50.Речові права на чуже майно

Цивільне законодавство зазначає, що до речових прав на чуже майно належать:

• право володіння;

• право користування (сервітут);

• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

• право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Однак законом може бути встановлено інші речові права на чуже майно. Тому особа, яка має речове право на чуже майно, має право на його захист, у тому числі і від власника майна (гл. 29 ЦК).

Право володіння як речове право виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом. Тому володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Зазначене майно може належати одночасно двом або більше особам.

Володіння може бути законним та незаконним. Законне володіння має спиратись на будь-яку правову підставу (юридичний титул), і його наявність презюмується. Незаконне володіння не спирається на жоден юридичний титул. Незаконне володіння поділяють на добросовісне (якщо володілець не знав та не повинен був знати, що здійснює незаконне володіння) та недобросовісне (якщо володілець знав чи повинен був знати, що здійснює незаконне володіння). Значення цієї диференціації полягає у розподілі між власником та незаконним володільцем доходів та збитків з утримання зазначеного майна, а також у разі набуття майна за набувальною давністю. Окрім цього, недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.

Право володіння припиняється у разі:

1) відмови володільця від володіння майном;

2) витребування майна від володільця власником майна або іншою особою;

3) знищення майна;

4) в інших випадках, встановлених законом.

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду щодо земельної ділянки та інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб (особистий сервітут).

51.Право спільної сумісної власності

- спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

- суб’єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи,юридичні особи,а також держава,територіальні громади,якщо інше не встановлено законом.

- майно,набуте подружжям за час шлюбу,є їхньою спільною сумісною власністю,якщо інше не встановлено договором або законом.

- майно,набуте в результаті спільної праці та за спільної грошові кошти членів сім’ї,є їхньою спільною сумісною власністю,якщо інше не встановлено договором,укладеним у письмовій формі.

52.Право спільної часткової власності

- власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

- суб’єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи,юридичні особи,держава,територіальні громади.