2. Форми власності в економіці України

Поширеною є структура власності за її типами, формами та видами.

Тип власності визначає найбільш узагальнені принципи її функціонування, сутність її характеру, поєднання робітника з засобами виробництва.

Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що обумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання робітника та засобів виробництва.

Вид власності характеризується конкретним способом привласнення благ та методами господарювання. Сучасна економічна система характеризується багатоманітними формами власності, її змішаними різновидами.

Існують два основних типи власності: приватна та суспільна.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а, отже, і вироблений продукт належить приватним особам. Види приватної власності: індивідуальна, інтелектуальна, особиста, сімейна, приватна трудова, приватна не трудова.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва та виробленого продукту. Форми суспільної власності: колективна та державна. До колективної власності належать таки види власності: кооперативна, корпоративна (акціонерна), власність громадських організацій. До державної власності: загальнодержавна (загальнонародна), комунальна (муніципальна).

3. Зміст економічної системи. Типи економічних систем

Економічна система – це спосіб організації господарського життя суспільства, господарський механізм, тобто це спосіб прийняття рішень стосовно того, ЩО? ЯК? ДЛЯ КОГО? виробляти.

Типи економічних систем:

Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова):

Характерні риси:

• економічні рішення приймаються здебільшого представниками державної влади;

• одержавлена суспільна власність;

• відсутністю у виробників свободи вибору;

• відсутність у виробників зацікавленості в підвищенні ефективності виробництва.

Позитивні риси:

• можливість комплексного використання ресурсів у виробництві;

• забезпечення економічної та соціальної стабільності (безкоштовність багатьох послуг у сферах охорони здоров’я, освіти, культури, спорту тощо; повна зайнятість працездатного населення; спрямованість виробництва на забезпечення населення товарами першої необхідності).

Негативні риси:

• неможливість швидкого розвитку та впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

• відсутність свободи виробництва та споживання;

• низький рівень задоволення потреб;

• панування виробника над споживачем (реалізується тільки те, що виробляється);

• утворення “чорного ринку”, хронічний дефіцит предметів споживання.

Країни з централізованим плануванням: Болгарія, Чехія та Словаччина, Угорщина, Польща, Румунія, Китай, Монголія, В'єтнам, Північна Корея, Куба, країни СНД.

Ринкова економіка (“чистий” капіталізм):

Основні принципи:

• вільне вирішення основних економічних питань на основі ринкових механізмів регулювання;

• переважання приватної власності;

• економічні суб’єкти діють відповідно до особистих економічних інтересів (свобода вибору та підприємництва);

• вільна конкуренція;

• мінімальний вплив держави;

• ціноутворення як основний координаційний механізм економіки.

Недоліки:

• нерівний розподіл доходу;

• нестабільність розвитку, що призводить до інфляції, безробіття та соціального розшарування;

• недостатнє фінансування наукових досліджень, сфери освіти;

• нераціональне ставлення до природних ресурсів.

Переваги:

• спрямовує ресурси у виробництво тих товарів та послуг, які потрібні суспільству найбільше (“невидима рука ринку”);

• свобода вибору діяльності підприємців;

• сприяє підвищенню якості товарів та послуг;

• гнучкість, високий рівень адаптації в умовах змін.

Країни з розвинутою ринковою економікою: США та Канада; країни Північної, Південної та Західної Європи, крім Кіпру та Мальти; Австралія, Нова Зеландія, Японія, Ізраїль, ПАР.

Традиційна економіка:

Основними специфічними рисами є:

• панування приватної власності;

• традиції, що передаються з покоління в покоління визначають які товари та послуги, як і для кого виробляти;

• застаріла технологія виробництва;

• переважання ручної праці;

• багатоукладність економіки;

• консерватизм і неприйняття нововведень.

Країни традиційної системи є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, є ринком збуту готової продукції.

Змішана економічна система:

Більшість розвинутих країн мають змішані економічні системи. Їхня суть полягає у тому, що на мікроекономічному рівні відносини регулюються економічними законами ринку, а на макроекономічному – законами держави.

• поєднання приватного і державного секторів економіки, ринку і державного регулювання, капіталістичних тенденцій і соціалізації життя,

• компенсація недоліків ринкової економіки державним регулюванням;

• особиста участь держави у наданні соціальних благ.

Переваги:

• забезпечення економічного зростання та економічної стабільності,

• соціальні гарантії,

• захист і заохочення конкуренції, боротьба з монополіями,

• забезпечення політичної стабільності,

• стимулювання технологічних та організаційних інновацій,

• підтримка освіти, культури, науки.

Недоліки:

• відсутність стандартних схем розвитку,

• необхідність розроблення національних моделей з урахуванням національної специфіки.