Тема 5. Грошовий ринок

1. Сутність грошового ринку, його інструменти.

2. Обліковий ринок і його особливості.

3. Характеристика міжбанківського ринку. Операції на міжбанківському

ринку.

1. Сутність грошового ринку, його інструменти

Грошовий ринок – це частина ринку позикових капіталів, де здійснюються переважно короткострокові депозитно-позикові операції, що обслуговують рух оборотного капіталу фірм, короткострокових ресурсів банків, установ, держави і приватних осіб.

З розвитком міжнародних кредитних і валютних відносин сформувався міжнародний грошовий ринок (найбільшими в світі ринками грошей є Нью-Йоркський, а також – ринки Лондона, Токіо, Парижа).

Основне призначення ринку грошей полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його структура – співвідношенням різних грошових агрегатів. Оскільки грошовий ринок охоплює використання грошей у тому числі як засобу нагромадження і платежу, то саме у цьому сегменті він пересікається із фінансовим ринком.

Об’єктом грошового ринку є тимчасово чи постійно вільні грошові кошти, власники яких пропонують їх на ринку для одержання додаткового доходу. Грошовий ринок характеризується тим, що:

фінансові активи, що обертаються на ринку, мають високу ліквідність;

це ринок з найменшим рівнем фінансового ризику;

має відносно просту систему ціноутворення;

ціною «товару» на ринку, є позичковий процент;

джерелами ресурсів є кошти, залучені банківською системою;

основними позичальниками є фірми, кредитно-фінансові інститути, держава, населення тощо.

Основними суб’єктами грошового ринку є домогосподарства, фірми, структури державного управління, фінансові посередники, фінансово-кредитні інститути, які беруть участь в операціях з купівлі-продажу фінансових активів ринку.

Особливості грошового ринку визначають елементи внутрішнього механізму його регулювання: попит має форму попиту на позики, пропозиція – форму пропозиції позик, а ціна – форму відсотка на позичені кошти.

На грошовому ринку розрізняють кілька видів відсотків:

облігаційний відсоток – це норма доходу, встановлена за цінними паперами. Він має забезпечити зацікавленість інвесторів у вкладання грошей у цінні папери, тому повинен мати вищу ставку, ніж відсоток за банківськими депозитами;

банківський відсоток – відсотки за операціями банків;

депозитний відсоток – норма доходу, яку виплачують банки своїм клієнтам за їхніми вкладами депозитами;

позиковий відсоток – норма доходу, яку стягує банк із позичальників за користування позиченими коштами. Ставки позикового відсотка повинні бути вищими за ставки депозитного відсотка, оскільки за рахунок цієї різниці в ставках банки одержують дохід, який називається маржею, і формують свій прибуток.

Для економіки важливим процесом є дефляція – це стан, що характеризується процесами стримування збільшення грошової маси в обігу шляхом вилучення з обігу частини платіжних засобів. За цих обставин виникає потреба в державному контролі за рухом відсоткових ставок і рівень відсотка стає об’єктом державного регулювання. Тому особливе місце належить ставці облікового відсотка, що встановлюється Центральним банком.

Обліковий відсоток – це норма доходу, яку Центральний банк стягує із комерційних банків за позики, видані під заставу комерційних векселів.

При визначенні рівня облікової ставки НБУ орієнтується на фактори, що впливають на її визначення, а саме:

- обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертання грошей;

- структура кредитної емісії Національного банку;

- відсоткові ставки комерційних банків за кредитами та депозитами;

- структура залучення коштів комерційних банків;

- валютний курс національної грошової одиниці;

- дохідність за операціями з цінними паперами на відкритому ринку тощо.

Кон’юнктура грошового ринку залежить від таких факторів: циклічних змін в економіці; темпів інфляції; особливостей національної кредитно-грошової політики.

Грошовий ринок відображає попит на гроші та їхню пропозицію.

Пропозиція грошей (МS) – це загальна кількість грошей, що перебувають в обігу і які об’єднані у грошові агрегати М1, М2, М3.

Грошовий агрегат – це будь-яке сполучення із кількох ліквідних активів, що є альтернативними вимірювачами грошової маси.

НБУ в своїй практичній роботі розраховує три грошові агрегати: МО – готівка; М1 – готівка та кошти на розрахункових і поточних рахунках у національній валюті; М2 – М1 плюс строкові кошти в національній валюті та валютні кошти; М3 – М2 плюс кошти клієнтів за трастовими операціями банків та цінні папери власного боргу банків.

Попит на гроші (МD) – сума грошей, яку покупці можуть і мають намір заплатити за необхідні для них товари та послуги.

Грошовий ринок поєднує три головні складові: обліковий, міжбанківський і валютний ринки. Усі вони виконують декілька основних функцій, в чому і полягає їхня схожість:

- об’єднання дрібних заощаджень населення, держави, приватного бізнесу, закордонних інвесторів і створення потужних грошових фондів;

- трансформація цих коштів у позиковий капітал;

- спрямування частини коштів на міжбанківський ринок, що забезпечує стійкість кредитної системи;

- надання позик державним органам для вирішення невідкладних завдань, покриття дефіциту бюджету.

Інструментами грошового ринку є векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти та інші грошові сурогати.

Грошові сурогати – це будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті.

Казначейські зобов’язання – боргові цінні папери, що емітуються державою в особі уповноважених органів, розміщуються виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридичних осіб, засвідчують внесення їх власникам грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску.

Державні сертифікати – цінні папери, що видані банками та іншими депозитними інститутами.

Євродолари – доларові депозити, розміщені за межами США.

Угода про перепродаж – контракт, в якому одна із сторін зобов’язується продати цінні папери іншій із обов’язковим викупом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, «РЕПО»).

Банківський акцепт – форма короткострокового банківського фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей – це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Вексель – цінний папір, що підтверджує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання певного терміну визначену суму грошей власнику векселя (векселетримачеві).

Вексель виконує дві функції: є інструментом кредиту, тому що з його допомогою можна оформити різні кредитні зобов’язання (оплатити куплений товар, повернути отриману позику); служить інструментом грошових розрахунків, так як є різновидом кредитних грошей.

Взаємовідносини між учасниками вексельного обороту регулюються особливими нормами вексельного права, які уніфіковано на Женевській конференції 1930 року, що виробила конвенцію, якою було встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий векселі. Країни, що підписали або приєднались до конвенції, прийняли на себе зобов’язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

В Україні обіг векселів також здійснюється відповідно до Єдиного вексельного закону. Українське законодавство не передбачає випуск векселів в електронній формі.