- •§1. Предмет римського приватного права
- •§2. Значення римського права для сучасної юриспруденції
- •§3. Система римського права
- •§4. Етапи розвитку римського права
- •§5. Рецепція римського права
- •§1. Поняття джерел права
- •§2. Джерела правоутворення
- •§1. Поняття статусного права
- •§2. Поняття особи та її правоздатність
- •§3. Обмеження правоздатності
- •§4. Дієздатність фізичних осіб
- •§5. Статусні суди
- •§6. Юридичні особи
- •§1. Поняття здійснення права
- •§2. Поняття і класифікація римських позовів
- •§3. Захист і заперечення проти позовів
- •§4. Особливі засоби преторського захисту
- •§5. Форми захисту суб'єктивних прав
- •§6. Позовна давність
- •§1. Поняття сімейного права
- •§2. Римська сім'я. Агнатське і когнатське споріднення
- •§3. Поняття шлюбу та його види
- •§4. Особисті та майнові відносини подружжя
- •§5. Батьківська влада
- •§6. Опіка та піклування
- •§1. Поняття і система речових прав
- •§2. Поняття і класифікація речей
- •§1. Поняття власності
- •§2. Зміст і поняття права власності. Його види
- •§3. Способи набуття права власності
- •§1. Поняття володіння
- •§2. Види володіння
- •§3. Набуття володіння
- •§4. Втрата володіння
- •§5. Захист володіння
- •§1. Поняття і види прав на чужі речі
- •§2. Поняття і види сервітутів
- •§3. Виникнення, припинення і захист сервітутів
- •§4. Особливі види сервітутів: емфітевзис і суперфіцій
- •§5. Заставне право
- •§1. Поняття і зміст зобов'язання
- •§2. Види зобов'язань
- •§3. Припинення зобов'язання
- •§4. Наслідки невиконання зобов'язання
- •§1. Поняття і види договорів
- •§2. Умови дійсності договорів
- •§3. Зміст договору
- •4.1. Вербальні контракти
- •4.2. Літеральні контракти
- •4.3. Реальні контракти
- •4.4. Консенсуальні контракти
- •4.5. Безіменні контракти
- •4.6. Пакти
- •§1. Поняття спадкового права
- •§2. Спадкування за законом
- •§3. Спадкування за заповітом
§2. Поняття і класифікація римських позовів
Нормальний порядок речей, в якому здійснюється право, у випадку оскарження чи порушення з боку інших осіб, полягає у зверненні до суду. Передусім суд вирішує, чи існує суперечлива справа, і у разі необхідності вживає примусових заходів для здійснення правосуддя. Але для цього потрібне пред'явлення позову з боку заінтересованої особи. Протилежна сторона в цей час протиставляє свої заперечення тощо. Далі потрібно довести ті суперечливі факти, які свідчать про правоту або неправоту сторін, після чого приймається постанова суду. Дії позивача і відповідача визначалися як право вимагати і право заперечувати (arere, negere).
У римському праві позов (action) є нічим іншим, як правом домагатися через суд того, що належить особі. Тобто позов — це звернення до суду за захистом своїх порушених прав. Формування позовної вимоги становило дуже суттєву частину римського судочинства в галузі приватного права. Позивач повинен був виразити свої вимоги у суворому обліку законних приписів з конкретного приводу. Від судової влади (претора) залежало, дати право на позов з пред'явленого приводу чи відмовити у ньому. Була розроблена ціла система позовів. У преторських едиктах постійно публікувалися формули окремих позовів, розроблених щодо відносин, які отримали правовий захист з боку претора.
Римські юристи розробили наступні види позовів:
1) за системою римського права розрізняли: цивільні позови, які грунтувалися на приписах цивільного права (jus civile), та гонорарні позови, які були введені в систему правосуддя судовими органами;
позови суворого права, за яких суддя повинен був дотримувати суворого припису закону, та позови доброї совісті, за яких судя мав широкі можливості при винесенні рішень, які базувалися на чесності і справедливості;
позови особисті (персональні), спрямовані проти особи, яка була зобов'язана здійснити на користь позивача якусь дію (наприклад виплата боргу);
речево-правові позови (реальні), спрямовані на визначення права стосовно визначення речей, тобто на захист речових прав
(позов про повернення своєї речі від особи, в якої ця річ знаходиться). Якщо об'єктом спору є дія, має місце особистий позов, а якщо річ — речовий позов. Речево-правові позови поділялись на:
а) реіперсекуторні позови, за допомогою яких позивач вимагав від суду відновлення порушеного стану майнових прав і намагався отримати те, що було відібрано у нього відповідачем (позов про повернення грошей);
б) штрафні позови, спрямовані на часткове покарання відповідача. В них позивач вимагав від суду покарати відповідача штрафом;
в) змішані позови, спрямовані і на відновлення порушенного майнового права, і на покарання у вигляді штрафу; публічні (популярні) позови. Ці позови пред'являлися для за хисту громадських інтересів (пред'являлися тим, хто щось підвісив або поставив, хто щось вилив або викинув на вулицю);
фіктивні позови (позови з фікцією). Ці позови містили певну фікцію про те, що яка-небудь умова закону збережена, хоча цього не було; ноксальні позови. Це позови про відшкодування збитків при деліктах, здійснених особами чужого права або рабами без відома paterfamilias;
позови спадкоємців. Це позови про розподіл спадкового майна;
позови проти осіб, які впливають на чужих рабів таким чином, щоб погіршити їх трудові і моральні якості.
Колізія і кумуляція позовів. Деякі цивільно-правові відносини були захищені кількома позовами. В цих випадках наставала колізія (розходження) позовів: позивач міг вибрати позов, який був більш зручним, але при тому використовував можливість виключення інших позовів. Як виняток допускалося, щоб позивач пред'являв проти відповідача кілька позовів. У таких випадках існувала кумуляція позовів.