Лекція План

1. Суть, структура та тенденції розвитку міжнародного ринку капіталу.

2. Міжнародний кредитний ринок.

3. Міжнародний ринок цінних паперів.

3.1. Суть, склад і структура міжнародного ринку цінних паперів.

3.2. Міжнародний ринок боргових цінних паперів.

3.3. Міжнародний ринок титулів власності.

1. Суть, структура та тенденції розвитку міжнародного ринку капіталу.

Джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів є міжнародний ринок капіталу.На цьому ринку гроші виступають не як міжнародний купівельний та платіжний засіб, а як позиковий капітал, тобто як самозростаюча вартість.

За своєю економічною суттюміжнародний ринок капіталу – це система економічних відносин і своєрідний механізм акумуляції та перерозподілу на конкурентних засадах фінансових ресурсів між країнами, регіонами, галузями, економічними агентами. А тому він формує механізм, який забезпечує здійснення угод, в результаті яких фінансові ресурси передаються кредиторами займачам.

Міжнародний ринок капіталу виконує ряд функцій: акумуляції та перерозподілу капіталу, економії витрат обігу, прискорення концентрації і централізації капіталу.

З функціональної точки зоруміжнародний ринок капіталу – це сукупність і взаємне переплетення національних і міжнародного ринків капіталу, які забезпечують акумуляцію, перерозподіл і напрями потоків позикового капіталу між суб‘єктами ринку за допомогою кредитно-фінансових закладів з метою досягнення нормального співвідношення між попитом і пропозицією на капітал та одержання максимального прибутку. Причому одержання прибутку має вирішальне значення. Разом з тим національні ринки капіталу, будучи тісно переплетеними з міжнародним, зберігають свою самостійність, співпрацюють і змагаються з ним.

Зміст функціональної структури міжнародного ринку капіталу розкривається у такій схемі:

	Міжнародний ринок капіталу
Міжнародний кредитний ринок (середньо- і довгострокових боргових зобов‘язань)					Міжнародний ринок цінних паперів
Міжнародний ринок банківських кредитних зобов‘язань			Міжнародний ринок боргових цінних паперів				Міжнародний ринок титулів (прав) власності

Рис.2 Функціональна структура міжнародного ринку капіталу

Поділ міжнародного ринку капіталу на два великі сектори – кредитний ринок та ринок цінних паперів – є певною мірою умовними. Так, міжнародний ринок облігацій є складовою частиною міжнародного кредитного ринку (як боргових зобов‘язань) і водночас – міжнародного ринку цінних паперів (як цінний папір) Міжнародний ринок титулів (прав) власності, будучи структурним компонентом міжнародного ринку цінних паперів, є також одним із двох головних сегментів міжнародного ринку капіталу.

Розвиток функціональної структури міжнародного ринку капіталу характеризується поступовим переключенням із кредитних форм надання позики на випуск цінних паперів (у першу чергу облігацій), тобто розвивається процес сек‘юритизації.

Сек‘юритизація– це процес перетворення малоліквідних фінансових активів на інструменти ринку капіталу, що придатні для продажу. На суми виданих кредитів банки випускають цінні папери і продають їх Цей механізм дає змогу знизити кредитні ризики та забезпечити приплив грошей у банк до настання термінів погашення кредиту. Процес сек‘юритизації сприяє тому, що ринок цінних паперів розвивається більш високими темпами. Так, у 80-ті роки ХХ ст. у загальному обсязі міжнародного ринку капіталу кредити склали 41%, облігації – 59%, а в 90-ті роки – відповідно 29 і 71%.²

З інституційної точки зору міжнародний ринок капіталу охоплює велику кількість фінансових структур, які функціонують на основі певного типу зобов‘язань і виступають в якості професійних посередників між позичальниками і кредиторами із різних країн. Допрофесійних посередників належать: транснаціональні банки, фінансові компанії, фондові біржі, інші кредитно-фінансові установи, які акумулюють кошти, що поступають на міжнародний ринок капіталу із різних джерел. В якості кредиторів і позичальників виступають великі фірми (транснаціональні корпорації) і банки (транснаціональні банки), інституційні інвестори (пенсійні фонди, фінансові, страхові та інвеституційні компанії), держави в особі своїх уповноважених урядових і муніципальних органів, міжнародні кредитно-фінансові організації (МВФ, МБРР), регіональні організації та фінансово-кредитні організації (ЄС, НАФТА, ЄБРР та ін.).

Розвиток інституціональної структури міжнародного ринку капіталу характеризується такими тенденціями: зменшення ролі банків, підвищення ролі міжнародних фінансово-кредитних установ (МВФ, МБРР, ЄБРР та ін.), підвищення ролі держави в експорті капіталів, що виявляється в тому, що держава сприяє експортові капіталу, регулює експорт капіталу, безпосередньо приймає участь в експорті капіталу.

Міжнародний ринок капіталу має певну географічну направленість. Його географічна структура відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

На міжнародному ринку капіталу незаперечне лідерство мають позичальники і кредитори із промислово-розвинених країн. Сировинні і енергетичні кризи, які періодично охоплюють світову економіку, сприяють певному посиленню впливу на міжнародний ринок капіталу країн, що розвиваються. Починаючи з 90-х років ХХ ст. швидко посилилась участь в міжнародному ринку капіталу країн з перехідною економікою як займачів. Саме вони мають велику потребу в приливі капіталу для реструктуризації і модернізації своєї економіки. І все ж таки, основні обсяги переливу капіталу припадають на трикутник США-Європа-Японія.

Для оптимального здійснення процесу переміщення капіталу потрібна не тільки політична стабільність і вигідне географічне положення, а й досить високий рівень економічного розвитку країни, розвинута ділова інфраструктура і банківська система з активним національним ринком капіталу, широке залучення країни в світову торгівлю і технологічний обмін.

Саме цим критеріям в першу чергу відповідають США, які на кінець ХХ ст. впевнено лідирували серед промислових країн як за загальним обсягом залучених інвестицій, так і за вивозом капіталу. США першими почали лібералізацію своїх фінансових ринків, скоротивши регламентації, які обмежували вихід національного капіталу на міжнародний ринок. Проведення такої політики дало можливість США здійснити біля 1/3 своїх інвестицій за рахунок ввезення капіталу (тобто іноземних інвестицій). Відповідно світовим фінансовим центром справедливо рахується Нью-Йорк, який спирається на саму потужну в світі економіку і найбільш ємкий ринок капіталу США. Особливо велика роль Нью-Йорка і його фондової біржі в емісії акцій і облігацій, а також в розвитку торгівлі цінними паперами. В США вперше було запроваджено такі фінансові інновації, як ринок фінансових ф‘ючерсів (Чікаго, Нью-Йорк – 1980р.) і ринок валютних опціонів (Філадельфія, Нью-Йорк, Чікаго – 1983 рік).

Ведучі промислово-розвинені країни унаслідували приклад США. Першою була Великобританія, яка на початку 80-х років реалізувала ряд заходів по дерегулюванню національного ринку капіталу і підвищенню його конкурентоспроможності. Традиційно найбільшим фінансовим центром Європи вважається Лондон. Йому належить лідерство в розвитку нових операцій з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами. Лондон також займає перше місце в світі за обсягами міжнародних валютно-кредитних і депозитних операцій. Важливими фінансовими центрами Європи є також Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Люксембург, які спеціалізуються на короткострокових та середньострокових кредитних операціях. Шляхом лібералізації фінансових ринків у 80-ті роки пішли й інші високорозвинені країни Європи, Японія, Канада, країни Південно-Східної Азії (Сінгапур, Гонконг та ін.) та Латиноамериканського континенту.

Розвиток географічної структури міжнародного ринку капіталу характеризується такими тенденціями: перевищення ввозу капіталу у розвинені країни над ввозом капіталу до країн, що розвиваються; зменшення на міжнародному ринку капіталу долі країн, що розвиваються, посилення руху приватного капіталу між економічно-розвиненими країнами. Так, якщо в 80-ті роки ХХ ст. на економічно розвинені країни припадало 81% загального обсягу міжнародного ринку капіталу, а на країни, що розвиваються – 6%, то в 90-ті роки їх питома вага відповідно склала – 90 і 5%.³

В класичну епоху існування ринку капіталу було засновано на принципі єдності місця позики і виникнення валюти. Наприклад, американська фірма могла отримати кредит в Великобританії тільки в фунтах стерлінгів. На початку 60-х років ХХ ст. цей принцип втратив своє монопольне становище. Кредити почали надаватися на інших засадах, що спричинило формування нової специфічної частини міжнародного ринку капіталу, яка отримала назву євроринок (рис. 3).

		Міжнародний ринок капіталу
Класичний ринок міжнародного капіталу				Євроринок міжнародного капіталу

Рис. 3. Сегменти міжнародного ринку капіталу.

Євроринок– це сукупність грошових засобів в іноземних валютах, які функціонують як позиковий капітал за межами національних економік. Це наднаціональний ринок позикових капіталів.

Операції на євровалютному ринку проводяться в євровалютах.

Євровалюта– це іноземна валюта, в якій здійснюються операції за межами країн-емітентів усіх валют. Наприклад, долар США на рахунках в банках Великобританії, Німеччини чи інших країн називається євродоларом, фунт стерлінгів на розрахунках Франції, США, Японії та інших країн – євростерлінгом.

Євровалютні операції проводяться на особливих банківських рахунках, які ізольовані від рахунків у національній валюті. Вони не контролюються державними фінансовими інституціями. Відсутність державного контролю за діяльністю євроринку стала потужним стимулом його розвитку.

Євроринок фактично став ядром міжнародного ринку капіталу. Так, чистий обсяг євроринку в 1988р. становив понад 2,5 тис. дол., а сукупний світовий ринок капіталу в цьому ж році – 3,2 трл. дол.⁴

В даний час намітилась тенденція до зменшення відмінностей між національними ринками, які складають класичну частину міжнародного ринку капіталу, і євроринком. В міру розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин певна обособленість національних ринків від євроринку поступово змінюється їх переплетенням і об‘єднанням в єдиний взаємопов‘язаний міжнародний ринок капіталу.