2. Метод проектів та його застосування при організації навчально-виховного процесу

Слово «проект» європейськими мовами було запозичене з латини й означає «викинутий уперед», «той, що висувається», «той, хто «впадає в очі». Пізніше проект починають розглядати як ідею, за якою суб’єкт може і має право розпоряджатися власними думками.

Метод проектів (від грецької – «шлях дослідження») – це система навчання, у процесі якої учні здобувають знання шляхом планування і виконання практичних завдань (проектів), що поступово ускладнюються.

Метод проектів відомий у світовій педагогіці з кінця ХІХ початку ХХ століття як метод проблем. Він пов’язувався з ідеями гуманістичного спрямування у філософії й освіті, що розроблялися американським філософом і педагогом Дж. Дьюї, а також його учнем В. Х. Кілпатріком.

«Уявіть собі дівчину, яка пошила собі сукню. Якщо вона вклала душу в свою роботу, працювала з натхненням, любов’ю, самостійно зробила викрійку і придумала фасон сукні, самостійно її зшила, то це і є зразок типового проекту». Так писав у 1918 році один із основоположників «методу проектів», послідовник Джона Дьюї, професор педагогіки учительського коледжу при Колумбійському університеті Уільям Херд Кілпатрик.

Дехто з дослідників пов’язує виникнення методу проектів з ім’ям американського педагога Е. Паркхерста. Він розроблявся з 1919 року у місті Дальтон, і тому був відомий під назвою „Дальтон-план”. Його метою була індивідуалізація процесу навчання, яка б давала можливість кожній дитині навчатися у найбільш зручному для неї режимі. У першій половині дня діти працювали самостійно, без розкладу занять. У другій половині – заняття у групі за інтересами, причому групи створювалися за бажанням самих учнів. У цілому, кожен учень працював за індивідуальним планом (проектом), що розроблявся разом із вчителем. Через деякий час учень звітувався, «захищав» свій проект. Сучасні дослідники історії педагогіки підкреслюють, що використання «методу проектів» у радянській школі перетворилося на захоплення суто виробничими проблемами в 1920-ті роки і призвело до різкого спаду якості освіти.

На думку вчених, причинами такого явища стали:

1. відсутність підготовлених педагогічних кадрів, здатних працювати з проектами;

2. слабка розробленість методики проектної діяльності;

3. гіпертрофія «методу проектів», що зашкодила іншим методам навчання.

Постановою ЦК ВКП (б) від 01.09.1931 року комплексно-проектна система у Радянському Союзі була змінена на класно-урочну.

Демократичні зміни та соціальні запити суспільства, а також вимоги студентів реформувати систему освіти сприяли відродженню методу проектів у західноєвропейських країнах у 60-ті роки ХХ ст.

Метод проектів ґрунтується на ідеї спрямованості навчально-пізнавальної діяльності школярів на результат, який можна отримати завдяки вирішенню тієї чи іншої теоретично чи практично значущої для учня проблеми. Зовнішній результат можна побачити, осмислити, оцінити, застосувати на практиці. Внутрішній результат – досвід діяльності – стане безцінним надбанням учня, об’єднавши знання і уміння, компетенції і цінності.

У 1910–ті роки американський професор Коллінгс першим у світі запропонував класифікацію навчальних проектів:

1) «проекти ігор» – дитячі заняття (різноманітні ігри, народні танці, драматичні постановки і т. ін.), що мали на меті участь у груповій діяльності.

2) «екскурсійні проекти», спрямовані на вивчення дітьми проблем, пов’язаних з природою і суспільним життям.

3) «оповідні проекти», участь у яких давала можливість учням отримувати задоволення від розповіді різноманітної форми – усної, письмової, вокальної (пісня), художньої (картина), музичної (гра на піаніно) і т. ін.

4) «конструктивні проекти» –передбачали виготовлення конкретного, корисного продукту, наприклад, виготовлення клітки для кролів, годівниці для пташок. В експериментальній школі, що працювала під керівництвом Коллінгса виключно за методом проектів, за перший рік навчання було задумано і виконано самими дітьми 58 «екскурсійних проектів», 54 «ігрових проекти», 396 «оповідних проектів» та 92 «конструктивних проекти». Цікаво, що керувала цими проектами всього одна вчителька цієї школи [56, с. 45].

Тип проекту визначається за такими типологічними ознаками:

1. домінуючий у проекті вид діяльності: дослідницька, пошукова, творча, рольова, прикладна (практично-орієнтована) і т. ін.;

2. предметно-змістовий напрямок: монопроект (у межах однієї галузі знань); міжпредметний або надпредметний проект;

3. характер координування проекту: безпосередній (жорсткий, гнучкий), прихований;

4. характер взаємозв’язків (серед учнів одного класу, школи, району, міста, регіону, країни, різних країн світу);

5. кількість учасників проекту;

6. тривалість проекту: короткотривалі, середньої тривалості, довготривалі.

Дослідницькі проекти:

1. добре обміркована структура;

2. визначеність мети;

3. актуальність предмета дослідження для всіх учасників;

4. соціальна значущість;

5. продуманість методів дослідження та експериментальної обробки результатів.

Творчі проекти:

1. відсутня детально опрацьована структура спільної діяльності учасників;

2. спільна діяльність перебуває в розвитку;

3. завчасна домовленість учнів про результати і форму їх представлення (рукописний журнал, свято тощо);

4. необхідність мати сценарій свята, макет журналу.

Ігрові проекти:

1. учасники виконують певні ролі;

2. вигадують, імітують соціальні й ділові стосунки своїх персонажів;

3. домінуючий вид діяльності – гра.

Інформаційні проекти:

1. збір інформації про певний об’єкт, явище;

2. ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів;

3. потреба добре продуманої структури;

4. систематична корекція у ході роботи над проектом;

5. структура включає: мету, актуальність, методи отримання та обробки інформації, результат (замітка, стаття, реферат, доповідь, відеофільм), презентація.

Практично-орієнтовані проекти:

1. результат діяльності чітко визначено з самого початку;

2. орієнтація результату на соціальні інтереси учасників (проект шкільного саду);

3. потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників;

4. визначення функцій кожного з них;

5. наявність чіткої координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень;

6. презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження в практику.

Навчально-телекомунікаційні проекти:

1. спільна навчально-пізнавальна, творча або ігрова діяльність учнів-партнерів;

2. підґрунтям є комп’ютерна телекомунікація, що має спільну мету дослідження певної проблеми, узгоджені методи, способи діяльності, спрямована на досягнення спільного результату діяльності;

3. проекти такого виду завжди мають міжпредметні зв’язки та більш глибоку інтеграцію знань.

Існують такі шляхи вибору тематики проекту:

- порада фахівців;

- пропозиція вчителя, батьків;

- ініціатива дітей.

Основними джерелами інформації при виборі тематики проекту є:

• програмовий матеріал;

• події у світі;

• місцеві події;

• історія регіону, в якому живуть діти.

Організовуючи проектну діяльність у школі, вчитель має враховувати вікові й психолого-фізіологічні особливості дітей. Разом із тим, проблема проекту, яку ми пропонуємо учневі, має бути соціально детермінованою та знайомою і цікавою для нього. Тому теми учнівських проектних робіт краще вибирати із змісту навчальних предметів або із близьких до них галузей.

Плануючи тематику проекту, потрібно подумати, чи тема вибрана у відповідь на питання дітей? Чи зможуть діти досягти успіху при виконанні проекту? Чи заохочує проект творче мислення, уяву? Чи засвоять діти основні навички? Чи зможуть діти краще зрозуміти предмети, явища навколишнього світу? Чи відповідає проект спробам дітей самостійно осмислити та зрозуміти нову інформацію?

Існують такі вимоги до навчального проекту:

1. метою роботи над проектом є розв’язання конкретної, соціально-значущої проблеми – дослідницької, інформаційної, практичної.

2. виконання роботи завжди починається з проектування, планування самого проекту.

3. обов’язкова умова кожного проекту – дослідницька робота, що полягає у пошуку інформації, яка потім обробляється і представляється учасникам проектної групи.

4. кінцевим результатом роботи над проектом є продукт, створений учасниками проектної групи в ході вирішення поставленої проблеми.

5. завершальним етапом проекту має стати презентація продукту.

Таким чином, проект – це «п’ять П»: проблема – планування – пошук інформації – продукт – презентація. Шоста «П» проекту – це його портфоліо, тобто папка, у якій зібрані всі робочі матеріали.

Виділяють такі етапи і зміст проектної роботи:

1. Пошуковий: визначення теми та мети проекту, пошук та аналіз проблеми, висування гіпотези, обговорення методів дослідження.

2. Аналітичний: аналіз вхідної інформації, пошук оптимального способу досягнення мети проекту, побудова алгоритму діяльності, покрокове планування роботи.

3. Практичний: виконання запланованих кроків.

4. Презентаційний: оформлення кінцевих результатів, підготовка та проведення презентації, «захист» проекту.

5. Контрольний: аналіз результатів, коригування, оцінка якості проекту.

До організаційних форми робіт, характерних для навчальних проектів, відносять:

1. групове обговорення, «мозкова атака», «круглий стіл»;

2. самостійна робота учнів;

3. консультації з керівником проекту;

4. консультації з експертами;

5. екскурсії;

6. лабораторна робота;

7. творчий звіт, «захист» проекту.

Характерними ознаками методу проектів є:

1. наявність певної значущої для учнів проблеми;

2. вихідний момент - інтереси дітей;

3. домінування принципу  самостійності у діяльності учнів;

4. використання різноманітних форм діяльності учнів: індивідуальна, парна, групова;

5. зв’язок теорії з практикою;  

6. зв’язок з реальним життям;

7. забезпечення  максимальної  пізнавальної  активності учнів;

8. розвиток творчих навичок учнів, критичного мислення, вмінь самостійно шукати інформацію;

9. використання різноманітних методів, засобів навчання;

10. здійснення  монопредметних, міжпредметних  та надпредметних зв’язків;

11. інтегрування знань, умінь з різних галузей науки і мистецтва;

12. створення матеріалів, що є різними за змістом і формою, але готові до застосування на практиці;

13. із об’єктів навчання учні перетворюються на суб’єктів навчання;

14. включає в себе елементи особистісно-орієнтованого навчання, педагогіки співробітництва, діяльнісного підходу у навчанні;

15. є однією із сучасних форм  особистісно-орієнтованого навчання.

Гуманізм, увага та повага до особистості учня, позитивні почуття, думки, спрямовані не тільки на навчання, але і на розвиток особистості учня – важлива риса проектного підходу.

Структура діяльності учителя і учнів під час роботи над навчальним проектом має такий вигляд:

Таблиця 1.1

№ з/п	Етапи діяльності	Учні	Учитель	Способи організації взаємодії
1	Підготовка. Визначення теми та мети проекту	Обговорення пошуку інформації	Розповідає про задум, мотивує, допомагає у визначенні завдань	Навчальний діалог
2	Планування	Формулюють завдання, обговорюють їх	Коригує, пропонує ідеї, висуває пропозиції	Навчальний діалог
3	Прийняття рішень	Обирають оптимальний варіант	Спостерігає, непрямо керує діяльністю	Ситуація вільного вибору, дискусія
4	Збір інформації	Збирають інформацію	Спостерігає, непрямо керує діяльністю	Ситуація вільного вибору
5	Аналіз інформації, формулювання висновків	Аналізують інформацію, готують вироби	Спостерігає, коригує, радить	Ситуація вільного вибору, навчальний діалог
6	Захист проектів, колективний аналіз	Презентують проекти, обговорюють разом з учителем, оцінюють зусилля, використані можливості, творчий підхід	Обговорює разом з дітьми	Навчальний діалог

„Щось пізнаючи, я знаю, для чого це мені потрібно, де і як я можу ці знання застосувати ” – такою є філософія сучасного розуміння методу проектів [67, с. 35].

Тому так важливо, щоб діти відчули потребу у виготовлених матеріалах, презентаціях, проектах, і отримали задоволення від своєї праці.

Таким чином, суть проектної технології — стимулювати інтерес учнів до певних проблем, що передбачають володіння визначеною сумою знань, та через проектну діяльність, що передбачає розв'язання однієї або цілої низки проблем, пока­зати практичне застосування надбаних знань. Від теорії до практики, гармонійно поєднуючи академічні знання з прагма­тичними, дотримуючись відповідного балансу на кожному етапі навчання.