Переваги і недоліки непов'язаної диверсифікації

Непов'язана або конгломеративна диверсифікація приваблива з декількох фінансових поглядів:

• підприємницький ризик розділений за декількома різними галузями, що робить компанію менш залежною від одного бізнесу. Хоча те ж можна сказати про пов'язану диверсифікацію, але непов'язана диверсифікація усуває перешкоди у розв’язанні проблеми, як розподілити ризик. На користь цього підходу свідчить також твердження про те, що непов'язана диверсифікація є найкращим способом розпилювати фінансовий ризик, оскільки інвестиції компанії можуть бути розподілені в діапазоні різноманітних і зовсім різних бізнесів;

• фінансові ресурси можуть бути інвестовані в будь-які галузі, які пропонують найкращі перспективи прибутку. Грошові потоки від бізнесів з меншими перспективами прибутку можуть використовуватися для придбання і розширення бізнесів з високим потенціалом зростання і прибутку. Отже, фінансові ресурси корпорації можуть використовуватися з максимальною ефективністю;

• прибутковість компанії стане стабільнішою, оскільки важкі часи в одній галузі можуть бути частково компенсовані хорошими часами в іншій. Ідеальним є випадок, якщо циклічні спади в одному бізнесі врівноважується циклічними піднесеннями в інших бізнесах, в які диверсифікувалась компанія;

• наскільки далекоглядними будуть керівники компанії у пошуку і виявленні дешевих компаній з великим прихованим потенціалом прибутку, настільки й збільшиться рентабельність фірми.

Хоча вхід в непов'язану галузь часто супроводжується випробуваннями за допомогою тестів на привабливість і вартість доходу (і навіть інколи тестів на поліпшення), стратегія непов'язаної диверсифікації має і недоліки. Ахілесовою п'ятою конгломеративної диверсифікації є велика відповідальність, яка лягає на вище керівництво корпорації в ухваленні рішення стосовно роботи принципово відмінного бізнесу в принципово відмінній галузі і конкурентному довкіллі. Що більша кількість бізнесів зібрана в компанії і що більше вони відрізняються один від одного, то вищому керівництву корпорації важче контролювати кожну філію і чітко визначати її проблеми, реально оцінювати привабливість того чи іншого виду бізнесу і його конкурентного довкілля, визначати обсяг і характер стратегічних дій та планів, які пропонують керівники, що працюють на рівні бізнесу.

При широкій диверсифікації керівники корпорації повинні бути достатньо компетентними і проникливими для того, щоб:

• відрізнити хороше придбання від поганого;

• вибрати грамотних керівників для управління кожним із численних бізнесів;

• побачити правильне розв'язання в головних стратегічних пропозиціях керівників бізнесу;

• знати, що робити, якщо бізнес почав „спотикатися".

Оскільки перед кожним бізнесом не завжди відкрита й гладка дорога, позбавлена будь-яких перешкод, то, щоб отримати правильну оцінку ризику диверсифікації в нову неспоріднену галузь, потрібно поставити запитання: „Якщо з новим бізнесом виникнуть серйозні проблеми, то чи знаємо ми, як розв'язати їх?" Якщо відповідь буде негативною, це означає, що непов'язана диверсифікація дуже ризикована, і перспективи бізнесу на отримання прибутку цілком сумнівні.

Хоча в теорії непов'язаної диверсифікації вважають, що вона має потенціал для збільшення обсягів продажу і прибутку в процесі руху компанії вздовж економічного циклу, на практиці усі спроби протициклічної диверсифікації закінчувались невдачею. Небагато з привабливих галузей мають протилежні цикли. На переважну більшість бізнесів однаково впливають і хороші, і погані часи. Не існує переконливих свідчень того, що сукупні прибутки широко диверсифікованих компаній є стабільніші або меншою мірою піддаються негативному впливу в періоди спадів і криз, ніж прибутки менш диверсифікованих підприємств.

Незважаючи на ці недоліки, непов'язана диверсифікація може в деяких випадках стати бажаною стратегією для корпорації, її, звичайно, слід розглядати в ситуації, якщо компанія має потребу вийти з небезпечної або непривабливої галузі, але не може переміститись у суміжну галузь. Аргументи на користь чистої диверсифікації визначаються певним чином і великим бажанням акціонерів інвестувати в декілька непов'язаних галузей замість інвестування в пов'язані. В іншому випадку, аргументація на користь непов'язаної диверсифікації залежить в кожному конкретному випадку від перспектив фінансового успіху. Основна проблема непов'язаної диверсифікації полягає в тому, наскільки „широко слід закидувати невід", формуючи підприємницький портфель. Інакше кажучи: скільки неспоріднених бізнесів має містити корпоративний портфель - багато чи мало? Якою кількістю диверсифікованих бізнесів керівники корпорації зможуть успішно керувати? Ефективним способом розв'язання проблеми визначення ступеня диверсифікації є відповіді на два запитання: „Яка мінімальна диверсифікація дасть змогу досягнути потрібного зростання і прибутковості?" і „За якої максимальної диверсифікації підприємство буде залишатися керованим з урахуванням складності, яка підвищилася?". Оптимальна величина диверсифікації найчастіше розміщується між цими двома крайнощами.