-спільні валютні фонди;

-регіональні валютно-розрахункові установи.

Етапи розвитку Європейської валютної системи								Таблиця 6.3
І етап	укладення валютних угод між країнами Західної Європи на двосторонній
	основі з метою	взаєморегулювання			платіжних		балансів безготівкових
1947-1950 рр.
	розрахунків, залік взаємних вимог, пільгове кредитування
II етап	створення Європейського		платіжного		союзу(17		країн), розрахунки		в
	межах союзу здійснюється за допомогою умовної розрахункової одиниці
1950-1958 рр.
	– епуніт
III етап	створення Європейської економічної спільноти, яка трансформувалася в
з 1959 р.	Європейську валютну систему
	поетапна трансформація Європейської валютної системи в Європейський
IV етап	валютний союз, який передбачає утворення спільного для країн-членів
1 989р.	ЄС Європейського центрального банку та заміну національних валют
	спільною валютою – євро
липень	повна лібералізація руху капіталів усередині ЄС; завершення процесу
1990 р. -	формування єдиного внутрішнього ринку ЄС; розроблення заходів щодо
грудень	зближення (конвергенції) ряду економічних параметрів для країн-членів
1993 р.
	створення незалежної Європейської системи центральних банків на чолі
	з Європейським центральним банком; установлення фіксованого курсу
січень 1999 р.	для валют країн — членів ЄВС між собою, а також відносно екю; емісія
	єдиної грошової одиниці; проведення єдиної валютної політики країнами
	— членами ЄВС
	зафіксовано валютні курси національних валют. Фінансові безготівкові
	операції з цього періоду могли здійснюватися як у, такєвроі в
	національній валюті. З 1 січня 2002 р. євро увійшла до готівкового обігу
	і протягом кількох місяців зберігався						паралельний обіг			євро та
станом на	національних валют. З 1 липня 2002 р. в обігу залишилася єдина
1 січня 1999 р.	європейська валюта — євро. За			проведення		єдиної грошово-кредитної
	політики ЄВС відповідає Європейська система центральних банків, до
	якої входять ЄЦБ і центральні				банки країн-учасниць. Національна
	грошово-кредитна політика країн — учасниць ЄВС з цього часу втратила
	самостійне значення
4. Суть та необхідність валютного регулювання
Валютне	регулювання -		сукупність		заходів, що			реалізуються
міжнародними	організаціями, державою			у	сфері		валютних		відносин.
Здійснюється на двох рівнях: міждержавному та національному.								покладено на
Функції	регулювання	міжнародних		валютних		відносин

МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями. На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни. До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, Міжнародні фінансово-кредитні організації. Механізм валютного регулювання в Україні містить сукупність заходів, які проводяться НБУ, Мінфіном, ДПА, іншими органами валютного контролю у сфері валютних відносин.

Валютний контроль - це важлива складова валютного регулювання, метою якого є дотримання валютного законодавства під час здійснення валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Інструменти валютного регулювання:

57

1.Дисконтна (облікова) політика – це система заходів ЦБ, які полягають

уцілеспрямованому підвищенні чи зниженні облікової ,ставкитакож відповідної зміни ставки депозитного та позикового процента:

- зміна облікової ставки; - зміна депозитного проценту;

- зміна позикового проценту.

2.Девізна політика – це сукупність заходів з метою корекції курсу

національної валюти за допомогою валютної інтервенції та валютни обмежень:

-девальвація;

-ревальвація;

-валютна інтервенція;

-валютні обмеження.

3.Регулювання сальдо платіжного балансу.

4.Формування та використання золотовалютних резервів.

Девальвація - зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних.

Об’єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з

реальною купівельною спроможністю грошової одиниці.
Причини:	нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах;
нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки.
Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на
внутрішньому	ринку;	підвищення		конкурентоспроможності				країни		на
світовому ринку.
Ревальвація -		підвищення		курсу		національної	валюти		стосовно
імпортних.
Наслідки:	стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку
споживчого попиту; приплив імпортних інвестицій.
Валютна інтервенція - операції щодо купівлі та продажу власної валюти
або конкурентної - іншої держави.
Наслідки:	зміна	попиту	і	пропозиції певної грошової одиниці на
валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют.
Способи	здійснення: за		рахунок		використання		власних		іноземних
валютних резервів (через своп-угоди); за рахунок продажу цінних паперів,
вміщених в іноземній валюті.
Валютні	обмеження – заходи,			спрямовані		на обмеження		операцій		з
валютою та валютними цінностями.
Платіжний баланс - співвідношення всієї сукупності надходження з-за
кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу. Форму платіжного
балансу рекомендує МВФ.
Структура платіжного балансу:
І. Баланс поточних операцій:
- торговельний баланс – співвідношення між надходженнями за експортом										і
платежами за імпортом товарів;

58

-

баланс

послуг – рух

коштів у зв’язку з

обміном

між

резидентами

та

нерезидентами різноманітними послугами;

-

доходи –

рух коштів, пов’язаний з доходами

фізичних осіб– резидентів,

одержаними в оплату праці за кордоном

та

доходами

від інвестиційної

діяльності;

-

поточні

трансферти – рух

коштів

на

без

еквівалентних

засадах

(гуманітарна допомога, внески до фондів).

ІІ. Баланс руху капіталу та кредитів:

- капітальні трансферти – передача права власності на основний капітал або

анулювання

боргів

кредиторам, коли

рух

вартості

здійснюється

на

еквівалентній основі;

-

прямі

інвестиції –

капвкладення

прямих

інвесторів

у

зарубіжні

підприємства;

-портфельні інвестиції – операції з цінними паперами;

-інші інвестиції – операції кредитного характеру.

Золотовалютні резерви – запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і можуть бути використані на потреби, що мають загальноекономічне значення.

Контрольні питання

1.Що являє собою валюта як економічне поняття?

2.Чим різняться національна, іноземна і колективна валюти?

3.Що таке валютний курс? Назвіть види валютних курсів.

4.Що таке купівельна спроможність валюти?

5.Що таке конвертованість національної валюти?

6. Назвіть	види	та	охарактеризуйте	валюти	за	ст
конвертованості.

7.Які існують види валютних систем?

8.В чому зміст і принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної

системи?

9.На яких принципах функціонує Ямайська валютна система?

10.В чому полягає специфіка валютного ринку, які органи здійснюють валютне регулювання?

11.Якими є основні форми валютних операцій?

12.У чому полягає суть валютних відносин?

13.	У яких випадках використовуються девальвація						і ревальвація як
методи валютного регулювання?
14.	Чим є валютна інтервенція і який механізм її здійснення?
15.	Яку	роль	відіграє	платіжний	баланс	у	механізмі	валютног

регулювання?

59

Тестові завдання для перевірки знань

1. Валютні операції означають:

а) будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку; б) забезпечення прибутку учасниками валютних відносин;

в) забезпечення умов та механізм для реалізації валютної політики держави; г) все перелічене.

2. Валютний курс означає:

а) співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу; б) ціна грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни; в) правильні відповіді а) та б);

г) жодної правильної відповіді.

3.Валютні відносини містять:

а) експорт товару; б) надання технічної допомоги; в) імпорт товару; г) все перелічене.

4.Здатність валюти вільно використовуватися для будь-яких операцій та обміну на інші валюти, - це:

а) конвертованість; б) часткова конвертованість;

в) внутрішня конвертованість; г) зовнішня конвертованість.

5.Валютні угоди на короткотермінову (до 48 годин) доставку валюти з негайною оплатою, - це:

а) СПОТ; б) форвард; в) СВОП; г) опціон.

6.Що з наведеного не належить до режиму валютного курсу:

а) плаваючий; б) фіксований;

в) керованого плавання; г) гнучкої фіксації.

7.Валютний арбітраж, що ґрунтується на різницях валютних курсів на різних фінансових ринках:

а) зовнішній; б) просторовий; в) часовий;

г) міжнародний.

8.Валютна операція на умовах форвард– це операція за договором, умови якого передбачають виконання операції:

а) пізніше, ніж на другий робочий день після дня укладення договору; б) на другий робочий день після дня укладення договору;

60

в) у день укладення договору; г) жодної правильної відповіді.

9.Валютний арбітраж, що здійснюється з метою одержання прибутку від різниці у курсах валют у часі:

а) зовнішній; б) просторовий; в) часовий; г) тимчасовий.

10.Плаваючі валютні курсу національних одиниць впроваджено:

а) 1867 р. – Паризька конференція; б) 1922 р. – Генуезька конференція;

в) 1944 р. – Бреттон-Вудська конференція; г) 1976 р. – Ямайська конференція.

Література:

[1;2;3;4;5;7;8;9;10;11;12;13;14;15;16;17;18;19;20;21;25;29;30;33;35;36]

61

ТЕМА 7. МЕХАНІЗМ ФОРМУВАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА

1. Загальна характеристика формування пропозиції грошей та структури грошової бази.

2.Грошово-кредитний мультиплікатор та вплив центрального і комерційних банків на його рівень.

3.Вплив небанківських інституцій на грошовий мультиплікатор.

1.Загальна характеристика формування пропозиції грошей та структури

грошової бази

На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші. Банківська система управляє пропозицією грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У розпорядженні центрального банку є економічні важелі, серед яких важливе місце належить

таким макроекономічним показникам: грошова

база;

банківські

резерви;

грошово-кредитний мультиплікатор.

Грошова

база -

це

консолідуючий

показник

резервних

грошей

банківської

системи,

на

основі

якого

через

грошовий

мультиплікатор

формується пропозиція грошей. Вона містить М0, готівку в касах банків та

резерви комерційних банків на їх рахунках в НБУ.

де Мh – грошова база;

Мh = М0 + Мк + Мрез,

Мк – сума готівки в касах банків;

Мрез

–

сума

резервів

комерційних

банків

на

їх

коррахунках

центральному банку.

Обсяг

М0 визначається як різниця між загальним обсягом емісії готівки

(Ме) та сумою готівки, що зберігається в касах банків (М0 = Ме

- Мк),

і

збігається з агрегатом М0.

Разом з цим, пропозиція грошей (Мs) прямо

пропорційна

грошовій

базі

(Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора m:

Банківські резерви (Рб)

Мs = Мh * m

грошових коштів, які

є

в

— це

сукупність

розпорядженні комерційних банків і не використані для активних операцій. Вони включають залишки готівки в касах банків та їх вклади на кореспондентських рахунках у центральному банку.

За економічним змістом формування резерву окремого комерційного банку можна подати у такому вигляді:

Рв=К+ЗК±МБК-ВСФ-Ао,

де Рв - вільний резерв; К - капітал банку;

ЗК - залучені на депозити кошти; МБК - сальдо заборгованості банку по міжбанківському кредитуванню,

включаючи і кредити НБУ; ВСФ - відрахування до централізованого страхового фонду;

62

А0 - кошти, вкладені в активні операції та не повернуті на даний момент.

За своїм призначенням банківські резерви поділяються на обов’язкові резерви (Р0) та вільні резерви (Рв).

Обов’язкові резерви — це та частина загальних резервів, яка бронюється на вимогу і за нормативами центрального банку і яка не може бути використана

для активних операцій комерційного банку та призначена для задоволення потреб, що контролюються центральним банком.

Вільні резерви — це сукупність грошових коштів, які є в розпорядженні банків і які можуть вільно використовуватися для активних операцій.

Норми обов’язкового резервування встановлюються у відсотковому відношенні до обсягу залучених банками коштів і можуть диференціюватися за

видами залучених коштів. На власний капітал банків та на	позичені ними
кошти обов’язкове резервування не поширюється.
Вільні та обов’язкові резерви пов’язані між собою такою залежністю:
Рв = Рб - Ро,
тобто за даного обсягу Рб вільний резерв буде тим вищим, чим меншим
буде обсяг Р0, і навпаки.
2. Грошово-кредитний мультиплікатор та вплив центрального і
комерційних банків на його рівень
Зв’язок між монетарною базою(банківськими резервами) та масою
грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового	мультиплікатора

(множника).

Грошовий мультиплікатор - це величина множника(коефіцієнта), на

яку збільшується	кількість грошей	в обігу в	результаті операцій
монетарному ринку.

m = 1 *100,

MR

де m – грошовий мультиплікатор; MR – норма обов’язкових резервів.

Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є оберненою величиною норми

обов’язкових		резервів, а також співвідношенням			між	обсягами	готівки і
депозитів. Це свідчить про те, що із збільшенням резервної норми або при
більш	високому		співвідношенні	готівки	відносно	депозитів		величин
грошового		мультиплікатора		зменшуватиметься. Коефіцієнт			показує

максимальну кількість нових кредитних грошей яку може утворити кожна грошова одиниця наднормативних резервів величиниMR. Ефект кредитного мультиплікатора:

∆М = Е*m = Е* 1 *100,

MR

де ∆М – сума нових грошей; Е – сума наднормативних резервів.

Фактичний рівень мультиплікатора, що склався на певний час:

63

mm = M 0 + D ,

M 0 + R

де МО – маса готівки в обороті;

D – маса грошей на депозитах комерційних банків;

R – сума резервів комерційних банків(гроші на коррахунках та в касах банків).

Грошова мультиплікація — досить складний процес, що технологічно проходить кілька стадій, і в ньому беруть участь багато економічних суб’єктів

— центральний банк, комерційні банки, небанківські інституції. Щоб спростити висвітлення цього процесу і полегшити розуміння його технології, розділимо його за кількома напрямами:

— НБУ: грошова база — банківські резерви — багатократне збільшення депозитів. Цей напрям можна назвати простим мультиплікатором депозитів;

— комерційні банки: вільні резерви — мультиплікація депозитів. Цей напрям умовно можна назвати трансформацією простого мультиплікатора депозитів під впливом коефіцієнта Рв/D;

— небанківські інституції: банківські депозити — резерви — мультиплікація депозитів. Цей напрям умовно можна назвати трансформацією простого

мультиплікатора депозитів під впливом коефіцієнта М0/D.
У сукупності всіх цих напрямів грошової			мультиплікації досягається
певна зміна (+ чи -) обсягу банківських депозитів (D).
Простий	мультиплікатор	депозитів— це	можливий, нічим	не

деформований процес зростання банківських депозитів внаслідок надання

центральним банком у банківську систему додаткових резервів та кредитно-
розрахункового обслуговування банками своїх клієнтів. Поштовхом для такого
зростання є збільшення банківських резервів у процесі формування грошової
бази, ініціатором якого є центральний банк. При цьому такий поштовх буде тим
сильнішим, а отже, простий мультиплікатор тим вищим, чим більша частка
грошової бази буде сформована у вигляді банківських резервів, відповідно,
менша — у готівковій формі. А оскільки структуру грошової бази в процесі її
формування визначає НБУ, то вже на етапі формування грошової бази він має
можливість активно впливати і на другий етап формування пропозиції грошей
— етап грошової мультиплікації.
Вплив	комерційних	банків	на	відхилення	реального	про

мультиплікації депозитів від ідеального проявляється двояко:

—у зберіганні фактичних резервів (у касах та на коррахунках) в обсягах, більших від обов’язкових резервів, тобто у постійній наявності в банків вільних резервів;

—у ставленні банків до одержання в НБУ позичок рефінансування, продажу для НБУ зі своїх портфелів іноземної валюти чи державних цінних паперів.

Ставлення банків до обсягу резервів, який вони постійно зберігають, формується під впливом кількох чинників:

—рівня норми обов’язкового резервування і жорсткості контролю НБУ за його дотриманням;

64

— рівня	ринкової	ставки		позичкового процента: якщо вона висока чи
зростає, то	банкам	вигідно	якнайбільше вкладати своїх резервів у дохідні
активи — кредити чи інвестиції і якнайменше тримати вільних резервів,
навпаки;
— рівня	облікової	ставки	НБУ та ставки ринку міжбанківського кредиту.
Якщо ці ставки високі чи зростають, то банкам буде фінансово обтяжливо
негайно збільшити свої резерви, якщо в цьому					виникне раптова потреба— у
зв’язку з непередбачуваним підвищенням обов’язкових резервів, появою надто
вигідного проекту для кредитування чи інвестування .таТомуін банки
намагаються постійно тримати певну суму вільних резервів;
можливих неочікуваних				відкликань	вкладниками своїх	депозитів з
банків, що може поставити			банк у складну ситуацію з ліквідністю. Щоб
уникнути таких екстремальних ситуацій, банки теж намагаються тримати певні
суми надлишкових резервів.
Частину резервів банки одержують від центрального банку, точніше
купують їх в обмін на свої активи(цінні папери чи інвалюту) або ж на свої
зобов’язання перед ним(позички рефінансування). Ці останні види резервів
умовно назвемо купленими, щоб відрізнити їх від створених самими банками.
Рішення про купівлю додаткових резервів та їх обсяги приймають самі
банки, орієнтуючись на свої			інтереси— одержання прибутків, підвищення
ліквідності чи зміцнення клієнтської бази. Задоволення цих інтересів можливе
лише за умови, що витрати,				пов’язані з	купівлею додаткових	резервів,
окупляться доходами від їх розміщення в активи. Так, банки погодяться
отримувати в НБУ позички рефінансування лише за умови, що ринкова ставка
позичкового процента буде вищою від облікової ставки НБУ. І чим вища маржа
(перевищення) між цими ставками, тим більшим буде інтерес банків до позичок

рефінансування.

І

навпаки,

якщо

рівень

маржі

буде

низьким

ч

знижуватиметься, заінтересованість банків у цих позичках буде зменшуватися.

А

якщо

маржа

стає

від’ємною, банки

взагалі

скорочуватимуть

свою

заборгованість перед НБУ, погашаючи раніше одержані позички. Відповідно

зростатимуть чи зменшуватимуться обсяги куплених банками резервів.

Подібний стимулювальний механізм діє і при купівлі банками резервів

через операції з цінними паперами на відкритому ринку. У разі їх дострокового

продажу НБУ банки зазнають певних втрат, які повинні відшкодовувати

доходами від розміщення в активи додаткових резервів, одержаних від цих

операцій. А це можливо, якщо дохідність нових активів буде вищою від

втраченої дохідності проданих цінних паперів. Залежно від спреду між цими

показниками банки вирішуватимуть, продавати чи купувати державні цінні

папери, а отже, збільшувати чи зменшувати купівлю резервів.

Не

так виразно проявляється стимулювальна поведінка банків

щодо

купівлі резервів в операціях з іноземною валютою. Оскільки переважну частку

продажу валюти для НБУ банки здійснюють з ініціативи своїх клієнтів, тобто

небанківських інституцій, то поведінка останніх і чинить переважний вплив на

динаміку банківських резервів по цьому каналу. Самі банки можуть впливати

на

рух

цих

резервів лише

в операціях з

валютою

з власного

: портфеля

65

продаючи її, вони будуть збільшувати резерви, а купуючи — зменшувати.
Приймаючи	рішення про продаж валюти з власного портфеля(купівля
додаткових резервів) чи про її купівлю, банки можуть керуватися міркуваннями
диверсифікації	активів, одержання прибутку, збільшення гривневих резервів

тощо. Тобто тут теж діє мотив заінтересованості банків у вигідності купівлі додаткових резервів, але він проявляється складніше, ніж при купівлі резервів через позички рефінансування чи операції відкритого ринку. Тим більше, що

банки України мають право надавати позички в інвалюті і широко ним користуються, а отже, їм не обов’язково купувати гривневі резерви, щоб збільшити більш дохідне кредитування клієнтури.

Таким чином, динаміку загальної ролі банків у формуванні всього обсягу

резервів	(створених	і	куплених), а		отже	у	загальному	грошовому
мультиплікаторі можна виразити через показник6/D:Р чим він вищий, тим
більшу	частку своїх		депозитів	банки	зберігають		у резервах, і навпаки.
Звичайно,	у чисельнику		цього	показника можна поставити обсяг				вільних

резервів. Тоді він набуде вигляду Рв/D і виражатиме лише зусилля комерційних банків (без зусиль центрального банку) щодо зміни обсягів резервів. Якщо

зусиллями банків коефіцієнт Р/D зростатиме, це свідчитиме про стримування

в

процесу	мультиплікації депозитів завдяки збільшенню	зберігання банками
своїх ресурсів у грошовій формі(резервів) без трансформації їх у позички. І
навпаки,	зниження цього коефіцієнта свідчитиме, що	банки позитивно
впливають на мультиплікатор депозитів.

3. Вплив небанківських інституцій на грошовий мультиплікатор

Крім центрального та комерційних банків на процес мультиплікації депозитів, а отже на зростання пропозиції грошей, активно впливають небанківські інституції, тобто клієнти банків. Такий вплив ґрунтується на тому,

що пропозиція грошей (Мs) складається з двох елементів: готівки поза банками (М0) та поточних депозитів(Dп). Отже, формулу пропозиції грошей можна записати так:

Мs = М0 + Dп.

Власниками обох елементів пропозиції грошей є небанківські інституції (домогосподарства, фірми, державні установи, громадські організації тощо), і вони вирішують, яку частку свого запасу грошей тримати в готівковій формі(у складі елементу М0) і яку — в безготівковій формі (у складі елементу Dп). Тому готівка може вільно переходити з позабанківського у внутрішньобанків-ський

оборот, перетворюючись		у	депозити, внаслідок		чого		обсяг0	М
зменшуватиметься,	а обсяг Dп		збільшуватиметься		та	посилюватиметься
мультиплікатор	депозитів.	І	навпаки, якщо	небанківські			інституції
трансформуватимуть частину депозитів у готівку, то обсяг Dп зменшиться, а
обсяг М0 — збільшиться. У свою чергу, будь-які зміни обсягу Dп							унаслідок
маніпуляцій з готівкою вплинуть на рівень мультиплікації депозитів: при
зростанні Dп за рахунок зменшення М0 рівень мультиплікації						підвищиться		і
зросте загальна пропозиція грошей, а при зменшенні Dп					за рахунок зростання
М0 знизиться і зменшиться пропозиція грошей.

66

У зв’язку з визначенням впливу небанківських інституцій на грошовий

мультиплікатор	важливого	значення набуває	показник 0/DМ п як відношення
готівки до депозитів. Аналітичне значення цього показника полягає в такому:
— його	зменшення	свідчить про,	щоте небанківські інституції

зменшують частку своїх грошових запасів у готівковій формі і збільшують

частку у депозитній. Отже, зниження даного показника дає	можливість
збільшити депозити, банківські резерви і рівень мультиплікації	без зміни
грошової бази, тобто має позитивний вплив на пропозицію грошей;

—зростання цього показника, навпаки, свідчить про те, що небанківські інституції збільшують частку своїх грошей у готівці і зменшують частку їх у депозитах, що знижує грошовий мультиплікатор, а тому має негативний вплив на пропозицію грошей.

Отже, між динамікою показника 0/DМ п та рівнем мультиплікації і пропозиції грошей існує обернена залежність.

Контрольні питання

1.Напишіть формулу загальної моделі пропозиції грошей.

2. З яких двох етапів складається процес формування пропозиції грошей? Яке місце в загальному процесі займає кожний з них?

3.Назвіть трьох «гравців» процесу формування пропозиції грошей. На які етапи цього процесу переважно впливає кожний із них?

4.Що за обсягом більше – грошова база чи пропозиція грошей і на яку

величину?

5.Яка різниця між готівковою, випущеною в оборот, і готівкою в

обороті?

6.Що таке обов’язкові резерви, надлишкові резерви і вільні резерви? Як вони обчислюються?

7.Якщо НБУ хоче збільшити пропозицію грошей, то як простіше йому цього досягти – змінити грошову базу чи змінити грошово-кредитний мультиплікатор? Як він повинен змінити грошову базу– збільшити чи зменшити? Як він зможе змінити грошову базу – збільшити чи зменшити?

8.Якщо НБУ вирішив збільшити грошову базу, то яку операцію на відкритому ринку він мусить здійснити – купівлі чи продажу?

9.Дайте визначення грошово-кредитного мультиплікатора.

10.В чому полягає сутність категорії«банківські резерви» і що входить

до її складу?

11.Чи враховуються в грошовій базі кошти, що зберігаються в НБУ на коррахунку Державного казначейства? Поясніть відповідь.

12.Що виражає і як впливає на грошовий мультиплікатор коефіцієнт М0/D? Які економічні суб’єкти впливають на зміну цього коефіцієнта і під впливом яких чинників?

13.Що виражає і як впливає на грошовий мультиплікатор коефіцієнт

Рв/D? Які економічні суб’єкти впливають на зміну цього коефіцієнта і під впливом яких чинників?

67

14.	Поясніть, як відбувається процес			простої	мультиплікації депозитів?
Які чинники впливають на рівень простого мультиплікатора депозитів?
15.	Які	чинники	впливають	на	процес	реального	грошо
мультиплікатора і в якій бік вони				відхиляють його		від рівня	простог
мультиплікатора депозитів?

Тестові завдання для перевірки знань

1.Як повинна змінитися пропозиція грошей, щоб при незмінному попиті рівноважна процентна ставка знизилася:

а) зрости; б) знизитися;

в) залишитися незмінною; г) жодної правильної відповіді.

2.При зростанні попиту на гроші і пропозиції грошей буде відбуватися:

а) рівноважна кількість грошей і рівноважна відсоткова ставка скоротяться; б) рівноважна кількість грошей і рівноважна відсоткова ставка зростуть;

в) рівноважна відсоткова ставка зросте, а зміну кількості грошей завбачати неможливо; г) рівноважна кількість грошей зросте, а зміну рівноважної відсоткової ставки

завбачати неможливо.

3. Грошова база складається з:

а) різниці готівки в обігу і готівки в резервах комерційних банків; б) обсягу готівки і депозитів;

в) суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервів комерційних банків, що є на рахунку в центральному банку; г) жодної правильної відповіді.

4.Основним інструментом регулювання грошового ринку є:

а) загальний попит на гроші; б) трансакційний попит на гроші;

в) спекулятивний попит на гроші; г) ставка процента.

5.Надлишкові резерви комерційного банку складаються з:

а) активів банку, які не є грошима; б) грошей, які повинні зберігатися в банку згідно з законом;

в) різниці між фактичними та обов’язковими резервами банку; г) різниці між величиною активів та сумою вкладів на поточних рахунках.

6.Структури, що беруть участь у збільшенні пропозиції грошей в обігу:

а) уряд і центральний банк; б) уряд і комерційні банки;

в) уряд, комерційні і центральний банк; г) комерційні банки і центральний банк.

7.Зростання пропозиції грошей відбувається внаслідок:

а) зростання грошової бази; б) зростанні норми обов’язкового резервування;

в) зростання надлишкових резервів банків;

68

г) зростанні частки готівкових грошей у загальній сумі платіжних засобів населення.

8.Сума грошових коштів, які є в даний момент у розпорядженні банку і не використані ним для активних операцій - це:

а) загальний банківський резерв; б) обов’язків резерв; в) вільний резерв; г) все перелічене.

9.НБУ може збільшувати обсяг резервів у банківській системі шляхом:

а) збільшення центральним банком резервних вимог; б) збільшення норми обов’язкових резервів;

в) шляхом надання позик банкам та купівлі в них державних облігацій; г) все перелічене.

10. Ринкова процентна ставка впливає на надлишкове резервне співвідношення:

а) прямо; б) обернено;

в) не впливає; г) вплив, залежно від ситуації на ринку.

Література:

[1;2;3;4;5;7;8;9;10;11;12;13;14;15;16;17;18;19;20;21;23;25;29;30;33;35;36]

69

ТЕМА 8. РОЛЬ ГРОШЕЙ У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

1.Нейтральність грошей у процесі відтворення.

2.Передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку.

3. Моделі	впливу	пропозиції	грошей	на	економік
короткостроковому періоді.

4.Моделі впливу пропозиції грошей на економіку в довгостроковому періоді.

1. Нейтральність грошей у процесі відтворення

Проблема нейтральності грошей у монетарній теорії виникла в процесі дослідження їх впливу на реальну економіку. Вона стала своєрідною реакцією наукової думки на неспроможність знайти переконливі критерії побудови порівняльних моделей економічних систем без участі грошей(бартерних) і з участю грошей (монетарних). Принципові відмінності цих двох систем не давали можливості знайти узагальнюючі і порівняльні вимірники ефективності, які давали б можливість об’єктивно визначити вади і переваги кожної з них. Тому дослідники змушені були замінити у своїх порівняннях модель бартерної економіки на модель грошової економіки, але з нескінченно малими запасами грошей (близьких до нуля), вплив яких на реальні процеси майже не відчутний. Тобто ця економічна система за формою є монетарною, а за сутністю — бартерною. А оскільки бартерна система за своєю природою є

зрівноваженою, то й адекватна їй умовна монетарна система також має бути зрівноваженою. Після цього залишається лише порівняти дві грошові моделі економіки — з нульовими і з реальними запасами грошей, щоб виявити, наскільки зростання їх запасів вплинуло на рівновагу економічної системи, а отже, наскільки важливою є їх роль у цій системі.

За такого підходу до аналізу ролі грошей відповідь на поставлене питання була заздалегідь запрограмована і могла бути лише негативною— у вигляді концепції нейтральності грошей. Це пояснюється двома обставинами:

-використання лише модельних доказів для визначення переваг монетарної економіки неминуче зосередило увагу дослідників лише на кількісному чиннику і виключило можливість дослідження інших(якісних) чинників впливу;

-тривале панування класичної кількісної теорії з її спрощеними постулатами прямого, пропорційного й однорідного впливу кількості грошей на рівень цін усіх товарів.

За цих обставин дослідники неминуче доходили висновку, що будь-які

зміни грошової маси впливають лише на номінальні грошові показники і не зачіпають рівнів відносних цін окремих товарів, рівнів процентних ставок, пропорцій розподілу доходів, реальних запасів грошей в економічних суб’єктів та інших змінних реального сектору економіки. Останній залишається індиферентним до кількісних змін у монетарній сфері, а гроші залишаються нейтральними до процесів у реальному секторі. Від можливості впливу грошей на реальний сектор будь-якими іншими«каналами», окрім зміни їх кількості,

70

дослідники просто абстрагувалися. Поза колом їх наукових інтересів на довгий

час опинилися «канали» так	званого	якісного	впливу грошей на	реальну
економіку.
Вибраний підхід до визначення ролі грошей веде до такого трактування
нейтральності грошей. Гроші	можна	вважати	нейтральними, якщо	після

порушення початкової рівноваги економічної системи внаслідок номінальної зміни пропозиції грошей установлюється нова рівновага в економіці, за якої реальні рівні економічних змінних матимуть ті самі значення, що й до зміни пропозиції грошей. Отже, темпи та обсяги суспільного виробництва не повинні змінитися.

Зараз уже жодне серйозне дослідження монетарних процесів н обходиться без урахування цього явища, що дістало назву часового лага.

Якщо вказаний лаг справді існує, то в реальному секторі економіки має виникати стимулювальний ефект внаслідок того, що збільшення пропозиції грошей спричиняє насамперед адекватне зростання доходів, а рівень цін певний час відстає від цього процесу. У результаті збільшується реальна купівельна сила економічних суб’єктів, що підвищує їх заінтересованість більше заробляти доходів, більше виробляти товарів. Кінцевим результатом цих зусиль буде

прискорення економічного розвитку.
За	наявності часового	лага	між збільшенням пропозиції грошей і
адекватними йому ціновими зрушеннями гроші перестають бути нейтральними.
Оскільки	такий часовий лаг	має	недовгий термін, то діїцей висновок

обмежується коротким проміжком часу, тобто не має загального характеру.

Доля дискусії щодо нейтральності грошей на довгостроковому часовому інтервалі зовсім інша. Сучасні формулювання щодо нейтральності грошей на довгострокових періодах можна звести до такого:

-зміна маси грошей в обороті спричинює відповідну зміну загального рівня цін на всіх ринках (товарних, робочої сили, фінансових);

-у довгострокових періодах досягається висока поінформованість усіх економічних агентів стосовно грошово-кредитної політики, що забезпечує достатню гнучкість реальних економічних показників(відносних цін,

зайнятості, реальної заробітної плати та ін.); - в умовах високої поінформованості економічних агентів та гнучкості

реальних економічних показників часовий лаг у довгостроковому періоді наближається до нуля, й економічні агенти втрачають матеріальний стимул для посилення ділової активності, вона повертається на попередній рівень, а водночас знижуються до попереднього рівня і обсяги виробництва(після деякого підвищення на коротких часових інтервалах).

2. Передавальний механізм впливу грошей на реальну економіку

Передавальний механізм (його ще називають трансмісійним) — це процеси причинно-наслідкових зв’язків між економічними змінними, які забезпечують вплив зміни пропорції грошей на ділову активність та економічну рівновагу.

Основними каналами передавального механізму є:

71

Канал процентної ставкиполягає в тому, що у разі збільшення пропозиції грошей за незмінності(жорсткості) цін відповідно знизиться рівень процентної ставки на ринку грошей (номінальний і реальний). Унаслідок цього зросте попит на гроші як купівельну силу, збільшиться попит на банківські

позички	й	активізується банківське		кредитування за		рахунок	приросту
депозитів.	У	фірм та	домогосподарств	зросте	запас	купівельної	сили і
підвищиться		платоспроможність. Це дасть їм можливість збільшувати свої
споживчі	та	інвестиційні	витрати, що стимулюватиме		розвиток	пропозиції	на

ринках споживчих, особливо довгострокового користування, та інвестиційних товарів.

І навпаки, при зменшенні пропозиції грошей процентні ставки будуть

підвищуватися, збільшуватимуться витрати фірм				та домогосподарств на
залучення грошових коштів, що стримуватиме їх споживання та інвестиції. їх
витрати переноситимуться на майбутні періоди, зменшуватиметься попит на
кредит, скорочуватиметься		реальний	сукупний	попит, гальмуватиметься
економічне зростання.				грошовимще	каналом
Розглянутий	напрям	впливу	називають

передавального механізму.

У межах каналу процентної ставки є ще один напрям впливу. Зміна процентної ставки спричиняє перерозподіл доходів між кредиторами позичальниками — у разі зниження її більше створеного доходу припадає на

позичальників,	а при	зростанні— на	кредиторів. Серед кредиторів і
позичальників	помітне	місце займають	домогосподарства, причому серед

кредиторів переважають особи похилого віку, а серед позичальників — молодь, а також державні структури. Оскільки особи похилого віку менше схильні, порівняно з молоддю та державними структурами, витрачати кошти, а якщо витрачають, то переважно на споживчі потреби, то перерозподіл доходів на

їхню користь гальмує темпи зростання реального попиту і зрушує його у бік споживчих товарів за рахунок інвестиційних. Це також може гальмувати економічне зростання. Цей напрям впливу називають ще каналом доходу.

Канал фінансових активіввідрізняється	від попереднього тим, що
пов’язує зміни пропозиції грошей зі	змінами інвестиційного попиту

відповідних витрат безпосередньо, минуючи процентну ставку. Цей канал має кілька напрямів реалізації: зміна власного капіталу економічних агентів, зміна коефіцієнта q Тобіна, балансовий канал добробуту, канал ліквідності та ін.

	Власний капітал позичальника		створює певну		гарантію		повернення
позичок кредиторові: у разі зростання його обсягу такі гарантії посилюються, а
при	зменшенні — послабляються.		У	першому	випадку		кредитори
стимулюються до нарощування позичок і зменшення						їх , щоціни сприяє
підвищенню платоспроможності позичальників і їхніх витрат на споживання та
інвестиції.
	Зміна коефіцієнта q	Тобіна. Коефіцієнт q визначається				як відношення
ринкової вартості фірми		до відновної		вартості її	капіталу. Перша		вартість

означає ціну, за якою фірма, у тому вигляді, який вона має, може бути продана на ринку.

72

Відновна вартість показує, якою могла б бути вартість фірми, якби її

капітал (обладнання, будівлі, комунікації тощо) був замінений на нові складові

за нині діючими цінами.

Якщо q високе чи зростає, то це свідчить про те, що нові основні засоби є

відносно дешевими порівняно з капіталом фірми і вона

може

свої

акції

продавати на ринку за високими цінами та залучати в оборот додаткові кошти,

за рахунок яких розширювати інвестиційні витрати. Якщо

ж q

низьке

чи

зменшується,

то

ціна

акцій

такої фірми буде низькою, її інвестиційні

можливості будуть звужуватися, а витрати на інвестиції зменшуватися.

Канал

добробуту теж діє

в складі

каналу

фінансових

активів, але

стосується лише поточного попиту домогосподарств. Його

відкрив

. Ф

Модільяні на підставі сформульованої нимконцепції споживання протягом

життєвого циклу. Згідно з цією концепцією домогосподарства вирівнюють

своє поточне споживання в часі. Для цього вони використовують фінансові

активи,

накопичення

яких

сьогодні

дає

можливість

компенсувати

майбутньому втрати доходів від трудової діяльності і підтримувати постійно

свою платоспроможність на стабільному рівні. Такий запас фінансових активів

Модільяні

назвав життєвим

ресурсом,

який

забезпечує

вирівнювання

споживання протягом життєвого циклу.

Оскільки ринкова вартість цінних паперів зростає внаслідок збільшення

пропозиції грошей, то доки ринкові

ціни

на

товари залишаються

незмінними

(жорсткими), життєвий ресурс домогосподарств збільшується, а отже, зростає і

їх платоспроможний попит на товари поточного споживання, що стимулює

економічне зростання.

Канал ліквідності теж функціонує на базі фінансових активів і впливає

на тривалі споживчі витрати домогосподарств. Механізм його дії зводиться до

того, що рішучість економічних агентів купувати товари тривалого споживання

залежить від їхньої оцінки ймовірності майбутніх фінансових негараздів, які

спричиняють втрату ліквідності. Щоб застрахуватись від таких негараздів,

економічні агенти тримають частину своїх коштів у високоліквідних, але

дохідних фінансових активах, які можна досить швидко продати і забезпечити

свою ліквідність. Якщо економічні агенти негативно оцінюють перспективу

своєї ліквідності, вони більше будуть тримати фінансових активів і зменшувати

витрати на товари тривалого користування, що стримуватиме економічне

зростання.

Канал

кредитування —

самостійний

канал, який

діє

паралельно з

каналом процентної ставки та фінансових активів. Специфіка цього каналу

полягає в тому, що центральний банк змінює пропозицію

грошей

через

банківські резерви. Якщо він зменшує обсяги вільних резервів, то комерційні

банки

вимушені

обмежувати

пропозицію позик своїм клієнтам, останні,

будучи надто залежними від банків, втрачатимуть свою платоспроможність та

зменшуватимуть інвестиційні і споживчі витрати. При збільшенні центральним

банком резервів комерційних банків процес впливу

розвиватиметься у

зворотному напрямі, хоч і не так активно, як у першому випадку. Адже

збільшення

у

банків вільних

резервів

і

пропозиції

позичок

клієнтам

ще

не

73

значить, що останні погодяться їх одержати в повному обсязі і том платоспроможний попит може зростати повільніше, ніж банківські резерви.

Канал валютного курсу — це самостійний передавальний канал, що діє на підставі зовнішньої торгівлі. Механізм цього каналу полягає в тому, що

збільшення пропозиції грошей знижує рівень депозитної процентної ставки всередині країни. Це, у свою чергу, зменшує приплив іноземної валюти та пропозицію її на ринку, що веде до зниження курсу національної валюти. Аналогічно впливає на курс пряме збільшення попиту на інвалюту внаслідок зростання пропозиції національних грошей. Девальвація останніх стимулює зростання експорту і дестимулює імпорт, що сприяє розвитку національного виробництва.

3. Моделі впливу пропозиції грошей на економіку в короткостроковому періоді

У теоретичних дослідженнях застосовується кілька моделей: модель JS— LM—FE, яка пов’язує процентну ставку ринку капіталів з обсягом виробництва та реальних грошових запасів; модель — AD—AS, яка пов’язує обсяги виробництва (пропозиції) з попитом та рівнем цін; модель реального ділового циклу та ін.

Сукупний попит — це загальний обсяг платоспроможного попиту, який пред’являють усі економічні агенти на всіх ринках товарів та послуг країни за даного рівня цін. Домогосподарства пред’являють попит на товари і послуги

кінцевого	споживання (С); фірми —	на інвестиційні	товари	та послуги:
обладнання, товари в запаси, матеріали та техніку для будівництва та .ін(І);
державні	структури — на товари та	послуги обох	видів для	своїх потреб

(державні запаси — Д3); експортери — на всі товари вітчизняного виробництва, на які є попит за кордоном(в обсязі чистого експорту — Еч). Обсяг сукупного попиту (Пс) можна записати у вигляді формули:

Пс = С + І + Д3 + Еч.

Крива сукупного попиту— це певний ряд точок у системі координат, кожна з яких виражає залежність між середнім рівнем (Ццін) та обсягом виробництва (В).

Ц

AD

0

В

Рис. 8.1. Крива (AD) сукупного попиту

Крива АD має від’ємний нахил, що свідчить про обернену залежність між рівнем цін і обсягом сукупного попиту, а отже, і обсягом виробництва: чим нижчі ціни, тим вищий буде обсяг попиту, і навпаки.

74

Сукупна пропозиція — це загальна кількість товарів і послуг, які фірми готові виробити і продати на ринку. Ця готовність визначається двома видами чинників:

—повнотою використання наявних факторів виробництва(обсяг виробництва за повної зайнятості);

—рівнем цін.

Проте чинник цін впливає на обсяг пропозиції лише на коротких часових інтервалах, а на довгих такого впливу не відбувається, тому тут діє лише чинник факторів виробництва. Завдяки цьому крива сукупної пропозиції(АS) має подвійну форму: одну — для коротких періодів, другу — для тривалих. Оскільки короткострокова сукупна пропозиція зазнає впливу не тільки повноти використання факторів виробництва, а й сукупного рівня цін, її крива має висхідний нахил.

Ц

AS

0	В
Рис. 8.2. Крива (AS) сукупної пропозиції
Висхідна форма кривої S Асвідчить про	пряму залежність обсягу

виробництва від сукупного рівня цін: чим вищі ціни, тим більшим буде обсяг пропозиції, і навпаки. Кут нахилу кривої АS визначається мірою гнучкості цін щодо зміни сукупного попиту, а отже, пропозиції грошей. Якби ціни були зовсім не гнучкі щодо сукупного попиту, то крива АS набула б горизонтального положення. А якби ціни були вільно гнучкими, то крива АS розмістилася б вертикально. Місце, яке займає крива S Аміж цими двома крайніми положеннями, свідчить про силу та швидкість, з якою зміна пропозиції грошей впливає на сукупну пропозицію.

Якщо накласти криві DА та АS одна на одну, то одержимо графічну модель АD—АS, що адекватно виражає рівновагу сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Ц	Надлишок пропозиції		AS
Ц1	А1		А1
Ц0		А0
Ц2	А2		А2	AD
		Надлишок попиту
0	В1	В0	В1	В

Рис. 8.3. Модель короткострокової рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції

75

Зміщення кривої АD праворуч в має стимулювальний (розширювальний)

ефект, оскільки	призводить	до	зростання , якецін		стимулює		поточне
виробництво. Зміщення		кривої	D	Аліворуч	має	стримувальний
(обмежувальний)	ефект, оскільки веде			до зниження	, ціняке	дестимулює

поточне виробництво. Одним із головних чинників зміщення кривої АD вправо чи вліво є зміна пропозиції грошей, що підтверджує вплив кількості грошей на економічне зростання.

4. Моделі впливу пропозиції грошей на економіку в довгостроковому періоді

Модель АD—АS у довгостроковому періоді відрізняється від такої самої моделі у короткостроковому періоді лише розміщенням кривоїS. АЯкщо в моделі короткострокового періоду вона має висхідний нахил, то в моделі довгострокового періоду має конфігурацію вертикальної прямої, яка проходить через точку В', що відповідає рівню виробництва за умов повної зайнятості. Крива ж АD у цій моделі зберігає ту саму конфігурацію, яку має і в моделі короткострокового періоду.

Ц	1.Зростання пропозиції	LRAS	SRAS1
	грошей і сукупного попиту		SRAS0
			3.Усвідомлення загального
		А1	зростання цін, зниження
	4. Зростання цін		активності і сукупної
			AD1пропозиції
	А	0	2.Надлишок попиту, очікуване
			зростання цін і сукупної пропозиції
			AD0
	В' В''		В

Рис. 8.4. Модель рівноваги АD—АS у довгостроковому періоді

Оскільки розміщення кривої сукупної пропозиції в цих двох моделях істотно відрізняються, їх позначають по-різному: у моделі короткострокової рівноваги – SRAS, а в моделі довгострокової рівноваги– LRAS. Тому модель довгострокової рівноваги представлена кривимиAD0 та LRAS. Решта кривих відображають короткострокові зміни сукупного попиту і сукупної пропозиції в процесі формування довгострокової рівноваги.

Крива довгострокової пропозиції має дві характерні ознаки:

1)вертикальну конфігурацію, що означає незалежність зміни обсягу сукупної пропозиції та виробництва від зміни сукупного попиту, а отже, від пропозиції грошей, що підтверджує нейтральність останніх;

2)проходження через точку В', що означає адекватність їїприродному рівню обсягу виробництва, який досягається в умовах повної зайнятості. Це означає, що як би не відхилялися криві попиту і пропозиції від рівноважного рівня і як би не коливався обсяг поточного виробництва в короткострокових періодах, зрештою вони повертаються на природний рівень В'.

76

Таку		трансформацію			короткострокових		коливань	у	довгострокову
стабільність		сукупної пропозиції на рівні природного обсягу							виробництва
можна	пояснити		тим, що		економічні	агенти	поступово		усвідомлюють
тимчасовість		відхилення		фактичних цін		від	очікуваних	і	змінюють свої

прогнози так, що ці відхилення врешті-решт зовсім зникають. Після цього у фірм зникають будь-які ілюзії щодо зростання тільки їх цін та стимули до посилення ділової активності, унаслідок чого сукупна пропозиція повертається на рівень природного обсягу виробництва.

Контрольні питання

1.Яку економіку називають монетарною?

2.У яких випадках у монетарній економіці може розвиватися бартер?

3.У чому полягає сутність концепції нейтральності грошей?

4.Що таке часовий лаг і яку роль він відіграє в забезпеченні активної ролі грошей у реальній економіці.

5.Як змінюється активна роль грошей у розвитку економіки при збільшенні часового лагу?

6.Сформулюйте визначення передавального механізму впливу грошей

на процеси в реальній економіці.

7.Назвіть основні канали передавального механізму, визначені в монетарній теорії.

8.Охарактеризуйте канал процентної ставки.

9.Чому неокласики заперечують істотне збільшення пропозиції грошей

умонетарній політиці? У чому полягає специфіка їх рекомендацій щодо регулювання пропозиції грошей?

10.У чому полягають відмінність і єдність позицій неокейнсіанців і

неокласиків щодо доцільності застосування		їх теоретичних	концепцій у
практиці монетарної політики?
11.	У чому полягають єдність і відмінність позицій неокейнсіанців і
неокласиків у сучасному трактуванні нейтральності грошей?
12.	Представники якої наукової школи	визнають вплив	пропозиції

грошей на обсяги виробництва на коротких періодах у повному обсязі, а якої – лише частково? За якої умови ці останні вважають такий вплив неможливим?

13.Як впливає збільшення пропозиції грошей на збільшення обсягів виробництва у коротких і довгих періодах? Чим відрізняються короткі і довгі періоди?

14.Які зміни вніс у концепцію нейтральності грошей Дж. М. Кейнс?

15. У яких випадках неокейнсіанці вважають доцільним істотно змінювати пропозицію грошей для стимулювання економічного зростання, а в яких – ні? Що таке стабілізаційна монетарна політика?

Тести і завдання для перевірки знань

1. Якщо центральний банк продає цінні папери на відкритому ринку, то у яку сторону зміститься крива сукупного попитуD уА короткостроковій моделі АD—АS:

77

а) вправо;
б) вліво;
в) залишиться на місці;
г) жодної правильної відповіді.
2. Нахил, який має довгострокова крива сукупної пропозиції:
а) спадаючий;
б) висхідний;
в) вертикальний;
г) горизонтальний.
3.	Рівень зайнятості		при	зменшенні пропозиції			грошей зміниться
наступним чином:
а) зросте;
б) знизиться;
в) залишиться незмінним;
г) ці процеси ніяк не пов’язані між собою.
4. Вплив зміни пропозиції грошей на ділову активність буде вищим за
таких цін:
а) гнучких;
б) монопольних;
в) негнучких;
г) конфіскаційних.
5.	Прибічники	теорії	реального		ділового	циклу		ставляться	д
нейтральності грошей:
а) заперечують для всіх часових періодів;
б) визнають для всіх часових періодів;
в) заперечують для коротких і визнають для довгих періодів;
г) визнають для коротких і заперечують для довгих періодів.
6. Канал передавального механізму, що діє на						підставі		зовнішньої
торгівлі:
а) процентної ставки;
б) фінансових активів;
в) валютного курсу;
г) кредитування.
7. Канал передавального механізму, який базується на механізмі
банківського кредитування і відіграє провідну роль в країні, де недостатньо
розвинутий ринок		цінних	паперів,	банківський кредит			став	основним

джерелом зовнішнього фінансування:

а) процентної ставки; б) фінансових активів; в) валютного курсу; г) кредитування.

8.Економічний показник, що відображає відставання або випередження

учасі одного економічного явища(причини) порівняно з іншим, пов’язаним з ним явищем (наслідком):

а) часовий лаг;

78

б) коефіцієнт монетизації ВВП; в) грошово-кредитний мультиплікатор; г) індекс інфляції.

9. Канал трансмісійного механізму, що пов’язує зміни пропозиції грошей зі змінами інвестиційного попиту і відповідних витрат безпосередньо, минаючи процентну ставку:

а) процентної ставки; б) фінансових активів; в) валютного курсу; г) ліквідності.

10. Коефіцієнт, який визначається як відношення ринкової вартості фірми до відновної вартості її капіталу:

а) коефіцієнт q Тобіна;

б) коефіцієнт монетизації ВВП; в) коефіцієнт мультиплікації; г) жодної правильної відповіді.

Література:

[1;2;3;4;5;6;7;8;9;10;11;12;13;14;15;16;17;18;19;20;21;23;25;29;30;33;35;36]

79

ТЕМА 9. ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ

1.Класична кількісна теорія грошей.

2.Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії.

3.Кон’юнктурна теорія цінності грошей М.І. Тугана-Барановського.

4.Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток теорії грошей.

5.Сучасний монетаризм та внесок М. Фрідмена у його формування.

1. Класична кількісна теорія грошей

Перші спроби пояснити сутність грошей та їх роль у суспільстві робилися ще в античному світі.

Платон у праці«Держава» зазначав, що гроші потрібні для обслуговування суспільного поділу праці та повинні слугувати мірою вартості і засобом платежу. Аристотель у роботі «Нікомахова етика» розглядав вже три функції грошей: міри вартості (або грошової облікової одиниці), засобу обігу і засобу нагромадження цінностей. Ці положення та з’ясування ролі грошей у товарообміні стали підставами і методологією багатьох шкіл і теорій від найдавніших часів до сучасності. Умовно їх можна об’єднати навколо двох провідних напрямів:

1. Абстрактна (характеризується перебільшеною увагою до внутрішніх аспектів природи грошей і недооцінкою зовнішніх, що проявляються у впливі грошей на економічні процеси у суспільстві):

-металістична (гроші – це благородні метали: золото та срібло; ці метали за своєю природою є грішми). Свого часу ця теорія відіграла позитивну роль у боротьбі з псуванням монет.

Недоліки металістичної теорії грошей:

розглядає багатство суспільства як накопичення благородних металів, не як сукупність матеріальних і духовних благ;

не передбачає можливості заміни повноцінних грошей паперовими знаками вартості.

Представниками металістичної теорії в Англії були: Вільям Стеффорд

(1554-1612 рр.), Томас Мен (1571-1641 рр.) і Девід Норе(1641-1691 рр.); у

Франції: Монкрет’єн (1575-1621 рр.).

-номіналістична (гроші не мають товарної природи, а являють собою умовний знак, вартість якого визначається найменуванням і встановлюється державою). Позитивна риси цієї теорії: визнання можливості заміни повноцінних грошей знаками вартості; цінність грошей визначається тим, що на них написано, тобто їх номінальною вартістю; гроші можуть бути

виготовлені з будь-якого матеріалу. Недоліки номіналістичної теорії грошей:

ігнорування суті грошей як загального еквівалента, дання державі повної влади над грошима;

змішування (підміна) функції грошей міри вартості з масштабом цін. Представниками номіналістичної теорії в Англії були: Джеймс Берклі

(1685-1753 рр.) і Джон Стюарт (1712-1780 рр.).

80

2. Монетаристська (характеризується увагою до питань, що пов’язані з місцем і роллю грошей у відтворювальному процесі):

-кількісна (полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг);

-неокласична кількісна теорія;

-сучасний монетаризм.

Кількісна теорія грошей зародилася XVIв ст. У цей час в Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність з’ясувати причини цього явища. Найбільш очевидним, таким, що лежить на поверхні, поясненням видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота з Америки після відкриття континенту вXVI ст. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість навіть золотих грошей, а отже, й товарні ціни, залежать від їх кількості.

Перші ідеї щодо залежності цін від кількості грошей з’являються XVIв ст. у праці «Відповідь на парадокси де Мальструа» фр. філософа Ж. Бодена,

який констатував, що збільшення цін є наслідком збільшення кількості золота та срібла. Засновниками кількісної теорії грошей стали фр. Ш. Монтеск’є , англ. Дж. Локк і Д. Юм. Дж. Локк вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей, є їх кількість. У трактаті «Про гроші» (1752) Д. Юм стверджував, що збільшення кількості грошей за незмінності загальної товарної маси призводить до зростання цін. За його уявленням, товари входять в обіг без ціни, а золото і срібло без вартості. Гроші тільки в процесі обміну набувають

фіктивної вартості і вона визначається як співвідношення між тією товарною масою, що знаходиться в обігу, і кількістю грошей, яка обслуговує їх рух. Ідеї

Юма продовжували розвиватися представниками класичного(А. Сміт,									Д.
Рікардо) та	неокласичного			напрямків кількісної		теорії(Дж. Берклі, Дж.
Стюарт). Д. Рікардо спробував пов’язати цю теорію з теорією трудової вартості,
доводячи, що гроші – це товар і вони мають свою внутрішню вартість. За його
уявленнями при збільшенні кількості золота вартість грошей падає, що створює
умови для його вивозу з країни, а це призводить до падіння цін на товари і
зростання ціни золота.
Класичні постулати:
- причинності (зміна цін визначається зміною кількості грошей);
- пропорційності (ціни змінюються пропорційно зміні							кількості	грошей в
обігу);
- однорідності (у		разі	зміни кількості грошей			у	такій	самі	пропорці
змінюються	ціни	на	всі	товари,	співвідношення	цін	на окремі товари

залишається незмінним).

Представники класичного напрямку вважали, що всі гроші знаходяться у сфері обігу, не враховуючи при цьому функцію грошей як засіб нагромадження й ігнорували вплив таких чинників, як швидкість руху грошей, наявність безготівкових платежів і кредиту.

81

2. Кон’юнктурна теорія цінності грошей М.І. Тугана-Барановського

Сутність «кон’юнктурної теорії» грошей Тугана-Барановського полягає в тому, що загальний рівень цін, а отже і вартість грошей, він пов’язує не з кількістю грошей, а з загальними умовами товарно-грошового ринку, або із загальною кон’юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає і вартість грошей знижується. А фазі економічного спаду ціни знижуються і вартість грошей зростає. Ці коливання цін і вартості грошей в економічному циклі здійснюються, на думку ТуганаБарановського, незалежно від кількості грошей, тобто під впливом негрошових чинників.

«Кон’юнктурна теорія» започаткувала новий — неокласичний — етап у розвитку кількісної теорії. Адже кон’юнктурний фактор зміни цін і вартості грошей Тугана-Барановського — не що інше, як сукупність усіх чинників, що визначені ним на базі формули«рівняння обміну» в процесі критичного розбору позиції І. Фішера. Зміна кон’юнктури ринку провокується чинниками, що діють з боку пропозиції— це обсяг виробництва, рівень витрат на виробництво і рівень цін.

Отже, кількісний фактор у«кон’юнктурній теорії» грошей ТуганаБарановського присутній, і не як звичайний, рівний багатьом іншим, а як ключовий, оскільки зміна кількості грошей впливає тією чи іншою мірою і на всі інші чинники: на швидкість обігу грошей, процентну ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо. Тому «кон’юнктурна теорія» грошей по суті своїй була кількісною, але вже на принципово іншому рівні, коли була усвідомлена

непропорційна залежність цін і вартості грошей від зміни їх кількості.
Введення у сферу наукового дослідження попиту на гроші					означало
докорінну	зміну	спрямування	самої	кількісної. Замістьтеорії	суто

макроекономічного аналізу зв’язку «гроші —ціни» вона повернулася обличчям до мікроекономічних аспектів формування попиту на гроші, який поступово став її ключовим об’єктом.

3. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії

Неокласичний варіант теорії грошей означає пристосування положень класичної кількісної теорії грошей до умов обігу нерозмінних на золото знаків вартості. Зародився він наприкінціXIX століття, коли золоті монети почали витіснятися з обігу і частіше стали з’являтися в обігу нерозмінні на золото грошові знаки. Для більшості економістів стало очевидним, що гроші відіграють активну роль у ціноутворенні, що фактор їхкількості впливає на зміну товарних цін.

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обґрунтування в працях амер. економіста І. Фішера, який заперечував трудову вартість і виходив з категорії «купівельна спроможність грошей», яка залежить від таких факторів:

М - кількість готівкових грошей в обігу (статистична);

82

V - швидкість обігу грошей (середньорічна кількість разів використання грошової одиниці на придбання необхідних товарів та послуг);

Р - середньозважений рівень цін(індекс цін готових товарів та послуг, виражений стосовно базового річного показника, що дорівнює 1);

Q - кількість товарів (реальний національний продукт або рівень фактичного обсягу виробництва).

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помножених на загальний рівень цін. ФішерІ наводить «рівняння обміну»:

МV = РQ

Основні аспекти «трансакційного варіанта» Фішера: «рівнянні обміну»:

розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу, акцент на об’єктивні засади

обігу грошей;

у концепції йдеться лише про пропозицію грошей (Мs).

Згодом ця версія була доповнена«кембриджською версією» кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. А. Пігу акцентує увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб’єктів тримати в себе певний запас грошей. До «касових залишків» належать готівкові гроші і залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств і виражається формулою:

М = к*Р*Т,

де М - грошова маса (попит на наявні касові залишки або реальна потреба

вгрошах);

Р- рівень цін (ціна продукції, що реалізується); Т - товарна маса (обсяг виробництва);

к - частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в

грошовій	формі (кембриджський			коефіцієнт, що			показує,		яка	частина
фінансових активів зберігається у вигляді грошей).
Основні аспекти «кембриджського варіанта»:
зосереджена		увага	на мотивах		нагромадження			грошей		конкретними
суб’єктами ринкової економіки (мікрорівень);
гроші	не	тільки	засіб	,обігуа	й	збереження		та	нагромадження;
враховується		психологічна		реакція		суб’єктів		господарювання			щ
використання готівки;
центральна проблема - це проблема попиту на гроші.

4.Внесок Дж. М. Кейнса у розвиток теорії грошей

У30-х роках XX століття різко загострилися економічні та соціальні труднощі, які спричинили найбільш руйнівну економічну кризу і тривалу депресію. В цих умовах наочно проявилися дефекти традиційної економічної

теорії, її неспроможність виявити причини існуючих труднощів запропонувати заходи для їх ліквідації. Потрібно було знайти нові підходи, які

83

б пояснювали причини масового безробіття, падіння виробництва, наявності

невикористаних потужностей.

Всупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки

у своїх працях Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за

нових умов економічного розвитку не в змозі

самостійно, без втручання

держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва

й відповідну рівновагу розширеного відтворення.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви

поведінки суб’єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях

кембриджської

школи

Кейнс

важливе

місце

відвів мотиваналізув

нагромадження

грошей: трансакційний,

обачності,

спекулятивний

(Кейнс

допускає, що індивіди можуть тримати своє багатство у вигляді грошей або

довгострокових облігацій).

Зниження

норми

позикового

відсотка

означає

підвищення

курсу

облігацій,

що

забезпечує

власнику

дохід,

навпаки.

Отже,

як

фактор

регулювання попиту на спекулятивні залишки грошей, а також і весь попит

виступає норма відсотка.

Мd = МdТ + МdS,

де Мd - загальний попит на активи;

МdТ - трансакційний попит;

МdS - спекулятивний попит.

МdТ = f (Y) - функція доходу; МdS = f (r) - функція відсотка

Мd = f (Y) + f (r)

За

Кейнсом

збільшення

номінального

доходу

викликає

збільшення

попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву і мотиву

обачності. Відповідно зниження норми позикового відсотка збільшує попит на

гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву. Кейнс перебудував

теорію грошей, ввівши в неї норму відсотка. Він перетворив гроші на один з

важливих

факторів

формування інвестиційного

попиту

і відсунув

на другий

план традиційний зв’язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію«керованих грошей», спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а отже, і інвестиційного процесу, тобто Кейнс став засновником теорії державної грошової політики. Як

в теорії, так і на практиці особливу значимість має положення Кейнса про принципи здійснення «політики дешевих грошей» та пільгового кредиту. Він

виступив проти		спонтанних змін	цін, що завдають значної шкоди ринковій
кон’юнктурі	і	розробив	концепцію	регулювання	ціноутворення
контролювання інфляції.

5. Сучасний монетаризм та внесок М. Фрідмена у його формування

Сучасний монетаризм - один з найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70-х - початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів - модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідмен. Монетаристи зосереджують основну увагу на

84

аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Типовий діловий цикл у своєму розвитку проходить чотири фази:

1.Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 місяців, називається спадом.

2.Дно - точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

3.Розширення - фаза циклу, протягом якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

4.Пік - точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

обсягРеальнийвиробництва

Час

Рис. 9.1. Діловий цикл

Дослідження поведінки грошей в діловому циклі, які проводили Фрідмен і Шварц, дали змогу зауважити закономірність: темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, ідуть за циклічною схемою, випереджуючи загальні тенденції ділового циклу. Фрідман і Шварц показували, що існує взаємозв’язок

між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому

циклі. Пропозиція	грошей починає зростати до	моменту досягнення	дна
ділового циклу, а	це відповідно впливає на реальний	обсяг виробництва, в і

свою чергу, реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Крім цього, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка під час ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Усі ці висновки лягли в основу одного з основних напрямків сучасної теорії грошей і грошового обігушколи монетаризму.

Отже, М. Фрідмен і його послідовники розробили сучасну кількісну теорію грошей і цін, яка суттєво обновила класичну теорію у двох аспектах:

по-перше, вона розглядає (V) у динаміці доходів як змінну величину;

по-друге, допускає деяке запізнення у взаємозв’язках між грошовою масою, номінальним ВВП і абсолютним рівнем цін.

Приріст маси грошей в обороті визначається за формулою«рівняння Фрідмена»:

М = Р + ΔΥ,

де М – середньорічний темп приросту маси грошей, % Р – середньорічний темп очікуваної інфляції, %

ΔΥ – середньорічний темп приросту номінального ВНП, %

Слабкі сторони монетаризму:

- ігнорується сфера виробничого відтворення;

85

-монетаристи вважають сферу виробництва «чорною скринькою», внутрішні процеси якого регулюються автоматично ринковими механізмами.

Теорія Фрідмена є різновидом теорії попиту і пропозиції : грошей пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші проходять повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. У результаті цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

Контрольні питання

1.Які основні постулати класичної кількісної теорії грошей?

2. У чому особливості неокласичного варіанту розвитку кількісної теорії грошей?

3.У чому полягає внесок Дж. М. Кейнса у розвиток кількісної теорії

грошей?

4.З якою метою урядові органи використовували монетаризм?

5.Що собою являє кейнсіансько-неокласичний синтез?

6.Які відмінності металістичної та номіналістичної теорії грошей?

7.Які основні постулати класичної кількісної теорії?

8.Якими були причини виникнення кількісної теорії?

9. У чому проявляються слабкі місця математичних підходів.	І
Фішером?

10.Які економічні та політичні умови сприяли появі кейнсіанської версії кількісної теорії грошей?

11.У чому полягає «грошове правило» Ф. Фрідмена?

12.Чи є підстави вважати, що органи монетарного управління України орієнтуються у своїй економічній політиці на ідеї кейнсіансько-неокласичного синтезу? Якщо є, то які вони?

13.	Чому	кейнсіанська	доктрина	має	внутрішню	інфляц
спрямованість?
14.	На якому етапі перехідного періоду			економічна та		монетарна
політика в Україні більше відповідали канонам кейнсіанської концепції і на
якому –	канонам монетаристської концепції? У чому ця відповідність
проявлялась?
15.	Які події в соціально-економічному житті Європи прияли появі
кейнсіанства і які – його послабленню?

Тестові завдання для перевірки знань

1. Теорія, яка проголошує гроші як абстрактні рахункові одиниці, обожнює грошовий обіг з товарним обміном, ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей, в обігу перебувають усі гроші, вартість грошей визначається в процесі обміну, називається теорією:

а) трудової вартості; б) маржиналізму; в) кількісною;

86

г) номіналістичною.

2. Суть номіналістичної теорії грошей полягає в:

а) визначенні грошей, що виконують допоміжну роль засобу рахунку і визначають мінові пропорції; б) ототожненні грошового обігу з товарним обміном;

в) визнанні грошей благородними металами, які за своєю природою є грішми; г) визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів та послуг.

3.«Трансакційна версія» кількісної теорії грошей ґрунтується на:

а) рівнянні А. Пігу; б) рівнянні І. Фішера;

в) рівнянні Дж. Кейнса; г) рівнянні Фрідмена.

4.Представники «кембриджської версії» кількісної теорії грошей:

а) І.Фішер; б) Дж. Кейнс; в) А. Пігу; г) Д. Юм.

5. Представники	металі	стичної	теорії	грошей	ототожнюють
грошовий обіг із:
а) золотом та сріблом;
б) паперовими грошима;
в) кредитними грошима;
г) «квазігрошима».

6.Правило «монетаристів» стверджує, що пропозиція грошей має зростати темпами, що відповідають:

а) темпові зростання цін; б) темпові зростання рівня відсоткової ставки;

в) темпові зростання швидкості обігу грошей; г) потенційному темпові зростання реального ВНП.

7.Монетаристська концепція інфляції стверджує:

а) купівельна сила грошей і ціни товарів встановлюється на ринку; б) співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг прямо пропорційна інфляції;

в) інфляцію необхідно підтримувати в помірних розмірах, оскільки вона зумовлює підйом промислового виробництва; г) жодної правильної відповіді.

8. Із перерахованих ознак визначити ті, що характеризують кількісну теорію Кейнса:

а) офіційна економічна політика «знецінення власних грошей»; б) держава не повинна втручатись у процес виробництва;

в) вартість грошей не залежить від їхнього матеріального змісту і визначається лише найменуванням; г) все перелічене.

87

9.Мотив зберігання грошей Дж. Кейнса, який виникає з бажання уникнути втрат капіталу при зберіганні активів у формі облігацій у період очікуваного підвищення норми позикового відсотка:

а) мотив обачності; б) трансакційний мотив;

в) спекулятивний мотив; г) регулятивний мотив.

10.Дж. Кейнс виділив для аналізу нагромадження грошей такі мотиви:

а) узгодження; б) прибутковості;

в) консолідований; г) обачності.

Література:

[1;2;3;4;5;7;8;9;10;11;12;13;14;15;16;17;18;19;20;21;29;30;31;33;34;35;36]

88

ТЕМА 10. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ КРЕДИТУ

1.Теорії та сутність кредиту.

2.Функції кредиту.

3.Принципи кредитування.

1. Теорії та сутність кредиту

Існує дві теорії кредиту:

1. Натуралістична. Засновники натуралістичної теорії кредиту англ. економісти А. Сміт і Д. Рікардо.

Основні постулати цієї теорії:

-об’єктом кредиту є натуральні, тобто негрошові, матеріальні цінності;

-позиковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;

-кредит — це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

-кредит виконує пасивну роль, а банки - це прості посередники.

Кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у

натуральній	формі, не	визнаючи	ролі	банків у створенні кредиту, участі
кредиту в	сприянні	розширеного капіталістичного відтворення. Водночас
представники	натуралістичної		теорії	обґрунтували такі положення щодо
кредиту:

-кредит не створює реального капіталу;

-кредит залежить від виробництва;

-кредит залежить від позикового відсотка, від коливань і динаміки прибутку.

2.Капіталотворча. Основні концепції капіталотворчої теорії були сформульовані англ. економістом Дж. Ло. Суть капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

- кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

-банки — це не посередники у здійсненні кредитних операцій, «фабрики кредиту», творці капіталу;

-активні операції є первинними щодо пасивних;

-кредит відіграє домінуючу роль у розвитку економіки.

Головні положення теорії були використані. КейнсомДж і його послідовниками, які обґрунтували принцип кредитного регулювання економіки через зниження норми позикового відсотка та відповідне розширенн інвестицій, що призводить до збільшення виробничого і споживчого попиту, а відтак - до зменшення безробіття.

Кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб’єктами у зв’язку з переданням один одному в тимчасове користування вільних коштів на засадах повернення, строковості і платності.

Характерними ознаками кредиту в ринковій економіці є:

§ позичальниками виступають суб’єкти господарювання, а кредиторами - банківські установи;

89

§гроші, надані в позику, використовуються позичальником як капітал(на виробничі потреби);

§джерелом позикового відсотка є прибуток на позичені кошти;

§кредит використовується як механізм перерозподілу капіталів у суспільному виробництві та для вирівнювання норми прибутку.

Об’єктом кредитних відносин виступають грошові	чи матеріальні
цінності, щодо яких укладається кредитна угода.
Суб’єктами кредитних відносин є:
кредитор - сторона, що передає вартість у грошовій	чи натуральній

формі іншому суб’єкту ринку на засадах повернення, строковості і платності; позичальник - сторона, що одержує позику і зобов’язується її повернути

в указаний термін.

Особливості позикового капіталу:

1. Позиковий капітал – це капітал-власність. З його утворенням капітал роздвоюється на капітал-власність, що передається до тимчасового користування з метою отримання відсотків, і капітал-функцію. Функціонуючий капітал робить кругообіг в підприємстві позичальника і приносить прибуток.

2.Позиковий капітал – своєрідний товар. Його споживча вартість полягає в спроможності функціонувати в якості капіталу і приносити дохід у формі прибутку. Частина прибутку – відсоток позикового капіталу – є оплатою цієї його спроможності на відміну від звичайних товарів, що являє грошовий вираз вартості.

3.Позиковий капітал має своєрідну форму відчуження. Якщо звичайний

товар продається назавжди, то позиковий капітал відчужується тільки тимчасово, тобто на певний час передається в користування. Плата за цей товар визначається не вартістю грошей, а розміром тієї додаткової вартості, яку одержить позичальник цього позикового капіталу.

4. Рух позикового капіталу відрізняється від руху функціонуючого капіталу.

Промисловий		капітал послідовно	приймає3	форми: грошову, виробничу,
товарну	Г – Т ... В ... Т' – Г'. Торговий капітал приймає 2				форми: товарну і
грошову	Т –	Г. Позиковий капітал	постійно	знаходиться	в грошовій формі,

тому що пов’язаний з наданням грошового капіталу в позику і поверненням її з відсотками Г - Г'.

2. Функції кредиту

Функції кредиту виражають його сутність, виділяючи специфічні ознаки притаманні цій економічній категорії. Простіше кажучи, функція кредиту — це та «робота», яку він виконує для економіки, яка формує його як цілісне економічне явище.

Функції кредиту:

1. Перерозподільча – за допомогою кредиту тимчасово вільні грошові кошти, заощадження та накопичення перетворюються в позиковий капітал та перерозподіляються на основі повернення і оплати між галузями, прямуючи в ті сфери, що забезпечують оптимальне отримання прибутку.

90

2.Емісійна – на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів; методами кредитної експансії(розширення кредиту) і кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу.

3.Прискорення концентрації і централізації капіталу– завдяки

кредитному механізму здійснюється більш швидше процес капіталізації додаткової вартості. За допомогою кредиту гроші одного товаровиробника збільшуються шляхом приєднання до них коштів іншого товаровиробника.

4. Контрольна – забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди.

3. Принципи кредитування

Принципи кредитування:

-цільовий характер кредитування;

-повернення кредиту;

-строковість кредиту;

-платність кредиту;

-забезпеченість кредиту.

Цільове призначення позички полягає в тому, що економічні суб’єкти, котрі виявили намір вступити в кредитні відносини, повинні заздалегідь чітко визначити, на яку ціль будуть використані позичені кошти. Визначену ціль повинні однаково розуміти й оцінювати обидві сторони, погоджуючись на її кредитування. Це висхідна, базова передумова забезпечення кожною зі сторін своїх інтересів у даній позичці та реалізації їх відносин як кредитних.

Поверненість позичених коштівкредиторові означає, що позичальник мусить повернути весь обсяг одержаної в позичку цінності. Цей принцип випливає з попереднього — строковості позички і тісно пов’язаний з ним, але це самостійний принцип. Визначення строку позички при укладенні відповідної угоди зовсім не гарантує того, що вона буде погашена якраз у цей термін. Дуже часто позичка повертається несвоєчасно. Але якщо навіть вона погашається в установлений термін, це не значить, що вся позичена вартість повернута. Девальвація валюти позички, інфляція можуть знецінити грошову одиницю та

основну суму грошової позички, тому у разі повернення номінальної суми позички кредитор зазнає збитків. Подібні втрати він матиме і в разі повернення товарної позички у вигляді тих самих матеріальних цінностей, якщо ринкова ціна їх упала за період користування позичкою. Тому суб’єкти кредиту повинні

передбачати	спеціальні заходи		щодо	забезпечення		повернення	позиченої
цінності в повному обсязі: скорочення терміну позички, підвищення ставки
позичкового процента, запровадження плаваючої (змінної) ставки процента та
ін.
Строковість		кредиту передбачає,		що	вільні	кошти	кредитора
передаються позичальникові на чітко визначений термін, який сторони повинні
узгодити в	момент	вступу в	кредитні	відносини. Строковість випливає з

цільового призначення позички і сама слугує передумовою для подальшого розгортання кредитних відносин між сторонами позички: визначення плати за позичені кошти, порядку повернення коштів тощо. Конкретні строки окремих

91

позичок	визначаються	залежно	від	тривалості	кругообороту	капітал
позичальника, у формуванні якого бере участь позичена вартість. Економічно
обґрунтоване визначення строку позички має вирішальне значення						для
забезпечення інтересів суб’єктів позички, ефективного використання позиченої
вартості, для зменшення кредитного ризику та ін.
Платність користування позичкою				полягає в тому, що позичальник
повертає кредиторові не тільки основну суму боргу, а й					сплачує додаткові
кошти у формі процента. Для встановлення такого					принципу є вагомі
економічні підстави. Адже коли кредитор передає свої вільні кошти в позичку,
то зазнає при цьому подвійних втрат:

-втрачає дохід, який припадає на вилучену ним з обороту частину коштів, що стає джерелом кредиту;

-втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених з обороту коштів у ліквідній формі. Більше того, втрати переваг та зручностей

запасів	ліквідності		супроводжуються	появою	кредитного ,	ризи
пов’язаного з наданням позички, та можливих збитків від позички.
Забезпеченість полягає в тому, що кредитор при наданні позички мусить
вжити додаткових заходів щодо гарантування повернення позички у визначені
строки. Додатковими ці заходи є відносно принципів цільового спрямування та
строковості позички, які за своєю сутністю сприяють її поверненню. Але цього
«сприяння»	часто	виявляється недостатньо, і		позички	повертаються	не
своєчасно, не в повному обсязі чи взагалі не повертаються. Захисту кредитора
від неповернення боргу неплатоспроможним позичальником і слугує принцип
забезпеченості позичок.
Забезпеченням		позички	може бути майно(нерухоме,		рухоме, цінні

папери, валютні цінності), що береться у заставу, а також зобов'язання третьої особи погасити борг кредиторові(гарантії, поручительства). Розмір майнового забезпечення звичайно встановлюється на рівні, що перевищує розмір позички, на випадок зниження ринкової ціни застави.

Принцип забезпеченості відіграє важливу роль у захисті від кредитних ризиків — він є останньою перепоною на шляху вказаного ризику. Проте й ця перепона не завжди спрацьовує(наприклад, у разі знецінення застави чи банкрутства гаранта). Тому кредиторам не слід переоцінювати значення забезпечення позичок, а покладатися ще й на високу ефективність проекту, що

кредитується, та кредитоспроможність і	надійність позичальника. Якщо
позичальник безумовно має ці якості, то	кредитор може і не вимагати
додаткового забезпечення позичок.
Вимоги щодо забезпечення кредиту:

1.Заставник повинен бути власником майна, що приймається під заставу, або мати право повного господарського володіння чи оперативного управління цим майном.

2.Предмет застави має бути високоліквідним, придатним до тривалого зберігання, за стабільними цінами, низьковитратним щодо зберігання та реалізації, легкодоступним для контролю.

92