2.5. Монголо-татарська навала

З “Літопису руського” про битву руських військ і половців з монголо-татарами на річці Калці (1223 р.)

Перша зустріч русичів із монголами відбулася на р. Калка. Просуваючись в нові землі, монголи почали тіснити половців. Останні, не маючи достатніх сил для відсічі, попросили допомоги в Київської Русі. Розуміючи небезпеку, що наближалася, князі прийшли на поміч половцям і у 1223 р. вийшли на бій з монголами. Проте успішний початок битви невдовзі змінився поразкою. Небажання князів коритися один одному, відсутність єдиного командування руських військ стали головними причинами програшу русичів.

За гріхи наші прийшли народи невідомі при нашому князі київському Мстиславі Романовичу… А прийшли то нечувані безбожні… татари, про яких добре і ясно ніхто не повідає, хто вони такі, і звідки прийшли, і що за мова в них, і що за віра в них, звуть їх татарами… Багато половців прийшло в Руську землю… На ріці Калці татари встріли їх, війська половецькі і руські. Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку і іншим полкам (піти) з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі, і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: “Оружіться!”

Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег (Святославович) курський. Кріпко вони билися, (але) інші полки (татарські) зітнулися з ними, (і) за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, вбачивши, що все сильніше в битві налягають вороги (і) стрільці їх стріляють сильно, повернув коня свого на втечу – через те, що кинулися (за ним) противники. І коли він біг, то захотів води, (і), пивши, відчув рану на тілі своєму, – в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. Був бо він сміливий і хоробрий, “од голови й до ніг його не було на нім вади”.

І сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи. Татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли й дійшли до Новгорода Святополчського, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами, і вони побили їх усіх, [ 43; c. 390 ].

З “Літопису руського” про навалу монголо-татар на Київську Русь (1239 р.)

Розбивши об’єднані війська русичів і половців на р. Калка, монголи пішли на р. Волга і осіли там, утворивши Золоту Орду. На територію Київської Русі монголи пішли лише в 1237 р. Протягом зими 1237-1238 рр. військо Монгольської імперії завоювало Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 р. монголи оволоділи Переяславом Південним і Черніговом. Не маючи змоги об’єднати сили князів через усобицю і дати відсіч, Київська Русь остаточно розпалася.

Батий же, взявши Козельськ, пішов у землю Половецьку, а звідти став посилати (війська) на городи руські. Взяв він город Переяславль списом, вибив його увесь, і церкву архангела Михайла сокрушив і начиння церковне незчисленне срібне і золоте, і дороге каміння узяв. І єпископа преподобного Симеона вони убили.

У той же час послав він (війська) на Чернігів. Обступили вони город великою силою, і Мстислав Глібович, почувши про напад на город іноплемінних, прийшов на них зо всіма воями. Билися вони, переможений був Мстислав, і безліч із воїв його побито було, і взяли вони город і запалили вогнем. Єпископа (Порфирія) вони зоставили живим і одвели його в Глухів.

Менгухан тим часом прийшов розвідати город Київ, і став він на тій стороні Дніпра коло городка Пісочного. Побачивши город, він здивувався красі його і величі його. Він прислав послів своїх до Михайла (Всеволодовича) до городян, хотячи їх обманути, та вони не послухали його, [ 43; c. 394 ].

З “Літопису руського” про взяття монголами Києва та їх похід на Галицько-Волинське князівство (1240 р.)

Пройшовшись по значній частині Київської Русі, в грудні 1240 р. монголи штурмом здобули Київ і майже повністю зруйнували його. Протягом наступного 1241 р. були завойовані Галицька та Волинська землі. Завдяки хитрощам, використанню стінобитних машин та кількісній перевазі, монголи швидко брали міста та просувалися вперед. У 1241 р. вони залишили руські землі і пішли в Західну Європу. Наслідки монгольської навали були трагічними. Вона завдала значних матеріальних збитків, пригальмувала розвиток руських земель на багато років.

У рік 6748 [1240]. У той же рік прийшов Батий до Києва з (великою силою) многим-множеством сили своєї, і оточив місто. І обступила (Київ) сила татарська, і було місто в облозі великій. І був Батий коло міста, а воїни його облягали місто. І не було чути (нічого) од звуків скрипіння теліг його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами.

(Кияни) тим часом захопили в них татарина, на ім’я Товрула, і той розповів їм про всю силу їх. Се були брати його, (Батия), сильні воєводи: Урдюй, Байдар, Бирюй, Кайдан, Бечак, Менгу, і Куюк, – який (потім) вернувся, довідавшись про смерть ханову, і став ханом, – але він (був) не із його, (Батия), роду. А першим його воєводою був Себідяй-богатир, і Бурондай-богатир, що взяв Болгарську землю і Суздальську. І інших (було) без числа воєвод, що їх ми не списали тут.

І поставив Батий пороки¹ під місто коло воріт Лядських, – бо тут підступили були дебрі, – і пороки безперестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли міщани на розбиті стіни, і було тут видіти, як ламалися списи і розколювалися щити, (а) стріли затьмарили світ переможеним, і Дмитро поранений був. Вийшли татари на стіни і сиділи (там) того дня й ночі, а міщани зробили ще друге укріплення навколо (церкви) святої Богородиці (Десятинної).

А назавтра прийшли (татари) на них, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, (і) од тягаря повалилися з ними стіни церковні, і так укріплення було взяте (татарськими) воїнами. Дмитра ж вивели (до Батия), пораненого, але вони не вбили його через мужність його. У той же час поїхав був Данило в Угри до короля (Бели), бо він іще не чув був про прихід поганих татар на Київ. А коли Батий узяв город Київ і почув він про Данила, що той в Уграх є, то рушив сам до (города) Володимира.

І прийшов він до міста Колодяжна, і поставив дванадцять пороків. Та не міг він розбити стіни і став перемовляти людей. Вони тоді, послухавши злої ради його, здалися і самі перебиті були. І прийшов він до Каменця (та) Із’яславля (і) взяв їх. А коли побачив, що Крем’янець і місто Данилів неможливо взяти йому, то відійшов од них. І прийшов він до Володимира, і взяв його списом, і вибив його без пощади, так само і місто Галич, і інших міст багато, що їм нема числа.

Тим часом Дмитро, київський тисяцький Данила, сказав Батиєві: “Не барися у землі сій довго. Настала тобі пора на Угрів уже йти. Якщо ж ти забаришся, – то земля (та) єсть сильна. Зберуться вони на тебе і не пустять тебе в землю свою”. А сказав він йому (так) через те, що бачив, як гине земля Руська од нечестивого.

Отож Батий послухав ради Дмитрової, пішов в Угри, а король Бела і (брат його) Коломан стріли їх на річці Солоній. Билися їхні війська, (і) побігли угри, і гнали їх татари до ріки Дунаю. Стояли вони після побіди три роки, [ 43; c. 397 ].