Дискусія “Список якостей, важливих для міжособистісного спілкування”

На першому етапі роботи над цим завданням проводиться дискусія з метою виявлення колективної думки. Будь-який член групи може ви­словлюватися, аргументуючи свою думку. Нарешті складається довіль­ний загальний список якостей, важливих для міжособистісного спіл­кування.

На другому етапі кожний учасник заповнює вже свій аркуш, вка­зуючи якості, які, на думку групи, є найважливішими для між осо­бистісного спілкування. У цей індивідуальний список можна включати й додаткові якості, важливі на думку учасника, але чомусь не підтри­мані групою. Потім всі оцінюють наявність цих якостей у себе, вико­ристовуючи шкалу від 0 до 10 балів.

Бесіда про примітивні групи (Трухін і. О., Шпак о. Т.)

Примітивні групи – це такі групи, в яких стосунки будуються на використанні сили, на фізич­ному чи словесному приниженні тих, хто слабкіший. Помітні елементи примітивної групи спостерігаються у багатьох дворових компаніях, шкільних класах, військових підрозділах, де процвітає "дідівщина", та ще в багатьох випадках. Іноді в друж­ньому, хорошому класі існує угруповання, стосунки в якому дуже нагадують звички примітивної групи.

У будь-якій примітивній групі спостерігається од­накова структура. На її чолі стоїть ватажок — член гру­пи з сильним характером, здатний утискати і тримати у покорі інших за допомогою погроз, фізичної сили і хитрощів.

Часто у групі є друга фігура – “авторитет”, який може розумом переважати ватажка, але посту­пається йому характером і тому не може бути першою фігурою. В групі буває “блазень”, “незадоволений” (ватажку вигідно демонструвати на ньому свою силу), є “забиті”, які мають найнижчий у групі статус.

Правила взаємовідносин у примітивній групі:

Правило приниження. У примітивній групі будь-яке, навіть ненавмисне, демонстрування своєї перева­ги сприймається як приниження тих, кому показують цю перевагу. Якщо у члена групи щось є кращим, ніж у інших (зовнішність, фізична сила, кмітливість), він цим самим, хоче чи ні, принижує тих, кого він випе­реджає. Спокійні і рівноправні відносини без зазд­рості не притаманні примітивній групі.

Правило рангової відповідності. Воно полягає в тому, що в примітивній групі демонструвати перевагу можна тільки щодо того, хто займає нижчий ранг, має нижчий статус. Отже, і достоїнства членів групи оцінюються всіма відповідно до місця в групі. Так, "за­битому" не дозволяється претендувати на роль розум­ної чи дотепної людини, до таких спроб всі інші будуть ставитися з підозрою.

Правило відсічі. Кожен член групи мусить дати відсіч тому, хто намагається показати перевагу, якщо останній не займає значно вищий ранг. Терпляче став­лення до спроб демонстрації переваги розцінюється групою як прояв слабкості, викликає презирство.

Правило сили. Це правило вимагає від кожного члена обов'язково демонструвати перевагу над інши­ми, якщо він має таку можливість, — інакше його бу­дуть вважати слабким. Так, фізично сильного, але ми­ролюбного хлопця будуть вважати дурнем, диваком і всіляко зачіпати, намагаючись принизити.

Правило висування. Висування “нагору” можливе тільки для тих, хто завжди користується “правилом си­ли”. Для того, хто цього не робить, підвищення свого ран­гу неможливо, хоч би він і мав всілякі інші достоїнства.

Правило гоніння. Якщо член групи має якісь вміння, що дають йому можливість демонструвати пе­ревагу над іншими, не принижує інших, вони почина­ють зневажати і принижувати його, не в змозі проба­чити йому його особливі достоїнства.

Правило “цапа-відбувайла”. Якщо в примітивній групі виникає атмосфера незадоволення, кожний має право виявити агресію проти когось із “забитих”, тобто найслабших. Це явище постійно спостерігається в примітивних групах.

Правило відведення агресії від себе. Щоб відвести агресію від себе, кожен член групи має брати участь у проявах агресії проти інших, тому в примітивних гру­пах антисоціального характеру спостерігається жорс­токість у “розправах”.

Правило відшкодування збитку. У випадку при­ниження членом групи іншого, він може компенсува­ти це грошима або іншими матеріальними цінностями, і це вважається достатнім. Матеріальний збиток мож­на відшкодувати також матеріальним, але ще більшим внеском.

Правило незацікавленості. Якщо хтось виявляє інтерес до іншої людини, приятеля чи особи іншої статі, це немовби принижує його, робить слабкішим і викликає зневагу до нього з боку інших. У примітив­них групах приховують інтерес чи зацікавленість до інших.

Правило спокуси. Не можна довіряти іншому ма­теріальні цінності або таємниці, якими він може вигідно скористатися, бо цим людина вводиться в спо­кусу. Той, хто вводить іншого в спокусу, вважається винним тією ж мірою, що й людина, яка спокусилася.

Правило послаблення. Той, хто займає вищий від іншого ранг, мусить не дозволяти останньому ніякої демонстрації переваги, інакше той буде посилювати наступ і демонстрацію зверхності іншими словами, не можна давати жодного послаблення тим, хто знизу. Поведінку ж того, хто користується послабленням, у групі вважають цілком нормальною.

Правило кругової поруки. Примітивна група зми­кається спільними протиправними або іншими недоб­рими справами, які створюють відповідальність кож­ного члена групи, загальну провину і страх перед пока­ранням. Тому в антисоціальних компаніях ватажок нерідко спеціально влаштовує якусь кримінальну акцію, щоб “зв'язати” всіх членів групи.

Правило нормальності. Кожен член примітивної групи має жити відповідно до законів, але він мусить всіляко заперечувати це і виправдовувати свої вчинки, які розходяться з нормами справжньої моралі.

Запитання для дискусії:

1. Розкажіть про ваші спроби подолати примітивні реакції і випадки, коли вам це вдавалося.

2. Опишіть випадки позитивної поведінки інших (чи власної), що є протилежною примітивним реакціям.

3. Розкажіть, чи спостерігали ви серед ваших од­нолітків відносини, характерні для примітивної групи.

4. Що, на ваш погляд, у житті вашого ко­лективу протистоїть появі норм примітивної групи?

5. Які якості характеру, на ваш погляд, формують у людини потребу перебування у примітивній групі?

ЛІТЕРАТУРА

1. Аникеева Н.П. Психологический климат в коллективе. – М., 1989.

2. Байбородова Л.В., Паладьев С.Л., Степанов Е.Н. Изуче­ние эффективности воспитательной системы школы. – Псков, 1994.

3. Вишина А.Ю., Никончук Н.О. Завдання з психології до педагогічної практики студентів випускного курсу спеціальності "Початкове навчання. Практична психологія": Методичні рекомендації. – Житомир, 2001. – 26 с.

4. Воспитательный процесс: изучение эффективности /Под ред. Е. Н. Степа­нова, Л.В. Байбородовой, А.А. Андреева, С.М. Петровой. - М.: ТЦ «Сфера», 2001 - 128 с.

5. Голубев Н.К., Битинас Б.Л. Введение в диагностику вос­питания. – М., 1989.

6. Горбатов Д.С. Практикум по психологическому исследованию: Учеб. пособие. - Самара: Издательский Дом «БАХ-РАХ-М», 2000. – 248 с.

7. Гриньова В.М., Лозова В.І. Педагогічна практика (Методичні рекомендації студентам-практикантам. – Х., 1995.

8. Гуцало Е.У., Калашникова Л.В. Педагогічна практика студентів передвипускних та випускних курсів педагогічного університету. – Кіровоград: РВВ КДПУ, 2004. – 128 с.

9. Гуцало Е.У. Загальна психологія. Навчально-методичне забезпечення самостійної роботи студентів за КМСОНП. – Кіровоград: РВВ КДПУ ім.В.Винниченка. – 2005. – 426 с.

10. Дьяконов Г.В.Изучение классного коллектива. Методические рекомендации для студентов педагогических институтов и учителей средних школ. – Кировоград: КГПИ, 1990. – 32 с.

11. Завдання з психології до педагогічної практики для студентів Ш курсу. Методичні рекомендації / Укл. Т.М.Майстренко, І.В. Кирильчук, О.О. Музика. – Житомир: ЖДПУ, 2001.

12. Изучение личности школьника учителем / Под ред. З.И. Ва­сильевой. – М., 1991.

13. Изучение эффективности воспитательной работы в про­фессиональных учебных заведениях / Под ред. Л.В. Байбородовой. – Ярославль, 1999.

14. Калашникова Л.В., Гурова О.М. та ін. Психологія розвитку. Навчально-методичний посібник. – Кіровоград, РВЦ КДПУ ім.В.Винниченка, 1999.

15. Классному руководителю / Под ред. М.И. Рожкова. – М., 1999.

16. Классному руководителю о воспитательной системе клас­са / Под ред. Е.Н. Степанова.- М., 2000.

17. Ковальчук Я. И. Индивидуальный подход в воспита­нии ребенка. – М., 1985.

18. Крайг Г. Психология развития. – СПб., 1997.

19. Критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної середньої освіти (Проект)/ “Освіта України” №33 від 16 серпня 2000 р.

20. Кузнецова Н.Б. Изучать, чтобы воспитывать. – М., 1984.

21. Ложкін Г., Пов'якель Н. І. Психолога конфлікту: теорія і сучасна практика: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – 416 с.

22. Майоров А.Н., Сахарчук Л.Б., Сотов А.В. Элементы педа­гогического мониторинга региональных стандартов в управ­лении. – СПб, 1992.

23. Маринушкіна О.Є., Шубіна Г.В. Соціально-психологічна експертиза. Навчально-виховна робота в колективі. – Психологічна газета № 10 (10), травень 2004. – С. 6–21.

24. Мак-Вильямc Н. Психоаналитическая диагностика: понимание структуры личности в клиническом процессе. – М.: Независимая фирма "Класс" 1998. 340 с.

25. Немов Р.С. Психология. Книга 3. – М.: Просвещение ВЛАДОС,1995.

26. Немов Р.С., Кирпичник А.Г. Путь к коллективу. Книга для учителей о психологии ученического коллектива. – М.: Педагогика, 1988. – 144 с.

27. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога . – М., 2000.

28. Організація та проведення експериментальної атестації шкіл України. Збірник матеріалів (для працівників органів управління освітою та керівників шкіл). Харків – Полтава, 1996.

29. Лутошкин А.Н. Как вести за собой. – М., 1986.

30. Пашукова Т.І., Допіра А.І.,Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології/ За ред Т.І.Пашукової. – К.: Т-во"Знання”, КОО, 2000. – 204 с.

31. Петрушин В. И. «Психологические аспекты деятельности учителя и классного руководителя». – М.: «Педагогический поиск», 2001.

32. Польская О.Я. Психологический практикум в школе. – М.: Просвещение, 1979.

33. Практикум по возрастной психологии: / Под ред. Л.А.Головей, Е.Ф.Рыбалко. – СПб.: Речь, 2001. – 688 с.

34. Практическая психология в тестах, или Как научиться понимать себя и других. – М.: АСТ - ПРЕСС, 1999.

35. Прутцманн П. Дружный класс как маленькая планета. – СПб.,1998.

36. Психологическое изучение личности школьника и класса как коллектива/ Под ред. Л.И.Уманского. – Кострома, 1978.

37. Ратанова Т.А., Шляхта Н. Ф. Психодиагностические мето­ды изучения личности. – М., 1998.

38. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. – СПб.: ЗАО «Издательство «Питер», 1999. - 416 с.

39. Робоча книга вихователя. – Тернопіль: Астон, 2001,

40. Руководство практического психолога/ Под ред.А.Д.Анреевой. – М., 1997.

41. Симонов В. П. Диагностика личности и профессионального мастерства преподавателя. Учебное пособие для студентов педвузов, учителей и слушателей ФПК. – М.: «Международная педагогическая академия», 1995.

42. Соціально-психологічне забезпечення управління освітніми процесами у районі і екстре­на психологічна допомога дітям, підліткам, молоді та їх батькам (опис досвіду психологічної служби Київського РВО), частина 1, – Харків, 2000.

43. Скібіцька Л.І. Кофліктологія. Навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 384 с.

44. Снайдер Д. И. Практическая психология для подростков, или Как найти своє место в жизни. - М.:АСТ-ПРЕСС,1999.-288 с.

45. Фридман Л.М., Пушкина Т.А., Каплунович И.Я. Изучение личности учащегося и ученических коллективов. – М: Просвещение, 1988.

46. Шпалинский В. В., Морозов Л. В. Введение в современную психологию личности и коллек­тива. Учебное пособие. – Харьков, 1995.

47. Яценко Т.С. Активная социально-психологическая подготовка педагога к общению с учащимися. – К.: Вища шк.,1988. – 112 с.

Додаток А.