Лекція План

Вступ

1. Інтернаціональне виробництво: поняття та закономірності його розвитку

2. Світова система рахунків: поняття і структура. Методи виміру обсягів світового виробництва

3. Економічні коливання і економічні цикли в світовій економіці та проблеми її стабілізації

Лекція

1. Інтернаціональне виробництво: поняття та закономірності його розвитку

Інтернаціональне виробництво — це виробництво товарів і послуг за участю іноземного підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних капіталовкладень. До прямих капіталовкладень відносяться вкладення в компанії в розмірі не менш 10% акціонерного капіталу і які надають право суб'єктам інших країн, що хазяюють, впливати на формування ради директорів і керування виробничою діяльністю компанії. Іноземні капіталовкладення в цінні папери, що не забезпечують право контролю, відносяться до портфельного. Прямі капіталовкладення утворяться у результаті припливу капіталів, що включає придбання акцій, одержання міжфірменних позик і реінвестування прибутків закордонних дочірніх компаній.

Міжнародне виробництво визначається рядом показників, у тому числі обсягом накопичених іноземних прямих капіталовкладень (ІПК), їхньою динамікою і відносними величинами.

Вивіз ІПК різко зріс у 80—90-і роки. Якщо в першій половині 80-х років їхній обсяг складав у середньому 50 млрд дол. у рік., те в другій половині 90-х років — близько 600 млрд дол. Накопичений у світовому господарстві обсяг ІПК наприкінці 90-х років перевищив 4,7 трлн дол. (1980—507 млрд, 1990 р. — 1,8 трлн дол.). Можливості для посилення вивозу прямих капіталовкладень були створені зростанням відкритості національних ринків. Посиленню міжнародної діяльності компаній сприяють технічні зрушення на транспорті і у зв'язку, а також поширення інформації. Це розширило можливості для створення міжнародного виробництва середніми компаніями. У результаті обсяги ІПК, число ТНК істотне збільшилося. Настільки значне збільшення обсягу накопичених ІПК відображало не тільки реальний рух прямих капіталовкладень, але і зміну в ряді країн методів їхнього підрахунку.

Основними експортерами продуктивного капіталу виступають ТНК розвинутих країн. На США, Японію, Британію, Німеччину, Францію— припадає 60—70% вивозу іноземних прямих капіталовкладень.

Експорт капіталу здійснюється також із країн Азії і Латинської Америки (Бразилія, Індія, Мексика). Найбільші компанії цих країн експортують капітал з метою розширення сфер своєї діяльності, використання трудових ресурсів або науково-технічних досягнень для одержання більш високих прибутків. Із середини 70-х років капітал вивозиться з країн Ближнього і Середнього Сходу — великих експортерів нафти. У цілому на долю країн, що розвиваються, приходиться порядку 6% загального обсягу вивозу прямих капіталовкладень.

Пріоритетність галузей і сфер розвитку міжнародного виробництва міняється під впливом НТП. В останні десятиліття підсилилася активність ТНК у сфері послуг. На її частку наприкінці 90-х років приходилося понад 48% прямих капіталовкладень (1970 р. — 31%). Обробна промисловість відійшла на друге місце. Основна частина промислових активів зосереджена в чотирьох галузях: хімічна, електромашинобудування, харчова і металургійна промисловість. Різко скоротилася міжнародна активність компаній у первинному секторі (6,3% проти 23% у 1970 р.).

У регіональному відношенні рух підприємницького капіталу йшов в основному між промислово розвинутими країнами. У них зосереджено близько 75% іноземних прямих капіталовкладень. Інтенсивне взаємопроникнення капіталу призвело до концентрації міжнародного виробництва насамперед у розвинутих країнах, перехрещуванню структур підприємництва цих держав, господарської діяльності їхніх компаній. За винятком Японії, у господарстві якої роль іноземного капіталу незначна, економіки інших країн служать сферою найбільш інтенсивної взаємодії і суперництва своїх і «чужих» компаній. Це насамперед країни Північної Америки — США і Канада, країни ЄС. У країнах, що розвиваються, інвестовано порядку 25% світового обсягу ІПК.

Іноземний підприємницький капітал, глибоко впровадивши в економіку багатьох країн світу, став складовою частиною їхнього відтворювального процесу. Для оцінки його позицій використовується індекс транснаціоналізації того або іншого національного господарства. Він являє собою середнє значення у відсотках чотирьох показників: відношення надходження ІПК до валових вкладень в основний капітал; відношення загального обсягу накопичених ІПК до ВВП; відношення обсягу продаж іноземних компаній до загального обсягу продажів і відношення числа зайнятих на іноземних фірмах до загальної чисельності працівників приймаючої країни.

Індекс транснаціоналізації промислово розвинутих країн дорівнює 12,8%, але країни значно відрізняються за місцем іноземного капіталу в їхніх господарствах. Виділяється група з високим індексом транснаціоналізаціі — понад 20%, у яку входять Нова Зеландія, Бельгія, Греція. Це в основному малі промислово розвинуті країни, у деяких з них індекс перевищує 30%. Саму численну групу складають країни з індексом транснаціоналізаціі в 12—20%. У неї входять Австралія, Нідерланди, Британія, Канада, Іспанія й ін. Деякі країни мають низький рівень транснаціоналізаціі: у Японії і Південній Кореї він не перевищує 2%. Ці країни досягли високого рівня розвитку без залучення в широких масштабах іноземних прямих капіталовкладень.

Велику роль міжнародне виробництво грає в господарстві багатьох, що розвиваються країн. Індекс транснаціоналізаціі країн, що розвиваються, перевищує 14%. У Малайзіі він складає більш 35%, в Індонезії — 15%, у КНР — 12%, у Єгипті — 10%.

Масштаби міжнародного виробництва. Закордонне виробництво, масштаби якого визначаються власністю на вивезений капітал, перетворилося в один з найважливіших компонентів у господарській структурі не тільки окремих країн, але і світової економіки в цілому.

• По оцінках, сукупний обсяг виробництва закордонних компаній у 1999 р. склав 10% ВМП (5% у 1980 р.), близько 18% виробництва обробної промисловості, 4% — сфери послуг.

• На закордонних підприємствах і в країнах базування ТНК зайнято приблизно 3% світової робочої сили, але якщо виключити зайнятих у сільському господарстві, то показник підвищиться до 10%. Приймаючи в увагу непрямий вплив на зайнятість (закупівлі сировини, компонентів і т.д.), загальна цифра зайнятих мінімум подвоїться.

• Розвиток міжнародного виробництва приводить до перерозподілу заощаджень у рамках світового господарства. Непрямим показником цього процесу служить відношення припливу ІПК до валових вкладень в основний капітал. Воно зросло за останню третину XX в. Якщо в 70-і роки це відношення складало 2,2% проти 3,8% у 80-і роки, то в 90-і роки — 8%.

• Міжнародне виробництво як механізм постачання товарів і послуг на іноземні ринки грає більш значну роль, чим міжнародна торгівля. Обсяг продажів закордонних підприємств майже в 82 рази перевершує обсяг світового експорту.

Розвиток міжнародного виробництва пов'язаний не тільки з прямими інвестиціями, але і з цілим рядом інших форм міжнародного співробітництва. Це ліцензійні угоди, що дають можливість ТНК брати участь у справах закордонних компаній і одержувати прибутки і відрахування за користування патентом; угоди про керування, по яких ТНК організує керування і технічне обслуговування закордонних компаній в обмін за плату і частку в капіталі; міжнародна субконтракція, при якій ТНК укладає субконтракти з іноземними компаніями на виконання особливих робіт або постачання окремих товарів і ін.

Міжнародне виробництво підвищує рівень міжнародного усуспільнення праці в різних аспектах; матеріально-технічному, економічному, правовому. Міжнародне виробництво являє собою систему, що підсилює внутрішні зв'язки у світовому господарстві. Стратегія одержання прибутків ТНК будується на використанні розходжень у національних системах регулювання економіки. Для зменшення збитку держави прагнуть по можливості згладити розходження в національних податкових, митних, кредитних і інших сферах, що розширює основу зв'язків капіталоекспортуючих і капіталоімпортуючих країн.