NPK_do_KK_Ukrayini_T_2_Tatsiy

Стаття 224

зробить можливим перебування таких цінних паперів в обігу. У протилежних випадках, коли особа «грубо» підробляє недержавні цінні папери, усвідомлює очевидну невідповідність їх форми чи основних реквізитів справжнім недержавним цінним паперам, проте розраховує збути їх із використанням суб’єктивних недоліків іншої особи (ослаблений зір, необізнаність щодо цінних паперів тощо) чи особливої обстановки і в такий спосіб заволодіти чужим майном, – дії кваліфікуються як незакінчене чи закінчене шахрайство (ст. 190 КК).

Виготовлення підроблених недержавних цінних паперів, що існують у бездокументарній формі, характеризується тим, що дії особи операційно завжди вчиняються

зпевними електронними даними, які вона змінює чи вносить додатково до цінного папера, що існує у вигляді електронного запису на рахунках у цінних паперах у системі електронного депозитарного обліку цінних паперів. Якщо такі дії поєднувалися із несанкціонованим втручанням у роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованихсистем, комп’ютернихмережчимережелектрозв’язку, то вони можуть потребувати додаткової кваліфікації за ст. 361 КК.

Устатті 224 КК ідеться про виготовлення цінних паперів реально існуючих емітентів. У разі виготовлення особою «цінних паперів» неіснуючої юридичної особи

зметою продажу і заволодіння в такий спосіб чужими коштами дії можуть кваліфікуватися як готування до шахрайства (статті 14 та 190 КК з урахуванням положень, передбачених ч. 2 ст. 14 КК).

5. Збут підроблених недержавних цінних паперів – це їх відчуження будь-яким способом, учинене їхвиготовлювачем абоіншоюособою(наприклад, продаж, обмін, дарування).

6. Використанняпідробленихціннихпаперівіншимчиномохоплюєвсіінші, крімвід-

чуження, способиїхпред’явленняпідвиглядомсправжніхціннихпаперівдляпридбання або реалізації певних прав або звільнення від обов’язків (наприклад, використання їх як заставиабодляотриманнядивідендів, можливостіголосуванняназборахакціонерів).

7. Злочин вважається закінченим із моменту виготовлення з метою збуту, збуту чи використання іншим чином хоча б одного екземпляра підроблених недержавних цінних паперів.

8. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом, а виготовлення цінних паперів – також метою їх збуту. При кваліфікації збуту підроблених недержавних цінних паперів чи використання їх іншим чином необхідно обов’язково встановлювати усвідомлення особою, що цінні папери підроблені. Мотиви злочину можуть бути різними, на кваліфікацію цього злочину не впливають, але враховуються при призначенні покарання.

9. Суб’єктзлочину – будь-яка особа, яка досягла 16-річного віку. Учинення службовою особою передбачених ст. 224 КК дій із використанням влади чи службового становищаабозперевищеннямвладичислужбовихповноваженьзанаявностіпідстав може потребувати додаткової кваліфікації за статтями 364, 3641, 365 або 3651 КК.

10. Повторним у ст. 224 КК визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений цією статтею або ст. 199 КК, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом

порядку. Повторністьвідсутня, якщозаранішевчиненийзлочинособубулозвільнено відкримінальноївідповідальностізапідставами, установленимизаконом. Увипадках

361

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 224 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні – за ч. 2 за ознакою вчинення його (їх) повторно (відповідно до п. 9 ППВСУ

«Пропрактикузастосуваннясудамикримінальногозаконодавствапроповторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 р. № 7). Про поняття повторності також див. ст. 32 КК і коментар до неї.

Повторністьцьогозлочинунеобхідновідрізнятивідєдиногопродовжуваногозлочину, тобто вчинення двох або більше тотожних дій, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Наприклад, єдиним продовжуваним злочином є реалізація єдиного умислу щодо незаконного виготовлення підряд певної кількості підроблених недержавних цінних паперів. Відсутні загальні ознаки повторності також у діях особи, яка, здійснюючиєдинийумиселнавчинення цьогозлочину, виготовилапідроблені недержавні цінні папери з метою їх збуту і відразу збула їх.

11.Під матеріальною шкодою у частинах 2 та 3 ст. 224 КК слід розуміти ту матеріальну шкоду, яка завдана державі, юридичним особам або окремим громадянам. Вона може виражатися у втраті коштів чи іншого майна покупцями підроблених цінних паперів або особами, які виконали майнове зобов’язання, посвідчене такими цінними паперами (наприклад, сплатили борг, виплатили дивіденди, передали майно при ліквідації емітента), у збитках від знецінення дійсних цінних паперів тощо. Визначення шкоди як великої (триста і більше н. м. д. г.) та особливо великої (тисяча

ібільшетакихмінімумів) передбаченоупримітцідост. 224 КК. Провизначенняодного н. м. д. г. див. п. 16 коментаря до ст. 199 КК.

12.Про поняття «вчинення злочину організованою групою» див. ст. 28 КК та коментар до неї.

13.Злочин, передбачений ст. 224 КК, слідвідрізнятивідсуміжних злочинів, предметомякихможутьбутиіншідокументи, щовикористовуютьсяусферігосподарської діяльності. Зокрема, ідеться про підроблення: 1) документів на переказ, платіжних картокчиіншихзасобівдоступудобанківськихрахунків(ст. 200 КК); 2) контрольних марокдлямаркуванняупаковокпримірниківаудіовізуальнихтворів, фонограм, відеограм, комп’ютернихпрограм, базданихчиголографічнихзахиснихелементів(ст. 216 КК); 3) марокакцизногозбору, голографічнихзахиснихелементівабобілетівдержавної лотереї (ст. 199 КК). У багатьох випадках у практиці застосовуються загальні норми про відповідальність за підроблення офіційних документів, збут та використання таких документів, передбачені статтями 358 та 366 КК. Наприклад, така норма можезастосовуватисядлякваліфікаціїпідробкивиписокізрахунківуціннихпаперах. Такі виписки є офіційними документами, що підтверджують право власності на цінні папери, випущені в бездокументарній формі, проте самі цінними паперами не визнаються.

Стаття 225. Виключена

(Статтю 225 «Обман покупців та замовників» виключено Законом України № 4025-VІ від 15 листопада 2011 р.; з 17 січня 2012 р. обман покупця чи замовника тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 1552 КУпАП)

362

Стаття 227

Стаття 226. Виключена

(Статтю 226 «Фальсифікація засобів вимірювання» виключено Законом України № 4025-VІ від 15 листопада 2011 р.; з 17 січня 2012 року фальсифікація засобів вимірювання тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 1712 КУпАП)

Стаття 227. Умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції

Умисне введення вобіг(випуск наринокУкраїни) небезпечної продукції, тобто такоїпродукції, щоневідповідаєвимогамщодобезпечностіпродукції, встановленим нормативно-правовимиактами, якщотакідіївчиненіувеликихрозмірах, –

караютьсяштрафомвідп’ятисотдотисячінеоподатковуванихмінімумівдоходівгромадянзпозбавленнямправаобійматипевніпосадичизайматисяпевною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. Під введенням в обіг (випуском на ринок України) небезпечної продукції, вчиненимувеликихрозмірах, слідвважативведеннявобігпродукції, загальна вартість якої перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття227 вредакціїзаконівУкраїни№2735-VI від2 грудня2010 р. та№4025VІ від 15 листопада 2011 р.)

1.Об’єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують випуск на ринок України безпечної продукції, захист прав споживачів.

2.Предметом злочину може виступати небезпечна продукція, тобто така продукція, щоневідповідаєвимогамщодобезпечностіпродукції, установленимнормативноправовими актами (за попередньою редакцією ст. 227 КК – недоброякісна або некомплектна продукція та товари).

Термін«продукція» уст. 227 ККужитийузначенні, визначеномуЗакономУкраїни «Про загальну безпечність нехарчової продукції» від 2 грудня 2010 р. № 2736-VI (ВВРУ. – 2011. – № 22. – Ст. 145): це будь-яка речовина, препарат або інший товар, виготовлений у ході виробничого процесу. Використання приписів зазначеного Закону для з’ясування змісту ознак розглядуваного складу злочину пов’язано з тим, що ст. 227 КК викладена в новій редакції Законом України «Про державний ринковий наглядіконтрольнехарчовоїпродукції» від2 грудня2010 р. №2735-VI (ОВУ. – 2010. –

№101. – Ст. 3602). Визначення значення термінів, що вживаються у цьому Законі, складовоюякогоєноваредакціяст. 227 КК, наведеніуст. 1 цьогоЗаконузпосиланням наЗаконУкраїни«Прозагальнубезпечністьнехарчовоїпродукції» від2 грудня2010 р.

№2736-VI. Разом із тим предметом цього злочину може бути як нехарчова, так і харчова продукція.

Вимоги щодо безпечності продукції встановлені для певних видів продукції цим Законом, а також Законом України «Про безпечність та якість харчових про-

дуктів» від 23 грудня 1997 р. № 771/97-ВР (у редакції Закону від 6 вересня 2005 р.

363

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

№2809-IV (ВВРУ. – 2005. – № 50. – Ст. 533)), іншими законами України та нор-

мативно-правовими актами, у тому числі стандартами, технічними умовами і технічними регламентами.

Стандарт – це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов’язковим (згідно зі ст. 1 Закону України «Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р. № 2408-ІІІ (ВВРУ. – 2001. – № 31. – Ст. 145)). Зокрема, існують міжнародний та регіональний стандарти, прийняті відповідно міжнародним та регіональним органом стандартизації, а також національні стандарти – державні стандарти України, прийняті центральним органом виконавчої владизпитаньстандартизації тадоступні для широкого кола користувачів. Правові та організаційні засади стандартизації в Україні встановлені Декретом КМУ «Про стандартизацію та сертифікацію» від 10 травня1993 р. №46-93 (ВВРУ. – 1993. – №27. – Ст. 289) таЗаконом України«Про стандартизацію» від 17 травня 2001 р., а порядок розроблення, перегляду, внесення змін, прийняття та опублікування стандартів установлюється Законом України «Про стандарти, технічнірегламентитапроцедуриоцінкивідповідності» від1 грудня2005 р.

№3164-IV (ОВУ. – 2005. – №52. – Ст. 3246). Відповідно доч. 2 ст. 15 ГКзастосуваннястандартівчиїхокремихположеньєобов’язковимдля: 1) суб’єктівгосподарювання, якщо на стандарти є посилання в технічних регламентах; 2) учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; 3) виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосовував позначення цих стандартів у її маркуванні.

Технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути стандартом, частиною стандарту або окремим документом (згідно зі ст. 1 Закону України «Про стандартизацію»).

Технічний регламент – закон України або нормативно-правовий акт, прийнятий КМУ, у якому визначено характеристики продукції або пов’язані з нею процеси чи способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких обов’язкове (відповідно до ст. 1 Закону України «Про підтвердження відповідності» від 17 травня 2001 р. № 2406-III (ОВУ. – 2001. – № 24. – Ст. 1055)).

Особливістю небезпечної продукції є те, що вона при її використанні за передбачених для нього умов створює загрозу суспільним інтересам – безпеці життя та здоров’я людей, безпечним умовам праці, захисту прав споживачів (користувачів), захисту довкілля. Оскільки безпечність продукції є однією із складових її якості, то з цього випливає висновок про те, що коло предметів злочину за новою редакцією ст. 227 КК звужено.

Причини того, що продукція стала небезпечною, можуть бути пов’язані безпосередньозвиробничимпроцесом, порушеннямправилзберіганнятовару, закінченням кінцевих строків реалізації тощо.

364

Стаття 227

3.Об’єктивна сторона злочину виражається у формі дій – це введення в обіг (ви-

пуск наринокУкраїни) небезпечної продукції (запопередньою редакцією ст. 227 КК – випуск на товарний ринок або інша реалізація споживачам недоброякісної або не-

комплектної продукції та товарів), якщо такі дії вчинені у великих розмірах.

4.Термін«введенняпродукціївобіг» уст. 227 ККужитийузначенні, визначеному ЗакономУкраїни«Прозагальнубезпечністьнехарчовоїпродукції» від2 грудня2010 р.: це перше надання продукції на ринку України, тобто перше будь-яке платне або безоплатне постачання продукції для її розповсюдження, споживання (використання) на ринку України під час здійснення господарської діяльності.

Постачання продукції визначається Законом як: а) будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-пра- вовими договорами, які передбачають передачу права власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання; б) операції з безоплатної поставки товарів(результатівробіт); в) операціїзпередачімайнаорендодавцем(лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) абопоставкимайназгіднозбудь-якимиіншимидоговорами, умовиякихпередбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Поняттям уведення в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції охоплюється введення як тієї продукції, що виготовляється в Україні, так й імпортованої продукції, а перше надання такої продукції на ринку України може виражатись у передачі безпосередньо споживачам (фізичним чи юридичним особам) або суб’єктам господарювання (у тому числі підприємцям), що діють на ринку України, для її розповсюдження.

За статтею 227 КК кваліфікується введення в обіг (випуск на ринок України) тієї продукції, яка була виготовлена з небезпечними властивостями або яка стала небезпечною пізніше, наприклад унаслідок порушення умов її перевезення чи зберігання.

5.Згіднозприміткоюдост. 227 великірозміриєвтомуразі, колизагальнавартість уведеноївобігпродукціїперевищуєп’ятсотн. м. д. г. (запопередньоюредакцією цієї статті – більше трьохсот таких мінімумів). Про визначення одного н. м. д. г. див. п. 16 коментаря до ст. 199 КК.

6.Злочин вважається закінченим із моменту введення в обіг (випуску на ринок України) небезпечної продукції у великих розмірах, тобто коли така продукція фактично була передана іншим суб’єктам господарювання (у тому числі підприємцям), щодіютьнаринкуУкраїни, абобезпосередньоспоживачам(фізичнимчиюридичним особам).

7.Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вводить в обіг (випускає на ринок України) небезпечну продукцію

ібажає вчинити ці дії. Якщо особа під час вчинення цих дій помилково вважала, що продукція є безпечною, то це виключає застосування ст. 227 КК у зв’язку з відсутністю умислу.

8.Суб’єктом злочину може бути особа, на яку покладені обов’язки забезпечення відповідності продукції, що вводиться в обіг, установленим нормативно-правовими

365

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

актами вимогам безпечності. Зокрема, це може бути як службова особа чи інший працівниксуб’єктагосподарської діяльності, якийєвиробникомпродукції, представникомвиготовлювачапродукціївУкраїнічиімпортеромпродукції, такіпідприємець, який здійснює таку діяльність.

9.Відповідно до ч. 7 ст. 8 Закону України від 2 грудня 2010 р. № 2735-VI, згідно з яким ст. 227 КК викладена в новій редакції, у разі якщо виробник продукції не може бути ідентифікований органом ринкового нагляду, для цілей цього Закону особою, що ввела таку продукцію в обіг, вважається кожен суб’єкт господарювання в ланцюгу постачання відповідної продукції, який протягом узгодженого з органом ринкового нагляду строку (терміну) не надав документацію, що дає змогу встановити найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила суб’єкту господарювання цю продукцію. Тобто в таких випадках особою, що ввела небезпечну продукцію в обіг, може вважатися й особа, яка є розповсюджувачем такої продукції на ринку України (про це буквально зазначено в ч. 3 ст. 25 Закону).

10.Якщовнаслідокуведеннявобігнебезпечноїпродукціїінаступногоїївикористання була заподіяна шкода здоров’ю споживача чи його смерть або завдана матеріальна шкода у вигляді умисного або необережного знищення чи пошкодження чужого майна, то вчинене слід кваліфікувати за правилами сукупності злочинів: за ст. 227

ККі як умисний чи необережний злочин проти життя чи здоров’я особи або проти власності.

11.У чинній редакції ст. 227 КК порівняно з її попередньою редакцією коло предметів цього злочину та злочинних дій звужено, а розмір дій збільшено. Це створює підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі.

12.Збут незаконно виготовлених із недоброякісної сировини (матеріалів) алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, якщо це спричинило отруєння людей або інші тяжкі наслідки, тягне за собою відповідальність за ч. 3

ст. 204 КК.

13.Умисне введення в обіг (випуск на ринок України) небезпечної продукції слід відрізняти від порушення під час розроблення, конструювання, виготовлення чи зберігання промислової продукції правил, що стосуються безпечного її використання. За такі порушення кримінальна відповідальність настає за ст. 275 КК, якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, або заподіяло шкоду здоров’ю людей, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки.

Стаття 228. Виключена

(Статтю228 «Примушуваннядоантиконкурентнихузгодженихдій» виключено Законом України № 4025-VІ від 15 листопада 2011 р.; з 17 січня 2012 р. примушування до антиконкурентних узгоджених дій тягне за собою адміністративну відповідальність за ст. 16618 КУпАП)

366

Стаття 229

Стаття 229. Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару

1.Незаконневикористаннязнакадлятоварівіпослуг, фірмовогонайменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об’єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, –

караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією і знищенням відповідної продукції та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

2.Тісамідії, якщовонивчиненіповторно, абозапопередньоюзмовоюгрупою осіб, або завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, –

караються штрафом від трьох тисяч до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумівдоходівгромадянзконфіскацієюізнищеннямвідповідноїпродукціїта знарядь і матеріалів, які спеціально використовувалися для її виготовлення.

3.Дії, передбачені частинамипершоюабодругоюцієїстатті, вчинені службовою особою з використанням службового становища або організованою групою, або якщо вони завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, –

караютьсяштрафомвіддесятитисячдоп’ятнадцятитисячнеоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатисяпевноюдіяльністю настрокдотрьохроківабобезтакоготазконфіскацієюізнищеннямвідповідноїпродукціїтазнарядьіматеріалів, якіспеціально використовувалися для її виготовлення.

Примітка. Матеріальна шкода вважається завданою в значному розмірі, якщо її розмір у двадцять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходівгромадян, увеликомурозмірі– якщоїїрозмірудвістіібільшеразівперевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі – якщо її розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття229 уредакціїзаконівУкраїни№850-ІV від22 травня2003 р., №3423-IV від 9 лютого 2006 р., № 1111-V від 31 травня 2007 р. та № 4025-VІ від 15 листопада

2011 р.)

1.Об’єктомцьогозлочинуєконкурентнівідносиниміжсуб’єктамигосподарської діяльності, щовідповідаютьпринципудобросовісноїконкуренції. Додатковийоб’єкт– право інтелектуальної власності.

2.Предметом злочину виступають: 1) знак для товарів і послуг; 2) фірмове найменування; 3) кваліфіковане зазначення походження товару.

3.Знакдлятоварівіпослуг– цепозначення, заякимтоваритапослугиоднихосіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб (див. ст. 1 Закону України «Про охоро-

ну прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р. // ВВРУ. – 1994. – № 7. –

Ст. 36). Знаком можуть бути слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та інші позначення, придатні для вирізнення товарів та послуг, абобудь-якікомбінаціїтакихпозначень. Друганазвацьогопредметазлочину–

367

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

торговельна марка. Суспільні відносини щодо її використання регулюються ЦК

(гл. 44) та ГК (гл. 16).

Суб’єктами права інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг є фізичні таюридичніособи. Правовласностіназнакзасвідчуєтьсясвідоцтвом, якевидаєтьсяна певний строк. Обсяг правової охорони, щонадається, визначається зображенням знака та переліком товарів і послуг, які внесені до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Позначення можуть бути внесені до знака і як елементи, що не охороняються, якщо вони не займають домінуючого положення в зображенні знака.

Правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципамгуманності іморалі танаякийнепоширюються підстави длявідмови внаданні правової охорони, установлені вказаним Законом (див. перелік таких підстав у ст. 6). Ті позначення, що згідно з цим Законом не можуть одержати правову охорону, не можуть бути предметом цього злочину. Наприклад, це стосується позначень, які є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу.

Предметом злочину, передбаченого ст. 229 КК, є знаки для товарів чи послуг, які: 1) зареєстровані в Україні відповідно до вказаного вище Закону; 2) хоча й не зареєстровані, але охороняються на підставі міжнародних договорів, учасницею яких

єУкраїна; 3) визнані у встановленому законом порядку добре відомими.

4.Фірмове(комерційне) найменування– ценайменуваннясуб’єктагосподарювання (юридичної особи або громадянина-підприємця), яке дає можливість вирізнити його з-поміж інших. Воно може бути повним і скороченим.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов’язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки (ч. 2 ст. 489 ЦК).

Відомості про комерційне найменування суб’єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше (ч. 3 ст. 159 ГК).

В усіх країнах, до яких застосовується Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., фірмове найменування охороняється без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака (див. ст. 8 Конвенції).

5.Кваліфікованезазначенняпоходженнятовару– цетермін, щоохоплює(об’єднує)

назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. Тобто йдетьсяпробудь-якесловеснечизображувальне(графічне) позначення, щопрямочи опосередковано вказує на географічне місце (країну, регіон як частину країни, населений пункт, місцевість тощо) походження товару, який має особливі властивості, певні якості чи інші характеристики, що виключно або головним чином зумовлені характернимидляданогогеографічногомісцяприроднимиумовамита/аболюдським фактором (див. ст. 1 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. // ВВРУ. – 1999. – № 32. – Ст. 267).

368

Стаття 229

Право інтелектуальної власності на кваліфіковане зазначення походження товару виникає з дати державної реєстрації цього права, якщо інше не встановлено законом.

6.Об’єктивну сторону цього злочину характеризують: 1) альтернативні діяння – незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару або інше умисне порушення права на ці об’єкти; 2) наслідки – матеріальна шкода у значному розмірі; 3) причинний зв’язок між діянням та наслідками.

7.Використанням знака для товарів і послуг визнається: 1) нанесення його на будь-якийтовар, дляякогознакзареєстровано, упаковку, уякійміститьсятакийтовар, вивіску, пов’язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); 2) застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано; 3) застосування його в діловій документації чи

врекламі та в мережі Інтернет.

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака (див. ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.).

Незаконним є таке використання чужого знака для товарів і послуг, яке здійснюється без дозволу його власника, який є володільцем відповідного свідоцтва про реєстрацію знака в Україні, або володільцем міжнародної реєстрації, або особою, знак якої визнано в установленому законом порядку добре відомим (див. ст. 25 вказаного Закону).

Реєстрація знака для товарів і послуг здійснюється відповідно до Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом МОН від 10 січня 2002 р. № 10. Реєстр веде Державна служба інтелектуальної власності, азанесенідоРеєструвідомостіпублікуютьсявофіційномубюлетені«Промислова власність».

Основні положення щодо міжнародно-правової охорони знаків для товарів та послуг передбачені в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 вересня 1883 р., Мадридській угоді про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 р. та Протоколі до цієї угоди, прийнятому 28 червня 1989 р., Договорі про закони щодо товарних знаків від 27 жовтня 1994 р., Сінгапурському договорі про право товарних знаків від 27 березня 2006 р. (ОВУ. – 2009. – № 32. – Ст. 1073).

Визнання знака добре відомим та відповідно надання йому правової охорони – такої самої, якби цей знак був заявлений на реєстрацію в Україні, – здійснюється незалежно від того, чи зареєстровано його в Україні. Порядок визнання знака добре відомимвУкраїніАпеляційноюпалатоюДержавноїслужбиінтелектуальноївласності затверджено наказом МОН від 15 квітня 2005 р. № 228.

Власник може передавати іншій особі право власності на знак повністю або відносно частини товарів і послуг чи дати їй дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Виключне право власника не поширюється на некомерційне використання знака. Інструкція про подання, розгляд, публікацію та

369

Розділ VІI. Злочини у сфері господарської діяльності

внесення до реєстрів відомостей про передачу права власності на знак для товарів

іпослуг та видачу ліцензії на використання знака (міжнародного знака) для товарів

іпослуг затверджена наказом МОН від 17 серпня 2001 р. № 576.

8.Під незаконним використанням фірмового (комерційного) найменування слід розуміти будь-яке використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого фірмового(комерційного) найменування, щоможепризвестидозмішуванняздіяльністю іншого суб’єкта господарювання, який має пріоритет на його використання.

Використанняуфірмовомунайменуваннівласногоіменіфізичноїособиневизнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб’єкта (під-

приємця) (див. ст. 4 ЗаконуУкраїни«Прозахиствіднедобросовісної конкуренції» від

7 червня 1996 р. // ВВРУ. – 1996. – № 36. – Ст. 164).

9.Використанням зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження то-

вару визнається: 1) нанесення його на товар або на етикетку; 2) нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; 3) запис на бланках, рахунках та інших до-

кументах, що супроводжують товар (див. ч. 5 ст. 17 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р.).

При встановленні незаконності такого використання слід ураховувати, що право навикористаннявжезареєстрованогокваліфікованого зазначенняпоходженнятовару може бути надано також іншій особі, яка перебуває в тому самому географічному місці, виробляє товар із тими самими властивостями та подала відповідну заявку. Протесам володілець свідоцтва прореєстрацію вказаного права немає права видавати ліцензію на використання кваліфікованого зазначення походження товару. Обсяг правової охорони, що надається реєстрацією права на використання кваліфікованого зазначенняпоходженнятовару, визначаєтьсязанесенимидовідповідногоРеєструізафіксованими у свідоцтві характеристиками товару та межами географічного місця. Положення про Державний реєстр України назв місць походження та географічних зазначень походження товарівіправнавикористання зареєстрованих кваліфікованих зазначеньпоходженнятоварівзатвердженонаказомМОНвід13 грудня2001 р. №798. Реєстр веде Державна служба інтелектуальної власності, а занесені до Реєстру відомості публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Порушенням прав власника свідоцтва про реєстрацію права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є: а) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про реєстрацію права на його використання; б) використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: «вид», «тип», «стиль», «марка», «імітація» тощо; в) використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походженнятоваруабоподібногодоньогопозначеннядлявідміннихвідописанихуРеєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також длянеодноріднихтоварів, якщотакевикористаннязавдаєшкодирепутаціїзареєстро-

370