2.3. Занепад та феодальна роздробленість Київської Русі у XII–XIII стст.

Уривок з “Літопису руського” про Любецький з’їзд князів (1097 р.)

Після смерті Ярослава Мудрого розпочався федеративний період існування Київської Русі. Остаточно його було затверджено на Любецькому з’їзді князів. На ньому закріплювалось перетворення однієї держави на своєрідну конфедерацію напівнезалежних держав, які для налагодження спільних справ скликали княжі з’їзди. Відтепер усі князі стежили за дотриманням правил один одним, плекали мир між собою, вели спільну оборону земель Київської Русі.

У рік 6605 (1097). Прибули Святополк (Ізяславович), і Володимир (Всеволодович), і Давид Ігорович, і Василько Ростиславич, і Давид Святославович, і брат його Олег і зібралися (в городі) Любечі, щоб уладнати мир. І говорили вони один одному, кажучи: “Пощо ми губимо Руську землю, самі проти себе зваду маючи? А половці землю нашу розносять і раді є, що межи нами війна донині. Відтепер з’єднаймося в одне серце і обережімо Руську землю. Кожен хай держить отчизну свою: Святополк – Київ Ізяславів; Володимир – Всеволодів (уділ); Давид і Олег, і Ярослав – Святославів (уділ); (іншим хай будуть) городи, які їм роздав Всеволод; Давидові – Володимир; двом Ростиславичам: Перемишль – Володареві, а Теребовль – Василькові”. І на цім вони цілували хреста: “А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будем ми всі і чесний хрест”. І сказали вони всі: “Хай буде проти нього хрест чесний і вся земля Руська”. І, поцілувавшись, пішли вони до себе, [ 43; c. 146 ].

Уривок з “Літопису руського” про з’їзд князів в Увітичах (1100 р.)

Любецький з’їзд не зміг остаточно припинити міжусобицю. Одразу після нього спалахнула кривава війна, яка тривала три роки. На наступному князівському з’їзді в Увітичах (1100 р.) було підписано мир між Святополком Ізяславичем київським, Володимиром Всеволодичем Мономахом переяславським, Давидом Святославичем чернігівським і його братом Олегом новгород-сіверським. Одночасно покарання отримав і Давид Ігорович, що осліпив Василька Ростиславича. З’їзд ухвалив несправедливе рішення позбавити сліпого Василька Теребовльської волості. Але Ростиславичі не підкорилися йому і зі зброєю в руках відбили спроби Святополка реалізувати це рішення.

У рік 6608 (1100) вийшов Мстислав (Всеволодович з города Володимира) від Давида на море місяця червня в десятий (день).

Того ж року брати владнали мир межи собою – Святополк, і Володимир, Давид і Олег, в (городі) Увітичах місяця серпня в чотирнадцятий день.

Того ж місяця в тридцятий (день), у тім же місці, зібралися всі брати – Святополк, Володимир, Давид і Олег. І прибув до них Давид Ігорович, і сказав їм: “Нащо мене ви запросили? Я ось є. Кому до мене образа?” І відповів йому Володимир: “Ти прислав до нас, кажучи: “Хочу я, брати, прийти до вас і пожалітись на свою обіду”. І ось ти прийшов єси, і сидиш зі своїми братами на одному коврі. А чому ти не жалієшся? До кого тобі образа?” І не відповів йому Давид нічого.

І стали усі браття на конях. І став Святополк зі своєю дружиною, а Володимир – так само, а Давид і Олег – зі своєю дружиною, нарізно один від одного. А Давид Ігорович сидів окремо. І не допустили вони його до себе, і осібно радилися про Давида. І, порадившись, послали вони до Давида мужів своїх – Святополк (воєводу) Путяту (Вишатича), Володимир – (воєвод) Орогостя і Ратибора, Давид і Олег – (боярина) Торчина.

Послані ж прийшли до Давида і сказали йому: “Се тобі мовлять брати: “Ми не дамо тобі стола володимирського, бо ти кинув ножа в нас, а сього не було в Руській землі. Але ми тебе не візьмемо, ні іншого зла не вчинимо, а се тобі даєм: пішовши, ти сядь у Бужську (і) в Острозі ; а  Дубен і Чорторийськ – це тобі дає Святополк; а це тобі дає Володимир двісті гривень, а  Давид і Олег – двісті гривень”.

І тоді послали вони послів своїх до Володаря і до Василька (Ростиславичів): “Візьми, (Володарю), брата свого Василька до себе, і нехай буде вам одна волость – Перемишль. І якщо вам угодно, то сидіть (там) обидва, а як ні, то пусти Василька сюди, хай ми його прогодуємо тут. А холопів наших і смердів видайте!” Але не послухали цього Володар і Василько. А Давид (Ігорович) сів у Бужську, і після цього дав Святополк Давидові Дорогобуж. У нім же він і вмер. А (город) Володимир (Святополк) дав синові своєму Ярославу, [ 43; c. 156 ].

Уривок з “Літопису руського” про боротьбу Володимира Мономаха і Гліба Всеславича (1116 р.)

Після смерті Святополка Ізяславича київський престол зайняв Володимир Мономах. Це був останній князь, що зумів на час свого правління повернути до Київської Русі мир та стабільність. Аби придушити усі зазіхання місцевих князьків, Мономах часто ходив у походи, одним з яких став похід на Гліба Всеславича.

У рік 6624 (1116). Приходив Володимир на Гліба (Всеславича), бо Гліб пустошив був Дреговичів і (город) Слуцьк спалив. І не каявся він про це, ні покорявся, а ще проти Володимира говорив, осуджуючи його. Володимир тоді, надіючись на бога і на справедливість, пішов до Мінська із синами своїми, і з Давидом Святославичем, і (з) Ольговичами. І взяв В’ячеслав (Володимирович городи) Ршу і Копис, а Давид із Ярополком (Володимировичем) узяв на добичу (город) Друцьк. А сам Володимир пішов до Мінська.

І заперся Гліб у городі, а Володимир почав ставити хижу коло табору свого, навпроти города. Коли ж побачив (це) Гліб, ужахнувся він серцем. І став благати Гліб Володимира, шлючи од себе послів. Володимир тим часом пожалкував за тим, що проливається кров у пісні дні великого посту, і дав йому мир. Гліб же, вийшовши з города з дітьми і з дружиною, поклонився Володимиру. І мовили вони речі про мир, і обіцявся Гліб в усьому послухатися Володимира. Володимир тоді, усмиривши Гліба і провчивши його за все, дав йому Мінськ, а сам вернувся до Києва, [ 43; c. 164 ].

Уривок з “Повчання дітям” Володимира Мономаха про князівські усобиці (1117 р.)

“Повчання дітям” – визначна пам’ятка літератури, у якій автор висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси своєї держави, боротися з міжусобицею, самим навчатися й поширювати освіту, своєю поведінкою бути зразком для інших. Настанови він підкріплює прикладами з власного життя, розповідає про численні походи, викликані необхідністю зміцнення єдності Русі та її захисту від зовнішніх ворогів. Орієнтовна дата написання – 1117 р.

Розкажу вам, діти мої, про труди свої, як я трудився, роблячи походи і полюючи з 13 років. Насамперед до Ростова пішов через землю в’ятичів, – послав мене батько, а сам він пішов до Курська; потім – до Смоленська з Ставком Скордятичем він знову пішов до Берестя з Ізяславом, а мене послав до Смоленська; від Смоленська я пішов до Володимира (Волинського). Тієї ж зими послали мене брати до Берестя на пожарище, де попалили, там охороняв їх місто... Тоді послав мене Святослав проти ляхів, ходив я за Глогову до Чеського лісу, ходив по землі їх 4 місяці... звідти до Турова, весною – до Переяславля і також до Турова. Святослав помер, і я знову ходив у Смоленськ, а з Смоленська тієї ж зими до Новгорода; весною Глібові на допомогу, а влітку з батьком під Полоцьк, а на другу зиму – з Святополком під Полоцьк, спалили Полоцьк; він (Святополк) пішов до Новгорода, а я з половцями на Одрськ, воюючи, а звідти до Чернігова... І знов я прийшов до Смоленська, і пройшов з боєм крізь половецькі війська до Переяславля, і знайшов батька, що прийшов з походу. Ходили ми в тому ж році з батьком і Ізяславом до Чернігова битися з Борисом (В’ячеславичем) і перемогли Бориса і Олега. Знову пішли ми до Переяславля і зупинились на Оброві, а Всеслав спалив Смоленськ; і я разом з чернігівцями пішов йому вслід, змінюючи одного коня другим, але не захопили (Всеслава) в Смоленську; на цьому шляху, переслідуючи Всеслава, я спустошив землю і розорив від Лукомля до Логожська; звідти пішов, воюючи, на Друцьк, а звідти повернувся на Чернігів.., [ 101; c. 57 ].