3.2. Міжнародний ринок боргових цінних паперів.

Ефективною формою мобілізації середньо- і довгострокових грошових ресурсів на національному і міжнародному ринках капіталу є боргові цінні папери, до складу яких входять облігації та середньострокові ноти (див. рис. 6).

Облігація– це цінний папір, який посвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов‘язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк із виплатою проценту.

Облігації класифікуються за різними ознаками(Рис. 10).

ОЗНАКИ КЛАСИФІКАЦІЇ				Державні
		Емітент
				Місцеві
				Інституційні в т.ч. корпоративні
				Процентні
		Спосіб виплати доходу
				Дисконтні
				Конвертовані
				Строкові
		Термін випуску
				Безстрокові
				З правом дострокового погашення
		Надійність		Забезпечені
				Незабезпечені
		Умови обігу		З вільними обігом
				З обмеженими обігом

Рис. 10 Класифікація міжнародних облігацій

Залежно від емітентівоблігації поділяються надержавні, місцеві, інституційні, в тому числі корпоративні. Державні облігації випускаються центральними державними органами управління, як правило Міністерством фінансів. Залучені кошти спрямовуються на покриття бюджетного дефіциту чи на фінансування певних інвестиційних проектів. Облігації місцевих позик випускаються місцевими державними органами управління. Інституційні облігації випускаються суб‘єктами підприємницької діяльності, фінансовими компаніями, акціонерними товариствами.

Залежно від способу виплати доходурозрізняютьпроцентні, дисконтні й конвертовані облігації. Процентні – передбачають виплату доходу у вигляді процента, що встановлюється до номінальної вартості облігації. Дисконтні – дохід формується у вигляді різниці між номінальною вартістю облігації і її купівельною ціною. Конвертовані – передбачають не виплату доходу, а обмін облігацій на нові. При цьому номінальна вартість придбаних облігацій збільшується, тобто дохід утворюється за рахунок різниці між номінальною вартістю нових і попередніх облігацій.

За терміном випускурозрізняютьстрокові, безстроковіта облігації з правом дострокового погашення.Строкові – випускаються на певні терміни, які не можуть змінюватися. Залежно від тривалості періоду, вони поділяються накороткострокові(до 1-2 років),середньострокові(до 5 років) тадовгострокові(понад 5-10 років). Однак, в кожній країні є свій підхід до визначення термінів строковості. Безстрокові – не передбачають термінів їх погашення. Облігації з правом довгострокового погашення передбачають право емітента на довгострокове погашення.

За умовами обігу(залежно від прав на їх перехід від одного до іншого власника) облігації поділяються на дві групи:з вільним обігоміз обмеженим обігом.

За надійністюоблігації поділяються назабезпеченітанезабезпечені. Забезпечені – передбачають гарантії їх погашення і виплати доходу з дотриманням установлених строків. Забезпеченням таких облігацій можуть виступати нерухоме майно, земля, державні цінні папери. Державні облігації завжди вважаються забезпеченими, оскільки держава має достатні ресурси і практично збанкрутувати не може. Незабезпечені облігації не передбачають встановлення їх забезпечення, на що вказується в умовах випуску.

На міжнародному ринку капіталу обертаються міжнародні облігації.

Термін “міжнародні облігації” вживається у широкому та вузькому значеннях. У широкому – це усі боргові інструменти, які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку, тобто і облігації, і ноти. У вузькому – лише міжнародні облігації. Надалі ми вживатимемо даний термін у вузькому значенні. У цьому розумінні ринок міжнародних облігацій представлений іноземними облігаціями і єврооблігаціями (або євробондами). Перші появилися на початку 60-х років, а другі – в кінці 60-х років. В 90-ті роки на іноземні облігації припадало приблизно 25%, а на єврооблігації – 75% ринку єврокапіталів.

Відмінність між цими типами цінних паперів полягає в сфері та методиці їхнього розміщення, режимі оподаткування, обсязі надання інформації при емісії, колі потенційних покупців. Облігації, випуск яких охоплює обидві категорії міжнародних облігацій, дістали назву глобальних облігацій(рис. 11).

				Міжнародні облігації
Іноземні облігації				Єврооблігації (євробонди)				Глобальні облігації

Рис. 11 Види міжнародних облігацій

Іноземні облігації– це боргові цінні папери, випущені нерезидентом у національному фінансовому центрі і деноміновані в національній або іноземній валюті. Вони являютьсобою різновид національної облігації. Їх специфіка зв’язана лише з суб’єктом-емітентом і суб‘єктом-інвестором. Вони знаходяться в різних країнах. Існує два способи випуску іноземних облігацій. Перший – полягає в тому, що облігації випускаються в країні А в її національній валюті і продаються в країнах B, C, D та інших. Так, наприклад, іноземні облігації в доларах, випущені в США, розміщують на ринках Західної Європи, Південно-Східної Ази, Ближнього Сходу і країн Карибського басейну. Ринок іноземних облігацій створює сукупність взаємовідносин між країною-емітентом і місцями їх реалізації. Другий спосіб полягає в тому, що країна А дозволяє відкривати в себе ринок іноземних облігацій для нерезидентів, імітованих в валюті цієї країни. Наприклад, компанія США може здійснити емісію облігацій на японському ринку капіталу. Підписку на них проводить японська контора. Номінал облігації, її котировка і угоди будуть здійснюватись в японських єнах. Такі ринки сьогодні існують в Німеччині, Швейцарії та Японії.

Єврооблігації – боргові цінні папери, які випускаються одночасно на кількох провідних ринках капіталу у валюті третьої країни і купуються міжнародними інвесторами. Ключові відмінності цього фінансового інструменту полягають у тому, що вони:

• розміщуються міжнародним синдикатом:

• доступні відразу ж після емісії інвесторам кількох країн;

• їхній обіг перебуває поза законодавством окремо взятої країни.

Єврооблігації мають ряд перевагперед іноземними облігаціями:

• вони в меншій мірі підлягають регламентації зі сторони держави, не підпорядковуються національним правилам проведення операцій з цінними паперами, бо валюта єврозайму є іноземною як для кредитора, так і для займача;

• процент по купонах єврооблігацій, на відміну від іноземних облігацій, не оподатковується з “джерела доходу”;

• єврооблігації є більш гнучким інструментом як для займача, так і для кредитора, бо вони дають більше можливостей для отримання прибутку і для ухилення від валютного ризику. Із євровалют можна сформувати найбільш сприятливий портфель єврооблігацій;

• власнику єврооблігацій не потрібна офіційна реєстрація. Це є таємницею.

В свою чергу переваги іноземних облігацій полягають в тому, що вони менше схильні до банкрутного ризику, бо значна їх частина випускається інститутами держави.

Випуск єврооблігаційних займів передбачає узгодження дій трьох сторін: гарантів займу, менеджерів компаній-емітентів і продавців. Встановлено такий порядок емісії єврооблігацій:

• до початку випуску мають бути погоджені всі національні формальності емісії;

• емітент звертається до єврооблігаційних синдикатів-гарантів з проханням про розміщення облігацій, останні беруть на себе відповідальність про випуск;

• керівник підписки узгоджує взаємовідносини між менеджерами випуску і групою агентів-продавців;

• гарант вивчає обґрунтованість і прибутковість тиражу, фінансову політику емітента і історію його бізнесу, обсяги і строки погашення займу, визначає валюту випуску і процентні ставки по купонах, розміри сертифікатів, імена гарантів розміну облігацій і т.д.;

• після цього укладається угода між менеджерами випуску, де встановлюються межі участі кожної сторони, права менеджерів на перепродажу, підписується договір про спільне вкладання капіталів, визначаються принципи підписки і здійснюється спільно, або поодинці випуск єврооблігацій в різних місцях;

• обумовлюються спосіб реклами, дії агентів по продажу і їх комісійні.

На ринку цінних паперів функціонують єврооблігації різних видів, основними з яких є:

• з фіксованим процентомпо якому щорічно виплачується дохід. На цей вид єврооблігацій в 90-ті роки ХХ ст. припадало 3/4 всієї емісії облігацій;

• з плаваючою процентною ставкою.Величина ставки залежить від зміни ринкового процента, який індексується, як правило, поLIBORі переглядається через кожні шість місяців. На цей видєврооблігацій припадає 13-14% всієї емісії;

• конвертовані облігації. Дохід по цих єврооблігаціях менший, ніж по єврооблігаціях з фіксованим процентом, але вони дають право їх власнику обмінювати їх на акції, якщо проценти по облігаціях стануть меншими дивідендів по акціях;

• з нульовим купоном. Емісійний курс цих облігацій інколи складає 30-40% від рівня номіналу облігації. Дохід по цих облігаціях виплачується не щорічно, а в момент їх погашення. При цьому погашення здійснюється не по емісійному курсу, а по номіналу. Різниця між номінальною і емісійною вартістю і складає дохід власника облігації;

• єврооблігації з опціоном. Вони дають їх власникам право вибору різних варіантів угод. Наприклад, власники цих облігацій можуть обміняти їх на облігації з фіксованим або плаваючим процентом, або купити тройську унцію золота за попередньо встановленою ціною;

• єврооблігації з варантом. Разом з облігацією з фіксованим процентом купляється відривний варант, який дозволяє купити певні облігації по обумовленій ціні у визначений період часу. Опціон і варант являються високо ризикованим видом інвестицій. Реалізуються вони через валютних брокерів.

Серед єврооблігацій переважають облігації індексовані більш, ніж в одній валюті. По багатовалютних (мюльтивалютних) облігаціях процент і сума номіналу виплачується в любій визначеній валюті. Цей тип облігації посилює валютне страхування для кредитора. Він може зазнати збитку лише в тому випадку, коли всі валюти включені в контракт єврооблігації, девальвуються по відношенню до національної валюти кредитора. Якщо ж хоч би один курс валюти контракту зросте, то власник мультивалютної облігації отримає прибуток, бо він має право отримати дохід в любій обумовленій в контракті валюті. Різновидом багатовалютної облігації є паралельна облігація. Її номінал включає в себе декілька кредитних сум в валютах різних країн з обов'язковим залученням валюти країни-випускника. По суті паралельна облігація являє собою комбінацію групи іноземних облігацій декількох країн з синхронізацією умов і строків випуску.

Все більше розповсюдження набувають урядові єврооблігації. Це конвертована облігація, яка продається з опціоном або подвійним опціоном. Власник такої облігації може конвертувати її або в звичайну акцію компанії по обумовленому завчасно валютному курсу, або зробити вибір між звичайною акцією і облігацією з фіксованим процентом.

Облігаційні займи випускаються на період, як правило, від 3-х до 15-ти років, але відомі також випадки емісії безстрокових облігацій. Найбільш розповсюдженим видом єврооблігацій є короткострокові з фіксованою процентною ставкою. Вони складають приблизно 2/3 всіх єврооблігацій.

Основними ринками єврооблігацій є Нью-Йорк, Лондон, Люксембург, Швейцарія, Сінгапур. Процент по єврооблігаціях формується на основі ставки SJBOR (Singapore interbank Offered Rafe). Вона, як правило, вища на 1-2% ставок по іноземних облігаціях.

Основну частину єврозаймів (так само як і єврокредитів) надають міжнародні консорціуми банків або банківські синдикати. Вони бувають постійними і тимчасовими. Прикладом постійних консорціумів можуть бути АБЕКОР і ЕБІК. Тимчасові консорціуми включають два і більше інститути, які укладають між собою угоди про надання кредиту і розподіл ризику у відповідності з долею (квотою) їх участі в цій операції. Емісію і розміщення облігаційних займів організовує, як правило, ведучий банк, який по відношенню до інших учасників угоди виконує роль фінансового менеджера. Він виступає в якості контрагента займача і забезпечує підписку та розміщення займу серед інвесторів. Учасники консорціуму (андеррайтери) разом з менеджерами забезпечують розміщення всієї суми займу по узгодженому курсу. Облігації, які залишилися не розміщеними на ринку, стають частиною портфеля андеррайтерів і менеджерів.

В зв'язку з відміною регулювання ринку єврооблігацій він в 90-ті роки ХХ ст. розвивався високими темпами. Але в майбутньому можуть виникнути певні проблеми. Причиною цього може стати відмова європейських держав від регулювання ринку позикових капіталів. За цих умов може суттєво скоротитися попит на послуги ринку єврооблігацій.

У процесі розвитку ринку єврооблігацій на міжнародному ринку капіталу з‘явився новий фінансовий інструмент – середньострокові євроноти(EMTN).

Євронота– середньострокова негарантована розписка на пред‘явника, яка випускається в обіг зі знижкою від оголошеної вартості.

Ринок середньострокових євронот виник у 1986р. Але стрімкий розвиток він отримав в 90-ті роки ХХ ст. Цьому сприяли: перехід до випуску стандартно структурованих цінних паперів, послаблення регулятивних обмежень, привабливі властивості цих цінних паперів: еластичність параметрів випуску, можливість організувати їхню емісію за кілька днів і навіть годин, низькі емісійні витрати тощо. Нині на цей ринок припадає близько половини всіх міжнародних емісій боргових цінних паперів. Основними емітентами EMTNє корпоративні позичальники і підприємства громадського користування США, Великої Британії, Франції, Канади, Швеції, Австралії тощо. А купуютьEMTNтакі інституції як трастові компанії, центральні банки, портфельні менеджери різних країн.

Середньострокові євроноти– це боргові інструменти, які випускаються на євроринок з строком обігу 18-36 місяців, а інколи – на 6 і більше років. Інвестор за цими цінними паперами отримує дохід у вигляді процентів. Після закінчення терміну обігуEMTNемітент має сплатити інвестору всю суму боргу.

Особливістю цього інструменту є те, що він випускається в рамках програми. Програма середньострокових євронот– механізм залучення фінансування на євроринку шляхом періодичного випуску боргових цінних паперів у межах заздалегідь визначеної програми.

В програмі фіксується рамковий опис кількох випусків і максимальний загальний обсяг емісії. Обсяги емісії програми коливаються від 100 млн. до 1 млрд. дол. США і більше. Євроноти в межах програми можуть випускатися в будь-який час. Емітент, випускаючи в міру необхідності нові євроноти для залучення капіталу, отримує постійний доступ до ринку. При цьому він має більшу свободу дій порівняно з випуском облігацій. Програма надає йому можливість проводити емісію в будь-якій формі. Зокрема здійснювати випускисередньостроковий нот, якірізняться за валютою, процентною ставкою, строками обігу, способами сплати доходу(купонні або дисконтні ноти),характером емісії(продаж за номіналом або з дисконтом),за структурою, характером розміщення тощо.

Євроноти випускаютьсязфіксованоюізплаваючою процентною ставкою. При цьому кожна емісія в рамках програми може мати власну проценту ставку. Проценти з євронот сплачуються в дві установлені дати двічі на рік, тобто через кожні 6 місяців.

Програми євронот передбачають випуск нот в одній валюті (наприклад, доларах США, японських єнах), або в декількох. Нині більш ніж половина випусків євронот домінована в доларах США. Випуск євронот, як і єврооблігацій, розміщує, як правило, міжнародний синдикат банків-дилерів, до складу якого входить до п‘яти банків.

Середньострокові євроноти можуть розміщуватися як на публічному, так і на приватному ринках.У першому випадку вони обов‘язково мають отримати лістинг на Люксембургському або на Лондонській фондових біржах та вносяться до їх курсових бюлетенів. Біржовий лістинг підтримує ліквідність середньострокових євронот. На приватному ринку середньострокові євроноти розміщуються серед кількох конкретних інвесторів, а отже, не потребують лістингу. Ними не торгують на вторинному ринку.

Середньострокові євроноти,як і єврооблігації,випускаються в міжнародних фінансових центрах. Основний ринок програм середньострокових євронот функціонує у США. Досить розвинутими є також європейські і азіатські ринки євронот. В Європі ринок середньострокових євронот найбільш розвинутий в Великій Британії, Німеччині і Швейцарії.

Програма середньострокових євронот надає можливість позичальнику (який має намір укласти низку угод із залучення капіталу в недалекому майбутньому, але не знаючи точно, коли і на яку конкретно суму робитиме ту чи іншу позику) залучати необхідні суми капіталу. Крім того, емітент має можливість випускати ноти у відповідності до вимог конкретного інвестора. Механізм тут такий: інвестор сповіщає дилера про своє бажання купити ноти з певними характеристиками: строком обігу, кредитним рейтингом і ціною. Дилер підбирає емітента з відповідною програмою випуску і заданими характеристиками цінних паперів. Після узгодження цін емітент випускає ноти, які продаються цьому інвестору. Ці переваги посилюють привабливість програм середньострокових євронот.