Практичне заняття № 4

ТЕМА: В.Гюго «Собор Паризької Богоматері».

Процес вивільнення людської свідомості з-під влади церковно-аскетичних догм, пробудження третього стану

ПЛАН

1. Історія написання і проблематика роману.

2. Композиційна роль образу Собору Паризької Богоматері.

3. Особливості змалювання боротьби добра і зла, гуманістичний пафос співчуття жертвам людської та соціальної несправедливості у творі.

4. Образ Квазімодо. Історія його взаємин з Есмеральдою.

5. Багатогранність теми кохання.

6. Антиклерикальна ідея роману (Клод Фролло).

7. Антитеза як основний прийом побудови твору.

8. Тема народу в романі.

Завдання для підготовчого періоду

1. Поясніть, чому автор сконцентровує всі дії і всіх персонажів навколо Собору Паризької Богоматері.

1. Повторіть літературознавчі поняття: гротеск, контраст, гіпербола, історичний роман.

3. Складіть ЛС, ребуси, кросворди, вірші, тести, чайнворди.

Література

1. Евнина Е.М. Виктор Гюго. - М., 1976.

2. Трескунов М.С. Виктор Гюго. - Л., 1965.

3. Гопало Л. „Собор Паризької Богоматері” – романтична палітра людських почуттів (Урок-роздум за романом В.Гюго „Собор Паризької Богоматері”) // „ЗЛ”. – 2004. - №47. – С.5-7

4. Ковальчук Р.Ф. В.Гюго „Собор Паризької Богоматері”: матеріали до варіативного вивчення // Всесвітня література. – 2006. - №3. – С.28-35

5. Кондратюк О.Л. Люди та химери. Матеріали до вивчення роману Гюго „Собор Паризької Богоматері” // Зарубіжна література. – 2006. – 31. – С.61-63

6. Лабай О. Кам’яна симфонія (матеріали до уроку за романом В.Гюго „Собор Паризької Богоматері”) // „ЗЛ”. – 2004. - №47. – С.2-3

7. Паламарчук Л. Образ собору (Матеріали до уроку за романом В.Гюго „Собор Паризької Богоматері”) // „ЗЛ”. – 2004. – №47. – С.4

8. Рогозинський В. Гюго та його кам’яна симфонія: Система уроків з вивчення роману „Собор Паризької Богоматері”. Уроки перший та другий // Всесвітня література та культура. – 2001. - №5. – С.33-41

Інструктивно – методичні матеріали

Віктор Гюго – великий французький письменник-романтик, поет, драматург, романіст. Світова Сава прийшла до Гюго як автора романів, однак у Франції його перш за все цінують як неперевершеного майстра поетичного слова.

Літературний дар проявися у Гюго дуже рано: з тринадцяти років він почав писати, у чотирнадцять випустив спільно з братом літературний журнал, у п’ятнадцять років став лауреатом двох літературних академій, сімнадцятирічного віку отримав пенсію від короля за свою оду. При цьому Гюго один із найпомітніших «долгожителей» у літературі, його художній дар не згасав до самої смерті, і його пізні вірші та романи — чудове тому свідчення.

Гюго був ватажком французького романтизму, автором відомого маніфесту романтиків, очолював літературний гурток. Авторитет письменника допомагав йому у суспільній діяльності, де він завжди був на боці пригнічених, гнаних, знедолених і цим завоював любов та прихильність у всьому світі, як, відповідно, і своєю творчістю.

«Собор Паризької Богоматері» — найкращий історичний роман ХІХ століття, написаний у романтичному дусі. Письменник змальовує картину життя Франції на схилі Середньовіччя, наприкінці XV ст. Гюго майстерно відтворює колорит епохи. Однак при цьому він не зображує певні історичні події, а уміло змальовує повсякденність у романтичному стилі, яскраво та мальовничо. Історичні персонажі, наприклад Людовік XI, відсунені на другий план вигаданими героями. Однак імена всіх героїв не вигадані автором, а взяті зі старовинних джерел. Герої роману одночасно і конкретні, і символічні. Письменник зіштовхує позитивні та негативні характери, протиставляючи їх одне одному, при цьому відтворює контрастну невідповідність зовнішнього вигляду та внутрішнього наповнення людей: потворність Квазімодо парадоксально поєднується із його відданістю та добротою, краса Феба де Шатопера приховує його ницість та мізерність. Найбільшої гостроти набуває конфлікт між Есмеральдою, втіленням і зовнішньої чарівності, і внутрішньої душевної краси, - і пристрасно закоханим у неї жорстоким та грубим фанатиком Клодом Фролло, який погубив героїню. Проте, зміст цього конфлікту перш за все у зіткненні епох: Середньовіччя, що завершує свою ходу, та епохи Відродження, що набирає сили. У той же час Гюго знаходить і спільне у цих двох епохах різних століть. Не випадково одним із головних символів роману стає собор Паризької Богоматері – за своєю суттю, вічний історичний образ.