2. Основні напрями сучасної економічної теорії

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. супроводжувались значними змінами в соціально-економічному та політичному житті країн Західної Європи та США. На початку ХХ ст. монополія становить основу економіки і політики більшості розвинутих держав. Ця стадія неоднозначно трактувалась представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. супроводжувались значними змінами в соціально-економічному і політичному житті країн Західної Європи та США. На початку ХХ ст. монополія становить основу економіки та політики більшості розвинутих держав. Ця стадія неоднозначно трактувалась представниками різних напрямів і шкіл економічної теорії.

Сучасні школи економічної думки можна умовно об’єднати в три основні напрямки:

а) Неокласична економічна теорія. Представники цього напрямку висунули теорію загальної економічної рівноваги. Заперечують необхідність державного втручання в економіку.

в) Посткейнсіанство (назва походить від імені всесвітньо відомого англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946)). Розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки. Ринок не може забезпечити “ефективний попит”, тому його має стимулювати держава за допомогою кредитно-грошової та бюджетної політики. Ця політика повинна заохочувати приватні інвестиції та зростання споживчих витрат таким чином, щоб сприяти найшвидшому збільшенню національного доходу.

с) Інституціоналізм (від лат. “institutio” – спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці на початку ХХ ст. Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру – такі, як держава та профспілки, конкуренція та монополія, технічний прогрес і наука, сім'я та традиції, право й етичні норми, звичаї та мораль тощо. Усе це було об'єднано спільним терміном – інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.

3. Предмет економічної теорії. Економічні закони та категорії

Питання предмету економічної теорії є дискусійним в економічній науці. Різні школи по-різному визначають предмет економічної теорії. Перші уявлення про неї полягали в тому, що вона вивчає створення та використання матеріальних благ, тобто є наука про багатство. В останні роки широко розповсюджується підхід до предмету економічної теорії, який спирається на використання поняття обмежених ресурсів. Економічна теорія досліджує проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Щоб з’ясувати предмет даної науки, необхідно розкрити суть, принаймні, двох найважливіших категорій: “економіка” та “економічна теорія”. Теорія – це форма наукового пізнання, яке дає уявлення про певну об’єктивну дійсність як цілісну систему. Отже, економічна теорія – наука про економікуяк цілісну систему, в якій усе пов'язане, взаємозумовлене й субординоване.

Економічна теорія – суспільна наука, яка вивчає поведінку людей у виробництві, розподілі, обміні та споживанні матеріальних благ з метою задоволення потреб при обмежених ресурсах.

Предмет економічної науки – вивчення засобів, за допомогою яких можливе досягнення конкретних економічних цілей як окремою людиною, так і суспільством у цілому.

Досліджуючи предмет, економічна теорія робить висновки, узагальнення. Основне призначення та зміст економічної науки полягає у виявленні, врахуванні та використанні у практичній діяльності законів господарського розвитку. Адже всі економічні явища та процеси розвиваються під впливом економічних законів. Економічні закони – це найбільш стійкі, істотні, об'єктивні, причинно-наслідкові зв'язки у взаємозалежності в економічних явищах і процесах.

Економічні закони об'єктивні, тобто діють незалежно від волі та свідомості людей. Вони виникають у процесі діяльності людей та здійснюються через неї. Економічні закони не створюються людьми як закони юриспруденції.

Система економічних законів та закономірностей має певну ієрархію, яка вибудовується відносно часу, глибини осягнення ними економічних процесів. Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими групами:

1) всезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи (закон економії часу; зростання продуктивності праці; зростання потреб);

2) особливі економічні закони, дія яких обмежена в часі та виражають такі особливі економічні відносини, які є спільними для декількох типів економічних систем (закон товарного виробництва та ринку, закони грошового обігу);

3) специфічні економічні закони, що обмежені в часі та діють в умовах певного економічного ладу (наприклад капіталістичного чи соціалістичного; закон попиту на предмети розкоші).

Таким чином усі закони формують закономірності розвитку та є складовою предмета економічної теорії. Пізнаючи закони, економічна теорія з’ясовує як суспільство має здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів для виробництва товарів та послуг з метою досягнення максимального задоволення потреб людини.

Окрім економічних законів, економічна теорія вивчає економічні категорії. Економічні категорії – це узагальнюючі поняття, які виражають суттєві сторони економічних явищ і процесів (наприклад: щоб розкрити суть ринкової економіки, необхідно оволодіти цілою системою економічних категорій: товар, вартість, гроші, ціна, пропозиція тощо).

Отже, вивчення економічної теорії головним чином зводиться до пізнання економічних законів і категорій, які виражають глибинну суть конкретної економічної системи.