4. Законодавчі джерела курсу

Законодавчі джерела курсу „Судові та правоохоронні органи України” – це нормативні акти, в яких містяться норми державного, адміністративного та інших галузей права, що регламентують побудову суду, прокуратури, адвокатури та інших правоохоронних органів і організацій.

Всю суму правових актів, що розглядаються, в залежності від їх змісту (предмету) можна поділити на наступні групи актів:

1. загального характеру;

2. про судову владу, правосуддя та суди;

3. про органи юстиції;

4. про прокурорський нагляд і органи прокуратури;

5. про організацію виявлення та розслідування злочинів;

6. про юридичну допомогу та її організацію.

Особливе місце в 1-й групі актів займає Конституція України, що була прийнята 28 червня 1996 року Верховною Радою України.

В останні роки все більше уваги приділяється підвищенню ролі міжнародних (міждержавних) угод, в тому числі з питань, що безпосередньо зв’язані з організацією та діяльністю судів та інших правоохоронних органів. Серед них особливо виділяються: Всезагальна декларація прав людини, що схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права людини, що схвалений теж Генеральною Асамблеєю ООН – 16 грудня 1966 року.

Друга група актів є більш численною. В цю групу входять: Закон України „Про судоустрій і статус суддів” від 7 липня 2010 р., Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р., та ін.

Третя група актів не така численна. З їх числа основне місце слід було б приділити Указу президента України від 6 квітня 2011 р. № 395/2011 „Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України”, Закону України „Про нотаріат” від 2 вересня 1993 р. та ін.

В четвертій групі провідну роль відіграє, безумовно, Закон України „Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 року зі змінами та доповненнями.

П’ята група не менш численна, ніж друга. В цю групу актів включаються Закони „Про прокуратуру”, „Про міліцію”, „Про оперативно-розшукову діяльність”, „Про службу безпеки України”, Кримінально-процесуальний Кодекс та ін.

В шостій групі актів основна роль належить Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 5 липня 2012 року.

Для вивчення названих Законів та інших правових актів слід користуватися офіційними джерелами їх опублікування, зокрема: журналом „Відомості Верховної Ради України”, газетами „Урядовий кур’єр”, „Голос України”, „Офіційний вісник України”, а також деякими іншими друкованими виданнями.

Тема 1.2. Судова влада, ії устрій і повноваження.

План лекції

1. Поняття та ознаки судової влади.

2. Загальна характеристика правосуддя, його завдання.

3. Місце суду в системі державних органів влади. Співвідношення понять „судова влада” та „правосуддя”.

4. Судова система, судова ланка, судові інстанції: поняття та їх характеристика.

Тези лекції

1. Поняття та ознаки судової влади

В І. Даль писав, що влада – це „право, сила, воля над чимось, свобода дії та розпорядження, начальствування, управління”.

На думку С. Ожегова, владою слід вважати „право та можливість розпоряджатися будь-ким або будь-чим, підкоряти своїй волі”. Іншими словами, владою не можна вважати будь-яку особу, орган, об’єднання, установу. Вони – діючі особи, але не влада.

Судова влада – це специфічна галузь державної влади, що здійснюється уповноваженими на це державними органами – судами та призначенням якої є вирішення правових конфліктів і здійснення судового контролю.

Повноваження судової влади :

Серед повноважень судової влади домінуючу роль грає правосуддя. Його може здійснювати тільки суд і ніякий інший орган. Це специфічне судове повноваження. Проте, судова влада не зводиться тільки до даного повноваження. Вона включає і ряд інших, що, як і правосуддя, мають велике соціальне значення :

- конституційний контроль;

- контроль за законністю та обґрунтованістю рішень і дій державних органів і службових осіб;

- забезпечення виконання вироків, інших судових рішень і рішень деяких інших органів;

- розгляд і вирішення справ про адміністративні правопорушення, що підвідомчі судам;

- роз’яснення діючого законодавства з питань судової практики;

- участь у формуванні судового корпусу та сприяння органам судового самоврядування.

Проведення в життя кожного з названих повноважень, що утворюють судову владу, призване сприяти наділення органів, на які покладено здійснення даної влади, засобами примусу до виконання прийнятих ними рішень.

Ознаки судової влади:

Судовій владі властиві певні ознаки. Зупинимося на найважливіших з них.

Винятковість судової влади характеризується рядом особливостей:

1. Жоден орган державної влади та управління не мають права брати на себе компетенцію судової влади;

2. Винесення рішення в конкретній справі є прерогативою суду. Рішення суду є обов’язковим для виконання всіма державними органами та службовими особами;

3. Виняткове правове положення суду в системі державних органів визначається Конституцією та іншими нормативними актами України;

4. Винятковість судової влади характеризується особливим порядком формування судового корпусу та притягненням суддів до відповідальності;

5. Вказаній ознаці властива і винятковість правового положення особистості в сфері здійснення правосуддя.

Самостійність судової влади обумовлена конституційним принципом розподілу влади. Кожна з галузей влади самостійно виконує тільки їй властиві функції, не підкоряючись одна одній. Рішення, що виносяться органами судової влади, внаслідок вказаної ознаки, не вимагають будь-якого затвердження іншими владами.

Повнота судової влади пов’язана з рамками компетенції, тобто з обсягом судової влади та закінченістю рішень, що приймаються відповідними органами; обов’язковістю цих рішень (п.9 ст.129 Конституції).

Підзаконність судової влади. Судові органи та судді діють на основі Конституції та законів України.

Незалежність судової влади. Вона має два рівні – зовнішній та внутрішній. При цьому важливо підкреслити, що реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, суспільних рухів та їх лідерів на судову владу (ст.126 Конституції).

Внутрішній рівень незалежності судової влади обумовлює, з одного боку, власне діяльність суду по здійсненню правосуддя, а з іншого – гарантії суддів відповідно до статусу.