§5. Захист володіння

Захист володіння здійснювався не у формі судових розглядів, а за допомогою преторських наказів (interdiction), які давали хід особ­ливому інтердиктному захисту.

Захист адміністративними засобами давав можливість показува­ти, що володіння — це речове право, яке належить суб'єкту права як повноправному члену публічного суспільства і об'єкту адмініс­тративного управління. Характерною рисою інтердиктного захис­ту є неможливість при спорі про володіння піднімати питання про право володіння. Претор встановлював лише факт володіння і факт його порушення. Рішення претора було неостаточним, незгодна сторона могла його оскаржити. Захист володіння мав попередній (провізорний) характер.

Особа, яка програла спір, могла пізніше пред'явити до відпові­дача віндикаційний позов. Довівши своє право власності на річ, ця особа отримувала річ з рук того, хто виграв в попередньому спорі, фактичного володільця.

Преторський захист, який був заснований на виявленні фактів володіння і його порушення, в римському праві мав назву посе-сорного захисту (possessorium).

Для захисту володіння використовувалися три групи володарських інтердиктів.

Інтердикти, спрямовані на утримання діючого володіння. В цю групу входили два види інтердиктів: для утримання володіння нерухомими і рухомими речами.

Інтердикти про повернення насильно або таємно викраденої речі. Ця група включає в себе інтердикт захисту нерухомості воло­дільця, яка була насильно відібрана.

Інтердикти про встановлення володіння вперше.

Крім того, існували інтердикти, спрямовані на захист добросо­вісного володіння, так звані публіціанські позови.

Інтердикт для утримання володіння нерухомими речами засто­совувався у таких випадках:

а)             при вирішенні питання про наявність існуючого стану речі і закріпленні її стану, наприклад, при виникненні спорів про право на земельні ділянки часто виникало питання, хто власник, а хто просто володілець, і це питання фіксувалося у преторській формулі;

б)            у деяких випадках при передачі володільцем всього неволодіючій стороні;

в)             при розгляді, що мав характер штрафного позову. Це мало місце тоді, коли якась особа посягала на володіння іншої, пере­шкоджаючи власнику здійснювати своє право (сусід викинув сміття на сусідню земельну ділянку).

Обидва інтердикти є заборонними і двосторонніми. Інтердикт для захисту володільця нерухомого майна, насильно позбавленого володін­ня, представляє юридичному володільцю нерухомості насильно позбав­лене володіння. Підставою для цього інтердикту могло бути насильство над володільцем або його представником. Насильство проявляється через недопущення його до земельної ділянки або через вигнання його з земельної ділянки. Позивачем була особа, що втратила воло­діння. Позовні претензії могли бути пред'явлені нею протягом року з дня порушення права. Відповідачем була особа, винна в насильстві. Відповідач при цьому інтердикті присуджувався до повернення земельної ділянки зі всіма її плодами і відшкодованими збитками.

Основою для пред'явлення інтердикту для захисту особи, яка надає свою річ у володіння іншої особи за вимогою, слугувала від­мова особи повернути річ після першої вимоги господаря.

Публіціанський позов надавався особі, яка була добросовісним володільцем. Умовами для надання такого захисту були:

добросовісність володіння, набутого за давністю. За публіціанським позовом добросовісний володілець отримував захист лише від недобросовісного володільця. законний спосіб набуття володіння.