевченко «Назар Стодоля»).

5. БАЛАКУНИ Торочив базіка всім: Я збудую диво-дім!

Торохтій допомагав – Язиком дошки «тесав». Теревенив пустомеля: Скоро будуть стіни й стеля! Говорун клав на словах З бляхи цинкової дах.

І патякало патякав: Полакую я все лаком! Балакуха щебетала, Пахвалялась. Обіцяла

56

Для гостей спекти в печі Пиріжки і калачі.

В дім без вікон і дверей Талалай скликав гостей. На гостину всі прийшли. Проте дому не знайшли, Ні дверей, ані стіни… Он які балакуни!

(О. Сенатович).

6.«Дейнека – у другій половині ХVІІ ст. – селянин-повста- нець, озброєний дрючком (з турецьк. – «удар палицею»), довбнею, рогатиною, косою, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні; цим словом уперше було названо солдатів піхотного полку, сформованого у 1657 р. полтавським полковником М. Пушкарем з погано озброєного натовпу представників нижчих станів суспільства (цей факт описує «Літопис с. Величка»); дейнеками поляки називали козаків. Чи то граки, чи то галич, чи то хижі дейнеки розпускають по Вкраїні загони далекі? (П. Куліш)».

(Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. – К., 2006. – С. 172.)

7.Укр.: Без муки немає науки.

Рос.: Наука – не медовуха: в рот не вольешь.

Англ.: No pains, no gains.

Нім.: Ohne Flei kein Preis.

Іспан.: El aprender es amargura; el fruto es dulzura.

Лат.: Non est ad astra mollis e terra via. (Нелегкою є дорога від землі до зірок.)

(Жовківський А. М., Жовківська Г. А, Івасютин Т. Д., Ма-

кар Ю. І., Попеску І. В., Сафроняк О. В., Сулим В. Т., Фур-

дас М. Г. Мудрість народна – мудрість міжнародна: Прислів’я, приказки, крилаті вислови та мовні звороти дев’ятьма мовами.

–Чернівці, 2004. – С. 9.)

8.… Лисица видит сыр, Лисицу сыр пленил.

57

Плутовка к дереву на цыпочках подходит; Вертит хвостом, с Вороны глаз не сводит И говорит так сладко, чуть дыша: «Голубушка, как хороша!

Ну что за шейка, что за глазки! Рассказывать, так, право, сказки! Какие перушки! Какой носок!

И, верно, ангельский быть должен голосок! Спой, светик, не стыдись! Что, ежели, сестрица, При красоте такой и петь ты мастерица, – Ведь ты б у нас была царь-птица!»…

(И. А. Крылов «Ворона и лисица»).

9. AUTUMN

A touch of cold in the Autumn night – I walked abroad,

And saw the ruddy moon lean over a hedge Like a red-faced farmer.

I did not stop to speak, but nodded, And round about were the wistful stars With white faces like town children.

		(T. E. Hulme)
		Запитання для самоперевірки	Відповіді
1.	Як називається мовознавство, яке вивчає окремі мови?
2.	Як називається мовознавство, що займається проблемами, притаманними всім мовам?
3.	Як називається мовознавство, що займається створенням словників, довідників тощо?
4. Поняття «філолог» та «мовознавець» означають одне й те саме? Аргументуйте відповідь.
5. Є вербальні та невербальні засоби спілкування. До яких слід віднести сигнали світлофора?
6.	Як називається локальний різновид загальнонародної мови?
7.	Яку гіпотезу розробили Е. Сепір і Б. Уорф ? У чому її сутність?
8.	Яка функція мови нерозривно пов’язана з комунікативною?
9.	Які ви знаєте обов’язкові властивості знаку?
10.		Який тип мислення притаманний лише людині?
11.		Як називається наука, що вивчає різні системи знаків?
12.		Чи потрібна мова для здійснення технічного мислення?
13.		Яке явище є психофізичним: мова чи мовлення?
14.		Мова – це явище біологічне, психічне чи соціальне?
15.		Розвиток мови, зміна її протягом тривалого часу – це синхронія чи діахронія?

58

4.2.Практичне заняття 2. Гіпотези похо­ дження­ мови. Основні процеси мовного розвитку. Класифікації мов світу

План

1.Походження мови: а) донаукові гіпотези; б) наукові гіпотези.

2.Закономірності розвитку мов.

3.Розвиток і функціонування мов у різні історичні епохи.

4.Зовнішні та внутрішні причини мовних змін.

5.Класифікації мов: генеалогічна, ареальна, типологічна, функціональна, соціолінгвістична, фонологічна, синтаксична.

6.Порівняльно-історичне мовознавство.

7.Генеалогічна класифікація мов.

8.Структурно-типологічні та генетичні ознаки мов народів

інародностей України.

Ключові поняття й терміни

Гіпотези походження мови: міфологічна, логосічна, звуконаслідувальна, вигукова, гіпотеза соціального договору, гіпотеза трудових викриків, гіпотеза суспільних регуляторів, статева, ономатопоетична, гіпотеза жестів, гіпотеза ігор, контактна. Гіпотеза моногенезу, гіпотеза полігенезу.

Племінна мова, мова народності, національна мова, літературна мова, мова міжнаціонального спілкування, світова мова.

Мовні контакти. Білінгвізм. Інтерференція. Диференціація, інтеграція. Конвергенція, дивергенція. Субстрат, суперстрат, адстрат­ . Піджин. Креольська мова. Штучна мова. Інтерлінгвістика. Антиномія.

Генеалогічна класифікація. Мовна сім’я. Мовна група. Мовна підгрупа. Ареальна класифікація.

Типологічна класифікація. Аглютинативна мова. Флективна мова. Ізолююча (коренева) мова. Інкорпоруюча (полісинтетична) мова. Синтетичні та аналітичні мови.

Соціолінгвістична класифікація. Одноосібні мови. Частковогенераційні мови. Частковоетнічні мови. Повноетнічні частковотериторіальні мови. Повноетнічні повнотериторіальні мови. Мови з позатериторіальною монофункційністю. Поліфункційні

59

мононаціональні мови. Поліфункційні полінаціональні мови. Поліфункційні поліетнічні мови.

Фонологічна класифікація. Складофонемний тип мов. Фонемний тип мов. Консонантний тип мов, вокалічний тип мов.

Синтаксична класифікація. Номінативний тип мов. Ергативний тип мов. Пасивний тип мов.

Література Основна література

Кочерган М. П. Вступ до мовознавства. – К., 2000. – С. 39– 101.

Карпенко Ю. О. Вступ до мовознавства. – К., 2006. – С. 70– 108.

Дорошенко С. І., Дудик П. С. Вступ до мовознавства. – К., 1974. – С. 235–291.

Кодухов В. И. Введение в языкознание. 2-е изд. – М., 1987.

– С. 44–80, 262–275.

Реформатский А. А. Введение в языковедение. – М., 2001.

– С. 386–516.

Додаткова література

Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації

//Мовознавство. – 2001. – № 3.

Античные теории языка и стиля. – М.; Л., 1936. Атлас народов мира. – М., 1964.

Атлас української мови: у 3 т. – К., 1984–2001.

Атлас языков мира / Конс. Б. Комри, С. Мэтьюс, М. Полин-

ски. – Лондон, 1996.

Бевзенко С. П. Вступ до мовознавства: Короткий нарис: Навч. посіб. – К., 2006. – С. 22–27.

Бенвенист Э. Классификация языков // Новое в лингвистике. – Вып. 3. – М., 1963. – С. 36–59.

Бичакджян Б. Х. Эволюция языка: развитие в свете теории Дарвина //Вопросы языкознания. – 1997. – № 2.

Білецький А. Коріння нашої мови // Вітчизна. – 1992. – № 4. Будагов Р. А. Литературный язык и языковые стили. – М.,

1968.

Булаховський Л. А. Виникнення і розвиток літературних мов // Вибр. твори: у 5 т. – К., 1975. – Т. 1.

60