Додаткова:

17. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 260 с.

18. Біла О.Г. Фінансове планування і прогнозування. Навчальний посібник. – Львів: Компакт-ЛВ, 2005. – 312 с.

19. Бланк И. А. Основы инвестиционного менеджмента. - Т.1. – К.: Эльга-Н, Ника-Центр, 2001. – 512 с.

20. Бочаров В.В., Леонтьев В.Е. Корпоративные финансы: Управление капиталом. Планирование инвестиций. Бюджетирование. — СПб.: Питер, 2004. — 591с.

21. Господарський кодекс України №436-ІV від 16.01.2003.

22. Гриньова В.М., Корда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2004.

23. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. – 2-ге видання, виправлене і доповнене. – Львів: Видавництво „Центр Європи”, 1997. – 576 с.

24. Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» (ВВР), 2006, №31, ст.268.

25. Информационные технологи фінансового планирования и экономического анализа: Практическое пособие, М., ООО “1С-Паблишинг”, 2003. –165 с.

26. Керимов В.Э., Батурин В.М. Финансовый леверидж как эффективный инструмент управления финансовой деятельностью предприятия / Менеджмент в России и за рубежом. - 2001. - № 9. – стр. 16-18.

27. Ковтун С. Бюджетування на сучасному підприємстві, або Як ефективно управляти фінансами. –Х.: Фактор, 2005. – 340 с.

28. Ли Ч. Ф., Финнерти Дж. И. Финансы корпораций: теория, методы и практика. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 686 с.

29. Лихачева О.Н. Финансовое планирование на предприятии: Учеб. пособие – М.: Проспект, 2003. – 263 с.

30. Лытнев О.Н. Финансовый леверидж. / Менеджмент в России и за рубежом. – 2001. - №5. – с.36-38.

31. Про бухгалтерській облік і фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999  № 996-XIV // Все про бух. облік. - 2000. - № 11. - С. 3-6.

32. Про обіг векселів в Україні: Закон України вiд 05.04.2001  № 2374-III // Уряд. кур'єр. - 2001. - №78.

33. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України вiд 28.12.1994  № 334/94-ВР // ВВР України. - 1995. - № 4.

34. Сергеев И.В., Шипицын А.В. Оперативное планирование на предприятии. –М.: Финансы и статистика, 2002. –288 с.

35. Финансовое управление фирмой / Под ред. В.И. Терехина. – М.: ОАО “Издательство “Экономика”, 1998, стр. 130 – 154.

36. Фінансовий менеджмент: Навч.-метод. посіб. // А.М. Поддєрьогін та ін. – К.: КНЕУ, 2001. – 294 с.

37. Хелферт Э. Техника финансового анализа – М.: ЮНИТИ, 1996. - 663 с.

38. Ченг Ф. Ли, Джозеф И. Финнерти. Финансы корпораций: теория, методы и практика: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М, 2000. – ХVIII. – 686 c.

39. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика фінансового анализа. – М.: ИНФРА – М, 1999. – 686 c.

40. Шиян Д.В., Строченко Н.І. Фінансовий аналіз: Навч. посібн. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 240 с. (Університетська бібліотека).

Термінологічний словник

Ажіо — відхилення ринкового курсу цінних паперів від їх номінальної вартості в бік перевищення. Визнача­ється у процентах до номіналу. На противагу ажіо розглядають дизажіо.

Активи – це ресурси, контрольовані підприємством в результаті минулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Альтернативна санація — форма фінансової санації з допомогою влас­ників підприємства, за якої акціонер (пайовик) на добровільних засадах може зробити вибір між деномінаці­єю чи консолідацією своїх корпора­тивних прав, з одного боку, та здійс­ненням безповоротної фінансової до­помоги підприємству — з Іншого. Перед власниками постає проблема вибору: або вони роблять цільові вне­ски для погашення непокритих збит­ків підприємства і зберігають належ­ну їм частку (в абсолютному і від­носному розмірах) номінальної вар­тості статутного фонду, або погоджу­ються на зниження номінальної вар­тості своїх корпоративних прав, уни­каючи будь-яких доплат.

Альтернативний фінансовий ринок : а) більш ризиковий; б) використовується молодими і швидко зростаючими компаніями, або для операцій управлінського персоналу по викупу компанії при приватизації. Переваги та недоліки самостійного виходу підприємства з своїми цінними паперами на ринок: а) витрати по розміщенню; б) необхідність виконувати затверджені правила; в) більша відкритість підприємства і , як результат можливість критики діяльності; г) “розпорошення” (dilution) права власності.

Аналіз грошових потоків — це сукупність методів формування і обробки даних про грошові потоки, які дають об'єктивні оцінки стану, тенденцій розвитку, виявлення резервів підвищення ефек­тивності використання грошових коштів та шляхів їх реалізації.

Андеррайтери — фінансові посеред­ники, професійні торгівці цінними паперами, до послуг яких вдаються емітенти корпоративних чи боргових прав, щоб швидко та ефективно роз­містити цінні папери (акції, облігації). Посередники можуть взяти на себе зобов'язання з розміщення всієї емісії або ЇЇ частини. При цьому емітенту надається гарантія розміщення емісії.

Ануїтети або рента - надходження або платежі одного розміру, які здійснюються через однакові інтервали часу протягом визначеного періоду.

Арбітражний керуючий — розпоря­дник майна, керуючий санацією, лік­відатор — фізична особа, яка має лі­цензію, видану в установленому зако­нодавством порядку, і діє на підставі ухвали арбітражного суду. Одна і та сама особа може виконувати функції арбітражного керуючого (розпоряд­ника майна, керуючого санацією, лік­відатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Аудит — незалежна експертиза пуб­лічної бухгалтерської та фінансової звітності, іншої інформації щодо фі­нансово-господарської діяльності су­б'єкта господарювання, яка має на меті визначити достовірність його звітності, з'ясувати повноту обліку й відповідність чинному законодавству, сформувати висновки щодо реального фінансового стану цього суб'єкта.

Баланс – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов’язання та власний капітал.

Балансова (залишкова) вартість основних фондів — первісна вар­тість основних засобів за відрахуван­ням їх зносу.

Банкрутство — пов'язана з недоста­тністю активів у ліквідній формі не­спроможність юридичної особи задо­вольнити в установлений для цього строк заявлені до неї з боку кредито­рів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом. Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру­том» справа про банкрутство порушу­ється арбітражним судом, якщо безспірні вимоги кредиторів до борж­ника становлять разом не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені протягом трьох місяців після визначеного для їх погашення строку.

Банкрутство приховане — навмис­не приховування факту стійкої фінан­сової неспроможності поданням не­достовірних даних кредиторам, дер­жавним органам та Іншим зацікавле­ним особам. Має на меті одержання кредиту, вигідного державного за­мовлення і т. ін. Якщо приховуван­ня банкрутства завдало матеріальних збитків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство умисне — це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової не­платоспроможності, до якого з кори­сливих мотивів вдається власник або посадова особа підприємства, вжива­ючи протиправних заходів або не ви­конуючи чи неналежно виконуючи свої службові обов'язки і яке істотно зашкоджує державним або громадсь­ким інтересам чи законним правам власників та кредиторів. Винні в до­веденні до банкрутства особи караю­ться згідно з Кримінальним кодексом України.

Банкрутство фіктивне — явно не­правдива заява громадянина — засновника або власника підприємства, а також посадової особи цього підпри­ємства про фінансову неспромож­ність виконати зобов'язання перед кредиторами та бюджетом. Такі дії мають на меті: порушити справу про банкрутство чи санацію підприємства в рамках провадження справи про банкрутство; приховати незаконне ви­трачання коштів; ліквідацію, реорга­нізацію чи приватизацію підприємст­ва з метою зміни форми власності; увести в оману незалежного аудитора з метою одержання необ'єктивного висновку про фінансовий стан під­приємства. Якщо факт фіктивного банкрутства завдав матеріальних зби­тків кредиторам чи державі, то винні в цьому особи караються згідно з Кримінальним кодексом України.

Безнадійна заборгованість — забор­гованість, яка відповідає одній з на­ведених далі ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо якої минув строк позовної дав­ності; заборгованість, яка лишилася непогашеною за браком майна фізичної чи юридичної особи, оголошеної банк­рутом у встановленому законодавством порядку, або юридичної особи, що ліквідується; заборгованість, яка лишилася непо­гашеною через нестачу коштів, одер­жаних від продажу на відкритих аук­ціонах (публічних торгах) майна позичальника, переданого в заставу як забезпечення зазначеної заборго­ваності, за умови, що інші юридичні дії кредитора стосовно примусового стягнення іншого майна позичальни­ка не привели до повного покриття заборгованості.

Вартість (або ціна) капіталу - це відношення витрат з обслуговування залученого капіталу до величини цього капіталу.

Вартість бізнесу — це вартість дію­чого підприємства або вартість ста відсотків корпоративних прав у діло­вому підприємстві.

Вартість власного капіталу – це грошовий дохід, який планують одержати власники звичайних акцій. Існує декілька моделей оцінки вартості власного капіталу.

Власний капітал — це вартість засобів, які належать влас­никам підприємства. Значення власного капіталу розкривається через його функції: довгострокове фінансування, відповідальність і захист прав кредиторів, компенсація понесених збитків, забезпечення кредитоспроможності, фінансування ризику, незалежність та вплив власників на підприємство, розподіл доходів і активів. До складу власного капіталу відносять: статутний капі­тал, додатково вкладений капітал, інший додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток. Збільшити статут­ний капітал підприємства можна шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції, збільшення номінальної вартості акцій. І навпаки, зменшити статутний капітал можна за рахунок змен­шення номінальної вартості акцій і викупу акцій з метою їх ану­лювання.

Власний капітал – частина в активах, що залишається після вирахування його зобов’язань.

Вторинний фондовий ринок (secondary stock market) – ринок, де постійно обертаються цінні папери, які вперше були продані на первинному фондовому ринку. Вторинний фондовий ринок охоплює частину біржового і позабіржового фондового ринку, забезпечуючи постійну ліквідність і розподіл ризиків. Без вторинного фондового ринку не може ефективно функціонувати первинний фондовий ринок.

Глобальні ризики – це ризики на рівні народного господарства, викликані зміною політичної ситуації в країні та макроекономічних параметрів її розвитку.

Грошові потоки — це надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів у результаті виробничо-господарської діяльності підприємств.

Доходність – це відносний показник, що показує, який відсоток приносить 1 гривня інвестованих коштів за певний період.

Ефект фінансового лівериджу (важеля) показує, на скільки відсотків підвищується рентабельність власного капіталу підприєм­ства за рахунок залучення в господарський оборот позикового капіталу, незважаючи на його платний характер.

Зобов’язання – це заборгованість підприємства, яка виникла у результаті минулих подій і погашення якої, призведе до зменшення ресурсів підприємства. Вона складається з поточних зобов’язань, які будуть погашені протягом 12 – ти , починаючи з дати балансу, і довгострокових.

Капітал — це матеріальні засоби і грошові кошти, вкладені в підприємство з метою забезпечення здійснення його статутної діяльності. Залежно від джерел залучення капітал буває власним і позиковим, постійним і змінним, а за напрямками розміщення — основним і оборотним.

Ліквідаційна процедура — це здійс­нення щодо визнаного банкрутом під­приємства заходів, пов'язаних із за­доволенням вимог кредиторів прода­жем його майна та ліквідацією юри­дичної особи боржника.

Ліквідаційний баланс — це баланс підприємства, який складається після проведення ліквідаційних процедур, тобто після реалізації майнових об'єк­тів, які входять до складу ліквідацій­ної маси і необхідні для повного задоволення претензій кредиторів, та після розподілу виручених сум між кредиторами.

Ліквідні активи — майно підприєм­ства, що користується високим попи­том на ринку та може бути швидко реалізоване.

Ліквідність — здатність окремих ви­дів активів (майнових цінностей) до швидкої реалізації на ринку та пере­творення на грошові активи.

Локальні ризики – це ризики, що виникають на рівні підпри­ємства.

Маржинальний прибуток — різни­ця між виручкою від реалізації та змінними витратами. Це та сума при­бутку, який спрямовується на покрит­тя постійних витрат та на формування прибутку. Маржинальний прибуток можна розраховувати як на весь обсяг реалізації, так і на одиницю продук­ції. Цей показник використовується в ході аналізу точки беззбитковості.

Мирова угода — це процедура дося­гнення домовленості між боржником і кредиторами щодо пролонгації стро­ків сплати належних кредиторам пла­тежів або щодо зменшення суми бор­гів. Мирова угода між боржником і кредиторами може бути укладена на будь-якому етапі провадження справи про банкрутство. Вона укладається в письмовій формі і підлягає затвер­дженню арбітражним судом.

Надзвичайний прибуток — це різниця між доходами і витра­тами в результаті надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).

Неплатоспроможність — це по­в'язана з недостатністю активів у лік­відній формі нездатність суб'єкта підприємницької діяльності виконати платіжні зобов'язання, строк сплати яких настав.

Номінальна відсоткова ставка - це відсоткова ставка без врахування інфляції. В якості номінальних виступають відсоткові ставки банківських установ. Номінальна ставка свідчить про абсолютне зростання грошових коштів інвестора.

Об'єктами ризик-менеджменту є ризикові вкладення капіта­лу і система фінансових відносин.

Первинний фондовий ринок (primary stock market) – ринок цінних паперів, на якому здійснюється первинне розміщення їх емісії. Це розміщення звичайно здійснює андеррайтер (інвестиційний дилер) або їх група, які самостійно купують всі або основну частину емітованих цінних паперів з метою їх подальшого продажу інвесторам більш меншими партіями.

Планування грошових потоків — це процес визначення їх об­сягів за видами діяльності, часовими інтервалами та напрямами використання з метою забезпечення максимальної синхронізації надходжень і витрат та платоспроможності підприємства.

Позиковий капітал формує зобов'язання підприємства. До складу позикових коштів відносяться: довгострокові кредити банків, довгостроковий позиковий капітал, короткострокові кредити банків, короткострокові позикові кошти, кредитор­ська заборгованість, інші короткострокові зобов'язання.

Політика управління фінансовими ризиками є складовою за­гальної фінансової стратегії підприємства і полягає у розробці цілої системи заходів з виявлення фінансових ризиків, оцінювання рівня їх концентрації та імовірності виникнення, попередження неба­жаних наслідків ризикових подій та компенсації понесених втрат.

Портфельні (непрямі) інвестиції здійснюються із залучен­ням посередників – інституціональних інвесторів.

Потреба в капіталі — виражена в грошовому еквіваленті потреба під­приємства у грошових та матеріаль­них засобах, необхідних для виконан­ня поставлених цілей та забезпечення фінансової рівноваги. Базою для кла­сифікації форм потреби в капіталі є класифікація вихідних грошових по­токів підприємства. Виникнення по­треби в капіталі зумовлене незбігом у часі моменту здійснення грошових ви­трат та моменту надходження грошо­вих коштів за продукцію, виробницт­во якої потягло за собою витрати.

Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування – це за­гальна сума прибутку, отримана підприємством від усіх видів діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової).

Приховані резерви — це частина капіталу підприємства, яка жодним чином не відбита в його балансі. Роз­мір прихованих резервів в активній стороні балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майно­вих об'єктів підприємства та їх ре­альною (вищою) вартістю.

Реальна відсоткова ставка - це ставка, що скоригована на відсоток інфляції. Реальна ставка свідчить про приріст купівельної спроможності коштів інвестора.

Реальні інвестиції – це вкладення коштів у основні й оборотні виробничі засоби, в тому числі в матеріальні й нематеріальні активи.

Реорганізація підприємства — це повна або часткова заміна власників корпоративних прав підприємства, зміна організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідація окре­мих структурних підрозділів або ство­рення на базі одного підприємства кількох. Найпоширенішими формами реорганізації є злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення.

Реструктуризація активів — сана­ційні заходи, пов'язані зі зміною структури та складу активної сторони балансу (нерідко ці зміни супрово­джуються також змінами у складі й структурі пасивів).

Реструктуризація підприємства — це здійснення організаційно-еконо­мічних, правових, виробничо-техніч­них заходів, спрямованих на зміну структури підприємства, його управ­ління, форм власності, організаційно-правових форм, які можуть забезпе­чити підприємству фінансове оздоро­влення, збільшення обсягів випуску конкурентоспроможної продукції, під­вищення ефективності виробництва.

Рефінансування дебіторської за­боргованості — це форма реструк­туризації активів, яка полягає в пе­реведенні дебіторської заборгова­ності в інші, ліквідні форми оборотних активів; грошові кошти, корот­кострокові фінансові вкладення то­що. До основних форм рефінансу­вання дебіторської заборгованості належать факторинг, форфейтинг, облік векселів.

Ризик-менеджмент – це система заходів щодо виявлення, оцін­ки, профілактики та страхування ризиків і включає стратегію і так­тику управлінських дій.

Ринок грошей (money market) – сегмент фінансового ринку, на якому продаються-купуються кредитні ресурси та депозитні зобов’язання на строк до одного року. Ринок грошей обслуговують як грошові , так і фондові інструменти (цінні папери з періодом обігу до одного року). Функціювання ринку грошей дозволяє підприємствам вирішувати проблеми як поповнення недостатніх грошових активів для забезпечення поточної платоспроможності, так і ефективно використовувати тимчасово вільні грошові залишки.

Ринок цінних паперів (фондовий ринок – security market) – сегмент фінансового ринку, на якому продаються-купуються всі види фондових інструментів (короткострокові і довгострокові цінні папери, первинні і вторинні). Розрізнюють організований (фондова біржа) і неорганізований (позабіржовий, альтернативний) ринок цінних паперів, а також первинний і вторинний фондовий ринок. Основними учасниками фондового ринку є : емітенти ( ті, що випускають цінні папери для залучення фінансових ресурсів), інвестори (ті, що купують цінні папери і в такій формі вкладають свої грошові кошти у виробництво), інвестиційні інститути, банки. Інвестиційний інститут - юридична або фізична особа, яка здійснює діяльність з цінними паперами, як виключну, несумісну з іншими видами діяльності. Маркет-мейкери здійснюють операції з цінними паперами по своїй ініціативі і за свій рахунок; фінансові брокери виступають в якості агентів.

Розпорядник майна — фізична осо­ба, на яку в установленому порядку покладаються повноваження щодо нагляду і контролю за управлінням та розпорядження майном боржника на період провадження у справі про бан­крутство. Повноваження розпорядни­ка майна припиняються з дня затвер­дження арбітражним судом мирової угоди, призначення керуючого сана­цією або ліквідатора.

Санатор — фізична або юридична особа, яка має намір узяти (або бере) фінансову чи іншого роду матеріаль­ну участь у санації підприємства, що перебуває у фінансовій кризі.

Сила дії фінан­сового важеля показує, у скільки разів темпи зміни чистого при­бутку підприємства перевищують темпи приросту його операцій­ного прибутку за рахунок ефекту фінансового важеля.

Система раннього попередження та реагування — це особлива інформа­ційна система, яка сигналізує керів­ництву про потенційні ризики та шанси, які можуть вплинути на підприємство як із зовнішнього, так і з внутрішнього середовища. Система виявляє та аналізує інформацію про приховані обставини, настання яких може призвести до виникнення загро­зи для існування підприємства чи втрати потенційних шансів. Вона є одним із інструментів контролінгу.

Спонтанне фінансування – це спосіб кредитування діяльності підприємства, що ґрунтується на використанні системи знижок.

Статутний фонд (статутний капі­тал, номінальний капітал) — суку­пність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно підпри­ємства для забезпечення його діяль­ності в розмірах, визначених установ­чими документами. Отже, це сума вкладів власників підприємства в йо­го активи за номінальною вартістю відповідно до засновницьких доку­ментів, тобто сума капіталу, у межах якої засновники підприємства (АТ, ТОВ) несуть матеріальну відпові­дальність перед його кредиторами.

Стратегія ризик-менеджменту є сукупністю обраних підприєм­ством управлінських заходів, спрямованих на досягнення постав­леної мети управління ризиком і допомагає сконцентрувати зу­силля і ресурси на найоптимальніших варіантах рішення.

Тактика ризик-менеджменту включає практичні методи і прийоми фінансового менеджменту для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. (вибір найбільш конструктивних і оптимальних способів зниження ризику та нейтралізації їх негативних наслідків)

Управління прибутком — складна бага­торівнева система трансакцій, яка включає як мінімум три підсистеми: формування, розподіл, використання. Для кожної з цих підсистем притаманні свої конкретні цілі, завдання, інструментарій їх досягнення.

Факторинг — операція з перевідступлення першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи друго­му кредитору (фактору) з попере­дньою або наступною компенсаці­єю вартості такого боргу першому кредитору.

Фінанси (finance) - система економічних відносин по формуванню, розподілу та використанню грошових коштів в процесі їх кругообігу. Сфера фінансів охоплює такі рівні: 1) загальнодержавні фінанси (державний бюджет всіх рівнів та державні позабюджетні фонди); 2) фінанси окремих суб’єктами господарської діяльності; 3) фінанси населення.

Фінансова ідеологія підприємства (financial ideology of company) – система основотворчих принципів здійснення фінансової діяльності підприємства, яка визначається його “місією” (головною метою функціювання) та фінансовим менталітетом його засновників та менеджерів. Фінансова ідеологія підприємства реалізується у фінансовій стратегії та політиці по окремим аспектам фінансової діяльності.

Фінансова криза на підприємст­ві -— це кінцева стадія непрогнозованого процесу втрати (під впливом зо­внішніх і внутрішніх факторів) по­тенціалу розвитку, у ході котрого структура капіталу та ліквідність під­приємства погіршується настільки, що це загрожує його подальшому іс­нуванню.

Фінансова політика (financial policy) – форма реалізації фінансової ідеології та фінансової стратегії підприємства в межах окремих аспектів його фінансової діяльності. На відміну від фінансової стратегії в цілому, фінансова політика розробляється лише по окремим напрямкам фінансової діяльності підприємства, з метою забезпечення ефективного управління досягненням головної стратегічної мети цієї діяльності.

Фінансова санація — покриття по­точних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення або збере­ження ліквідності й платоспроможно­сті підприємств, скорочення всіх ви­дів заборгованості, поліпшення струк­тури оборотного капіталу та форму­вання фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санацій­них заходів виробничо-технічного ха­рактеру.

Фінансова стратегія (financial strategy) – виходячи з фінансової ідеології, сформована система довгострокових цілей фінансової діяльності підприємства та найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Фінансова структура капіталу – це співвідношен­ня власних та позикових засобів, що використовуються підприєм­ством у процесі господарської діяльності.

Фінансовий аналіз (financial analysis) – процес дослідження фінансового стану і основних результатів фінансової діяльності підприємства з метою з’ясування резервів підвищення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку. Фінансовий аналіз підрозділяється на певні види в залежності від слідкуючих ознак.

Фінансовий менеджмент (financial management) - система управління формуванням, розподілом та використанням фінансових ресурсів різними суб’єктами господарської діяльності.

Фінансовий ринок (financial market) - ринок, на якому продаються і купуються фінансові інструменти. Фінансовий ринок складається з ринку грошей та ринку капіталу, кожний з яких в свою чергу ділиться на окремі сегменти. Фінансовий ринок - організована або неформальна система торгівлі фінансовими інструментами, включає в себе валютний ринок, ринок золота, ринок капіталу. На основних сегментах фінансового ринку зупинимося нижче.

Фінансові інвестиції — це вкладення активів у різноманітні гро­шові та фондові інструменти.

Фінансові інститути (financial institution) – основні оператори на фінансовому ринку, виключним видом діяльності яких є залучення вільних грошових коштів та їх використання для фінансування, кредитування та інші операції з використанням різноманітних фінансових інструментів. Фінансовий інститут може здійснювати свою діяльність в якості : посередника, інвестиційного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду. Основні фінансові інститути: банки, страхові компанії, інвестиційні компанії, пенсійні фонди та інші.

Навчальне видання