3. Ефективність суспільного виробництва

Оскільки економічні ресурси рідкісні, обмежені, а наші потреби практично безмежні, ми не в змозі задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Отже, завданням економіки є вивчення шляхів найкращого (ефективного) використання предметів і засобів праці, робочої сили та підприємницького таланту.

Поняття ефективність – це здатність приносити результативність, яка визначається відношенням отриманого результату до витрат, що забезпечили даний ефект (результат). Специфічний зміст ефективності виробництва в кожній системі господарства визначається його суспільною формою, метою та властивими йому факторами.

Економічна ефективність виробництва – це досягнення найбільших результатів (благ) за найменших витрат живої та уречевленої праці.

Продуктивність праці – співвідношення результатів виробни-цтва (кількість створених економічних благ) і затрат праці на виробництво цієї кількості продукції.

Соціальна ефективність полягає у відповідності господарської діяльності особистим потребам і цілям суспільства. Головним показником соціальної ефективності є підвищення добробуту, якості життя всього населення.

Тема 4. Форми власності та економічні системи

1. Відносини власності як основа економічної системи.

2. Форми власності в економіці України.

3. Зміст економічної системи. Типи економічних систем.

1. Відносини власності як основа економічної системи

Основу економічної системи повинні становити відносини власності. Вони завжди були тим стрижнем у суспільстві, навколо якого формувалися та розвивалися всі інші суспільні відносини. Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється та розподіляється суспільне багатство між різними суб’єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою).

Власність – багатопланова природно-соціологічна категорія, яка виражає сукупність усіх суспільних відносин (економічних, соціальних, правових, політичних, національних, психологічних та ін.), що прямо й опосередковано стосуються привласнення предметів природи у процесі праці та привласнення матеріальних і духовних благ через соціально-економічну форму суспільного способу виробництва. Відносини власності – це відносини, що виникають між людьми з приводу привласнення виробництва та матеріальних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх.

Найважливішими елементами системного поняття власності є її економічні та юридичні аспекти. Разом з тим, для більш глибокого розуміння проблеми необхідно враховувати й інші сторони власності. Зокрема соціальний аспект власності розкриває процес утворення та розвитку класів, різних груп і верств населення та взаємодію між ними залежно від відношення до засобів виробництва, способів отримання певної частки суспільного багатства. Політичний аспект власності характеризує наявність її впливу на політику держави залежно від при-власнення різних об’єктів. Кожна країна має свою територію, контролює відповідний повітряний простір, володіє природними ресурсами тощо. Психологічний аспект власності відображає наявність почуття господаря у працівників або його відсутність, ставлення до власності як до своєї або чужої. Національне у власності свідчить про належність різноманітних об’єктів тій чи іншій нації, народу і т.д.

Власність – історична категорія. Вона притаманна всім епохам розвитку суспільства. Історичну сутність власності слід розглядати з позицій якісних змін і способів взаємодії людини з природою та привласнення засобів і результатів праці в інтересах розвитку особистості.

Власність носить об’єктивний характер, тому, що зародилася, сформувалася й розвивається незалежно від волі та свідомості людей.

Вирішальне значення у характеристиці власності має її еко-номічний зміст, розуміння, за допомогою яких виробничих відносин здійснюється процес привласнення. Тому економічна суть власності бере свій початок не у споживанні, а на виробництві (перш ніж присвоїти якусь річ, її потрібно створити). Виробництво є першою та найголовнішою стадією привласнення, а споживання – кінцевою.

Власність як економічна категорія – це система виробничих відносин між людьми з приводу присвоєння та належності умов, засобів виробництва та результатів праці.

Економічна власність має кількісну та якісну сторони. Кількісна сторона означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об’єктів власності. Якісна сторона виражає систему виробничих відносин між людьми з приводу привласнення об’єктів.

Розрізняють два аспекти економічної власності: матеріально-речовий (відношення людей до обертів власності і соціально-економічний (відносини між людьми у зв’язку з привласненням ними об’єктів власності).

Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певної соціально-політичної сили та правове оформлення цієї волі в офіційних документах держави (законах, актах, нормах тощо). На відміну від економічної (об’єктивної) юридична власність є виразом свідомих (суб’єктивних) відносин між людьми. Державою встановлюється порядок руху життєвих благ, законність їх власників, що визначається та є обов’язковим для всіх членів суспільства (закони закріплені в Конституції України, Законі України “Про власність”).

Взаємозв’язок між економічними та юридичними відносинами власності такий: економічні відносини – базисні, а юридичні – надбудовані.

Об’єкти власності:

• нерухоме майно (виробничі та невиробничі приміщення, дороги, земля, транспортні споруди);

• рухоме майно (автомобілі, устаткування, меблі);

• інтелектуальна власність (винаходи, рукописи, комп’ютерні програми).

Суб’єкти власності:

• фізична особа;

• юридична особа;

• держава.