3. Характеристика хімічно небезпечних об’єктів на території України

Всього в Україні функціонує близько 1810 об’єктів промисловості, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 283 тис. т отруйних та шкідливих речовин. Близько 1 тис. підприємств переробляють та зберігають вибухонебезпечні речовини. За ступенем хімічної небезпеки кількість цих об’єктів розподілена залежно від кількості людей, які мешкають у зоні можливого хімічного зараження:

І ступінь (понад 75 тис. чол.) – 76 об’єктів;

ІІ ступінь (40 – 75 тис. чол.) – 60 об’єктів;

ІІІ ступінь (до 40 тис. чол.) - 1134 об’єктів;

ІV ступінь (зона хімічного зараження не виходить за межі об’єкта) – 540 об’єктів.

Із 321 адміністративно-територіальної одиниці, віднесеної до ступенів хімічної небезпеки, 154 належать до І ступеня, 47 – до ІІ ступеня, 108 – до ІІІ ступеня.

До зони можливого зараження хімічними отруйними речовинами потрапляють 11% території країни, де мешкає 35% населення.

За кількістю хімічно небезпечних об’єктів І і ІІ ступенів „лідирує” Одеська область (28), друге місце належить Донецькій (18), третє – Дніпропетровській та Черкаській областям. У м. Київ діє 13 хімічно небезпечних об’єкти.

На багатьох українських підприємствах хімічної промисловості, чорної і кольорової металургії та енергетики витрати на очищення повітря від шкідливих речовин становить 20–30% від вартості основних виробничих фондів. За рік, внаслідок діяльності цих підприємств, у державі накопичується загалом 700млн т твердих відходів, з яких 100млн т – токсичні і 10млн т – стічні води.

Питання для самоконтролю:

1. Яка класифікація хімічних сполук за практичним використанням?

2. Які СДОР використовують на підприємствах харчової промисловості.

3. Що таке ХНО? Їх класифікація за ступенем хімічної небезпеки.

7. Соціальні небезпеки

1. Загальні закономірності виникнення соціальних небезпек

Здебільшого люди інтуїтивно розуміють значення соціальної безпеки. Можна назвати принаймні чотири її сутні ознаки:

1. універсальність феномену – безпека турбує всіх людей, оскільки має загальні загрози нормальному життю (безробіття, наркоманія, злочинність, тероризм тощо);

2. взаємозалежність складників – безпека нині не стосується тільки окремої людини, соціальної групи або країни (голод, захворювання, забруднення середовища, торгівля наркотиками, тероризм, етнічні конфлікти і соціальна дезінтеграція не є ізольованими подіями, обмеженими власним помешканням чи державними кордонами);

3. підконтрольність розвитку подій – про безпеку можна говорити лише коли та чи інша небезпека проявляється на ранніх стадіях і коли ще можливо ліквідація її причин, а не трагічних наслідків;

4. проблемність людського життя, яке не дає змоги повністю розв’язати проблему безпеки особи – поле людських проблем може бути мінімізоване, але не ліквідоване повністю, оскільки має значення все: якість життя суспільства, його соціальний і духовний потенціал, на скільки його члени вільні у виборі, на які вчинки їх спонукає суспільство.

Соціально-економічні труднощі призвели не тільки до спаду життєвого потенціалу українського населення, а й до поширення негативних і дуже небезпечних явищ у суспільстві, зокрема наркоманії, алкоголізму та самогубств. Більшість опитаних вважає, що наркоманія значно більше зло, ніж алкоголізм, і тому краще вживати алкоголь, ніж наркотики. В деяких країнах такий підхід навіть зведено у ранг державної політики. Однак запитання „Що небезпечніше алкоголь чи наркотики?” породжує лише одне запитання „Якою смертю краще померти?”. Колись наркоманів переслідували відповідно до Карного кодексу, а горілка була настільки доступна, що практично відбувалося масове споювання населення, що, в свою чергу, призвело до деградації нації.