Соціально-політичний розвиток Русі-України

Перша держава наших предків Київська Русь, так само, як Велике князівство Литовське і Річ Посполита, до складу яких входили українські землі, функціонували на західному інституті васалітету, в основі якого лежали вільні договірні взаємини між васалом і сюзереном. У цей період українські міста здобувають Магдебургське право, яке закріплювало право міст на самоврядування і свободи городян. Окрім того антифеодальна війна очолена Богданом Хмельницьким у XVII ст. завершилась ліквідацією кріпосного права на значній території України, що дозволило українцям здобути певні демократичні завоювання. Тому до певної міри закономірною стала поява у 1710 році Конституції, розробленої козацькою старшиною на чолі з Пилипом Орликом(1672-1742), яка стала одним з перших документів у Європі, що закріплював особисті права і свободи людей. Хоч ця конституція і не набрала чинності в Україні, проте її поява засвідчила спорідненість українських політико-правових традицій із європейськими і значною мірою визначила напрямок в якому має розвиватись українське суспільстве.

У той же час, сформована в Росії політична модель одноособової, ніким неконтрольованої влади, на особливості формування якої вплинула, у тому числі, концепція «освіченого абсолютизму», розроблена сподвижником Петра I, українцем Феофаном Прокоповичем, вступила в конфлікт з українськими вольностями, що вилилось у низку кроків російської влади за для посилення «керованості»(вважай покірності) українців: ліквідується українська автономія в 1764 році, руйнується Запорізька Січ в 1775 році, впроваджується кріпосне право в 1783 році, міста України позбавляються Магдебургського права, ліквідується шкільна освіта на селі і Києво-Могилянська академія тощо.

Драматичне завершення XVIIIст. загострило національне самоусвідомлення українців. У цей час, з’являються перші літературні твори сучасною українською мовою, розвивається етнографія, досліджується історія українців. Значний внесок у розвиток суспільної думки здійсниили представники Кирило-Мифодієвського братства, такі як М.Костомаров, Т.Шевченко, П.Куліш та інші, які пропагували ідеї свободи, соціальної справедливості та слов’янської федерації зі столицею в Києві.

Учасник женевського гуртка у 80-их роках XIXст., де фактично зароджується українська соціологія, Федір Вовк(1847-1918) зумів вперше довести, що українці в цілому є досить однорідною расово-антропологічною групою і при цьому чітко відрізняються від своїх найближчих слов’янських сусідів – поляків і росіян, обґрунтувавши таким чином окремішність українського етносу.

Паралельно розвивались демократичні ідеї. Михайло Драгоманов(1841-1895) обґрунтовував, що пріоритетом у суспільстві мають бути права і вільний розвиток кожної людини і громади, кожного народу і краю. Богдан Кістяківський(1868-1920) доводив, що право виростає з етики і концентровано виражає рівень розвитку культури суспільства. Право при цьому може діяти лише за умов панування свободи особи, а правова система має бути націлена на утвердження справедливості і гідного життя.

На межі XIX і XX століть все популярнішими в Україні стають самостійницькі ідеї. Прямо чи опосередковано найбільший внесок в утвердження необхідності незалежності другого за чисельністю народу в Європі(на той час) зробили письменник І.Франко, історик М.Грушевський, географ С.Рудницький, економіст М.Туган-Барановський, сходознавець А.Кримський. А вже після поразки національно-визвольних змагань у 1917-22р.р., у 20-их і 30-их роках з’являється нова хвиля мислителів, які розчарувавшись у демократичних підходах, почали закладати основи ідеології українського націоналізму(Д.Донцов, В.Липинський, М.Міхновський,В.Старосольський).

У другій половині XX ст. в Україні розгортається наймасовіший в колишньому СРСР правозахисний рух, зокрема, кожен другий політв’язень в цій країні був українцем. Серед українських дисидентів, які намагались дати глибокий науковий аналіз драматичним подіям у XX ст., виділяється вчений і письменник Микола Руденко(1920-2004) Розпочавши свою діяльність з критики сталінізму, М.Руденко врешті дійшов до виявлення фундаментальних помилкових підходів, як марксизму так і економічної концепції Адама Смітта, чиї ідеї лягли в основу сучасного лібералізму. Розвиваючи ідеї французького економіста XVIIIст. Ф.Кене та українця XIXст. С.Подолинського, М.Руденко обґрунтував, що джерелом додаткового багатства є не людська праця, а космічне випромінювання, радикальним чином змінюючи розуміння того як повинна працювати економіка.

Після здобуття Україною незалежності відбувається процес переосмислення всього її історичного минулого та її місця і ролі у розвитку людства. Зокрема, киянин Георгій Щокін розвиває ідею триєдиної православної Святої Русі, обґрунтовуючи взаємодоповнюючий і рівнозначимий характер східних слов’ян, коли скажімо у росіян більш виражена вольова, діяльна сфера, а в українців – пізнавальна. Ігор Каганець пропагує ідею теократії, на основі синтезу арійського язичництва та християнства. У той же час у реальній політиці домінують антагоністичні підходи - європоцентричні та зорієнтовані на повернення України, у тому чи іншому вигляді, під зверхність Москви.

Тема № 4